Рішення № 98651780, 29.07.2021, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/3434/19

пр.№ 2/464/503/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.07.2021 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

суддя Тімченко О.В.,

секретар судового засідання Дзьобан Н.С.

справа № 464/3434/19

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2

Львівська міська рада

Перша ЛДНК

Шоста ЛДНК

вимоги: визнання протиправоною та скасування ухвали;

визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку;

визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину

представники учасників справи:

позивача – адвокат Мартиневич О.А.

відповідача ОСОБА_2 – адвокат Новінська Л.О.

відповідача ЛМР – Гордєєва О.В.

Обставини справи

Позивач звернулася до Сихівського районного суду м.Львова в порядку цивільного судочинства із позовом, в якому просить:

визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038, серія ЯД № 501053, виданий Львівським міським управлінням земельних ресурсів 28 лютого 2007 року:

визнати недійсним заповіт ОСОБА_3 , посвідчений 11 липня 1997 року Першою Львівською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 6-2957, в частині передання у спадок ОСОБА_2 земельної ділянки, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038;

визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 28 жовтня 2014 року, видане державним нотаріусом Шостої львівської державної нотаріальної контори, що зареєстроване в реєстрі за № 3-885.

Свої вимоги обґрунтовує вимоги обґрунтовує неправильністю приватизації земельної ділянки та порушення її земельних прав.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Тімченко О.В.

Ухвалою суду від 01 липня 2019 року заяву про забезпечення позову повернуто позивачу.

Ухвалою суду від 30 липня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 14 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог та, серед іншого, просить визнати протиправною та скасувати ухвалу 17 сесії 4 скликання Львівської міської ради від 20 жовтня 2005 року № 2596 в частині надання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

04 грудня 2019 року постановлено ухвалу про витребування доказів.

Представником відповідача Львівської міської ради подано відзив на позов, в якому просить відмовити у позові з підстав ухваленням рішення про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки у відповідності до вимог закону. У разі, якщо суд дійде до висновку про підставність позовних вимог, застосувати наслідки спливу позовної давності та прийняти рішення про відмову у позові.

Представником відповідача ОСОБА_2 подано клопотання про застосування позовної давності з відповідними наслідками у відповідності до ч.4 ст.267 ЦК України.

12 лютого 2020 року постановлено ухвалу про витребування доказів.

Ухвалою суду від 12 лютого 2020 року постановлено ухвалу про призначення почеркознавчої експертизи, на час проведення якої провадження у справі зупинено.

Ухвалою суду від 13 листопада 2020 року поновлено провадження у справі у зв`язку із усуненням обставин, що викликали таке зупинення.

Ухвалою суду від 10 грудня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 20 липня 2021 року прийнято відмову представника позивача від частини вимог – визнання недійсним заповіту із закриттям провадження у справі в цій частині.

При розгляді справи у судовому засіданні представник позивача позов підтримав, а представник відповідача ОСОБА_2 – проти задоволення такого заперечила.

Інші учасники, будучи повідомленими, до суду не з`явилися, жодних клопотань не подали, що не є перешкодою для розгляду справи.

Мотиви та висновки суду

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У ході розгляду справи встановлено наступне.

Ухвалою 17-ої сесії 4-го скликання Львівської міської ради 20 жовтня 2005 року за № 2596 передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку площею 0,1000 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 .

28 лютого 2007 року на підставі вище зазначеного рішення ОСОБА_3 видано оспорюваний позивачем державний акт на право власності серія ЯД №501053 на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 4610136800:03:006:0038.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач ОСОБА_2 28 жовтня 2014 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, став власником зазначеної земельної ділянки.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 20 жовтня 2005 року про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, суд ураховує положення ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 ч.1 ст.26, ч.1 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Як убачається із ч.ч.1, 2 ст.116, ч.1 ст.122 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (або за результатами аукціону). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Установлено, що Львівською міською радою передано ОСОБА_3 у власність земельну ділянку.

Як підставу позову позивач покликається на непідписання акта встановлення і узгодження меж земельної ділянки ОСОБА_3 від 19 серпня 2004 року, з приводу чого заявлено та задоволено судом клопотання про проведення почеркознавчої експертизи.

Дійсно за висновком судово-почеркознавчої експертизи Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз за № 20-2259, складеного 20 жовтня 2020 року, підпис у наданому акті виконаний не самою ОСОБА_1 , а іншою особою.

За умовами ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи даний позов, суд бере до уваги наступний правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц, за яким погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Тому недоречними є аргументи позивача щодо непогодження нею меж земельної ділянки як підстава визнання протиправною та скасування рішення органу місцевого самоврядування про передачу ОСОБА_3 земельної ділянки у власність.

Досліджуючи доводи позивача про те, що частина наданої земельної ділянки ОСОБА_3 знаходиться у її користуванні, на якій розміщені належні їй господарські споруди, суд ураховує таке.

Виходячи з приписів ст.126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

У Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними. Земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Дійсно, позивач згідно із ст.377 ЦК України та ст.120 ЗК України як власник майна, розташованого на земельній ділянці, має право на земельну ділянку або її частину, на якій розміщено її майно.

Водночас позивач, яка є власником жилого будинку АДРЕСА_1 з 2001 року, не надала жодних правовстановлюючих документів у підтвердження користування чи права власності земельною ділянкою за даною адресою, відсутні належні дані щодо площі та меж такої. Суд критично оцінює покликання позивача щодо порушення її прав як суміжного землекористувача.

Наданий позивачем висновок судово-технічної експертизи Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз за № 3769, складений 19 грудня 2018 року, щодо накладення земельних ділянок по фактичному користуванню, «історичній межі» та ДБН, за відсутності передбачених вище законодавчими актами документів щодо користування чи належності позивачу відповідної земельної ділянки, не є належним доказом у справі.

Аналогічні висновки зроблені також у рішенні Сихівського районного суду м.Львова від 05 грудня 2017 року, залишеному без змін постановою Львівського апеляційного суду від 23 травня 2019 року, та постанові Верховного Суду від 02 березня 2020 року у цивільній справі № 464/6276/16-ц, де відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Львівська міська рада про визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Справа розглядалась між позивачем та відповідачем у цій справі, в якій оскаржувались ті ж державний акт на право приватної власності на земельну ділянку та свідоцтво про право на спадщину за заповітом, які є предметом даного позову.

Установлені судовими рішеннями обставини у справі № 464/6276/16-ц в силу приписів ч.4 ст.82 ЦПК України мають преюдиціальне значення і додатково підтверджують відсутність порушення процедури передачі земельної ділянки у власність за непогодження акта щодо розмежування земельної ділянки та відсутності у позивача статусу суміжного землекористувача на частину ділянки, з приводу чого пред`явлено позов.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси – ч.1 ст.21 ЦК України.

Частинами 2,3 ст.152, ч.1 ст.155 ЗК України урегульовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

З урахуванням наведеного не встановлено, що при винесенні оскаржуваної ухвали Львівської міської ради указаний орган місцевого самоврядування діяв поза межами своїх повноважень з порушенням вимог закону, а також порушення земельних прав позивача, які наведені позивачем та які б підлягали захисту. У даному випадку суд погоджується із твердженнями відповідачів: ОСОБА_2 та Львівської міської ради, які є слушними.

За правилами ч.1 ст.188 ЦПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки підстав для скасування ухвали Львівської міської ради в частині надання земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3 не встановлено, а тому відсутні підстави для задоволення вимог про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та свідоцтва про право на спадщину за заповітом як похідних вимог.

Окремо слід зазначити, що позивачем жодним чином не обґрунтовано та у ході слухання справи не встановлено порушення відповідачами Шостою львівською держаної нотаріальною конторою та Першою львівською державною нотаріальною конторою, які вчиняли нотаріальні дії, прав позивача.

Аналізуючи, передбачене ст.55 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа указує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Згідно із ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При розгляді даної справи судом не встановлено порушення, невизнання чи оспорення відповідачами земельних прав позивача. Сам факт звернення позивача до суду не свідчить про порушення її прав, таке підлягає доказуванню у встановленому законом порядку, а за положеннями ч.5 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням принципів диспозитивності та змагальності цивільного процесу, встановивши дійсні обставини справи та проаналізувавши докази, суд дійшов переконання про недоведеність позивачем, яка користується правової допомогою адвоката, заявлених позовних вимог, що є її процесуальним обов`язком, та має наслідком відмови у позові.

За правовою позицією Верховного Суду у справі № 509/3589/16-ц (постанова від 21 жовтня 2020 року) сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

У даній справі суд відмовив у позові по суті спору та не застосовує строк позовної давності.

Відомості, які б спростовували даний висновок суду, у матеріалах справи відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Розподіл судових витрат

У зв`язку із відмовою в позові судові витрати до відшкодування позивачу не підлягають (ст.141 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправоною та скасування ухвали 17 сесії 4 скликання Львівської міської ради від 20.10.05. № 2596 в частині надання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки, визнання недійсним та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4610136800:03:006:0038 серії ЯД № 501053, виданого Львівським міським управлінням земельних ресурсів; та визнання недійсним і скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28.10.14., виданого державним нотаріусом Шостої Львівської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 3-885.

Судові витрати, понесені позивачем, залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст.354 ЦПК України). Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

відповідачі:

ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ;

Львівська міська рада, ЄДРПОУ 04055896, м.Львів, пл.Ринок,1;

Шоста Львівська ДНК, ЄДРПОУ 26307243, м.Львів, пр.Ч.Калини,109;

Перша Львівська ДНК, ЄДРПОУ 02899370, м.Львів, вул.Саксаганського,6

Повний текст судового рішення виготовлено 29 липня 2021 року.

Суддя О.В.Тімченко