Рішення № 98659317, 21.07.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/4920/21

Провадження № 2/521/3065/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання – Коваль Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом зняття особи з реєстраційного обліку місця проживання,

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом зняття особи з реєстраційного обліку місця проживання та просить суд усунути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перешкоди в користуванні власністю, а саме 168/1000 частками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зняття з реєстраційного обліку за даною адресою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис про смерть № 11580 від 24.12.2003р., складений Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції.

Свої позовні вимоги вмотивовує тим, що відповідно до договору дарування від 17.12.2020р. їй на праві приватної власності належить 168/1000 часток квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.12.2020р. Згідно Відомостей № С5-28865-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку, наданих Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 16.02.2021р., за належною їй часткою у квартирі з 03.10.2001р. значиться зареєстрованим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно листа Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 03.03.2021р. № 3363/08.1-29, за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлено актовий запис про смерть № 11580 від 24.12.2003р., складений Першим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції у відношенні ОСОБА_2 , 1968 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Про реєстрацію ОСОБА_2 у своєму житлі дізналася після укладення договору дарування. З даною особою вона ніколи не була знайома та їх нічого не пов`язувало, їй лише відомо, що у нього в свій час придбав нині належне їй житло його попередній власник ОСОБА_3 , проте з невідомих їй причин не потурбувався про зняття ОСОБА_2 з реєстрації. Таким чином реєстрація, особи, яка померла, порушує її права на користування та розпорядженням належним їй майном, зокрема позбавляє її права на отримання субсидії. Тому просить суд захистити її порушене право власника, а тому відповідні обставини слугували причиною звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

Позивач в судовому засіданні заявлені нею вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала щодо заявлених позовних вимог, та просила відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у письмовому відзиві наданому до суду.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторони позивача та заперечень відповідача, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі Договору дарування від 17.12.2020р. ОСОБА_1 належить 168/1000 часток квартири АДРЕСА_2 . (а.с. 8-9)

Вищезазначене підтверджується також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.12.2020р., копія якого міститься в матеріалах справи. (а.с. 10)

Згідно Відомості № С5-28865-ф/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку, наданих Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований в квартирі АДРЕСА_2 з 03.10.2001р. (а.с. 7)

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 помер, що підтверджується актовим записом про смерть № 11580 від 24.12.2003р., складеного Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). (а.с. 58)

Проте, як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами у справі, ОСОБА_2 з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із смертю знятим не значиться.

Згідно з ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як способи захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

У ч. 2 ст. 16 ЦК України визначені способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки викладені в п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 року у справі № 923/876/16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 року у справі № 48/340).

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відтак, позовне провадження розраховане на наявність спору між сторонами, а окреме – на відсутність спору про право. Відсутність спору про право полягає в тому, що у таких справах не йдеться про оспорювання чи невизнання суб`єктивного права особи, що випливає із житлових, сімейних, спадкових правовідносин тощо.

Відповідач – це особа, яка на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач – це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі – належному відповідачеві (постанова Верховного Суду від 15.02.2020 у справі № 474/106/18).

Судом з`ясовано, що позивачем пред`явлено позовні вимоги щодо усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зняття померлої особи з обліку за місцем реєстрації позивача.

При цьому оцінка правомірності дій/бездіяльності відповідача, як суб`єкта владних повноважень щодо не зняття померлої особи з реєстрації не оскаржується.

Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» регулюються відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження.

Згідно ст. 7 цього Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її представника, що подається до органу реєстрації, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть, паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку, інших документів, які свідчать про припинення підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства, підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, підстав на право користування житловим приміщенням.

Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання з урахуванням вимог, визначених ч. 11 ст. 6 цього Закону.

Механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів визначаються постановою Кабінету Міністрів України Про затвердження правил реєстрації місця проживання та порядку передачі органам реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» № 207 від 02.03.2016р..

Пунктом 26 Правил № 207 визначено вичерпний перелік документів, на підставі яких орган реєстрації має право зняти з реєстрації місця проживання фізичної особи, а саме: заяви особи або її представника за формою згідно з додатком 11; рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; повідомлення територіального органу або підрозділу ДМС із зазначенням відповідних реквізитів паспорта померлої особи або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (інформація територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні); підстав для проживання бездомної особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту (письмове повідомлення соціальної установи, закладу соціального обслуговування та соціального захисту); підстав на право користування житловим приміщенням (закінчення строку дії договору оренди, найму, піднайму житлового приміщення, строку навчання в навчальному закладі (у разі реєстрації місця проживання в гуртожитку навчального закладу на час навчання), відчуження житла та інших визначених законодавством документів).

Відповідно до п. 26 Правил № 207 разом із заявою особа подає документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання.

Згідно п. 27 Правил № 207 працівник органу реєстрації: перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання, особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про зняття з реєстрації місця проживання та наявність документів, необхідних для зняття з реєстрації місця проживання, про що зазначений працівник робить відповідний запис у цій заяві; приймає рішення про зняття з реєстрації або про відмову у знятті з реєстрації місця проживання особи; вносить відомості про зняття з реєстрації місця проживання у документ, до якого вносяться відомості про місце проживання; оформляє і видає довідку про зняття з реєстрації місця проживання, форма якої наведена в додатку 16, дітям, які не досягли 16 років, та громадянам, які мають паспорт громадянина України у формі картки, а також вилучає раніше видану довідку про реєстрацію місця проживання для подальшого знищення; повертає особі або її представнику документ, до якого внесені відомості про зняття з реєстрації місця проживання, довідку про зняття з реєстрації місця проживання, а також документи, які подавалися.

Смерть особи, що зареєстрована у квартирі підтверджується відповідним актовим записом. Зняття померлої особи з реєстрації на підставі свідоцтва про смерть не можливе через його відсутність у позивача.

Проте, як встановлено в судовому засіданні, позивач не звертався до відповідача з відповідним повідомленням про наявність зареєстрованої особи, яка померла, та проханням зняти цю особу з реєстрації .

Відповідно до п. 11 Порядку № 207 Орган реєстрації відмовляє в реєстрації/знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації.

Окрім того представником відповідача також заперечується, що ним порушено права позивача у розпорядженні майном, так як будь-яких дій спрямованих на вчинення перешкод у користуванні і розпорядженні майном позивачу не чинилось, питання про користування ОСОБА_2 за життя цією квартирою ним не вирішувалось.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Інші доводи учасників справи, які наведені у позові та відповідних письмових поясненнях, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Зважаючи на вищевикладене, у суду відсутні підстави для задоволення відповідного позову, оскільки відповідач не порушував прав та інтересів позивача, а також позивачем в даному випадку вибрано не належний спосіб захисту законних інтересів та суб`єктивних прав.

Керуючись ст.ст.15,16 Цивільного кодексу України, ст..7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», ст.ст. 76-80, 83, 89, 133,137, 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом зняття особи з реєстраційного обліку місця проживання – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги до Малиновського районного суду м. Одеси на протязі тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 30 липня 2021 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН