Рішення № 98761018, 02.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2021 року Справа № 160/7931/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу №160/7931/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

18.05.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якій позивач, з урахуванням уточнень від 31.05.2021 року, просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 року №Ф-9641-53 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 35588,74 грн. (тридцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім тисяч 74 коп.).

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 18.05.2021 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

Ухвалою суду від 20.05.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст.160,161 КАС України.

Позивачем, у строк визначений в ухвалі суду, усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 04.06.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/7931/21, та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

04.06.2021 року витребувано докази по справі, а саме:

- вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 року №Ф-9641-53 на суму 35588,74 гривень;

- ІКП платника податків,

- докази направлення позивачеві вимоги №Ф-9641-53 про сплату боргу (недоїмки) на суму 35588,74 гривень;

- відомості (інформації) щодо отримання позивачем оскаржуваної вимоги;

- відомості (інформацію) щодо працевлаштування позивача у спірний період;

- відомості (інформацію) щодо здійснення позивачем підприємницької діяльності за спірний період та інші докази щодо суті спору.

15.06.2021 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов з додатками та доказами направлення позивачу, а також із витребуваними судом доказами по справі.

Ухвалою суду від 16.06.2021 року здійснено заміну відповідача на його правонаступника, а саме: замінено Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на його правонаступника Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658).

За приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 02.08.2021 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

У позовній заяві зазначено, що 11.11.2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування №Ф-9641-53, згідно якої станом на 31.10.2020 року позивач має податковий борг у розмірі 35588,74 гривень.

Сума боргу нарахована за період 2017-2020 роки.

На думку позивача, зазначена вище вимога про сплату боргу (недоїмки) є такою, що прийнята податковим органом протиправно та у порушення вимогам чинного законодавства України, з огляду на таке.

Позивач зазначає, що веде не здійснює підприємницьку діяльність.

Окрім цього, вказує, що з 2017 року по 2021 рік працював у ФОП ОСОБА_2 , а у подальшому в КП «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради та відповідно ЄСВ за нього сплачували вищевказані підприємства.

У спірний період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується довідкою форми ОК-5 та довідкою форми ОК-7 (Індивідуальні відомості про застраховану особу).

Вказує, що протягом усієї тривалості вказаних трудових відносин позивач був та є відповідно застрахованою особою в розумінні Закону №2464-VІ, тобто підлягала та підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню як працівник, і за нього сплачувався і сплачується у встановленому законом порядку єдиний внесок його роботодавцем.

Отже, на думку позивача, він не є страхувальником в статусі фізичної особи-підприємця, одночасно, оскільки позивач є застрахованою особою, та обов`язок по нарахуванню та сплаті єдиного внеску покладається відповідно на його роботодавця.

Позивач вважає, що оскаржувана ним вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9641-53 від 11.11.2020 року, згідно якої станом на 31.10.2020 року позивач має борг в розмірі 35588,74 гривень, є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, у зв`язку із чим звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідач зазначив, що за даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебував на податковому обліку ГУ ДПС у Дніпропетровській області, Дніпровська ДПІ (Дніпровський район) з 20.05.2004 року та зареєстрований як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування.

При цьому згідно даними Єдиного державного реєстру державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 здійснено 15.03.2021 року.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ є платником єдиного внеску.

До податкового органу податкову звітність та звіти по єдиному внеску не надавалися.

З метою контролю за сплатою сум єдиного внеску, ДПС України в базі АІС «Податковий блок» в інтегрованій карті платника (далі - ІКП) за кодом бюджетної класифікації 71040000 впроваджено автоматичне щоквартальне нарахування сум єдиного внеску по фізичним особам - підприємцям.

Вказують, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 року №Ф-9641-53 на суму 35 588,74 грн. включає в себе такі нарахування:

Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено такі несплачені нарахування за 2018 рік: нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448 грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року, нарахування не сплачені;

1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.04.2018 року, нарахування не сплачені;

2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.07.2018 року, нарахування не сплачені;

3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.10.2018 року, нарахування не сплачені;

4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.01.2019 року, нарахування не сплачені.

Сума недоїмки станом на 31.01.2019 року становила 18276,72 грн. (8448 грн. + 2457,18 грн. +2457,18 грн. +2457,18 грн. + 2457,18 грн. = 18276,72 грн.);

1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені;

2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 19.07.2019 року, нарахування не сплачені;

3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 21.10.2019 року, нарахування не сплачені;

4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 20.01.2020 року, нарахування не сплачені.

Станом на 31.01.2020 року сума недоїмки становила 29293,44 гривень.

Надалі, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби від 17.03.2020 №533-ІХ (із змінами), тимчасово, за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня, з 1 по 31 травня 2020 року звільняються від нарахування, обчислення та сплати ЄСВ за себе самозайняті особи.

Враховуючи викладене, нарахування за 1,2 квартали 2020 року були такими:

1 квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн. (січень-лютий 1039,06 грн. + 1039,06 грн.) граничний термін сплати до 19.04.2020 року, нарахування не сплачені;

2 квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн. (за червень місяць), граничний термін сплати до 20.07.2020 року, нарахування не сплачені;

3 квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн., граничний термін сплати до 19.10.2020 року, нарахування не сплачені.

Таким чином, сума недоїмки станом на 31.10.2020 року становила 35 588,74 гривень.

У зв`язку із несплатою нарахованого єдиного внеску, станом на 31.10.2020 року в ІКП ОСОБА_1 обліковувалася недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 35 588,74 гривень.

Згідно Інструкції №449 саме на цю суму, податковим органом було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 року №Ф-9641-53 на суму 35 588,74 грн, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску.

Вказують, що твердження позивача про те, що ним не отримується дохід від підприємницької діяльності та взагалі не здійснюється підприємницька діяльність, не є підставою для несплати єдиного внеску, оскільки таке твердження суперечить приписам п. 2 ч.1 ст. 7 Закону №2464-VI.

Щодо сплати ЄСВ за позивача роботодавцем - ФОП ОСОБА_2 та КП «Міськавтопарк», вказують, що пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI передбачено, що платниками єдиного внеску є роботодавці, зокрема підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, які використовують найману працю фізичних осіб на умовах трудового договору 9 контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами.

Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VІ визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Отже, роботодавці та фізичні особи - підприємці розглядаються законодавцем як окремі платники ЄСВ.

Вважають, що переліченими нормами встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Звільнені від обов`язкової сплати єдиного внеску тільки фізичні особи підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу.

Відповідно до положень Закону №2464-VІ роботодавці, які використовують працю фізичних осіб, є самостійними платниками єдиного внеску, а фізичні особи підприємці також є самостійними платниками єдиного внеску.

На думку податкового органу, те, що ФОП ОСОБА_2 та КП «Міськавтопарк» сплачували єдиний внесок як роботодавці, не звільняє позивача від обов`язку сплачувати єдиний внесок як за фізичну особу-підприємця.

Також, вказують, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу (форми ОК-7) страхові внески за період з 01.01.2017 року по 01.09.2017 року за позивача роботодавцем не сплачувались.

У свою чергу, довідка форми ОК-7 формується за період з 2011 року і містить відомості про фактичні суми заробітної плати, з якої сплачується єдиний соціальний внесок (у межах максимальної величини), та страховий стаж.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 перебував на обліку ГУ ДПС у Дніпропетровській області починаючи з 13.05.2004 року, як фізична особа-підприємець та у відповідності до положень пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464 був платником єдиного внеску.

Станом на 15.03.2021 року внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У позовній заяві зазначено, що позивач не здійснював підприємницьку діяльність у період з 2017 року по 2021 рік.

Встановлено, що у спірний період з 2017 по 2021 рік позивач працював, як найманий працівник.

На підтвердження того, що за період 2017 року по 2021 року позивач працював, як найманий працівник до суду були надані:

- наказ №8 від 18.09.2017 ФОП ОСОБА_2 про прийняття на посаду водія автотранспортних засобів з окладом згідно штатного розкладу. На цій посаді він працював до 30.10.2020 року;

- наказ № 55-к від 13.11.2020 КП «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 41698834) (нова назва з 10.03.2021 року КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР) про прийняття на посаду машиніста крана автомобільного у відділ забезпечення діяльності на спеціальному майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів з окладом згідно штатного розкладу. На цьому підприємстві Позивач працював у спірний період з 30.10.2020 року по 31.10.2020 року включно і продовжує працювати на даний час.

Протягом усієї тривалості цих трудових відносин роботодавцями позивача сплачувалися та сплачується у встановленому законом порядку страхові внески, згідно положень чинного законодавства, що підтверджується довідкою форми ОК-7 (індивідуальні відомості про застраховану особу).

Згідно даних інформаційної системи орану доходів і зборів в інтегрованій картці платника податків відображено такі несплачені нарахування за 2018 рік: нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448 грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року, нарахування не сплачені;

1 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.04.2018 року, нарахування не сплачені;

2 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.07.2018 року, нарахування не сплачені;

3 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.10.2018 року, нарахування не сплачені;

4 квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн. по строку 19.01.2019 року, нарахування не сплачені.

Сума недоїмки станом на 31.01.2019 року становила 18276,72 грн. (8448 грн. + 2457,18 грн. +2457,18 грн. +2457,18 грн. + 2457,18 грн. = 18276,72 гривень);

1 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 19.04.2019 року, нарахування не сплачені;

2 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 19.07.2019 року, нарахування не сплачені;

3 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 21.10.2019 року, нарахування не сплачені;

4 квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний термін сплати до 20.01.2020 року, нарахування не сплачені.

Станом на 31.01.2020 року сума недоїмки становила 29293,44 гривень.

Надалі, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби від 17.03.2020 №533-ІХ (із змінами), тимчасово, за періоди з 1 по 31 березня, з 1 по 30 квітня, з 1 по 31 травня 2020 року звільняються від нарахування, обчислення та сплати ЄСВ за себе самозайняті особи.

Враховуючи викладене, нарахування за 1,2 квартали 2020 року були такими:

1 квартал 2020 року у сумі 2078,12 грн. (січень-лютий 1039,06 грн. + 1039,06 грн.) граничний термін сплати до 19.04.2020 року, нарахування не сплачені;

2 квартал 2020 року у сумі 1039,06 грн. (за червень місяць), граничний термін сплати до 20.07.2020 року, нарахування не сплачені;

3 квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн., граничний термін сплати до 19.10.2020 року, нарахування не сплачені.

Таким чином, сума недоїмки станом на 31.10.2020 року становила 35 588,74 гривень.

У зв`язку із несплатою нарахованого єдиного внеску, станом на 31.10.2020 року в ІКП ОСОБА_1 обліковувалася недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 35 588,74 гривень.

Отже, враховуючи наявність цього боргу, керуючись абз.1 п. 4 р. VІ Інструкції №449 податковим органом, на підставі даних інформаційної системи органу доходів та зборів, за якими розраховані нарахування єдиного соціального внеску, відповідачем 11.11.2020 року було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9641-53 зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 35588,74 гривень.

Згідно складеної Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області вимоги від 11.11.2020 року №Ф-9641-53 про сплату боргу (недоїмки), заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування складає 35588,74 грн. (недоїмка). Сума боргу визначена станом на 31.10.2020 року.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, встановлено, що за період 2017 - 2020 р.р. по ФОП ОСОБА_1 , обліковувалась заборгованість зі сплати єдиного внеску, у зв`язку з чим була сформована податковим органом вказана вище вимога від 11.11.2020 року.

Як зазначає відповідач, вище вказана вимога була направлені на поштову адресу платника податків з рекомендованими повідомленнями про вручення.

Позивач у позові зазначив, що про наявність існування податкового боргу дізнався 09.01.2021 року, отримавши лист від податкового органу.

Не погодившись із вищезазначеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) щодо нарахованих сум податкового боргу у загальному розмірі 35588,74 грн., позивач звернувся до суду із цим позовом, посилаючись на безпідставне нарахування податковим органом зазначеної суми.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам слід зазначити про таке.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Слід зазначити, що спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 2 Закону № 2464-VI визначено, що його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

- страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного, можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. У іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Дослідивши докази по справі, встановлено, що позивач, у період з 2017 по 2021 рік працював, як найманий працівник.

На підтвердження того, що у період 2017 року по 2021 року позивач перебував у трудових відносинах, ним до суду надані:

- наказ № 8 від 18.09.2017 ФОП ОСОБА_2 про прийняття на посаду водія автотранспортних засобів а з окладом згідно штатного розкладу. На цій посаді працював до 30.10.2020 року;

- наказ № 55-к від 13.11.2020 КП «Міськавтопарк» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 41698834) (нова назва з 10.03.2021 року КП «Транспортна інфраструктура міста» ДМР) про прийняття на посаду машиніста крана автомобільного у відділ забезпечення діяльності на спеціальному майданчику для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів з окладом згідно штатного розкладу. На цьому підприємстві Позивач працював у спірний період з 30.10.2020 року по 31.10.2020 року включно і продовжує працювати до цього часу.

Також позивачем до суду надана копія трудової книжки НОМЕР_2 .

Протягом усієї тривалості цих трудових відносин роботодавцями позивача сплачувалися та сплачується у встановленому законом порядку страхові внески, згідно положень чинного законодавства, що підтверджується довідкою форми ОК-7 (Індивідуальні відомості про застраховану особу).

Вказані вище обставини не заперечуються податковим органом.

До того ж, слід звернути увагу на те, що доказів отримання позивачем у спірний період доходів від провадження підприємницької діяльності не встановлено.

Відповідач про наявність таких доходів не зазначав.

Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у період, за який винесена оскаржувана вимога (2017-2020 роки), нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і, як фізичною особою-підприємцем, який має право провадити підприємницьку (господарську) діяльність, не отримувавши від неї дохід.

Однак, позивачу, як фізичній особі-підприємцю, нараховувався до сплати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, за наведених вище мотивів, оскаржувана позивачем вимога відповідача не може вважатися правомірною.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 04 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимога, винесена Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області №Ф-9641-53 від 11.11.2020 року про сплати боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі, яка складає 35588,74 грн., є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, слід дійти до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову щодо визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 року за №Ф-9641-53 на суму35588,74 гривень недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Таким чином, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v.Turkey" №48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що податковим органом не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірності нарахування ЄСВ в подвійному розмірі, позивачу у загальному розмірі 35588,74 гривень.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, та з системного аналізу матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 року № Ф-9641-53 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 35588,74 грн. грн. (тридцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім тисяч 74 коп.).

Щодо розплоду судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Щодо витрат на правничу допомогу, які складають 10000,00 грн. слід зазначити про таке.

Відповідно до ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При цьому, відповідно до ч.3, 5 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, шляхом винесення додаткового рішення в порядку, визначеному ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються види судових витрат.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України надається визначення витрат на професійну правничу допомогу та зазначається наступне.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до змісту ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються загальні підстави щодо розподілу судових витрат. Зокрема, визначається наступне.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1,5,6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З приводу зазначеного питання висловився і Конституційний Суд України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

З огляду на наведене вище, до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правничих питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, саме на суд покладається обов`язок оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, а також з огляду на принцип економії в адміністративному судочинстві, встановить що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги б/н від 15.04.2021 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП №4189 від 26.02.2019 року, ордер серія АЕ №1053073 від 17.05.2021 року.

Згідно матеріалів справим, встановлено, що представником позивача було складено позовну заяву та уточнену позовну заяву, заяву про поновлення строків. При цьому, будь-яких інших документів складених безпосередньо представником позивача до матеріалів справи надано не було. Детальний розрахунок витрачений адвокатом до справи не долучено. Докази сплати (квитанція, тощо) позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн., матеріали справи не місять.

На підставі викладеного, суд зазначає, що матеріали справи, не доводять факту понесення позивачем витрат у розмірі 10000,00 грн. за складання та подання позовної заяви, а також уточненої позовної заяви, в адміністративній справі №160/7931/21.

Враховуючи зазначене вище, суд проходить до висновку про відмову у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу.

Таким чином, згідно приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.11.2020 року № Ф-9641-53 Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визначення ОСОБА_1 суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у сумі 35588,74 грн. грн. (тридцять п`ять тисяч п`ятсот вісімдесят вісім тисяч 74 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 гривень. В частині вимог про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач : Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а, код ЄДРПОУ 44118658).

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 02.08.2021 року.

Суддя В.В. Ільков