Рішення № 98609944, 27.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6961/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2138) про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2138), в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства на в`їзд від 19.04.2021 року прийняте інспектором прикордонного контролю 1-ої категорії 3-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип «А») впс «Одеса-Аеропорт» І категорії (тип А) Одеського прикордонного загону прапорщиком ОСОБА_3 щодо громадянина Республіки Гамбія ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) паспорт НОМЕР_1 .

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в пункті пропуску для повітряного сполучення через державний кордон України «Одеса» інспектором прикордонного контролю впс «Одеса-Аеропорт» Одеського прикордонного загону прапорщиком Чечельницькою Анною Володимирівною було винесено протиправне оскаржуване рішення про відмову в перетинанні державного кордону на в`їзд позивачу. У спірному рішенні зазначено, що підставою відмови позивачу в перетині державного кордону на в`їзд є те, що нібито позивач «не може підтвердити мету запланованого перебування на території України».

Представник позивача зазначає, що під час проходження прикордонного контролю позивач надав документи, які підтверджують мету його перебування в Україні, а саме: паспорт громадянина Республіки Гамбія НОМЕР_1 , виданий 11.06.2018 р. з діючою візою типу НОМЕР_2 , виданою позивачу Посольством України в Республіці Сенегал для в`їзду в Україну у період з 19.02.2021 р. по 19.05.2021 р. із зазначенням мети поїздки: 0-14, і у інспектора прикордонного контролю не було жодних підстав для винесення оскаржуваного рішення про відмову в перетинанні державного кордону України.

Також, представник позивача зазначила, що позивач перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України, яка була присутня в аеропорту та зустрічала позивача, а також надавала пояснення посадовим особам відповідача щодо мети прибуття позивача в Україну.

Крім того, представник позивач зазначає, що позивач не розумів суті документу, який йому надали для підпису, оскільки не володіє українською мовою, при цьому відповідачем не було забезпечено участі перекладача. Щодо знання позивачем англійської мови, представник зазначила, що рівень знань англійської мови дуже не значний, та під час спілкування з представниками відповідача англійською мовою, ОСОБА_1 не міг надати чіткі та зрозумілі відповіді оскільки не розумів про що його питають.

Представник позивача наполягає на тому, що позивачем жодної суперечливої інформації під час проходження прикордонного контролю не надавалось, а висновки відповідача щодо фіктивності шлюбу та не підтвердження мети перебування на території України ґрунтуються на припущеннях та є необґрунтованими, а рішення таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов, я кому представник відповідача висловив заперечення щодо позовних вимог, зазначив, що позов є безпідставним, а дії відповідача є правомірними.

В обґрунтування своєї правової позиції, представник відповідача зазначив, що 19 квітня 2021 року в пункт пропуску для міжнародного повітряного сполучення «Одеса» рейсом THY - 465 «Стамбул - Одеса» прибув гр. Гамбії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Під час контролю другої лінії в рамках Закону України «Про прикордонний контроль» з позивачем було проведену співбесіду, та встановлено наступну інформацію:

21.03.2021 року громадянину ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 вже відмовлялось в перетинанні державного кордону України в пункті пропуску для міжнародного повітряного сполучення «Одеса» у зв`язку з не підтвердженням мети запланованого перебування.

Прибув з метою воз`єднання сім`ї по візі D-14 з громадянкою України ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . З даною громадянкою України він познайомився у соціальних мережах. Водночас, під час попереднього проведення контролю другої лінії гр. Гамбії ОСОБА_1 зазначав, що познайомився з дружиною на Ринку «Сьомий кілометр» ТОВ "ПРОМИСЛОВИЙ РИНОК "7 КІЛОМЕТР". Також, повідомив, що навчався в університеті, проте в якому саме пояснити не зміг (підтверджуючих документів не надав).

Під час спілкування з зустрічаючою стороною, а саме з громадянкою України ОСОБА_5 , встановлено, що інформацією відносно один одного не володіють.

Попередньо проживав на території України протягом двох років та працював на Ринку «Сьомий кілометр» ТОВ "ПРОМИСЛОВИЙ РИНОК "7 КІЛОМЕТР".

Зворотні квитки відсутні, запланований термін вибуття через З місяці, але в наявності віза D-14 дійсна до 19.05.2021 року.

Щодо відсутності перекладача, представник відповідача зазначив, що він не залучався у зв`язку з володінням гр. Гамбії ОСОБА_1 англійської мови, що відповідає вимогам абзацу 5 частини 2 Порядку 392 а саме, у разі якщо іноземець не володіє англійською або мовою держави, що межує з Україною, посадові особи на безоплатній основі залучають фахових перекладачів з Довідково-інформаційного реєстру перекладачів Державної міграційної служби України. Зазначене також підтверджується відеозаписом з співбесіди.

За твердженнями представника відповідача, враховуючи вищевикладене, за результатами проведення контролю другої лінії, проведення заходів передбачених Порядком 392 встановлено відсутність зворотніх квитків та заплановано вибуття після закінчення дії візи, суперечності в поясненнях, надання інформації яка не відповідає дійсності. У зв`язку з невідповідністю п. 4 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про прикордонний контроль», а саме не підтвердженням мети запланованого перебування, гр. Гамбії ОСОБА_1 було відмовлено в перетинанні державного кордону України в порядку ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль»

Представником позивача подано відповідь на відзив та додаткові пояснення, в яких вона зазначила, що посилання відзиву на позовну заяву не спростовують та не ставлять під сумнів законність доводів, аргументів та вимог позовної заяви.

Також представник позивача зазначила, що відповідно з наданих відповідачем відеозаписів вбачається, що позивач не володіє англійською мовою на достатньому рівні, та не розуміє змісту питань, які йому ставлять під час проходження процедури прикордонного контролю. Так само він не розумів змісту рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства на в`їзд від 19.04.2021 р. та рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства на в`їзд від 21.03.2021 р. документів, які йому були вручені для підписання. При цьому відповідачем незаконно не було залучено перекладача.

Представник позивача стверджує, що відеоматеріали не міститять інформації, яка б підтвердила, що позивач стверджував, що вони з дружиною познайомились на Ринку «Сьомий кілометр», проте підтверджує зазначене позивачем твердження щодо того, що позивач познайомився з дружиною в соцмережах.

Також представник позивача зазначила, що інформація, відображена у витягу з бази даних Державної прикордонної служби України ПС «Гарт-1/КДЛ» - контроль другої лінії за 19.04.2021 р. не відповідає дійсності та суперечить наданому відповідачем відеозапису співбесіди з позивачем під час проходження прикордонного контролю щодо терміну перебування на території України - 3 місяці, оскільки наданий відеозапис містить діалог відповідно до якого позивач зазначив, що він приїхав на три тижні, щоб провідати мою дружину, а потім разом з дружиною повернутися у Гамбію.

Щодо зворотніх квитків представник позивача зазначила, що наданий відповідачем відеозапис, яким зафіксовано співбесіду при проходженні позивачем прикордонного контролю 19.04.2021 р., не містить інформації про те, що позивачу ставились питання щодо наявності в нього зворотних квитків, чи що позивачем надавались відповіді про те, що він не має таких квитків.

Ухвалою суд від 25.05.2021 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Від представника позивача 22.07.2021 року надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача.

Інших заяв, клопотань процесуального характеру та заяв по суті до суду не надходило.

У зв`язку з відсутністю потреби заслухання свідка чи експерта, судом, керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України, прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Позивач - ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Республіки Гамбія що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта серії НОМЕР_1 .

Як встановлено судом, позивач, 19.04.2021 року прибув з Республіки Гамбія до Уркаїни в м.Одесу авіарейсом Банжул - Стамбул - Одеса.

В пункті пропуску через державний кордон України інспектором прикордонного контролю І-ої категорії 3 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип «А») впс «Одеса-Аеропорт» І категорії (тип «А») Одеського прикордонного загону прапорщиком ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову у перетині державного кордону на в`їзд у зв`язку з тим, що Jobe Alasan не може підтвердити мету запланованого перебування на території України.

Позивач вважає такі рішення відповідача протиправними, а тому звернувся до суду з вказаним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, умови перетинання державного кордону України визначені Законом України «Про прикордонний контроль».

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Згідно із положеннями частини другої статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» передбачено, що прикордонний контроль включає: перевірку документів; огляд осіб, транспортних засобів, вантажів; виконання доручень правоохоронних органів України; перевірку виконання іноземцями, особами без громадянства умов перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну, виїзду з України та транзитного проїзду територією України; реєстрацію іноземців, осіб без громадянства та їх паспортних документів у пунктах пропуску через державний кордон; перевірку автомобільних транспортних засобів з метою виявлення викрадених.

Відповідно до вимог частини першої статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль», перетинання особами, транспортними засобами державного кордону і переміщення через нього вантажів здійснюються лише за умови проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, а у випадках, визначених цим Законом, - посадових осіб Державної прикордонної служби України, якщо інше не передбачено цим Законом.

Згідно із положеннями частини другої статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль», початком здійснення прикордонного контролю особи, транспортного засобу, вантажу є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі Державної прикордонної служби України.

Пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами (частина третя статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль»).

Відповідно до положень частини п`ятої статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль та пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів проводяться з урахуванням оцінки ризиків, що здійснюється за методиками, визначеними спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону.

Згідно положень частин першої - третьої статті 7 Закону України «Про прикордонний контроль», паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

Відповідно до вимог частини першої статті 9 Закону України «Про прикордонний контроль», прикордонний контроль іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну здійснюється за процедурами контролю першої лінії, а у передбачених цим Законом випадках - також за процедурою контролю другої лінії.

Частиною другою статті 9 Закону України «Про прикордонний контроль» передбачено, що процедура здійснення контролю першої лінії передбачає проведення перевірки:

1) паспортного документа з метою встановлення його дійсності, наявності відповідно до вимог законодавства посвідки на постійне проживання чи візи;

2) наявності чи відсутності у базах даних Державної прикордонної служби України інформації про заборону в`їзду в Україну та про доручення правоохоронних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон;

3) відміток про перетинання державного кордону в паспортному документі іноземця або особи без громадянства.

Згідно із положеннями частини третьої статті 9 Закону України «Про прикордонний контроль», процедура здійснення контролю другої лінії проводиться за результатами аналізу та оцінки ризиків під час виконання процедури контролю першої лінії, якщо в уповноваженої службової особи Державної прикордонної служби України виникли сумніви щодо виконання іноземцем або особою без громадянства умов в`їзду в Україну, та передбачає:

1) встановлення місць відправлення та призначення, мети та умов запланованого перебування з проведенням у разі необхідності перевірки відповідних підтверджуючих документів і співбесіди;

2) з`ясування наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України.

Процедура здійснення контролю другої лінії може проводитися в окремому приміщенні пункту пропуску через державний кордон.

Іноземцям та особам без громадянства, щодо яких проводиться процедура здійснення контролю другої лінії, надається інформація про мету такої перевірки українською та англійською мовами або мовою держави, що межує з Україною, із зазначенням права іноземця або особи без громадянства звертатися з проханням назвати прізвища або службові особисті номери уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України, які проводять додаткові перевірки, назву пункту пропуску через державний кордон і дату перетинання державного кордону (частини четверта - п`ята статті 9 Закону України «Про прикордонний контроль»).

При цьому, умови перетинання державного кордону іноземцями та особами без громадянства у разі в`їзду в Україну визначені у статті 8 Закону України «Про прикордонний контроль».

Так, статтею 8 Закону України «Про прикордонний контроль» установлено, що уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України надають іноземцю, особі без громадянства дозвіл на перетинання державного кордону у разі в`їзду в Україну за умови: наявності в нього дійсного паспортного документа; відсутності щодо нього рішення уповноваженого державного органу України про заборону в`їзду в Україну; наявності в нього в`їзної візи, якщо інше не передбачено законодавством України; підтвердження мети запланованого перебування; наявності достатнього фінансового забезпечення на період запланованого перебування і для повернення до держави походження або транзиту до третьої держави або наявності в нього можливості отримати достатнє фінансове забезпечення в законний спосіб на території України - для громадянина держави, включеної до переліку держав, затвердженого Кабінетом Міністрів України, та особи без громадянства, яка постійно проживає у державі, включеній до такого переліку.

Іноземцям, особам без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам в`їзду в Україну, відмовляється у перетинанні державного кордону в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Згідно з вимогами частини першої статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення.

Судом встановлено, що позивачем при здійснені прикордонного контролю надано паспорт громадянина Республіки Гамбія з дійсною візою до 19.05.2021 року та повідомлено, що метою перебування Україні є зустріч з дружиною та в подальшому від`їзд разом в Гамбію.

Відповідно до наявної у позивача візи, мета поїздки зазначена D-14.

Спільним наказом МЗС України, МВС України та СБУ від 30.10.2017 року №469/897/605 затверджено вимоги до організації роботи з оформлення віз для в`їзду в Україну і транзитного проїзду через її територію.

Відповідно до п.5 розділу 3 Вимог залежно від мети поїздки та типу візи встановлюються кодові позначення.

Зокрема, при оформленні довгострокової візи D - D-14 - возз`єднання сім`ї з громадянином України (на підставі шлюбу).

На підтвердження мети поїздки позивачем під час проведення співбесіди надано копію свідоцтва про шлюб, та як вбачається з відеоматеріалів співбесіди, позивач повідомив представників прикордонної служби про те, що дружина очікує його в аеропорту.

Також, з матеріалів співбесіди вбачається, що на поставлені позивачу запитання щодо прізвища, ім`я, дати народження та місця проживання дружини, позивач надав відповіді, які відповідають дійсності.

При цьому, суд зазначає, що обґрунтованими є доводи представника позивача щодо того, що позивач на недостатньому рівні володіє англійською мовою, оскільки на прості запитання він надав відповіді повільно не одразу розуміючи суті питання та по декілька разів перепитуючи.

Разом з тим, як вбачається з картки, роздрукованої з ПС «Гарт-1/КДЛ» - контроль другої лінії в розділі «Додаткова інформація» зазначено, що в Україні не вперше. Було відмовлено у в`їзді в Україну 21.03.2021 в ППр Одеса-аеропорт (не підтвердження мети запланованого перебування).

Прибув з метою возз`єднання сім`ї, по візі D-14 з гр. України ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Познайомився з гр. України ОСОБА_5 у соц.мережі (смс листування відсутнє). Під час попереднього КДЛ стверджував, що познайомився з дружиною на 7 кілометрі (спільних фото не надав). Зі слів на території України навчався в університеті, проте в якому саме пояснити не зміг (підтверджуючих документів не надав).

Зі слів одружились в 2019 році, свідоцтво про шлюб 2020 року (фото з весілля відсутні).

Під час спілкування з зустрічаючою стороною України ОСОБА_5 було встановлено, що інформацією відносно один одного не володіють та різниця у віці підтверджує, що шлюб фіктивний.

Проживати на території України планує за адресою:

АДРЕСА_1 . Попередньо проживає на території України протягом двох років нелегально, працював на 7 кілометрі.

Зворотні квитки відсутні запланований термін вибуття через 3 місяці, але в наявності віза D-14 дійсна до 19.05.2021 року.

Фінансове забезпечення - 900 дол. США готівкою.

Дослідивши наявні в матеріалах справи відеозаписи, аудіозаписи співбесіди з позивачем 19.04.2021 року та 21.03.2021 року та переклад бесід позивача з представниками прикордонної служби, суд дійшов наступних висновків.

По-перше, твердження відповідача про фіктивність шлюбу, укладеного між позивачем та ОСОБА_5 є необґрунтованим за наявності дійсного свідоцтва про шлюб НОМЕР_3 , який не визнаний у встановленому чинним законодавством фіктивним.

По-друге, щодо того, що подружжя не володіє один про одного інформацією є суб`єктивним судженням представника прикордонної служби та не може бути підставою для відмови в перетині кордону за умови визнання такого шлюбу державою.

По-третє, зазначення про те, що у позивача відсутні спільні фото спростовуються відеозаписом на якому видно, як представники прикордонної служби обговорюють надані позивачем фото.

Слід зауважити, що на питання про те, що позивач має намір робити в Україні, позивач відповів, що буде зі своєю дружиною, заведе сім`ю, як всі люди.

По-четверте, щодо невідповідності наданих позивачем відомостей стосовно місця знайомства, обґрунтованими є доводи представника позивача, що позивачем не стверджувалось про те, що знайомство відбулось саме на ринку « 7 км». Разом з тим, інформація про навчання позивача у вищому навчальному закладі у м. Харькові не має відношення до мети поїздки 19.04.2021 року.

Крім того, зазначені відомості жодним чином не можуть впливати на прийняття рішення про надання дозволу для в`їзду в Україну за умови наявності візи з метою перебування на території України типу D-14 та наявності свідоцтва про шлюб.

По-п`яте, як обґрунтовано зазначила представник позивача, з відеоматеріалів вбачається, що позивач зазначив про намір перебувати на території України три тижні, а не три місяці, а про наявність зворотніх квитків питання взагалі не ставились.

Відповідно до пункту 8 Порядку проведення підрозділами органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України процедури здійснення контролю другої лінії іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 14.05.2018 №392 (далі-Порядок №392), контроль другої лінії щодо іноземців проводиться шляхом, зокрема, встановлення місць відправлення та призначення, підтвердження мети запланованого перебування іноземця на території України.

Пунктом 10 Порядку №392 підтвердженням мети запланованого перебування в Україні можуть бути такі документи:

1) для ділових поїздок:

запрошення з боку підприємства або органу державної влади для участі в засіданнях, конференціях чи заходах комерційного, промислового або професійного характеру;

інші документи, які свідчать про наявність комерційних або професійних відносин;

запрошення на ярмарки і для участі у конгресах;

2) для поїздок з метою отримання освіти або інших видів навчання:

довідка про зарахування до закладів освіти для участі у навчальних курсах у рамках основної освіти або підвищення кваліфікації;

студентські квитки або довідки щодо відвідуваних курсів;

3) для поїздок туристичного або приватного характеру:

запрошення з боку особи, яка приймає, в разі розміщення у приватної особи;

документ установи, що надає житлове приміщення, або будь-який інший документ, який вказує на планований характер розміщення;

підтвердження бронювання місця як учасника групової туристичної поїздки або будь-який інший документ про програму запланованої поїздки;

зворотний квиток;

4) для поїздок з метою участі в заходах політичного, наукового, культурного, спортивного чи релігійного характеру або з інших причин:

запрошення, записи про реєстрацію як учасника або програма запланованої поїздки із зазначенням найменування організації, що приймає, і терміну перебування чи інший документ щодо мети відвідування.

Так, в матеріалах справи наявні електронні квитки на ім`я позивача та його дружини, заброньовані 15.04.2021 року на авіарейс Одеса - Стамбул - Банжул, з датою вильоту 15.05.2021 року, тобто до закінчення дії дійсної візи позивача типу D-14.

Отже, посилання відповідача на неможливість підтвердження мети позивача перебування на території України є необґрунтованим та не підтверджується жодним доказом.

Також, при вирішенні питання щодо правомірності прийняття відповідачем рішення про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України судом враховано, що позивач є громадянами Республіки Гамбія та, як вбачається з відеозапису співбесіди, не володіє вільно англійською мовою, хоча англійська є офіційною мовою цієї держави. Проте, відповідно до інформації наявної у відкритих джерелах, зважаючи на те, що в цій країні переважно населення вживає мову певної етнічної групи, і вона не є англійською, відповідачем не з`ясовано якою мовою позивач, як іноземець, володіє на достатньому рівні.

Згідно з вимогами пункту 6 Порядку проведення підрозділами органів охорони державного кордону Державної прикордонної служби України процедури здійснення контролю другої лінії іноземців та осіб без громадянства під час в`їзду в Україну, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 14.05.2018 № 392 (далі - Порядок № 392), у разі якщо іноземець не володіє англійською або мовою держави, що межує з Україною, посадові особи на безоплатній основі залучають фахових перекладачів з Довідково-інформаційного реєстру перекладачів Державної міграційної служби України.

Проте, судом встановлено, що під час проведення перевірки, позивача не було забезпечено фаховим перекладачем з мови якою на достатньому рівні володіє позивач, що призвело до непорозуміння між іноземцями та посадовими особами прикордонної служби.

Відповідач зазначив, що під час проведення процедури контролю другої лінії та доведення рішення про відмову у перетинанні державного кордону, спілкування з позивачем та посадовими особами впс «Одеса-Аеропорт» відбувалося англійською мовою, якою, на думку відповідача, позивач володів на достатньому рівні, на підтвердження чого надали відеоматеріали.

Проте, з відеозаписів співбесід вбачається, що позивач не розуміє суті частини поставлених питань, у зв`язку з чим надає не зв`язні відповіді.

При цьому, щодо прийнятого відповідачем оскаржуваного рішення, то з відеоматеріалів вбачається, що позивач не розуміє який документ йому пропонують підписати, просить пояснити і зателефонувати дружині, проте, представникам прикордонної служби не роз`яснено позивачу суті рішення та вручено його текст, викладений українською мовою без перекладу, навіть в усній формі.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення про відмову в перетині державного кордону ОСОБА_1 19.04.2021 року, рішення прийнято без урахування всіх обставин, що мали значення для його прийняття, натомість позивачем в повній мірі доведені обставини на які посилається в адміністративному позові.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Частиною 1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які наявні у справі щодо їх належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За подання даного адміністративного позову позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією №90175 від 26.04.2021 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, слід стягнути з Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача суму сплаченого судового збору в розмірі 908,00 грн.

Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Позивачем в адміністративному позові зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складає 15908,00 грн, з яких 908,00 грн сума судового збору та 15000,00 грн витрати на правничу допомогу.

Разом з тим, 16.06.2021 року засобом електронного зв`язку від представника позивача надійшла заява про те, що відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України докази понесених позивачем судових витрат у зв`язку з розглядом справи будуть надані протягом 5 днів після ухвалення судом рішення.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) до Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2138) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України іноземцю або особі без громадянства на в`їзд від 19.04.2021 року прийняте інспектором прикордонного контролю 1-ої категорії 3-ої групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип «А») впс «Одеса-Аеропорт» І категорії (тип А) Одеського прикордонного загону прапорщиком ОСОБА_3 щодо громадянина Республіки Гамбія ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) паспорт НОМЕР_1 .

Стягнути з Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) суму сплаченого судового збору в розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) ( АДРЕСА_2 );

Відповідач: Одеського прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2138) (код ЄДРПОУ 14321386, адреса: 65121, м. Одеса, вул. Левітана, 113).

Суддя П.П. Марин