Рішення № 98674952, 30.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2021 року м. Київ справа №320/5664/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації, в якому просить:

- визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

- зобов`язати Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1. При цьому, згідно експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної ради від 27.04.1994 №415 захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. В період з 28.05.1985 по 31.03.1989 позивач працювала в Іванківській райспоживспілці , Відповідно до постанови правління Іванківської райспоживспілки з метою організації виконання урядового завдання по ліквідації аварії на ЧАЕС, на основі розпорядження начальника ЦО Київської області і вимог Положення про ЦО СРСР, з числа членів Іванківської райспоживспілки сформовано бригади і ланки ЦО. У відповідності до наказу начальника ЦО Іванківської райспоживспілки позивача було залучено до ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою, виданою Головним управлінням з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації. З цих підстав позивач вважає, що на підставі статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання відповідних виплат за таким статусом. У березня 2021 позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації Київської області для встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення. Проте листом від 16.04.2021 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав видачі посвідчення "Особи з інвалідністю внаслідок війни".

Ухвалою судді Київського окружного адміністративного суду від 17 травня 2021 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Разом з тим, судом запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Частинами 5 та 6 статті 162 КАС України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що у встановлений судом п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідач правом надати суду відзив на позовну заяву не скористався.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливе розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого Київською облдержадміністрацією 16.06.1994, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 1.

Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку захворювання і інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і їх професіонального характеру від 27.04.1994 №415, захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

За даними довідки до акта огляду МСЕК серії КИО-1 №101382, позивачу встановлено другу групу інвалідності по причині захворювання пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

У березня 2021 позивач звернулась до відповідача із заявою про встановлення їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення. Проте, листом від 16.04.2021 №01-30703 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі посвідчення "Особи з інвалідністю внаслідок війни", посилаючись на відсутність документальних доказів на підтвердження безпосередньої участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони.

Вважаючи протиправною відмову відповідача у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" цей закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов`язується відшкодувати її за:

1) пошкодження здоров`я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;

2) втрату годувальника, якщо його смерть пов`язана з Чорнобильською катастрофою;

3) матеріальні втрати, що їх зазнали громадяни та їх сім`ї у зв`язку з Чорнобильською катастрофою, відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України.

На державу покладаються також зобов`язання щодо своєчасного медичного обстеження, лікування і визначення доз опромінення учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Як свідчать матеріали даної справи, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році 1 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням.

Правовий статус ветеранів війни визначений Законом України від 22.10.1993 №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон №3551-XII).

Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Частиною другою статті 7 Закону №3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать:

- військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами (пункт 1);

- особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами (пункт 2);

- особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (пункт 9).

Пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 12.05.1994 №302, визначено, що посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Згідно з пунктом 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім`ї загиблого" видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті за місцем реєстрації громадянина.

В силу пункту 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Натомість, статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

За даними експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку захворювання і інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і їх професіонального характеру від 27.04.1994 №415, захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

В період з 28.05.1985 по 31.03.1989 позивач працювала в Іванківській райспоживспілці, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 .

Відповідно до постанови правління Іванківської райспоживспілки з метою організації виконання урядового завдання по ліквідації аварії на ЧАЕС, на основі розпорядження начальника ЦО Київської області і вимог Положення про ЦО СРСР, з числа членів Іванківської райспоживспілки сформовано бригади і ланки ЦО.

Згідно з довідкою Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 13 травня 2011 року №01-04/820, ОСОБА_1 приймала участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі невоєнізованого формування служби торгівлі і харчування ЦО Іванківського району від Іванківської райспоживспілки в періоди 6 та 16 травня 1986 року. Підстави: Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР №1111 - 1976 р., накази заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР №90 від 06.06.1975 (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелізації) їх матеріально - технічними засобами) та №92 від 29.06.1976 р. (Настанова по організації та веденню Цивільної оборони в районі (сільському) на сільськогосподарському об`єкті народного господарства), розпорядження начальника ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 30.04.1986 №02, від 19.05.1986 №52 та інші), наказ начальника Київської області - голови правління облспоживспілки від 01.05.1986 №1. Накази начальника ЦО Іванківської райспоживспілки від 03.05.1986 №03ГО та від 05.05.1986 №04ГО, маршрутний лист, документи і матеріали по ЦО за 1986 рік, які зберігаються в управлінні, інші офіційні документи.

Зазначені обставини свідчать про те, що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та надають право на отримання статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та отримати відповідне посвідчення інваліда війни встановленого зразка.

Адже для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон передбачає також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Так, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 в періоди 6 та 16 травня 1986 брала участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС , у складі невоєнізованого формування служби торгівлі і харчування ЦО Іванківського району від Іванківської райспоживспілки.

До такого висновку суд дійшов на підставі відповідної практики Верховного Суду, висловленої в постановах, зокрема, від 10.05.2018 у справі №279/12162/15-а, від 07.06.2018 у справі №377/797/17, від 21.08.2018 у справі №279/2285/16-а, від 21.08.2018 у справі 676/3457/17, від 25.09.2018 у справі №806/5085/15, від 11.10.2018 у справі №674/1239/17, від 18.10.2018 у справі №753/12234/17, від 27.02.2019 у справі №818/26/18, від 27.02.2019 у справі №149/3307/16-а, від 15.05.2019 у справі №816/851/18, від 18.09.2019 у справі №674/450/17, від 19.09.2019 у справі №756/8323/16-а, від 31.10.2019 у справі №826/5572/17, від 10.10.2019 у справі №826/1427/17, від 13.11. 2019 у справі №674/364/17.

Так, у постанові від 18.10.2018 (справа №753/12234/17) Верховний Суд вказав, що "Положенням про Цивільну оборону СРСР", затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 №1111 та "Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР", затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів з ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Для вирішення питання про наявність підстав належності особи, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та інвалідом внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією таких наслідків, до інвалідів війни, необхідно виконати умову щодо прийняття такою особою участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме в складі формувань Цивільної оборони.

У постанові Верховного Суду від 10.05.2018 (справа №279/12162/15-а) зазначено, що з пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вбачається, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-ти кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

В силу положень частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є ефективний захист порушених прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За вказаних обставин, судом встановлено порушення прав позивача, оскільки у останнього наявні правові підстав для отримання статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно зі статтею 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та, відповідно, на пов`язані з цим статусом пільги і соціальні виплати.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 27.02.2020 у справі №537/5039/16-а, від 27.04.2020 у справі №826/15761/17, від 06.05.2020 у справі №751/1484/17, від 14.05.2020 №686/20301/16-а, від 14.08.2020 №620/2995/19. Даний висновок суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

На переконання суду, питання, які можуть вплинути на результат розгляду даної справи, судом було розглянуто та надано їм оцінку у повній мірі.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Позивачем було доведено суду обґрунтованість позовних вимог, а також спростовано доводи відповідача, викладені у листі від 16.04.2021 №01-3-703.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів даної справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог даного позову в повному обсязі.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати дії Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації (місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, 6-а, код ЄДРПОУ 03193815) щодо відмови ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" протиправними.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Вишгородської райдержадміністрації (місцезнаходження: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, 6-а, код ЄДРПОУ 03193815) встановити ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) статус "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видати відповідне посвідчення інваліда війни встановленого зразка.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Басай О.В.