Рішення № 98685258, 26.07.2021, Дружківський міський суд Донецької області

Єдиний унікальний номер 229/2973/20

Номер провадження 2/229/169/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2021 року Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Гонтар А.Л.,

при секретарі судового засідання Білик О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Дружківка цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ 'ПРИВАТБАНК' до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

позивач АТ КБ "Приватбанк" 06 липня 2020 року звернувся до Дружківського міського суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 21 травня 2010 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит (за збільшенням розміру кредитного ліміту) у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 8000, 00 грн.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

АТ КБ "Приватбанк" цілком виконав зобов`язання перед боржником, шляхом надання кредиту, але відповідач, порушив графік погашення кредиту, внаслідок чого, утворилась заборгованість, яка станом на 01 квітня 2020 року складає 346483,54 гривень.

У зв`язку із порушеннями зобов`язань кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 01 квітня 2020 року ОСОБА_1 має заборгованість 346483,54 грн., з яких: 7598,58 грн. – заборгованість за тілом кредиту; 335988,51 грн. – заборгованість за простроченими відсотками; 2896,45 грн. – нарахована пеня; 0,00 грн. – нарахована комісія.

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 346483,54 грн. за кредитним договором №б/н від 21 травня 2010 року та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 10 липня 2020 року провадження в справі було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 26 серпня 220 року (а.с.60-61).

10 вересня 2020 року відповідач надала відзив та просила в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, а справу розглядати без її участі за участі адвоката Посвалюк В.В. Просила застосувати строк позовної давності. Зазначила, що не підписувала довідку про умови користування кредитною карткою, та підпис , який проставлений у довідці їй не належить (а.с.74-75).

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 14 вересня 2020 року справу призначено до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження на 05 жовтня 2020 року (а.с. 77-78).

16 вересня 2020 року, 22 вересня 2020 року та 25 вересня 2020 року представник позивача було надано відповіді на відзив. Просять задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та не застосовувати строк позовної давності, оскільки строк дії карти встановлений до 06.2014 року, а із позовною заявою банк звернувся 24 червня 2020 року. Щодо підпису проставленого у довідці про користування кредитною карткою представник позивача зазначив, що відповідач не довів, що підпис належить не їй. Так почеркознавчої експертизи не проводилося (а.с.81-87, 89-96, 99-106).

06 листопада 2020 року відповідач надала заперечення на відповідь на відзив. Зазначила, що не підписувала ні довідку про умови кредитування ні умови та правила надання банківських послуг. Строк дії картки закінчився і відповідач просить застосувати строк позовної давності.

18 листопада 2020 року, 27 листопада 2020 року, 02 грудня 2020 року представник позивача надала пояснення. Просила не застосовувати строк позовної давності та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

30 квітня 2021 року представник позивача надав заяву про зменшення розміру позовних вимог. Так, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 14627,28 грн. , з яких 7598,58 грн. – заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 7598,58 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ; 7028,70 грн. – заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 – заборгованість з пені. Також просять стягнути на користь позивача понесені позивачем судові витрати.

Представник позивача АТ КБ "Приватбанк" не з`явився у судове засідання, надав суду заяву з клопотанням розглядати справу у їх відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи її було повідомлено належним чином, заяву з клопотанням про відкладення розгляду справи або розглядати справу без його участі та відзив надав, просить відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі та застосувати строк позовної давності.

З огляду на це, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд, вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін, на підставі наявних у суду доказів, без фіксації судового процесу.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права й обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Судом, встановлено, що відповідно до анкети-заяви 3 б/н від 21 травня 2020 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено кредитний договір, відповідно до якого вона отримала кредит. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с. 19).

21 травня 2010 року ОСОБА_1 повідомлено про умови кредитування, а саме підписано нею довідку про умови кредитування з використанням картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» (а.20).

Клопотання про проведення почеркознавчої експертизи чи інших доказів, які б підтверджували факт неналежності підпису ОСОБА_1 суду не надано.

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку.

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанк.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, сторони мають виконувати зобов`язання належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 628, ст. 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідач, укладаючи договір, погодився з зазначеними в ньому умовами, оскільки заява (анкета) на оформлення кредитної картки, заява про відкриття рахунку і надання послуг з кредитування підписані ним, в тому числі і в графі щодо погодження з умовами і правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, про що виразив свою згоду.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором позичальник свої зобов`язання за кредитним договором згідно графіку погашення кредиту та процентів належним чином не виконував, в зв`язку з чим станом на 31 жовтня 2020 року, мав прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 14627,28 грн. , з яких 7598,58 грн. – заборгованість за тілом кредиту; в т.ч. 7598,58 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн. – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ; 7028,70 грн. – заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 – заборгованість з пені. Також просять стягнути на користь позивача понесені позивачем судові витрати.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Із положення ст.625 ЦК України вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший відсоток не встановлений договором.

Відповідно до частини 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зазначений розрахунок заборгованості відповідає умовам кредитного договору та відповідачем письмовими доказами не спростований.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України, встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України, визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Відповідно до частин першої, другої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У заяві позичальника від 21 травня 2020 року процентна ставка не зазначена. Однак,в відповідача ознайомлено під підпис з умовами кредитування, шляхом підписання нею довідки про умови кредитування (а.с20).

Водночас, позивачем не надано суду доказів про видачу відповідачу платіжної карти з зазначенням її виду та строків дії.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21 травня 2020 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, як на невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд, вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин ( <Текст> року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Вищезазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду під час розгляду справи №342/180/17, провадження № 14-131цс19, висловленими в Постанові від 03 липня 2019 року, які є обов`язковими для виконання, оскільки відповідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 та стосується необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи вищезазначене, суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 21 травня 2020 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Строк повернення кредиту відповідає строку дії кредитної картки. У межах цього строку позичальник зобов`язаний повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Якщо строк кредитування закінчився або кредитор реалізував своє право на дострокове повернення кредиту, то з цього моменту припиняється нарахування процентів за кредитом і позичальник зобов`язаний сплатити неустойку та суми передбачені ст. 625 ЦК України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч. 1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно - правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц, який суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у даній справі.

З огляду на викладене, суд вважає, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» не дотримав вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Між тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником.

Неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за договором привело до порушення прав кредитора - позивача АТ КБ «Приватбанк», а тому порушене право підлягає поновленню.

Як слідує з розрахунку прострочене тіло кредиту становить 7598,58 грн., вказаний розмір підтверджується матеріалами справи, а тому вимога позивача щодо стягнення тіла кредиту є обґрунтованою.

Однак, відповідач просив застосувати строк позовної давності.

Щодо застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності починається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

При цьому, позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 року у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації», п. 570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 51).

Пунктом 137 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Волков проти України» від 09 січня 2013 року, яке є обов`язковим до врахування, визначено, що строк давності забезпечує правову визначеність та захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які вкрай важко спростувати, та дозволяє запобігти несправедливості, що може виникнути внаслідок рішень щодо подій, що мали місце у далекому минулому, та на підставі доказів, що з часом стають неналежними та недостатніми.

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі №910/18560/16 (12-143гс18) вказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними: «Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 13.01.2021 року (дата відправлення позивачем до суду конверту з матеріалами позовної заяви). До суду позовна зава надійшла 15.01.2021 року.

У постановах Верховного Суду України від 19.03.2014 року у справі № 6-14цс14, від 29.10.2014 року № 6-169цс14, від 30.09.2015 року у справі № 6-154цс15 зроблено висновок про те, що кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За кредитним договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Вказане відповідає висновку, що висловлено в постанові Верховного Суду від 09.12.2020 року по справі № 520/12277/17 (провадження № 61-14702св19).

Як вбачається з довідки АТ «КБ «ПриватБанк» боржнику ОСОБА_1 . Банком було видано три кредитні картки: № НОМЕР_1 (відкрита від 21 травня 2010 з терміном дії до 03/14), № НОМЕР_2 (відкрита від 25 травня 2010 з терміном дії до 03/14), та № НОМЕР_3 (відкрита від 19 липня 2010 з терміном дії до 06/14), тобто термін дії картки закінчився у червні 2014 року (а.с.17).

Відповідно право вимоги у кредитора щодо повернення кредиту виникло в жовтні 2011 року тобто, після закінчення строку дії кредитного договору.

Окрім того, суд зазначає, що позов подано 06 липня 2020 року замість помилково вказаного представником позивача 24 червня 2020 року.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитом заборгованість по тілу кредиту в сумі 7598,58 гривень виникла у відповідача 21 травня 2010 року і залишалася незмінною до 31 жовтня 2020 року (дата розрахунку заборгованості).

З викладеного суд робить висновок, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 7598,58 гривень подана зі спливом строку позовної давності, тому у задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити, оскільки стороною позивача суду заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Що стосується вимоги щодо стягнення процентів та проведеного позивачем розрахунку їх розміру, то суд враховує, що ст.1048 ЦК України закріплено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики.

Позивач просить стягнути з відповідача 7028,70 грн. процентів за користування кредитом.

Та враховуючи подану відповідачем заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності до заявлених позивачем вимог, позовна вимога про стягнення відсотків, нарахованих за період з 21 травня 2010 року (дата підписання анкети-заяви та довідки про умови кредитування) по 30 червня 2014 року (станом на день закінчення строку дії кредитного договору), до задоволення не підлягає, оскільки позовна давність для звернення до суду з цією вимогою сплила.

З приводу стягнення відсотків, нарахованих за період з 01 липня 2014 року по 31 жовтня 2020 року (дата розрахунку заборгованості), суд зазначає наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок, відповідно до якого якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Враховуючи, що строк кредитування за картковими рахунками встановлюється строком дії картки (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14) та закінчився 06/2014 року суд вважає, що правових підстав для нарахування відсотків після 30 червня 2014 року за відсотковою ставкою, що зазначено в довідці про Умови кредитування в Банку не було. Тому позовна вимога в частині стягнення з відповідача відсотків, нарахованих в період з 01 липня 2014 року по 31 жовтня 2020 року до задоволення не підлягає.

Відповідно до частини ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.10, 11, 12, 13, 141, 259, 263-265, 280 ЦПК України, ст.. 526,625,1050,1054 ЦК України, суд-

ВИРІШИВ:

у задоволені позовної заяви АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ 'ПРИВАТБАНК' до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено в нарадчій кімнаті 26 липня 2021 року.

Суддя Дружківського міського

суду Донецької області: А. Л. Гонтар