Рішення № 98727840, 02.08.2021, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/985/21

Провадження № 2/428/1259/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Сєвєродонецькій міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді: Шубочкіної Т.В.,

за участю секретаря: Підгорної Я.Е.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернулось до Сєвєродонецького міського суду Луганської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування заявлених вимог позивача зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Заяву від 18.01.2014. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язався здійснювати погашення кредиту та процентів внесенням коштів на кредитний рахунок у розмірі не менше мінімального обов`язкового платежу.

Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями.

У зв`язку з зазначеними порушеннями за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 26.01.2021 має заборгованість, яка складається з наступного: 8163,45 грн - заборгованість за тілом кредита, 13750,30 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

На підставі викладеного позивач просив суд стягнути з відповідача вищевказану заборгованість.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своїх заперечень зазначив, що судом не вирішене питання щодо строку позовної давності, який пропущено з боку позивача, що є підставою для відмови у позові. Також представником відповідача зазначено, що судом жодним чином не розглянуті форс-мажорні обставини війни, захоплення сепаратистами та звільнення українською армією м.Сєвєродонецька, не враховано фізичне та психічне здоров`я відповідача.

Окрім того, в запереченнях зазначено, що відповідач ОСОБА_1 стверджує, що він жодного договору не підписував.

На підставі викладеного представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 16 червня 2021 року дану цивільну справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Дослідивши письмові матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов до наступного.

Відповідно до Анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 18.01.2014 року ОСОБА_1 , отримав кредитну картку та виразив згоду із тим, що вказана Анкета-заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором від 18.01.2014 року, станом на 26.01.2021 заборгованість відповідача перед позивачем складає 21913,75 грн, яка складається з: 8163,45 грн - заборгованість за тілом кредита, 13750,30 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Суд зазначає, що позивач, як на підставу своїх позовних вимог про погашення заборгованості за договором, в тому числі за відсотками за користування кредитом, посилався на витяг з умов та правил надання банківських послуг у АТ КБ «ПриватБанк», які не підписані відповідачем.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Так, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані.

Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення процентів за кредитним договором, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору.

Суд зазначає, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити та як встановлено судом вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків нарахованих на прострочений кредит, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «Приватбанк» повідомив споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності, та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження № 61-9618св19).

Отже, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитом, є необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню не підлягають.

При цьому, судом встановлено, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, що свідчить про порушення прав позивача як кредитора.

Разом з тим, відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частинами 2 та 3 статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебігу позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредиту, погашення якого відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15 та постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №638/10895/14-ц..

Окрім того, суд зазначає, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №641/12249/13-ц.

Судом встановлено, що останній платіж по кредитний картці № НОМЕР_1 , яку відкрито 18.01.2014, відповідно до вищевказаної анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку підписаної відповідачем, на підставі якої позивачем пред`явлено даний позов, відповідачем зроблено 14.01.2015 року, про що свідчить виписка по рахункам відповідача, що надана позивачем.

Термін дії вказаної картки № НОМЕР_1 встановлено до вересня 2019 року, про що свідчить довідка АТ КБ «Приватбанк» про відкриті кредитні картки ОСОБА_1 , доказів пролонгації терміну дії зазначеної кредитної картки, позивачем не надано. Окрім того, щодо кредитної картки № НОМЕР_2 , що зазначена у вищезазначеній довідці АТ КБ «Приватбанк» про відкриті кредитні картки ОСОБА_1 , суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що зазначену кредитну картку також відкрито на підставі підписаної відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку від 18.01.2014, оскільки зазначену картку відкрито 15.08.2014 року.

Отже, оскільки відповідач здійснив останній платіж 14.01.2015 року, строк дії картки закінчився у вересні 2017 року, а позов подано 03 лютого 2021 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, суд вважає заяву відповідача про застосування позовної давності обґрунтованою.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не наведено підстав, які б свідчили про поважність причин пропуску цього строку.

Щодо терміну дії кредитного договору та інших умов обслуговування в банку, що визначені Умовами та правилами надання банківських послуг, суд не бере їх до уваги з підстав, що зазначені судом вище, а саме оскільки вказані умови та правила не підписані відповідачем.

На підставі викладеного суд і відмовляє у задоволенні позову в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-284, 289, 354 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Сєвєродонецький міський суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т. В. Шубочкіна