Рішення № 98686372, 27.07.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/4886/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2021 року м.Львів

суддя Галицького районного суду м. Львова Фролова Л.Д., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) за участі третьої особи ОСОБА_2 про зняття арешту з майна,-

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги.

Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою. Свої вимоги мотивував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу. Маючи намір впорядкувати документацію позивач звернулася до нотаріуса та виявила, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на вищевказану квартиру Галицьким відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції накладено арешт на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження. Для з`ясування причин арешту позивач зверталась також до Галицького суду м.Львова, однак їй було повідомлено, що рішення Галицького районного суду м.Львова, на підставі якого накладено арешт в архіві відсутнє. Враховуючи вищевикладене, просить суд зобов`язати Галицький відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) Міністерства юстиції України зняти арешт з її квартири, який було накладено в межах виконавчого провадження Галицьким відділом державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) Міністерства юстиції України, на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження АА №802045, виданої 26 серпня 2009 року, реєстраційний номер обтяження: 9029052 від 07 вересня 2009 року.

Рух справи в суді.

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова віл 14 червня 2021 року відкрито провадження по справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.

Позивач в судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про здійснення розгляду без її участі.

Представник відповідача та треті особи по справі в судове засідання не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку. Відзив, письмові пояснення по справі до суду не направили.

За змістом ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі – продажу, квартири від 13 лютого 1995 року, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (до розірвання шлюбу ОСОБА_3 ) є власником квартири АДРЕСА_1 .

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, підставою обтяження квартири АДРЕСА_1 є постанова АА №802045, 26 серпня 2009, старшого державного виконавця Галицького ВДВС ЛМУЮ Ач М.І. Вказаний арешт накладено з метою забезпечення виконання рішення Галицького районного суду м.Львова №2-342 від 08 квітня 2009 року В-7.

Так, позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив зняти накладений арешт. 16 квітня 2021 року позивач зверталась до Галицького районного суду м. Львова з метою видачі копії рішення Галицького районного суду м.Львова №2-342 від 08 квітня 2009 року В-7.

Згідно акту судового розпорядника, секретаря суду та секретаря судових засідань від 27 липня 2021 року, відповідно до алфавітного покажчика 2008 - 2010 pp. рішення Галицького районного суду м.Львова, у якому учасником перебувала ОСОБА_1 або ОСОБА_3 - відсутнє. Крім того, в архіві Галицького районного суду м.Львова за № 2-342/09 знаходиться лише ухвала Галицького районного суду м.Львова від 13.11.2009 року у якій учасниками перебувають інші особи, а саме ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону, що передбачено ст. 5 ЦПК України. Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17 липня 1997року (Закон №475/97-ВР), визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та п. 2 ч. 1 ст. 3, ст. 321 ЦК України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до положень ч. ч.1, 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон від 2 червня 2016 року № 1404-VIII), арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016року № 1404-VIII (далі Закон від 2 червня 2016 року № 1404-VIII) передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та інших рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник (частина перша статті 15 Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII).

За змістом частин першої та другої статті 40 Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

В свою чергу порядок зняття арешту з майна закріплений статтею 59 Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII. Окремо підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини передбачені в частині четвертій вказаної норми Закону. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Важливим в даних правовідносинах є те, що стаття 59 Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи.

Особливістю ситуації, що розглядається є те, що із скаргою у виконавчому провадженні мають право звернутись сторони виконавчого провадження (стаття 447 ЦПК).

Проте згідно із матеріалами справи позивач не є стороною виконавчого провадження, таке взагалі відсутнє на виконанні у відповідача, що є підставою для вирішення спору із застосуванням положень статті 59 Закону від 2 червня 2016 року № 1404-VIII.

Крім того положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 4 ЦПК кожній особі гарантовано право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На думку суду, іншої ефективної процедури для захисту прав позивача в даних правовідносинах не передбачено, а тому позовні вимоги необхідно задовольнити повністю.

В підтвердження вказаної позиції суд також звертає увагу на положення Загальної декларації прав людини 1948 року, якою передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

За правовою позицією Конституційного Суду України «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

А тому, з врахуванням принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), саме дана процедура судового розгляду може бути єдиним ефективним засобом по відновленню порушених прав позивача.

Між тим, статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої України приєдналась 17.07.1997 року відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо нього будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також, Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Тобто, наявність арешту на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності позивача, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном та власний розсуд.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що іншої ефективної процедури для захисту прав позивача, в даних правовідносинах, не передбачено, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, з рахунку бюджетних асигнувань Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ – 35009232) на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн.

Керуючись вимогами ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 283, 353 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) третя особа ОСОБА_2 про зняття арешту з майна, - задовольнити повністю.

Зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , який було накладено в межах виконавчого провадження Галицьким відділом державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ – 35009232), на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження АА №802045, виданої 26.08.2009 року, реєстраційний номер обтяження: 9029052 від 07.09.2009 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицького відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ – 35009232) на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908 грн.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Відповідач: Галицький відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) Міністерства юстиції України 79019, Львівська область, м. Львів, пр. Чорновола, 39, код ЄДРПОУ 35009232.

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , паспорт серія НОМЕР_3 виданий Галицьким РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області 03.02.1998 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя Л.Д. Фролова