Рішення № 98645020, 13.07.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2021 справа № 914/3239/20

м.Львів

за позовом Акціонерного товариства «Альфа банк», м.Київ

до відповідача: Приватного підприємства «Владокс», м.Львів

про: стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Ціна позову: 2876138,89 грн.

Суддя Кітаєва С.Б.

За участі секретаря Зарицької О.Р.

Представники сторін:

від позивача: Блажевський П.І. - адвокат;

від відповідача: Гораль Т.З. – адвокат;

Суть спору: Акціонерне товариство «Альфа банк» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «Владокс» про стягнення 629903,69 грн. 3% річних та 2018382,14 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №922/3924/20 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.02.2021.

Ухвалою суду від 27.01.2021 задоволено клопотання Приватного підприємства «Владокс» та продовжено Приватному підприємству «Владокс» строк на подання відзиву на позов до 01.02.2021(включно).

02.02.2021, за вх.№2316/21, від відповідача поступив відзив на позовну заяву.

В підготовчому засіданні 03.02.2021 оголошено перерву до 22.02.2021.

17.02.2021, за вх.№3810/21, в документообігу суду зареєстровано подану позивачем відповідь на відзив. Станом на 22.02.2021 відповідачем не пропущено строк на подання заперечення на відповідь на відзив.

22.02.2021, за вх.№724/21, в документообігу суду зареєстровано подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, у якій просить суд стягнути з відповідача 629903,69 грн. 3% річних та 2246235,20 грн. інфляційних втрат, а також просить суд відстрочити доплату судового збору до наступного судового засідання у даній справі.

Ухвалою суду від 22.02.2021 строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів та підготовче засідання відкладено на 24.03.2021.

Ухвалою суду від 24.03.2021 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та підготовче засідання відкладено на 05.04.2021.

02.04.2021, за вх.№7948/21, в системі «Електронний суд» зареєстровано подану представником позивача заяву про вступ у справу як представника.

05.04.2021 на електронну адресу суду та за вх.№8037/21, вх.№8086/21 в системі «Електронний суд» зареєстровано подані позивачем заперечення на клопотання відповідача про витребування доказів.

Ухвалою суду від 05.04.2021 клопотання відповідача від 22.02.2021 (вх.№4187/21 від 22.02.2021) про витребування доказів залишено без задоволення, клопотання відповідача від 05.04.2021 про долучення доказів залишено без задоволення та ухвалено долучені до клопотання докази до розгляду не приймати. Закрито підготовче провадження та призначено справу №914/3239/20 до судового розгляду по суті на 05.04.2021.

В судовому засіданні 05.05.2021 оголошено перерву доа 26.05.2021. Призначене на 26.05.2021, судове засідання, не відбулося, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кітаєвої С.Б. Ухвалою суду від 03.06.2021 призначено судове засідання на 23.06.2021.

В судовому засіданні 23.06.2021 оголошено перерву до 13.07.2021.

В судовому засіданні 13.07.2021, представник позивача просив задоволити його клопотання про долучення доказів від 13.07.2021 (вх.№16224/21).

Оскільки нормами ГПК України не передбачено подання доказів на стадії судових дебатів при розгляді справи по суті, клопотання представника позивача від 13.07.2021 (вх.№16224/21) залишено без розгляду.

Позиція позивача.

28.12.2011 року ПАТ «Альфа-Банк»» та Приватне Підприємство «Владокс» надалі за текстом - «Позичальник» уклали Договір про надання траншу № 8МЕ0012747-1 (надалі за текстом -Кредитний договір).

Відповідно до умов Договору, Відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, шо визначені Договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Договором та Додатковими угодами та Графіком погашення кредиту.

Банк свої зобов`язання за Кредитним договором виконав, надавши Відповідачеві, кредит.

Відповідно до умов Кредитного договору, Відповідач зобов`язується в порядку та на умовах, що визначені Договором та Додатковими угодами повертати Кредит, виплачувати проценти за користування Кредитом, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіками платежів.

У порушення умов Договору, позичальник, ПП «Владокс» свої зобов`язання належним чином не виконував, в результаті чого утворилась заборгованість, яка становила 4 994 829,22 грн.

25.05.2015 року рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Асоціації «Всеукраїнський фінансовий союз» було задоволено позовну заяву ПАТ «Альфа-Банк» до ПП «Владокс», ОСОБА_1 , ТзОВ «НЕЛІ ГРУП», про стягнення заборгованості на суму 4 994 829,22 грн.

Проте, оскільки заборгованість за Договором була стягнута судом станом на 2015 рік, АТ «Альфа-Банк» вважає, що за період прострочення виконання рішення суду стягувач на підставі ст. 625 ЦК України має право стягнути з боржника 3% річних та інфляційні витрати в межах строку позовної давності, а саме: 3% на суму - 629 903,69 грн. та інфляційні витрати - 2 246235,20 грн., що підтверджується розрахунками заборгованості (розрахунком 3 % річних, за період з 15.09.2015 по 15.09.2020 на суму 629 903,69 грн., який долучений до позовних матеріалів: т.1. а.с.29-30; розрахунком інфляційних втрат за період з вересня 2015 по серпень 2020 на суму 2 246235,20 грн., який долучений до заяви про збільшення позовних вимог : т.2, а.с.125-126).

Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми Закону нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити 3 % річних за увесь час прострочення, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим.

Оскільки відповідно до п. 6.1 кредитного договору сторонами погоджено , що строк позовної давності встановлюється тривалістю 5 років, кредитор має право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України в межах строку позовної давності 5 років.

Позивач, з врахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача 629903,69 грн. 3% річних та 2246235,20 грн. інфляційних втрат.

Докази, якими позивач обгрунтовує заявлені позовні вимоги, перелічені у додатку до позовної заяви, серед яких, зокрема : копія договору про надання траншу від 28.12.2011 року та копія рішення третейського суду від 25.05.2015 року.

Позиція відповідача.

Проти задоволення позовної заяви відповідач заперечує.

При цьому первинно відповідач наводить фактичні обставини справи, які, як стверджує, мали місце і пов`язані з кредитом та відомості про які (тобто, про обставини), не у повному обсязі висвітлені у позовній заяві.

Так, зокрема, відповідач повідомляє, що 13 травня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» (Кредитор) та Приватним підприємством «Владокс», в особі Кузика Володимира Івановича (Клієнт) було укладено Рамкову Угоду № SMERS01019 (далі – Рамкова угода), відповідно до якої Кредитор на умовах цієї Угоди та договорів про відкриття кредитної лінії, договорів про надання траншу, договорів про надання овердрафту, договорів про відкриття акредитиву, договорів про надання гарантій надає Клієнту кредитні продукти у межах строку, що становить 180 ( сто вісімдесят) місяців з дати укладення цієї угоди та в загальному розмірі, що визначений п.1.2 цієї Угоди та на умовах, передбачених статтею 2 цієї Угоди.

Пунктом 1.2 вказаної Угоди передбачалося, що на підставі укладених Сторонами відповідних договорів (угод), Кредитор може відкрити Клієнту кредитну лінію та/або кредити та/або надати гарантію, та/або овердрафт, та/або транш, загальний розмір яких не повинен перевищувати 2000000, 00 доларів США (два мільйони доларів США, 00 центів).

На забезпечення виконання зобов`язання, що виникло на підставі Основного договору (Рамкової угоди) ,або може виникнути на підставі нього у майбутньому, між ЗАТ «Альфа-Банк» та ПП «Владокс» 13 травня 2008 року було укладено нотаріально посвідчений Договір іпотеки № SMERS01019/1. Предметом вказаного Договору іпотеки є складські приміщення, загальною площею 2538,00 кв.м., а саме: складські приміщення в підвалі (в літ.А-2) №1,2, площею – 1475,3 кв.м.; складські приміщення 1-го поверху (в літ.А-2) №5-10, площею – 183,0 кв.м.; приміщення 1-го поверху – трансформаторна (в літ. Д-1), площею – 63,8 кв.м., що знаходяться за адресою м.Львів, вул.Конюшинна, буд.6.

28 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі –Кредитор) та Приватним підприємством «Владокс» було укладено Договір про надання траншу № SME0012747-1 (далі – Кредитний договір), згідно якого Кредитор у порядку та згідно умов Рамкової Угоди № SMERS01019 від 13 травня 2008 року та цього Договору надає Позичальнику Кредит в сумі 3 311 571,52 грн. (три мільйони триста одинадцять тисяч п`ятсот сімдесят одна гривня 52 копійки) на строк користування 180 (сто вісімдесят) місяців зі сплатою процентів за користування Кредитом в розмірі 17,5% річних, а Позичальник зобов`язується повернути наданий Кредит, сплатити проценти, комісії (за їх наявності) за кредитом у встановлений цим Договором строк та виконати інші зобов`язання за цим Договором у повному обсязі.

Тоді ж між сторонами було укладено Додаткову угоду до Договору про надання траншу № SME0012747-1, відповідно до якої, Кредитор у порядку та згідно умов Рамкової Угоди № SMERS01019 від 13 травня 2008 року та цього Договору надає Позичальнику Кредит в сумі 3 309 515,92 грн. (три мільйони триста дев`ять тисяч п`ятсот п`ятнадцять грн. 92 коп.).

Відповідно до абз. 3 п.1.1 кредитного договору проценти за користування Кредитом нараховуються щомісяця та обчислюються від суми кредиту, яка фактично знаходиться у користуванні Позичальника за кожен календарний день користування Кредитом за методом “факт/360” з моменту надання кредиту до моменту повного повернення Кредиту, при цьому день надання кредиту враховується, а день повернення Кредиту не враховується.

Як зазначено у п. 3.1. кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів за користування ним, здійснюються в порядку та строки згідно з Графіком повернення кредиту та сплати процентів, наведеному в Додатку №1 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною.

Згідно із п.3.7 кредитного договору при недостатності коштів для повного повернення заборгованості Позичальника за цим Договором, що направляються для її оплати, погашення повинно здійснюватися у такій черговості: нараховані цим Договором комісії (за їх наявності); прострочені проценти за користування кредитом (за їх наявності); прострочена сума кредиту (за її наявності); пеня за прострочення виконання зобов`язань (за її наявності); строкові проценти за користування кредитом (за їх наявності); строкове повернення Кредиту.

Як передбачено п.5.1.1 кредитного договору кредитор набуває право вимагати у позичальника дострокового повернення кредиту та інших платежів, передбачених договором, у разі виникнення у позичальника простроченої заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до умов п.5.5.7 кредитного договору, позичальник зобов`язаний достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, в тому числі у випадках: - у разі істотного порушення позичальником кредитного договору; - у разі наявності у позичальника протягом більш як 5 (п`яти) календарних днів підряд простроченої заборгованості чи несплачених неустойки (пені, штрафів) за невиконання або неналежне виконання ним своїх зобов`язань.

Згідно із п. 6.1. кредитного договору для вимог щодо виконання грошових зобов`язань Позичальника, які випливають з цього Договору, встановлюється позовна давність у п`ять років. Сторони домовились про те, що позовна давність відносно сплати неустойки (пені, штрафів), становить п`ять років від дня коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

28 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк», що є правонаступником усіх прав та обов`язків ЗАТ «Альфа-Банк», та Приватним підприємством «Владокс» в особі директора Кузика Володимира Івановича було укладено Додаткову Угоду до Рамкової Угоди № SMERS01019 від 13 травня 2008 року та Додатковий договір про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки № SMERS01019/1, якими вносилися відповідні зміни до Рамкової Угоди.

В забезпечення виконання зобов`язань за Рамковою угодою між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та громадянином України ОСОБА_1 укладено Договір поруки №SMERS01019/3 від 28 грудня 2011 року .

Також, 28 грудня 2011 року, із метою забезпечення виконання зобов`язань за Рамковою угодою, між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «НЕЛІ ГРУП» укладено Договір поруки №SMERSP01019/2.

Станом на 03.10.2013 року у Відповідача перед Позивачем утворилась заборгованість за Рамковою угодою у розмірі 183 727,41 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 38734.54 грн.; прострочені відсотки за користування кредитом – 136 823.85 грн. пеня за прострочення платежів – 8169,02 грн.

У зв`язку із цим Позивачем 07.10.2013 року було направлено Відповідачу Вимогу №80338-34, у якій Позивач вимагав протягом тридцяти днів з моменту отримання даної вимоги, але не пізніше тридцяти п`яти днів з моменту її відправлення, сплатити заборгованість за договором про надання траншу №SME00127747-1 від 28.12.2011року, який є невід`ємною частиною рамкової угоди №SMERS01019 від 13.05.2008 р., в сумі 3 411 844,09 грн. (три мільйони чотириста одинадцять тисяч вісімсот сорок чотири гривні 09 копійок), з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 38 734, 54 грн; прострочена заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом – 136 823,85 грн; заборгованість за кредитом – 3 195 106,56 грн; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом – 33 010,12 грн; пеня за прострочення платежів – 8 169,02 грн.

28.03.2014 року Позивачем направлено Відповідачу Вимогу про дострокове повернення кредиту №477/150-32, у якій повідомлено, що станом на 24.03.2014 року загальна сума заборгованості становить 3 609 224.55 грн.

28.05.2014 року Позивачем направлено Відповідачу Вимогу №46602/150-32, у якій Позивач вимагав протягом тридцяти днів з моменту отримання даної вимоги, але не пізніше тридцяти п`яти днів з моменту її відправлення, сплатити заборгованість за договором про надання траншу №SME00127747-1 від 28.12.2011р., який є невід`ємною частиною рамкової угоди №SMERS01019 від 13.05.2008 р., в сумі 3 595 841,40 грн. (три мільйони п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч вісімсот сорок одна гривня 40 копійок), з яких:заборгованість за кредитом 3 150 178.23 грн.;нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом – 406 797,29 грн.; нарахована пеня за прострочення платежів – 38 865,88 грн.;7,29 грн. нарахована пеня за прострочення платежів – 38 865,88 грн.

30.04.2015 року Позивач звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» із позовною заявою про стягнення заборгованості.

25.05.2015 року Постійно діючим Третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» прийнято рішення, яким, серед іншого, стягнуто солідарно з ПП «ВЛАДОКС», з громадянина України – ОСОБА_1 , з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕЛІ ГРУП» на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», заборгованість у розмірі 4 994 829.22 грн. (чотири мільйони дев`ятсот дев`яносто чотири тисячі вісімсот двадцять дев`ять гривень 22 копійки), а саме: заборгованість за кредитом – в розмірі 3 233 841.10 грн., заборгованість по процентах в сумі – 804 908, 16 грн., заборгованість по пені в сумі – 956 079,96 грн.

24 січня 2017 року ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова у справі №751/6352/15-ц за заявою ПАТ “Альфа Банк” про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, заінтересовані особи: Приватне підприємство «Владокс», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Нелі Груп», заяву задоволено та видано на виконання вищевказаного рішення третейського суду виконавчий лист.

Однак цей виконавчий лист стягувачем до примусового виконання не пред`являвся. На час звернення до суду з цим позовом минув трирічний строк пред`явлення до виконання виконавчого листа №751/6352/15-ц, встановлений ст. 12 ЗУ “Про виконавче провадження” про стягнення з ПП “ВЛАДОКС” 4 994 829.22 грн. заборгованості.

09.07.2015 року Господарським судом міста Києва у справі №910/12643/15 за позовом ТзОВ «Нелі Груп» до ПАТ «Альфа Банк», третя особа: ПП “Владокс” про припинення договору поруки, прийнято рішення, яким позовні вимоги ТзОВ «Нелі Груп» задоволено в повному обсязі та визнано договір поруки №SMERSP01019/2 від 28.12.2011, укладений між ТзОВ «Нелі Груп» та ПАТ «Альфа Банк» припиненим.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року у справі №910/12643/15, залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року, рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 у справі №910/12643/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Разом із тим, як у постанові Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року та і у постанові Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року встановлено, що строк виконання зобов`язання за кредитним договором настав 11.11.2013 року, та починаючи з 12.11.2013, враховуючи що позичальником кредит погашений не був, у ПАТ “Альфа Банк” виникло право вимагати погашення кредиту за кредитним договором.

За період з 04.10.2013 року позичальник гасив заборгованість за кредитним договором частинами, 29.11.2019 року заборгованість Відповідача за Кредитним договором згідно вимоги №80338-34 від 07.10.2013 року в сумі 3 411 844,09 грн. (три мільйони чотириста одинадцять тисяч вісімсот сорок чотири гривні 09 копійок) була повністю погашена.

За період з 04.10.2013 по даний час Відповідач сплатив ПАТ “Альфа - Банк” 5 130 572,53 грн.

При цьому, відповідно до Довідки розрахунку заборгованості від 20.10.2020 року №88533 за кредитним договором №SME0012747-1 від 28.12.2011, Позивач станом на 12.10.2020 року нарахував заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 11 274 448,87 грн. (одинадцять мільйонів двісті сімдесят чотири тисячі чотириста сорок вісім гривень 87 копійок).

Проти задоволення позову відповідач заперечує, з мотивів необгрунтованості доводів позивача:

Недоведеності обставин, встановлених рішенням третейського суду.

Відповідач вважає, що рішення Постійно діючого Третейського суду від 25.05.2015 року, на яке посилається позивач, як на доказ наявності та розміру заборгованості відповідача, не є належним, а обставини, встановлені ним, зокрема, щодо суми заборгованості 4 999 829,22 грн., підлягають доказуванню в загальному порядку.

Стверджує про неналежність розрахунку заборгованості, як доказу наявності та розміру боргу Відповідача.

Позивач не довів наявність заборгованості відповідача перед ним в сумі, що вказана в позовній заяві.

Неправомірність нарахування інфляційних та відсотків річних на пеню.

Позивач неправомірно нарахував інфляційні втрати та 3% річних на суму боргу, встановлену рішенням третейського суду, яка включає в себе суму пені в розмірі 956 079,96 грн., яку нарахував третейський суд.

Необгрунтованості застосування збільшеної позовної давності.

Відповідальність, передбачена ст.625 ЦК України, встановлена законом, а не кредитним договором, та не входить до складу «грошових зобов`язань позичальника, які випливають з цього Договору» щодо яких п.6.1 кредитного договору збільшений строк позовної давності у 5 років.

Зобов`язання відповідача за кредитним договором та право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилися з моменту пред`явлення до позичальника вимоги. Відтак, всі нарахування, здійснені позивачем після спливу цього строку є незаконними.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача можуть забезпечуватись лише у відповідності до частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідач у відзиві просить застосувати наслідки пропуску строків позовної давності щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат та зменшити відповідальність відповідача за ст.625 ЦК України , звільнивши його від її сплати.

В задоволенні позову АТ «Альфа Банк» про стягнення 3% річних та інфляційних втрат – відмовити. Вирішити питання про стягнення з позивача на користь відповідача судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу, після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Позиція позивача у відповіді на відзив.

Щодо доводів відповідача, що рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Асоціації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 25.05.2015 року є неналежним доказом щодо встановлення наявності та розміру заборгованості, позивач наводить наступні мотиви їх відхилення.

Рішення третейського суду прийнято 25.05.2015 року.

Був наявний спір про скасування даного рішення (справа № 751/7121/15-ц) , однак, за результатами оскарження рішення не скасовано, є чинним.

Отже, рішення Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Асоціації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 25.05.2015 року є належним доказом щодо встановлення наявності та розміру заборгованості.

Рішення та ухвали суду є обов`язковими до виконання. Відтак ніхто не може стверджувати, що рішення Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Асоціації «Всеукраїнський Фінансовий союз» від 25.05.2015 року є незаконним . Відповідно, доводи відповідача нічим не підтверджені.

Як зазначає позивач, був ще спір про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз" (справа № 751/6352/15-ц).

24.01.2017 року Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 24.01.2017 у справі № 751/6352/15-ц, стягувачу було видано видано виконавчий лист.

Законність ухвали суду про видачу виконавчого листа підтверджена ухвалою від 15.02.2017 року по справі № 751/6352/15-ц Апеляційним судом Чернігівської області.

Щодо нібито неможливості нарахування 3% річних та інфляційні втрат на суму по рішенню третейського суду, оскільки вона складається із штрафних санкцій, позивач посилається на позицію Великої палати Верховного суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Стосовно строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Позивач зазначає, що відповідно до п. 6.1 Кредитного договору, до вимог щодо виконання грошових зобов`язань Позичальника, які випливають з цього Договору, встановлюється позовна давність у 5 років.

Більше того, як стверджує позивач, позовна давність весь час переривалась, у зв`язку із здійсненням платежів відповідачем по кредиту.

Щодо доводів відповідача про припинення кредитних зобов`язань в 2013 році, то, на переконання позивача, такі доводи є поза межами доказування у даній справі.

Стверджує, що у даному випадку позивач не заявляє вимог про стягнення коштів із 2013 року, а покликається на рішення третейського суду, дійсність якого перевірено судом.

Позивач у відповіді на відзив посилається також на лист відповідача вих.№3 від 28.02.2019, копію якого долучає до відповіді на відзив, стверджуючи , що у цьому листі відповідач визнає заборгованість і зобов`язується її погашати у добровільному порядку.

Подання доказів регламентовано статтею 80 ГПК України.

Як зазначено у ч.1 та ч.4 ст. 80 ГПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Однак жодних пояснень, інформації щодо наміру позивача подати зазначений доказ до справи, позовна заява не містить, відповідних письмових заяв чи клопотань позивач не робив.

В порядку ст.119 ГПК України із заявами про поновлення строку для подання зазначеного листа до матеріалів справи, з обгрунтуванням поважності причин, які обумовили пропуск процесуального строку, адже лист датований 28.02.2019, позивач до суду ні в письмовій, ні в усній формі не звертався.

Як зазначено у ч. 8 ст. 80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

За наведеного, вказаний доказ судом до розгляду не приймається.

Позиція відповідача у запереченнях на відповідь на відзив.

Щодо чинності рішення третейського суду. Відповідач не заперечує чинність рішення Постійно Діючого Третейського суду при Всеукраїнській Громадській Асоціації “ Всеукраїнський фінансовий союз“ від 25.05.2015 року.

Однак відповідач вважає, що рішення третейського суду не має силу закону, та не може слугувати доказом, що має преюдиційне значення в межах цієї справи, оскільки обставини, викладені в такому рішенні суду в будь-якому випадку підлягають обов`язковому доказуванню та дослідженню судом.

Згідно із ч.1 ст. 55 ЗУ "Про третейські суди" рішення третейського суду виконуються зобов`язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні.

Відповідно до ст 57 ЗУ “ Про третейські суди” рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, може бути пред`явлений до примусового виконання в строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження".

24 січня 2017 року ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова у справі №751/6352/15-ц за заявою П А Т "Альфа Банк” про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, заінтересовані особи: Приватне підприємство «Владокс», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Нелі Груп», заяву задоволено та видано на виконання вищевказаного рішення третейського суду виконавчий лист.

Відповідно до ст. 12 ЗУ "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній станом на момент видачі виконавчого документа) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред» явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Однак вищевказаний виконавчий лист стягувачем до примусового виконання не пред`являвся. На час звернення до суду з цим позовом минув трирічний строк пред`явлення до виконання виконавчого листа №751/6352/15-ц, встановлений ст. 12 ЗУ “ Про виконавче провадження” .

Оскільки строки пред`явлення виконавчого документа закінчились, рішення третейського суду, зазначає відповідач, не може бути виконане в примусовому порядку.

Системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов`язання вимога в якому хоча й існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.

Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання, може бути застосовано до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Отже, кредитор у натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Щодо позовної давності.

Пунктом 6.1. Кредитного договору передбачено, що для вимог щодо виконання грошових зобов`язань Позичальника, які випливають з цього Договору встановлюється позовна давність п`ять років. Сторони домовились про те, що позовна давність відносно сплати неустойки (пені, штрафів), становить п`ять років від дня коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Умовами Кредитного договору передбачено грошові зобов`язання Відповідача з повернення кредитних коштів, сплати процентів та неустойки, у разі прострочення, а також сплати всієї суми кредиту за наявності порушень договору та відповідної вимоги банку .

Відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, встановлена законом, а не кредитним договором, та не входить до складу «грошових зобов`язань» Позичальника, які випливають з цього Договору, щодо яких п 6.1. Кредитного договору збільшений строк позовної давності у 5 років.

Відтак, умови Кредитного договору щодо застосування збільшеної позовної давності на вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат не поширюються, отже, в даному випадку необхідно керуватися нормами Цивільного Кодексу України, якими передбачена позовна давність, вважає відповідач.

Крім того, направлення відповідачу вимоги від 07.10.2013 року №80338-34 про дострокове виконання основного зобов`язання за кредитним договором змінило строк виконання основного зобов`язання та правовідносини сторін.

Кредитодавець втратив право нараховувати проценти за користування кредитом та пеню, оскільки припинилися відносини та зобов`язання сторін передбачені кредитним договором.

Обставини справи.

28 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі –Кредитор) та Приватним підприємством «Владокс» було укладено Договір про надання траншу № SME0012747-1 (далі – Кредитний договір), згідно якого Кредитор у порядку та згідно умов Рамкової Угоди № SMERS01019 від 13 травня 2008 року та цього Договору надає Позичальнику Кредит в сумі 3 311 571,52 грн. (три мільйони триста одинадцять тисяч п`ятсот сімдесят одна гривня 52 копійки) на строк користування 180 (сто вісімдесят) місяців зі сплатою процентів за користування Кредитом в розмірі 17,5% річних, а Позичальник зобов`язується повернути наданий Кредит, сплатити проценти, комісії (за їх наявності) за Кредитом у встановлений цим Договором строк та виконати інші зобов`язання за цим Договором у повному обсязі.

Відповідно до абз. 3 п.1.1 кредитного договору проценти за користування Кредитом нараховуються щомісяця та обчислюються від суми Кредиту, яка фактично знаходиться у користуванні Позичальника за кожен календарний день користування Кредитом за методом “факт/360” з моменту надання Кредиту до моменту повного повернення Кредиту, при цьому день надання Кредиту враховується, а день повернення Кредиту не враховується.

Як зазначено у п. 3.1. кредитного договору повернення Кредиту та сплата процентів за користування ним, здійснюються в порядку та строки згідно з Графіком повернення Кредиту та сплати процентів, наведеному в Додатку №1 до цього Договору, який є його невід`ємною частиною.

Згідно із п.3.7 кредитного договору при недостатності коштів для повного повернення заборгованості Позичальника за цим Договором, що направляються для її оплати, погашення повинно здійснюватися у такій черговості: нараховані цим Договором комісії (за їх наявності); прострочені проценти за користування Кредитом (за їх наявності); прострочена сума Кредиту (за її наявності); пеня за прострочення виконання зобов`язань (за її наявності);строкові проценти за користування Кредитом (за їх наявності); строкове повернення Кредиту.

Як передбачено п.5.1.1 кредитного договору кредитор набуває право вимагати у позичальника дострокового повернення кредиту та інших платежів передбачених договором у разі виникнення у позичальника простроченої заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до умов п.5.5.7 кредитного договору, позичальник зобов`язаний достроково повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, в тому числі у випадках: - у разі істотного порушення позичальником кредитного договору; - у разі наявності у позичальника протягом більш як 5 (п`яти) календарних днів підряд простроченої заборгованості чи несплачених неустойки (пені, штрафів) за невиконання або неналежне виконання ним своїх зобов`язань.

Згідно із п. 6.1. кредитного договору для вимог щодо виконання грошових зобов`язань Позичальника, які випливають з цього Договору встановлюється позовна давність у п`ять років. Сторони домовились про те, що позовна давність відносно сплати неустойки (пені, штрафів), становить п`ять років від дня коли відповідне зобов`язання мало бути виконано.

Станом на 03.10.2013 року у Відповідача перед Позивачем утворилась заборгованість за Рамковою угодою у розмірі 183 727,41 грн., з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 38734,54 грн.; прострочені відсотки за користування кредитом – 136 823,85 грн. пеня за прострочення платежів – 8169,02 грн.

У зв`язку із цим Позивачем 07.10.2013 року було направлено Відповідачу Вимогу №80338-34, в якій Позивач вимагав протягом тридцяти днів з моменту отримання даної вимоги, але не пізніше тридцяти п`яти днів з моменту її відправлення, сплатити заборгованість за договором про надання траншу №SME00127747-1 від 28.12.2011року, який є невід`ємною частиною рамкової угоди №SMERS01019 від 13.05.2008 р., в сумі 3 411 844,09 грн. (три мільйони чотириста одинадцять тисяч вісімсот сорок чотири гривні 09 копійок), з яких: прострочена заборгованість за кредитом – 38 734, 54 грн; прострочена заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом – 136 823,85 грн; заборгованість за кредитом – 3 195 106,56 грн; заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом – 33 010,12 грн; пеня за прострочення платежів – 8 169,02 грн.

28.03.2014 року Позивачем направлено Відповідачу Вимогу про дострокове повернення кредиту №477/150-32, в якій повідомлено, що станом на 24.03.2014 року загальна сума заборгованості становить 3 609 224,55 грн.

28.05.2014 року Позивачем направлено Відповідачу Вимогу №46602/150-32, в якій Позивач вимагав протягом тридцяти днів з моменту отримання даної вимоги, але не пізніше тридцяти п`яти днів з моменту її відправлення, сплатити заборгованість за договором про надання траншу №SME00127747-1 від 28.12.2011р., який є невід`ємною частиною рамкової угоди №SMERS01019 від 13.05.2008 р., в сумі 3 595 841,40 грн. (три мільйони п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч вісімсот сорок одна гривня 40 копійок), з яких:заборгованість за кредитом 3 150 178,23 грн.;нараховані та несплачені відсотки за користування кредитом – 406 797,29 грн.; нарахована пеня за прострочення платежів – 38 865,88 грн.;7,29 грн. нарахована пеня за прострочення платежів – 38 865,88 грн.

30.04.2015 року Позивач звернувся до Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» із позовною заявою про стягнення заборгованості.

25.05.2015 року Постійно діючим Третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» прийнято рішення, яким, серед іншого, стягнуто солідарно з ПП «ВЛАДОКС», з громадянина України – ОСОБА_1 , з Товариства з обмеженою відповідальністю «НЕЛІ ГРУП» на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк», заборгованість у розмірі 4 994 829,22 грн. (чотири мільйони дев`ятсот дев`яносто чотири тисячі вісімсот двадцять дев`ять гривень 22 копійки), а саме: заборгованість за кредитом – в розмірі 3 233 841,10 грн., заборгованість по процентах в сумі – 804 908,16 грн., заборгованість по пені в сумі – 956 079,96 грн.

Зі змісту рішення вбачається, що розрахунки, у тому числі процентів за користування кредитом та пені, проведені стягувачем станом на 27.03.2015 року.

24 січня 2017 року ухвалою Новозаводського районного суду м.Чернігова у справі №751/6352/15-ц за заявою ПАТ “Альфа Банк” про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, заінтересовані особи: Приватне підприємство «Владокс», ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Нелі Груп», заяву задоволено та видано на виконання вищевказаного рішення третейського суду виконавчий лист.

Як встановлено судом, не спростовано позивачем, цей виконавчий лист стягувачем до примусового виконання не пред`являвся.

На час звернення до господарського суду з позовом у даній справі минув трирічний строк пред`явлення до виконання виконавчого листа №751/6352/15-ц, встановлений ст. 12 Закону України “Про виконавче провадження” про стягнення з ПП “ВЛАДОКС” 4 994 829.22 грн. заборгованості.

Згідно до ч.3 ст.6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Судом встановлено, що 09.07.2015 року Господарським судом міста Києва у справі №910/12643/15 за позовом ТзОВ «Нелі Груп» до ПАТ «Альфа Банк», третя особа: ПП “Владокс” про припинення договору поруки, прийнято рішення, яким позовні вимоги ТзОВ «Нелі Груп» задоволено в повному обсязі та визнано договір поруки №SMERSP01019/2 від 28.12.2011, укладений між ТзОВ «Нелі Груп» та ПАТ «Альфа Банк» припиненим.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року у справі №910/12643/15, залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року, рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2015 у справі №910/12643/15 скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Разом із тим, як у постанові Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року та і у постанові Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року встановлено, що строк виконання зобов`язання за кредитним договором настав 11.11.2013 року, та починаючи з 12.11.2013, враховуючи що позичальником кредит погашений не був, у ПАТ “Альфа Банк” виникло право вимагати погашення кредиту за кредитним договором.

Відповідач стверджує, що починаючи з 04.10.2013 здійснював платежі за кредитним договором, а 29.11.2019 року заборгованість Відповідача за Кредитним договором згідно вимоги №80338-34 від 07.10.2013 року в сумі 3 411 844,09 грн. (три мільйони чотириста одинадцять тисяч вісімсот сорок чотири гривні 09 копійок) була повністю погашена. Починаючи з 04.10.2013 Відповідач сплатив ПАТ “Альфа - Банк” 5 130 572,53 грн.

При цьому, зауважує відповідач, відповідно до Довідки розрахунку заборгованості від 20.10.2020 року №88533 за кредитним договором №SME0012747-1 від 28.12.2011, Позивач станом на 12.10.2020 року нарахував заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 11 274 448,87 грн. (одинадцять мільйонів двісті сімдесят чотири тисячі чотириста сорок вісім гривень 87 копійок).

За доводами позивача, наведеними у заявах по суті, є достатнім, належним і допустимим доказом, на підтвердження суми заборгованості, на яку підлягає нарахуванню 3 % річних та інфляційні втрати, рішення Постійно діючого третейського суду при «Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий Союз» від 25 травня 2015 року у справі №1782-6/454/15, згідно якого на користь позивача присуджено до стягнення 4994829,22 грн. заборгованості , з якої: заборгованість за кредитом – в розмірі 3233841,10 грн, заборгованість по процентах – в сумі 804908,16 грн., заборгованість по пені в сумі 956079,96 грн.

Відповідно, позивачем подані розрахунки, проведені відповідно до ст.625 ЦК України: 3% річних, за період з 15.09.2015 по 15.09.2020 на суму 629 903,69 грн., який долучений до позовних матеріалів : т.1. а .с.29-30; інфляційних втрат за період з вересня 2015 по серпень 2020 на суму 2 246235,20 грн., який долучений до заяви про збільшення позовних вимог : т.2, а.с.125-126.

Розрахунки містять інформацію: про період нарахування (з- по); кількість днів протермінування; суми по сплаті заборгованості за кредитом; суму заборгованості за кредитом згідно ріщення третейського суду, 4994829,22 грн., від якої починається розрахунок 3% річних та інфляційних втрат; суми розрахованих 3% річних та інфляційних втрат у вказаних у розрахунках періодах.

Суд ознайомився в Єдиному державному реєстрі судових рішень із процесуальними документами, які приймались судами щодо скасування рішення третейського суду, видачі виконавчого листа.

Так, ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 вересня 2016 року у справі №751/7121/15- ц, було повністю відмовлено у задоволенні заяв зацікавлкених осіб про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнській Фінансовий Союз» (місце третейського розгляду 14017, місто Чернігів, проспект Перемоги, 62) від 25.05.2015 року, прийнятого судом у одноособовому складі суддя Нечай М.В.

У зазначеній ухвалі суд зазначив, зокрема, що оскільки позивач 07.10.2013 року пред`явив позичальнику вимогу про дострокове повернення всієї суми боргу не пізніше 30 днів з моменту отримання, але не пізніше 35 календарних днів з дня її відправлення, а отже строк виконаня зобов`язань позичальника по кредитному договору настав починаючи з 12.11.2013 року.

Має місце посилання на рішенням апеляційного суду міста Києва від 19.07.2016 року, яким відмовлено в позові про припинення поруки та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2015 року ( в припиненні договору поруки відмовлено).

Також суд зазначив в ухвалі, що статтею 389-5 ЦПК України, ч. 3 ст. 51 Закону України «Про третейські суди» визначено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду, і, що не обмежуючись доводами заяв про скасування рішення третейського суд, у відповідності до ч.4 ст.389-4 ЦПК України, перевіряючи наявність інших, передбачених ст.389-5 ЦПК України підстав для скасування рішення третейського суду, не знаходить таких підстав, а отже в задоволенні заяв слід відмовити.

Апеляційний суд Чернігівської області в ухвалі від 07 грудня 2016 у справі №751/7121/15-ц, розглядаючи скаргу на ухвалу Новозаводського районного суду міста Чернігова від 27 вересня 2016 року, прийшов до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що ч. 3 ст. 51 ЗУ Про третейські суди та ст. 389-5 ЦПК України визначено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду.

Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 389-5 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди.

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 24 січня 2017 у справі №6/751/9/17 задоволено заяву акціонерного товариства Альфа-Банк про видачу виконавчого документа . Задовольняючи заяву Банку про видачу виконавчого документу, як вбачається зі змісту ухвали, суд керувався частиною 6 ст. 56 Закону України „Про третейські суди" та ст.389-10 ЦПК України, якими визначено виключний перелік обставин та підстав, за наявності яких компетентний суд відмовляє у задоволенні заяви про видачу виконавчого документу. Проте, як зазначено в ухвалі, жодна з таких підстав не була встановлена у судовому засіданні.

Апеляційний суд Чернігівської області, розглядачи апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про видачу виконавчого документа, ухвалою від 15 лютого 2017 у справі № 751/6352/15-ц, апеляційну скаргу повернув заявникам, з тих мотивів, що відповідно до ч. 5 ст. 389-11 ЦПК України, апеляційному оскарженню підлягають ухвали суду про відмову у видачі виконавчого листа. Апеляційне оскарження ухвали суду про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду чинним законодавством не передбачено. Отже провадження за поданою ТОВ «Нелі Груп» апеляційною скаргою не може бути відкрите.

Таким чином, у жодному із перелічених судових актів, суди не досліджували по суті питання наявності заборгованості, в сумі 4994829,22 грн. (в т.ч. пені та процентів за користування кредитом в означених в рішенні третійського суду сумах).

Оцінка суду.

Стаття 2. Завдання та основні засади господарського судочинства

1. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

2. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

3. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Закон України "Про третейські суди" (далі в цьому розділі - Закон) регулює порядок утворення та діяльності третейських судів в Україні та встановлює вимоги щодо третейського розгляду з метою захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб.

Частиною другою статті 1 Закону визначено, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 6 Закону третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком тих, перелік яких міститься в зазначеній статті.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону в Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc).

За змістом частини першої статті 14 Закону сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів. За домовленістю сторін вони можуть доручити третій особі (юридичній або фізичній) призначення чи обрання третейського суду чи суддів.

Статтею 50 Закону визначено, що сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов`язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.

Відповідно до статті 55 Закону рішення третейського суду виконуються зобов`язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

За змістом частини першої статті 56 Закону заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом.

Згідно з абзацом дев`ятим частини першої статті 2 Закону компетентний суд - місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи третейським судом.

Також необхідно звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" зазначив, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Приписами статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) до юрисдикції господарських судів віднесено розгляд справ про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону, якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті.

Згідно з приписами статей 24, 25 ГПК України справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом. Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

Провадження у справах про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів здійснюється у порядку, визначеному розділом VII ГПК України.

У рішенні Конституційного Суду України від 10 січня 2008 у справі №1-3/2008 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду), Конституційний Суд зазначив :

«Правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ (пункт 3 мотивувальної частини Ухвали Конституційного Суду України від 14 жовтня 1997 року N 44-з) ( vz44u710-97 ).

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР ) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1. пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м`якого покарання від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004 ( v015p710-04). Тому в контексті статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ) органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону ( 1701-15 ), є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п`ятою статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Народні депутати України вважають, що визнання державою на підставі Закону (1701-15) рішень "арбітражних" (фактично третейських) судів помилково ототожнено із здійсненням ними правосуддя.

Згідно з положеннями частини п`ятої статті 124 Конституції України (254к/96-ВР ) судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до Закону ( 1701-15 ) третейські суди приймають рішення тільки від свого імені (стаття 46), а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов`язковими лише для сторін спорів. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (стаття 57 Закону (1701-15), пункт 1 частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження") ( 606-14 ).

Отже, оспорювані положення Закону (1701-15) не порушують припис статті 124 Конституції України ( 254к/96-ВР ) про здійснення правосуддя виключно судами, оскільки третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у сфері цивільних і господарських відносин.

Суб`єкт права на конституційне подання стверджує, що в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону (1701-15) третейські суди визначаються як складова судової гілки влади.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (стаття 125 Конституції України) (254к/96-ВР). З аналізу положень Закону (1701-15) випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин. Відповідно до статті 7 Закону (1701-15) третейський розгляд здійснюють постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору.

Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.».

Підстави звільнення від доказування містить стаття 75 Господарського процесуального кодексу України (ГПК). Ці підстави такі :

1. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. (Частина перша статті 75 із змінами, внесеними згідно із Законом № 132-IX від 20.09.2019}

2. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

3. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

4. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

6. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. (Частина шоста статті 75 в редакції Закону № 132-IX від 20.09.2019}

7. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Відповідно до ч. 10 статті 38 Закону України «Про третейські суди» обставини, встановлені рішенням третейського суду, підлягають обов`язковому доказуванню при розгляді цивільних, господарських та інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.

Аналіз змісту положень цієї норми права вказує на те, що під час розгляду спору про стягнення коштів на підставі договорів позики, обставини щодо укладення договорів та факт передачі коштів, як і обставини повязані з виконанням цих договорів, факт наявності заборгованості тощо, встановлені рішеннями третейського суду, підлягають обовязковому доказуванню.

Отже, посилання позивача , як на достатній і належний доказ при вирішенні спору у даній справі лише на рішення третейського суду від 25 травня 2015 у справі №1782-6/454/15 та на суму , яка зазначена у резолютивній частині цього рішення, є помилковим, оскільки таке рішення не має преюдиції для суду під час розгляду господарської справи.

Доводи представника позивача про те, що рішення третейського суду від 25 травня 2015 у справі №1782-6/454/15 , залишене без змін апеляційною інстанцією, тобто є чинними, посилання на ухвали судів , постановлені стосовно правомірності видачі виконавчого документа на виконання рішення третейського суду, не мають значення для розгляду цієї справи, оскільки, обставини встановлені третейським судом підлягають обов`язковому доказуванню при розгляді господарської справи.

Отже, в обгрунтування заявлених вимог про стягнення 3% річних і інфляційних втрат, позивач мав би подати всі матеріали, пов`язані з видачею кредиту відповідачу, починаючи від укладених договорів позики (у т.ч. рамкову угоду та додаткові угоди до кредитного договору), документи на підтвердження видачі кредиту та на підтвердження вчинених відповідачем платежів в погашення кредиту, вимоги, з якими позивач звертався до відповідача, у т.ч. стосовно дострокового погашення кредиту, докази пред`явлення виконавчого документа до виконання і документи про хід цього виконання тощо, з метою доведення правомірності своєї позиції, у т.ч. щодо заявлених до стягнення сум по 3% річних та інфляційних нарахуваннях, що позивачем вчинено не було.

З будь-якими клопотаннями, у тому числі про витребування доказів, позивач до суду не звертався і не повідомляв суд про те, що не може, в силу обставин, які від нього не залежать, подати до справи докази, в обгрунтування заявлених ним позовних вимог.

Поряд з цим, суд вбачає за необхідне відзначити, що не відповідач повинен подавати докази на підтвердження обставин, на яких грунтуються позовні вимоги, обставин - викладених у заяві по суті – позовній заяві, а в силу положень ст.74 ГПК України такий обов`язок (тягар доказування ) покладено саме на позивача.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими , речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

За матеріалами справи, суд приходить до висновку про необгрунтованість доводів позивача щодо заявлених ним позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, у т.ч. у нарахованих сумах, оскільки має місце.

Недоведеність обставин, встановлених рішенням третейського суду.

Як вже зазначено вище в рішенні, для обрахунку суми відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, яку, відповідач повинен понести, позивач бере як основу для нарахування суму 4 994 829,22 грн., яку вказав Постійно діючий Третейський суд у рішенні від 25.05.2015 року.

В розумінні наведеного вище рішення Конституційного Суду України від 10.01.2008 N 1-рп/2008 рішення постійного діючого Третейського суду при Асоціації українських банків не є рішенням суду в розумінні процесуального закону.

Відповідно до ч. 10 ст. 38 ЗУ “Про третейські суди” обставини, встановлені рішенням третейського суду, підлягають обов`язковому доказуванню при розгляді цивільних, господарських та інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини.

Згідно з ч.8 ст 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.

Верховний суд у Постанові від 27 березня 2019 року у справі № 127/20577/16-ц вказав таке: “Аналіз змісту положень цієї норми права вказує на те, що під час розгляду спору про стягнення коштів на підставі договорів позики, обставини щодо укладення договорів та факт передачі коштів встановлені додатковими рішеннями третейського суду підлягають обов`язковому доказуванню.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом в Постанові від 12 березня 2019 року у справі № 904/8537/17 та Постанові від 19 червня 2019 року у справі № 344/10378/15-ц..

За наведеного, суд не може погодитись з доводами позивача про те, що Рішення Постійно діючого Третейського суду від 25.05.2015 року, на яке посилається позивач, як на доказ наявності та розміру заборгованості відповідача є належним доказом, а обставини, встановлені цим рішенням, зокрема щодо суми заборгованості 4 994 829,22 грн., не підлягають доказуванню в загальному порядку.

Має місце неналежність розрахунку заборгованості, як доказу наявності та розміру боргу відповідача.

Як вбачається, в обгрунтування суми інфляційних втрат та 3% річних, позивач посилається на розрахунки суми заборгованості ( по 3% і інфляційних ) та вважає їх належним та достатнім доказом. При цьому, інших доказів надання коштів, погашення суми кредиту, позивач не надав.

Проте, обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом, що узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

У Постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц Верховний суд зазначив: “Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту».

Позивач у даній справі не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунках.

Відтак,подані позивавчем розрахунки не є належними та достатніми доказами наявності у відповідача заборгованості перед позивачем, в сумі, яка зазначена в позовній заяві і від якої проведено позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат.

Про недоведеність суми заборгованості свідчить і таке.

Згідно Рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський Фінансовий Союз» від 25.05.2015 року сума 4 994 829,22 грн. має наступні складові: заборгованість за кредитом – в розмірі 3 233 841,10 грн., заборгованість по процентах в сумі – 804 908, 16 грн., заборгованість по пені в сумі – 956 079,96 грн.

Відповідно до п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв`язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються. При цьому обов`язок сплатити суми неустойки (штрафу, пені) за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням в розумінні положень частини першої статті 509 ЦК, а отже відсутні підстави і для застосування до цих правовідносин статті 625 ЦК України.

В Постанові від 19 червня 2019 року у справі № 344/10378/15-ц Верховний Суд вказав таке : «З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу».

Така ж позиція висвітлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Знову ж таки, в черговий раз слід підкреслити, що у даній господарській справі не йде мова про невиконання рішення господарського суду, у зв`язку з чим нараховуються 3% річних та інфляційні втрати, відповідно, на позивачу лежить обов`язок доведення зовсім інших обставин стосовно наявної заборгованості і підставності та правильності проведених ним розрахунків, про що вже неодноразово зазначено судом, та відповідно, обов`язок подання доказової бази на підтвердження таких обставин. За зворотнього, немає потреби в застосуванні правових позицій Верховного Суду, виходячи з обставин даної конкретної справи та враховуючи, що сума заборгованості, від якої проведено позивачем розрахунки, зазначено лише у рішенні третейського суду.

Поряд з цим, з огляду на обставини встановлені в судових рішеннях по господарській справі №910/12643/15, слід вважати (вірогідність доказів), що мало місце припинення зобов`язань відповідача за кредитним договором. Підтверджено, що позивачем 07.10.2013 року було направлено відповідачу Вимогу №80338-34 протягом тридцяти днів з моменту отримання даної вимоги, але не пізніше тридцяти п`яти днів з моменту її відправлення, сплатити заборгованість за договором про надання траншу №SME00127747-1 від 28.12.2011р., який є невід`ємною частиною рамкової угоди №SMERS01019 від 13.05.2008 р., в сумі 3 411 844,09 грн. (три мільйони чотириста одинадцять тисяч вісімсот сорок чотири гривні 09 копійок)

Отже, внаслідок пред`явлення цієї вимоги, строк виконання зобов`язань за кредитним договором змінився та настав 11.11.2013 року.

Відтак, починаючи з 12.11.2013 року у Позивача виникло право вимагати дострокового повернення кредиту за договором.

Відповідно, правомірність нарахування процентів за користування кредитом та пені в сумах 804908,16 грн, 956079,96 грн, які включені в загальну суму заборгованорсті 4994829,22 грн, від якої позивач розраховує 3% річних і інфляційні втрати, періоди нарахування цих сум, мав доводити позивач у даній справі, в суд, відповідно, здійснити оцінку наданих позивачем доказів та перевірити правильність проведених позивачем розрахунків.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Здійснивши оцінку доказів у справі у відповідності до положень ст.86 ГПК України, суд приходить до висновку про відмову у позові, у зв`язку із його необгрунтованістю. Позивачем не доведено, а судом не встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого він звернувся до суду, дійсно порушені

Положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб`єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання.

У відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення позивача з даним позовом.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Враховуючи те, що судом встановлено недоведеність порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача та відмовлено у задоволенні позову, заявлена відповідачем заява про застосування позовної давності розгляду не підлягає.

Не підлягає розгляду і заява про зменшення відповідальності відповідача за ст.625 ЦК України.

За приписами статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-80, 91, 123, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 43142,08 грн, покласти на позивача.

3. Призначити судове засідання щодо вирішення питання про судові витрати (витрати на професійну правничу допомогу) на 22.07.2021 на 14:10 год.

Судове засідання відбудеться у приміщенні Господарського суду Львівської області за адресою: 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128, 2-ий поверх, зал судових засідань №9.

4. Відповідачу, в строк до 19.07.2021 включно: подати суду докази на підтвердження судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) у зв`язку з розглядом справі №914/3239/20 з доказами скерування їх копій позивачу.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення підписано 29.07.2021.

Суддя С.Б. Кітаєва