Рішення № 98700858, 30.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2021Справа № 910/20416/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Аерохендлінг Запоріжжя" 08300, Київська область, м. Бориспіль, МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ БОРИСПІЛЬ

до Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" вул. Лисенка 4, м. Київ, 01030

про стягнення 531 620,84 грн.

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Аерохендлінг Запоріжжя» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» про стягнення 531 620,84 грн., а саме 470 815,00 грн. основного боргу, 42 177,90 грн. пені, 9 174,73 грн. процентів річних, 9 453,21 грн. втрат від інфляції.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Додатком В 1.1 Стандартної годи ІАТА про наземне обслуговування спрощена процедура від січня 2008, який набув чинності з 01.01.2020, в частині своєчасної оплати наданих позивачем послуг з наземного обслуговування повітряних суден відповідача, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані пеня, проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/20416/20 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/20416/20 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Так, через загальний відділ діловодства суду 01.02.2021 від позивача надійшли письмові пояснення від 27.01.2021 № 04/01-2021 щодо неможливості надання витребуваних документів на виконання вимог ухвали суду від 05.01.2021, які були долучені до матеріалів справи.

Суд зазначає, що через загальний відділ діловодства суду від відповідача 07.07.2021 надійшло клопотання від 01.07.2020 №01.3.1-10/78 про долучення доказів, закриття провадження в частині позовних вимог та зменшення розміру нарахованої пені, в якому останній повідомляє про сплату основного боргу в сумі 470 815,00 грн. та просить суд закрити провадження в цій частині, а також зменшити на 90 % розмір нарахованої пені. Клопотання разом з копіями платіжних доручень № TAS0057618 та № ЕХР-067080 від 23.06.2021, звіту про фінансовий стан відповідача за 2020 рік та наказу № 55 від 31.03.2020 про простій судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу від позивача 21.07.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшли заперечення № 26/07-21 від 19.07.2021 на клопотання в частині зменшення розміру нарахованої пені, в яких останній підтверджує надходження від відповідача грошових коштів у розмірі 470815,00 грн, та повністю заперечує щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру нарахованої пені, враховуючи виникнення заборгованості внаслідок несплати за отримані від позивача послуги в період до запровадження карантинних заходів, а також непоодинокі випадки невиконання зобов`язань по відношенню до позивача. Заперечення позивача долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру від сторін на час розгляду справи до суду не надходило.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 77 Повітряного кодексу України визначено, що класифікація послуг з наземного обслуговування за їх видами, умови надання доступу до об`єктів та інфраструктури аеропорту, порядок взаємодії суб`єктів наземного обслуговування та обмеження щодо провадження такої діяльності визначаються авіаційними правилами України. Суб`єкти авіаційної діяльності, які надають послуги з наземного обслуговування, що підлягають обов`язковій сертифікації, провадять свою діяльність на території аеропорту та аеродрому на підставі відповідного сертифіката, виданого уповноваженим органом з питань цивільної авіації, а також договору, укладеного з експлуатантом аеропорту (аеродрому).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 13 Повітряного кодексу України сертифікат на відповідність вимогам авіаційних правил України, який видається після здійснення процедури сертифікації, у ході якої перевіряється довгострокова здатність суб`єкта або об`єкта авіаційної діяльності до безпечного виконання дозволеного виду діяльності або функцій у галузі цивільної авіації, повинні отримати підприємства та організації, які в галузі цивільної авіації здійснюють, зокрема, наземне обслуговування.

Порядок і процедури сертифікації аеропортів та інших суб`єктів аеропортової діяльності встановлений Правилами сертифікації аеропортів, які затверджені наказом Державної служби з нагляду за забезпечення безпеки авіації від 13.06.2006 № 407 «Про затвердження Правил сертифікації аеропортів», які поширюються і є обов`язковими для юридичних осіб або структурних підрозділів юридичних осіб незалежно від їх форм власності та відомчої належності, які здійснюють аеропортову діяльність в аеропортах України.

Товариству з обмеженою відповідальністю «Транс-Аерохендлінг Запоріжжя», яке з червня 2016 року є суб`єктом авіаційної діяльності, який здійснював надання послуг з наземного обслуговування повітряних суден на території Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя», Державною авіаційною службою України 29.05.2017 р. було видано три сертифікати відповідності з надання послуг на території КП Міжнародний аеропорт Запоріжжя, з терміном дії до 29.05.2020 р.: Сертифікат відповідності № OZH-СКO-312-02 на здійснення наземного адміністрування в аеропорту; Сертифікат відповідності OZH-СКO-312-02 із забезпечення обслуговування пасажирів та багажу; Сертифікат відповідності OZH-СКO-312-02 із обслуговування на пероні та місцях стоянок ПС.

Отже, позивачем як сертифікованим суб`єктом авіаційної діяльності на території Комунального підприємства «Міжнародний аеропорт Запоріжжя» надавались перевізникам послуги з наземного обслуговування повітряних суден.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 червня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Аерохендлінг Запоріжжя» (позивач у справі, обслуговуюча компанія за угодою) та Приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (відповідач у справі, перевізник за угодою) укладено Стандартну угоду ІАТА про наземне обслуговування у вигляді Додатку В 1.0, складеного у відповідності до спрощеної процедури, яким сторони погодили, що умови Основної угоди та Додатку А до СУНО від січня 2008 року, опубліковані Міжнародною Асоціацією Повітряного Транспорту, застосовуються так, ніби ці умови в нім повторювались повною мірою. Підписавши Додаток В сторони підтвердили, що вони ознайомлені з Основною угодою та Додатком А.

28 грудня 2019 року між позивачем та відповідачем укладений Додаток В 1.1. «Пункти Обслуговування, узгоджені послуги та ціни до Стандартної угоди про наземне обслуговування (СУНО) від січня 2008 року» (далі - Додаток В 1.1.) для розташування: Аеропорт Запоріжжя, який набуває чинності з 01.01.2020 і заміняє Додаток В 1.0 від 01.06.2016.

Параграфами 1-16 Додатку В 1.1. сторони узгодили: послуги, із визначеного в Додатку А переліку, що надаються обслуговуючою компанією, розмір фіксованих ставок за послуги; розмір знижок; перелік та розмір ставки за додаткові послуги з приміткою «на письмовий запит перевізника та за додаткову плату»; виплати; обмеження відповідальності; зону відповідальності; додаткові послуги та ціни; основні показники, індикатори і пов`язану відповідальність; розрахунки; період чинності, зміни та припинення, повідомлення та інше.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Параграфом 11 Додатку В 1.1. «Період чинності, зміни та припинення» (п.п. 11.1.1) сторонами погоджено, що Додаток В 1.1. набуває чинності з 01.01.2020 та діє до 31.12.2020.

Вказаний Додаток В 1.1. підписаний представниками обслуговуючої компанії і перевізника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладена Угода у вигляді Додатку В за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько -господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Так, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання, за статтею 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

За умовами п. 1.1. під-параграфу 1.1. Параграфу 1 «Наземні послуги та ціни» Додатку В 1.1. для разового наземного обслуговування, що складається з прибуття та подальшого відправлення в узгоджений час одного і того самого літака, обслуговуюча компанія за ставками, викладеними в Додатку В, надає послуги, із визначеного в Додатку А переліку:

Розділ 1: Представництво. Управління та Нагляд

1.1.2, 1.1.3, 1.1.4;

1.2.1, 1.2.2, 1.2.3 (а, b, с, d, е, f, h)-протягом 90 днів, 1.2.4;

1.3.1, 1.3.2, 1.3.3, 1.3.4, 1.3.5, 1.3.6, 1.3.7, 1.3.8;

1.4.1 (b), 1.4.2, 1.4.7;

Розділ 2: Обслуговування пасажирів

2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 (a) [1,2,3,4,5,7-МААS) (b) 6 [на письмовий запит Перевізника та за додаткову плату], 2.1.4 (Додаткові витрати по цьому пункту, що пов`язані з обслуговуванням пасажирів сплачуються Перевізником окремо), 2.1.5, 2.1.6 (а), 2.1.7 (a, b, с-протягом 90 днів, f), 2.1.7 (е) [на письмовий запит Перевізника та за додаткову плату], 2.1.8, 2.1.9 (а)(1);

2.2.1, 2.2.2 (а), 2.2.3 [а-Обслуговуюча компанія погоджується відшкодовувати Перевізнику імміграційні штрафи, оплачені Перевізником, стосовно нешахрайських імміграційних порушень, безпосередньо спричинених неналежним виконанням Обслуговуючою компанією функцій по перевірці дійсності подорожніх документів та/або віз під час реєстрації та посадки, Такі випадки не включають в себе використання пасажирами повністю та/або частково підроблених паспортів, віз та/або дійсних документів, що використовуються іншими особами незаконно (т.з. Imposter). Відповідальність Обслуговуючої компанії обмежується розміром штрафних санкцій, шо безпосередньо застосовуються державними органами до Перевізника у разі порушень імміграційних правил країни в`їзду/транзиту та не включає в себе додаткові витрати по випадкам INAD, такі як витрати на проживання, транспортування та ін., b-Обслуговуюча компанія погоджується відшкодовувати Перевізнику будь-які державні штрафи, оплачені Перевізником, стосовно некоректного внесення або відсутності АРІ даних), 2.2.4 (а, b) (1) (2), 2.2.5 (а, d), 2.2.6 (а) (b), 2.2.7, 2.2.8 (за наявністю обладнання у аеропорту), 2.2.10, 2.2.11 (а), 2.2.12, 2.2.13 (а, b, с, d, е, f, g, h), 2.2.14;

2.3.1 (b) (лише постукати у двері), 2.3.2, 2.3.3(а);

Розділ 3: Послуги на пероні

3.1.1, 3.1.2 (а), 3.1.3 (а), 3.1.4 (а), 3.1.5, 3.1.6, 3.1.7 (а), 3,1.8;

3.2.1 (а);

3.3.1, 3.3.2 (f-конуси), 3.3.3 (а, с); [45 хвилин перед відправленням рейсу та 30 хвилин після прибуття рейсу включено до пакету. Додатково надається за вимогою Перевізника за Додаткову плату);

3.4.1 (а, с) та 3.4. 2(а, с) [на письмовий запит Перевізника та за додаткову плату];

3.5.1., 3.5.2;

3.6.1 (а, с) (1)) [60 хвилин після прибуття та 60 хвилин перед відправленням рейсу включено до пакету обслуговування для кожного оборотного рейсу. Додатково надається за вимогою перевізника за додаткову плату], 3.6.2 (а) [автобуси для екіпажу та пасажирів включено до пакету обслуговування для кожного оборотного рейсу у кількості необхідній для перевезення, у відповідності до технічних характеристик задіяних транспортних засобів та вимог Перевізника, аеропорту], 3.6.3 (а), 3.6.4 (а) (1, 2), 3.6.5 (а) (1,4,5), 3.6.6 (а, b) [Матеріали та засоби для кріплення надаються Перевізником), 3.6.7 (На вимогу Перевізника та за додаткову плату. Крім випадків помилки з боку персоналу обслуговуючої компанії, що призвели до необхідності перерозподілу завантажень), 3.6.8, 3.6.9 (b), 3.6.10 (b);

3.7.1 (а, с) [на письмовий запит Перевізника та за додаткову плату];

3.8.1 (b) [на письмовий запит Перевізника], 3.8.2;

3.9.1 (а), 3.9.2 (b). 3.9.3 (а, b, d) [1 послугу включено до пакету обслуговування кожного рейсу. Додатково надається на письмовий запит Перевізника та за додаткову плату];

3.11.2 [на письмовий запит Перевізника та за додаткову плату];

3.11.10 [на письмовий запит Перевізника та за додаткову плату];

3.12.1 (а);

3.13.1 (а) (1,2,3);

3.17.1, 3.17.2, 3.17.3 (а), 3.17.4, 3.17.5, 3.17.6, 3.17.8 [всі послуги Під-Розділу 3.17 повинні

надаватися на письмовий запит Перевізника та за додаткову плату]

Розділ 4: Контроль завантаження, засоби зв`язку та перед польотна підготовка

4.1.1;

4.1.2 (а, b, с, d, е) (1);

4.2.1 (а, b, d) [Обслуговуюча компанія має право використовувати код Перевізника як відправника у всіх телеграмах, надісланих від імені Перевізника, якщо на це Перевізник

надіслав письмовий запит, та якщо такі телеграми стосуються послуг, що надаються

Обслуговуючою компанією на рейсах Перевізника.];

4.2.2;

4.3.1, 4.3.2;

4.4.1 (а), 4.4.2, 4.4.3 (d), 4.4.4 (е)(2), 4.4.5, 4.4.7, 4.4.8;

4.9.3 (а) [на письмовий запит Перевізника та за додаткову плату], 4.9.4, 4.9.5, 4.9.7;

Розділ 5: Поштові та вантажні послуги

5.1.3 (а) (7);

Розділ 6: Допоміжні послуги

6.2.1 (а, с) (1-SІТА DCS/ALTEA DCS), 6.2.2 (а)(3,4,5,6), 6.2.3 (а) (1,2);

6.5.1, 6.5.3, 6.5.8, 6.5.9;

6.7.1;

Розділ 7: Авіаційна безпека

7.1.1 (а) (2), 7.1.2 (b)(1,2,3,5) [забезпечується службою безпеки аеропорту], 7.1.3 (b)

[забезпечується службою безпеки аеропорту], 7.1.4 (а) (1,2,3) (4-на письмовий запит

Перевізника та за додаткову плату);

7.4.1 (b) [забезпечується службою безпеки аеропорту] (1).

Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Пунктом 1.1.2 під-параграфу 1.1. Параграфу 1 Додатку В 1.1. сторони встановили, що за разове наземне обслуговування, що складається з прибуття та подальшого відправлення одного й того ж повітряного судна в узгоджені проміжки часу, обслуговуюча компанія стягує плату з перевізника за виконання послуг, що вказані в п. 1.1.1 під-параграфу 1.1. цього додатку В, за фіксованими ставками в розмірі, який залежить від типу повітряного судна: Embraer 145 - 8 200,00 грн. без ПДВ, Embraer 190-100/195 - 9 100,00 грн. без ПДВ, Airbus 320 - 11 700,00 грн. без ПДВ, Airbus 321 - 15 600,00 грн. без ПДВ, Boeing 737-300 - 10 400,00 грн. без ПДВ, Boeing 737-400 - 11 000,00 грн. без ПДВ, Boeing 737-500 - 9 100,00 грн. без ПДВ, Boeing 737-800 - 11 700,00 грн. без ПДВ, Boeing 737-900 - 15 600,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до під-параграфу 2.1 Параграфу 2 «Додаткові послуги та ціни» Додатку В 1.1. за послуги, що включені до п. 1.1.1 під-параграфу 1.1. цього Додатку В з приміткою «на письмовий запит перевізника та за додаткову плату» (що означає, що такі послуги мають бути замовлені перевізником усно чи в письмовій формі та підтверджені перевізником), стягується плата за фіксованими ставками, розмір яких узгоджений сторонами в цьому під-параграфі.

За частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з під-параграфом 8.1. Параграфу 8 «Розрахунки» Додатку В 1.1. двічі на місяць після виконання рейсів перевізника обслуговуюча компанія виставляє перевізнику рахунки кожного 1-го та 16-го числа місяця, а перевізник здійснює оплату в гривнях на розрахунковий рахунок обслуговуючої компанії, що вказаний в під-параграфі 8.6. цього Додатку В, протягом 7 робочих днів від дати отримання рахунку.

Рахунки від обслуговуючої компанії повинні базуватися на підставі первинної документації з підписами уповноваженого представника перевізника, чи пасажира рейсу перевізника, якщо по запиту перевізника обслуговуюча компанія надавала узгоджені послуги пасажирам, що повинно згідно з інструкцією перевізника підтверджуватись підписами пасажирів (обслуговування дітей без супроводу, розміщення в готелі, харчування). (п-п. 8.2. Параграфу 8 Додатку В 1.1.).

Відповідно до під-параграфу 8.5. Параграфу 8 Додатку В 1.1. обслуговуюча компанія направляє перевізнику електронні копії рахунків на електронну пошту за адресами: Shchurov.Andrey@flyuia.com, Podakina.Tetiana@flyuia.com, kabolina.iryna@flyuia.com .

Оригінали рахунків повинні бути надіслані обслуговуючою компанією за адресою перевізника, що вказана в параграфі 12 цього Додатку В, рекомендованим листом, чи кур`єрською доставкою. Датою отримання рахунку від обслуговуючої компанії вважається дата отримання перевізником оригіналу.

Судом встановлено за матеріалами справи та позивачем зазначено в позовній заяві, що на виконання умов вищевказаного Додатку В 1.1. позивачем у березні 2020 року було надано, а відповідачем прийнято передбачені Додатком В 1.1. послуги на загальну суму 470 815,00 грн., на підтвердження чого позивачем надані копії складених та підписаних з боку позивача в односторонньому порядку Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000072 від 16.03.2020 за період з 01.03. по 15.03.2020 на суму 45 820,00 грн., № ОУ-0000073 від 16.03.2020 за період з 01.03. по 15.03.2020 на суму 390 108,00 грн., № ОУ-0000082 від 02.04.2020 за період з 16.03. по 31.03.2020 на суму 8 775,00 грн., № ОУ-0000083 від 02.04.2020 за період з 16.03. по 31.03.2020 на суму 26 112,00 грн., а також доданими до позовної заяви копіями карток наземного обслуговування у кількості 22 штуки та цикліків у кількості 36 штук.

Згідно п. 8.5 Додатку В 1.1 оригінали рахунків повинні бути надіслані обслуговуючою компанією за адресою перевізника, що вказана в Параграфі 12 цього Додатку В, рекомендованим листом чи кур`єрською доставкою. Датою отримання рахунку від обслуговуючої компанії вважається дата отримання перевізником оригіналу.

Наразі, у відповідності до умов Додатку В 1.1. позивачем виставлялись рахунки-фактури № СФ-74 від 16.03.2020 за період з 01.03. по 15.03.2020 на суму 45 820,00 грн. (з ПДВ), № СФ-75 від 16.03.2020 за період з 01.03. по 15.03.2020 на суму 390 108,00 грн. (з ПДВ), № СФ-84 від 02.04.2020 за період з 16.03. по 31.03.2020 на суму 8 775,00 грн. (з ПДВ), № СФ-85 від 02.04.2020 за період з 16.03.2020 по 31.03.2020 на суму 26 112,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, вищевказані рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та акт звірки розрахунків були направлені позивачем на адресу відповідача, вказану в Параграфі 12 Додатку В 1.1 як адреса для надсилання будь - яких повідомлень чи листувань, а саме: 02121, м. Київ, шосе Харківське, 201-203, а також за його місцезнаходженням згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - 01030, м. Київ, вул. Лисенка, 4, рекомендованим листом від 22.09.2020, та отримані відповідачем 25.09.2020 та 28.09.2020 відповідно, про що свідчать наявні в матеріалах справи копії повідомлень про вручення рекомендованих поштових відправлень № 0830104145470 та № 0830104145461.

Таким чином, за висновками суду, обов`язок позивача щодо пред`явлення (відправлення) перевізнику актів наданих послуг та рахунків - фактур виконано у спосіб, який узгоджується з умовами Додатку В 1.1 та направлено на адресу, яка погоджена сторонами.

В свою чергу суд зазначає, що враховуючи положення Параграфу 8 Додатку В 1.1 зобов`язання відповідача оплачувати надані позивачем послуги з наземного обслуговування повітряних суден на підставі виставлених рахунків жодним чином не ставиться в залежність від підписання ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» актів надання послуг.

Суд звертає увагу, що в силу положень ст. 901-903 Цивільного кодексу України договір про надання послуг характеризується особливим об`єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов`язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об`єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об`єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги. При цьому, виникнення обов`язку здійснити оплату за договором законодавець пов`язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов`язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.

Таким чином, приписи закону, які регулюють відносини за договором про надання послуг, пов`язують обов`язок замовника оплатити послуги за фактом їх надання виконавцем, а не за фактом передачі послуг на підставі акту.

Доказів наявності претензій щодо обсягу, змісту та вартості наданих, зазначених у актах, послуг, а також щодо факту отримання відповідачем всіх необхідних для оплати документів, які передбачено умовами Додатку В 1.1, відповідачем суду не надано,

Тобто, з огляду на умови пункту 8.1 Додатку В 1.1 суд вважає вказані підписані в односторонньому порядку Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Аерохендлінг Запоріжжя» акти наданих послуг такими, що погоджені замовником (перевізником), та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених правочином послуг з наземного обслуговування повітряних суден, отже приходить до висновку про можливість вважати вказані в цих актах послуги такими, що позивачем надані в повному обсязі та відповідно до умов Додатку В 1.1.

Вказаний факт за відсутності будь - яких претензій перевізника щодо обсягу, змісту та ціни наданих послуг, а також ненадання сторонами жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання таких актів дає змогу стверджувати про наявність у відповідача зобов`язання з оплати послуг, а у позивача відповідного права вимагати такої оплати.

При цьому відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті та заперечують наведені позивачем доводи та факти.

Враховуючи вищевикладене, а також приписи чинного законодавства та умови Додатку В 1.1, оскільки надані позивачем акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) розцінюються судом в якості належних та допустимих доказів надання виконавцем послуг наземного обслуговування повітряних суден, суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання з надання таких послуг обумовлених Додатком В 1.1, в обсягах, зазначених в актах, та з належною якістю, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих послуг без будь - яких зауважень.

Окрім цього на підтвердження факту надання послуг з наземного обслуговування повітряних суден позивачем подані копії податкових накладних від 15.03.2020 №№ 75, 76 та від 31.03.2020 №№ 85, 86, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, на суми наданих послуг.

Суд зазначає, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.

Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як виконавця, так і замовника щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку надання відповідних послуг.

Відповідно до п.201.7 ПК як у редакції, які діяла на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 ПК визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно ст. 201.1 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

В свою чергу відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Отже, надані позивачем складені та зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних за фактом надання позивачем ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» послуг з наземного обслуговування повітряних суден додатково підтверджують як факт виникнення зобов`язань ПАТ «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» з оплати їх вартості, так і згоду останнього з їх змістом та обсягом.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, всупереч досягнутим домовленостям, відповідач не здійснив своєчасно оплату наданих за спірним Додатком В 1.1. послуг, в зв`язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за Додатком В 1.1. за березень 2020 року в загальній сумі 470 815,00 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом за матеріалами справи, у зв`язку з невиконання відповідачем умов Додатку № В 1.1 в частині своєчасної оплати послуг позивача та з метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію від 24.04.2020 № 69/04-20 про сплату заборгованості в сумі 470 815,00 грн. за рахунками-фактурами № СФ-74 від 16.03.2020, № СФ-75 від 16.03.2020, № СФ-84 від 02.04.2020, № СФ-85 від 02.04.2020, зазначивши суми до сплати та кінцевий термін розрахунків, без направлення їх оригіналів в якості додатків.

Факт направлення позивачем вказаної претензії підтверджується копіями описів вкладення в цінний лист від 25.04.2020 та накладних № 0315123331576 та № 0315123331568.

У відповідь на зазначену претензію відповідач 09.06.2020 засобами електронного зв`язку надіслав позивачу лист № 04.02.-81 від 04.06.2020 в якому, посилаючись на неможливість виконання зобов`язання у зв`язку з впровадженими карантинними заходами, запропонував позивачу провести погашення заборгованості шляхом сплати грошових коштів щомісяця рівними частинами протягом 1 року, починаючи з дати поновлення регулярних польотів з аеропорту м. Запоріжжя.

Доказів погодження позивачем як обслуговуючою компанією запропонованого відповідачем розстрочення заборгованості за Додатком В 1.1 матеріали справи не містять.

Натомість, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, відповідач свої зобов`язання щодо оплати наданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-Аерохендлінг Запоріжжя» у березні 2020 року послуг з наземного обслуговування повітряних суден у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Додатку В 1.1 Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування (спрощена процедура) не виконав, внаслідок чого у Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» утворилась заборгованість у розмірі 470 815,00 грн., яку позивач просив суд стягнути в поданій позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів. 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Додатку В 1.1 Стандартної угоди ІАТА про наземне обслуговування (спрощена процедура) та/або його окремих положень суду не надано.

Будь - які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного правочину на час його підписання з боку сторін відсутні.

В свою чергу згідно матеріалів справи судом встановлено, що відповідачем після відкриття провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва 05.01.2021 відповідачем було здійснено перерахування на рахунок позивача платіжними дорученнями № TAS0057618 та № ЕХР-067080 від 23.06.2021 грошових коштів в сумі 470 815,00 грн., на підтвердження чого надано копії відповідних платіжних доручень від 23.06.2021.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

При цьому суд звертає увагу, що закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Таким чином, оскільки в процесі розгляду справи судом встановлено, що відповідачем платіжними дорученнями було сплачено на рахунок позивача 470 815,00 грн., отже борг за надані послуги з наземного обслуговування повітряних суден у вказаній сумі, заборгованість зі сплати якого, зокрема, є підставою для звернення з позовом до суду, була погашена відповідачем шляхом перерахування грошових коштів позивачеві після відкриття провадження у справі № 910/20416/20 ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2021, що також позивачем не заперечувалось, відповідно, на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення 470 815,00 грн основного боргу відсутній.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги наведені нормативні приписи та той факт, що сплата грошових коштів здійснена відповідачем після відкриття провадження у справі та на момент розгляду справи предмет спору у вказаній частині відсутній, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині стягнення 470 815,00 грн основного боргу за Додатком В 1.1 підлягає закриттю у відповідності до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Суд також звертає увагу, що згідно ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зокрема, як вже було встановлено вище судом, відповідач в порушення умов під-параграфом 8.1. Параграфу 8 «Розрахунки» Додатку В 1.1. не здійснив оплату послуг з наземного обслуговування повітряних суден у визначені законодавством та Додатком В 1.1. строки, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За умовами під-параграфу 8.4.1. Параграфу 8 «Розрахунки» Додатку В 1.1. у випадку порушення строку оплати послуг Обслуговуюча компанія має право стягувати з Перевізника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за кожен день такої затримки.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати послуг наземного обслуговування повітряних суден у строк, визначений умовами Додатку В 1.1, позивачем нараховано за загальний період прострочення з 24.03.2020 до 18.11.2020 та пред`явлено до стягнення на підставі під-параграфу 8.4.1. Параграфу 8 «Розрахунки» Додатку В 1.1. пеню в розмірі 42 177,90 грн. за період 25.03.2020 - 18.11.2020, на підставі ст. 625 ЦК України 9 174,73 грн. процентів річних за період 25.03.2020 - 18.11.2020 та 9 453,21 грн. втрат від інфляції за період квітень - жовтень 2020, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за Додатком, зокрема, в частині пені, відсотків річних та втрат від інфляції суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - обґрунтований розрахунок сум, що стягуються), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пені, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У статті 254 вказаного нормативно-правового акту визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Водночас, як встановлено судом, позивачем здійснено визначення початку перебігу строку, та відповідно, граничних строків оплати і початку періоду прострочення без врахування положень під-параграфів 8.1 та 8.5. Параграфу 8 Додатку В 1.1. в їх сукупності щодо початкової дати відліку семиденного строку для оплати, оскільки позивачем здійснювалось нарахування пені, процентів річних та втрат від інфляції за прострочення виконання відповідачем зобов`язань за Додатком В 1.1 окремо за кожним рахунком-фактурою за період 24.03.2020 - 18.11.2020 з урахуванням дати складення рахунків - фактур, що не відповідає умовам правочину, позаяк зважаючи на погоджені сторонами умови Параграфу 8 Додатку В 1.1. щодо порядку проведення розрахунків та з огляду на наявні в матеріалах справи докази отримання відповідачем за адресою: 02121, м. Київ, шосе Харківське, 201-203,оригіналів рахунків-фактур 25.09.2020, саме з вказаної дати має обраховуватись строк на оплату перевізником рахунків.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені та процентів річних судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Додатку В 1.1, з урахуванням визначеного судом початку періоду прострочення, становить 6637,72 грн. пені, 1659,43 грн. процентів річних, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому обґрунтованим є нарахування відповідачеві в сумах, визначених судом, а саме 6637,72 грн. пені та 1659,43 грн. процентів річних.

Разом з тим, щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача втрат від інфляції в сумі 9453,21 грн. за період квітень 2020 - жовтень 2020 суд зазначає, враховуючи встановлені судом фактичні обставини щодо дати отримання відповідачем оригіналів рахунків - фактур 25.09.2020, про що вказувалось судом вище, та початок періоду прострочення з 07.10.2020, що нарахування втрат від інфляції як засобу відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів здійснюється за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, тобто з листопада 2020.

Проте, згідно наданого позивачем розрахунку періодом прострочення, за який здійснено нарахування втрат від інфляції, визначено квітень - жовтень 2020, тобто листопад 2020 до визначеного періоду нарахування не входить, а відтак оскільки суд позбавлений можливості виходу за межі позовних вимог, визначених позивачем та не вправі самостійно їх збільшувати, зокрема, в частині періодів нарахувань, за висновками суду правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення втрат від інфляції відсутні.

Щодо клопотання відповідача про зменшення на 90% заявленої до стягнення пені з посиланням на кризові явища в авіаційній галузі, викликані пандемією коронавірусу, що призвело до скасування чартерних та регулярних рейсів, скорочення пасажиропотоку, і спричинило фінансові збитки відповідача, відсутність збитків, понесених позивачем, з одночасним зазначенням про можливість зменшення розміру неустойки (пені) згідно статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України суд зазначає, що відповідно до статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку.

Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Поряд із цим суд наголошує, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №910/9765/18).

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд з дотриманням правил статті 86 ГПК України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та його розмір.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19.

Судом встановлено, що позивач та відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Судом звертається увага, що відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто відповідач, здійснюючи господарську діяльність, однією зі складових якої є укладення господарських договорів, мав передбачити пов`язані із цим ризики, зокрема, наявність реальної можливості виконання умов спірного правочину, а саме щодо здійснення фактичної оплати наданих послуг у строк, визначений умовами Додатку В 1.1, виходячи з можливості фактичного виконання розрахунків з обслуговуючою компанією та наявних вільних грошових ресурсів.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявленої пені, яка нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

В свою чергу судом враховано незначний розмір нарахованої позивачем пені, в тому числі по відношенню до сплаченої відповідачем на виконання своїх зобов`язань за спірним Договором суми основного боргу.

Також суд погоджується з викладеними у запереченнях на клопотання відповідача твердженнями позивача, що спірна заборгованість за Додатком В 1.1 виникла у ПАТ «Авіакомпанія «МАУ» за послуги, надані в період до запровадження карантинних заходів, спричинених коронавірусом, а тому посилання відповідача на вказані обставини як такі, що унеможливили своєчасне виконання зобов`язань за правочином судом до уваги не приймаються

З урахуванням викладеного та змісту поданих сторонами документів, беручи до уваги обставини даної справі та майнові інтереси обох учасників, а також зважаючи на викладені вище висновки суду щодо здійснення позивачем розрахунку пені без додержання положень Додатку В 1.1. і визначення дати початку періоду прострочення, що стало підставою для зменшення розміру пені за проведеним судом розрахунком, суд зазначає, що обставини, про які наголошує відповідач, за відсутності інших належних та допустимих доказів у клопотанні, не можуть бути розцінені як виняткові та такі, що є підставою для зменшення нарахованої та заявленої до стягнення неустойки на 90% від заявленої суми, отже, оскільки останній не довів згідно ст. 74 ГПК України винятковість обставин, на які він посилався як на підставу для зменшення пені, суд не вбачає об`єктивних підстав для задоволення клопотання відповідача та, відповідно, зменшення заявленої до стягнення пені на 90%.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN ) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір вимог відповідачем не було сплачено в добровільному порядку.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, п. 2 ч. 1 ст. 231, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі № 910/20416/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Аерохендлінг Запоріжжя» до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» в частині стягнення 470 815,00 грн. основного боргу у зв`язку з відсутністю предмета спору закрити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (01030, м. Київ, вул. Лисенка 4, код ЄДРПОУ 14348681) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Аерохендлінг Запоріжжя» (08300, Київська область, м.Бориспіль, МІЖНАРОДНИЙ АЕРОПОРТ БОРИСПІЛЬ; код ЄДРПОУ 40300292) 6637,72 грн. (шість тисяч шістсот тридцять сім грн. 72 коп.) пені, 1659,43 грн. (одна тисяча шістсот п`ятдесят дев`ять грн. 43 коп.) процентів річних та 7186,68 грн. (сім тисяч сто вісімдесят шість грн. 68 коп.) судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 30 липня 2021.

Суддя А.М.Селівон