Рішення № 98657755, 20.07.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/13542/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року м.Рівне

Рівненський міський суд в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Хлуд І.П.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 ,

відповідача ОСОБА_4 ,

представника відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про виділ в натурі частки із майна, як окремий цілий об`єкт будинковолодіння, що є у спільній частковій власності та визнання права власності на окремий об`єкт будинковолодіння, суд –

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про виділення в натурі частки із майна, як окремого цілого об`єкту будинковолодіння, що є у спільній частковій власності та визнання права власності на окремий об`єкт будинковолодіння.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та просила їх задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про день та час слухання справи повідомлялась належним чином. Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення. Пояснив, що земельна ділянка, на якій розміщена частка ОСОБА_1 у будинковолодінні по АДРЕСА_1 перебуває у комунальній власності, позивач просить виділити в натурі частину будинковолодіння, яка містить самочинно побудовані приміщення, що є неприпустимим.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, просили відмовити в задоволенні позовних вимог. Поснили, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 на даний час перебуває у спільній частковій власності 3 осіб, приміщення, що їм належать мають спільну каналізацію, водопостачання та спільний дах, у позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_4 спільний вхід до приміщень.

Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5 , представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , дослідивши письмові докази по справі приходить до наступного:

Як було встановлено в судовому засіданні позивачу ОСОБА_1 належить на праві приватної спільної часткової власності 55/100 частини житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 , що складаються з частини житлового будинку загальною площею 130,8 кв.м., житловою площею 84,3 кв. м. та надвірних будівель і споруд: гараж, літ.Б-1, сарай, літ.В-1, 2/3 частини огорожі №1, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 33146316 від 04.02.2015 року.

Рішенням Рівненського міського суду від 17 березня 1994 року, справа №2-414/1994 затверджено мирову угоду між ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 по цивільній справі про визнання права власності на частину домобудівлі та розподіл її в натурі, що знаходиться в АДРЕСА_1 , відповідно до якої ОСОБА_4 і ОСОБА_2 виділяється на праві власності в рівних долях частина домобудівлі, що знаходиться в АДРЕСА_1 і складається: жилі кімнати 2-1, 2-3, 2-4, коридор 2-2, сіни «а-2» /ІІ-ІІІ/, сходи «а-3», Ѕ половина підвалу «Пд/А-1», підвал пд./-2, сарай «В», Ѕ навісу «б», 1/3 вбиральні, 1/3 огорожі №1, частина горищного приміщення над цією частиною будинку та приміщення 3-1 мансарди. Всього на суму 5068023 карбованців, що складає 45/100.

Право власності ОСОБА_4 на 225/1000 частки житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 згідно ухвали суду м. Рівне №2-414/94 від 17.03.1994 року зареєстровано 05 листопада 2019 року, що стверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 188231737 від 11.11.2019 року.

Право власності ОСОБА_2 на 225/1000 частки житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 згідно ухвали суду м. Рівне №2-414/94 від 17.03.1994 року зареєстровано 05 листопада 2019 року, що стверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 188232989 від 11.11.2019 року.

Відповідно до копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії РБ №044739 ОСОБА_4 та ОСОБА_2 належить земельна ділянка розміром 0,0324 га в АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За частиною 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 1 статті 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1 ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.

Частиною 3 статті 358 ЦК України встановлено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Згідно із частинами 1, 2 статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Відповідно до ст.367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Виходячи з аналізу змісту норм статей 358, 364 ЦК України, виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності.

Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести з несуттєвим відступленням від розміру ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась.

Визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.

Якщо в результаті поділу (виділу) співвласнику передається частина нерухомого майна, яка перевищує його частку, суд стягує з нього відповідну грошову компенсацію і зазначає в рішенні про зміну часток у праві власності на це майно.

На це вказує також постанова Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку ст. 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при цьому власнику, що виділяється, та власнику, що залишається, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого співвласника, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна.

Порядок проведення таких робіт та розрахунок часток визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженою наказом МЖКГ України від 18 червня 2007 року № 55. (далі Інструкція).

Відповідно до п.1.2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна (додаток 1) або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до п. 2.2-2.4 Інструкції поділ на самостійні об`єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об`єкту поштової адреси. Не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону. Поділ на самостійні об`єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» № 7 від 04.10.1991 р. із змінами, виділ в натурі частки жилого будинку можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Зазначена правова позиція викладена також в постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013року справа № 6-12цс13.

ВСУ зазначив, що для виділу частки із спільного нерухомого майна повинна бути технічна можливість, і тому для цього у справі проводяться будівельно-технічні та земельно-технічні експертизи. Поділ на самостійні об`єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами. Кількість та розміри виходів повинні відповідати вимогам будівельних норм за видами будинків та споруд. Якщо при поділі відбувається реконструкція та необхідно додержуватися вимог ДБН та санітарних правил.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пунктів 4-5частини 3 статті 3 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: змагальність сторін та диспозитивність.

З аналізу ст. 12 ЦПК України випливає, що змагальність сторін полягає, зокрема, у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як наслідок цьому обов`язку кореспондує інша норма цивільного процесуального закону, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи положення ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Доказами в розумінні ч.1 ст.76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивач ОСОБА_1 в ході судового розгляду справи не заявляла суду клопотання про проведення будівельно-технічної експертизи з питаннями, які стосуються технічної можливості розподілу майна, що перебуває у спільній частковій власності, а також не подала суду висновку експерта, який міг бути складений на її замовлення в порядку ст. 106 ЦПК України.

Висновок експерта під час вирішення даного спору по суті, мав би визначальне значення, оскільки наявність технічної можливості або її відсутність безпосередню впливають на можливість виділу нерухомого майна в натурі, що перебуває у причинному зв`язку із задоволенням або відмовою у задоволенні заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд зокрема вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задоволити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Позивачем ОСОБА_1 жодним чином не доведено наявність технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, частку з якого вона просить виділити у натурі. Докази, які містяться у даній цивільній справі, у своїй сукупності не дають змоги дійти висновку про наявність обставин, які стверджуються позивачем та входять до предмета доказування.

Фактично суд, який у даному спорі позбавлений можливості збирати докази, врахувавши принципи цивільного судочинства, повинен вирішити спір на основі заявлених вимог позивача та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Вирішуючи питання про виділення в натурі ОСОБА_1 55/100 частки житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1 , суд приходить до переконання, що позивачем перед судом не доведено належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами можливість виділення в натурі належної їй частки з об`єкту нерухомого майна.

Суд, оцінюючи подані позивачем докази та вищевикладені обставини вважає, що в задоволенні заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про виділ в натурі частки із майна, як окремий цілий об`єкт будинковолодіння, що є у спільній частковій власності та визнання права власності на окремий об`єкт будинковолодіння слідвідмовити за недоведеністю позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про виділ в натурі частки із майна, як окремий цілий об`єкт будинковолодіння, що є у спільній частковій власності та визнання права власності на окремий об`єкт будинковолодіння, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Рівненського апеляційного суду через Рівненський міський суд, або безпосередньо до Рівненського апеляційного суду (відповідно до п.п. 15.5 п.15 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03 жовтня 2017 року). Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рів ненського міського суду Бердій М.А.