Ухвала суду № 98648879, 28.07.2021, Оболонський районний суд міста Києва

28.07.2021 Справа № 756/4824/21

Справа пр. № 2/756/3964/21

ун. № 756/4824/21

У Х В А Л А

28 липня 2021 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Андрейчука Т.В.,

за участі секретаря судового засідання - Колесник А.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - Кушнір Л.В. ,

розглянувши у підготовчому засіданні у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - АТ "Перший Український Міжнародний Банк", про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

У підготовчому засіданні 28 липня 2021 року головуючим у справі суддею поставлено на обгорнення учасників справи питання про можливість закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 у зв`язку з тим, позовні вимоги підлягають розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Позивач у підготовчому засіданні 28 липня 2021 року заперечував проти закриття провадження у справі.

Представник відповідача у підготовчому засіданні 28 липня 2021 року не заперечувала проти закриття провадження у справі.

Представник третьої особи у підготовче засідання не з`явився, третя особа про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, про причини неявки в судове засідання свого представника суд не повідомила, заяву про розгляд справи за відсутності свого представника до суду не подала.

Заслухавши думку позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необхідність закрити провадження у справі з таких підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Так, відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У разі, якщо арешт накладався на майно боржника державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України "Про виконавче провадження".

У своєму позові ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України у формі не вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження№ 5811158 (спеціальний розділ), у зв`язку із закінченням виконавчого провадження № 43446840 30 жовтня 2014 року; зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконати дії щодо вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про обтяження

№ 5811158 (спеціальний розділ), у зв`язку із закінченням 30 жовтня 2014 року виконавчого провадження № 43446840.

Отже, ОСОБА_1 фактично заявляє вимоги про зняття арешту з його майна, який був накладений постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Сіщука В.В. від 26 травня 2014 року у рамках виконавчого провадження № 43446840 з виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва у справі № 756/6908/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ "Перший Український Міжнародний Банк" заборгованості за кредитним договором у сумі 32237019,42 грн та судового збору у сумі 3441,00 грн. У цьому виконавчому провадженні ОСОБА_1 є боржником, а тому він не вправі пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України

У своїй постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 Верховний Суд зазначив, що у випадку, якщо суд помилкового відкрив провадження у справі за позовом боржника про зняття арешту, накладеного на майно цього боржника у рамках виконавчого провадження, суд має закрити провадження у справі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин суд дійшов висновку про необхідність закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право, зокрема, на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого п. 1 ст. 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70). "Право на суд" не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов`язків", п. 1 ст. 6 Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення у справі "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, § 53).

Застосовані державою обмеження права на доступ до суду не можуть бути такими, що порушують саму сутність права. Більше того, обмеження не входить у сферу застосування п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо не переслідує легітимну мету, і якщо відсутнє "пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою" (див. mutatis mutandis рішення у справі "Ашинґдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, заява № 8225/78, § 57; рішення у справі "Файєд проти Сполученого Королівства" (Fayed v. the United Kingdom) від 21 вересня 1980 року, заява № 17101/90, § 65).

Керуючись ст. 255 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - акціонерне товариство "Перший Український Міжнародний Банк", про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - закрити.

Ухвала набирає законної сили після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Т.В. Андрейчук

Повний текст ухвали виготовлено 28 липня 2021 року.