
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа№380/3965/21
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 липня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Карп`як О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії ,-
В С Т А Н О В И В:
На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144), в якій ( з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить суд:
1.Визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) в частині виплати ОСОБА_1 із часу набуття права (26.09.2014) на виплату винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби та на час звільнення із військової служби (13.07.2020) у розмірі 50% від встановленого розміру, замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
2.Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на вересень 2014 року у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, з урахуванням виплачених сум.
3.Визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення, у червні 2016 року, серпні 2017 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та підйомної допомоги у червні 2016 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
4.Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у червні 2016 року, серпні 2017 року та підйомну-допомогу у червні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
5.Визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо виплати ОСОБА_1 надбавки за кваліфікацію за період з 2012-2015 роки в розмірі 50% від законодавчо встановленого розміру.
6.Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум надбавку за кваліфікацію з листопада 2012 року по липень 2014 року у розмірі, визначеному у додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» 1-й клас - 8 відсотків посадового окладу; за період з грудня 2014 року по листопад 2015 року класна кваліфікація «Майстер» - 11 відсотків посадового окладу.
7.Визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо виплати ОСОБА_1 винагороди за бойове чергування за період з 2013 - 2018 роки у розмірі 5% посадового окладу при законодавчо встановленому 30 відсоткового розміру від посадового окладу.
8.Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум винагороду за бойове чергування за грудень 2013 року - лютий 2018 року згідно додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» із розрахунку 30% посадового окладу на місяць.
9.Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494), правонаступником якого є Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2020 роки.
10.Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2020 роки.
11.Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми надбавки за кваліфікацію та винагороди за бойове чергування за весь час затримки такої виплати по день їх фактичної виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13.07.2020 № 197-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення із 13.07.2020. Позивач вважає, що як під час проходження військової служби, так і звільнення з неї, грошове забезпечення йому виплачено у розмірі меншому ніж законодавчо визначено. Зазначив, що відповідач виплачував позивачу надбавку за кваліфікацію у розмірі 50% від законодавчо встановленого розміру та винагороду за бойове чергування у розмірі 5 % від мінімально встановленого розміру. Однак із дати набрання чинності Інструкції № 425 відповідач повинен був виплачувати позивачу надбавку за 1-й клас у розмірі 8 відсотків посадового окладу та за клас «Майстер» у розмірі 11 відсотків посадового окладу, а також винагороду за бойове чергування у розмірі 30 % , оскільки позивача було залучено до складу прикордонних нарядів, що несуть бойову службу з безпосередньої охорони державного кордону понад 8 раз на місяць, тобто по 4% за кожне бойове чергування, але не більше 30 %. Позивач зазначив, що відповідно до Додатку 25 до Постанови № 1294 для військовослужбовців встановлено одноразовий додатковий вид грошового забезпечення винагороду за тривалість безперервної військової служби (посадовий оклад і оклад за військовим званням) залежно від тривалості безперервної календарної військової служби: 1 за 15 років; 1,5 за 20 років; 2 за 25 років; 2,5 за 30 років; 3 за 35 і кожні наступні п`ять років. Проте, всупереч зазначеному відповідач у жовтні 2014 року виплатив позивачу винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби в розмірі 50% від законодавчо встановленого розміру, а мав виплатити у розмірі 1,5 посадових окладів і окладів за військовим званням. Позивач зазначив, із лютого 2016 року до лютого 2018 року йому виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889. Однак, позивачу допомога на оздоровлення та підйомна допомога виплачена без врахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889. На переконання позивача вищезазначені дії відповідача є протиправними, оскільки призвели до виплати позивачу вказаних виплат у занижених розмірах. Окрім того, відповідачем при звільненні позивача з військової служби невиплачено компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбачених п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2020 роки. На переконання позивача, він має право на перерахунок та виплату у належному розмірі вищезазначених одноразових та додаткових видів грошового забезпечення, а також компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати відповідно до законодавства, що зумовило звернення останнього до суду.
У зв`язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити в повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.03.2021 відкрито провадження у справі та призначено таку до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
26.04.2021 ухвалою суду клопотання представника позивача про заміну відповідача на належного - задоволено; замінено відповідача Мостиський прикордонний загін (військова частина 1494) Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України на належного відповідача - Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) Західне регіональне управління Державної прикордонної служби України (вул. Личаківська, 74, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ - 14321653); заяву представника позивача про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що відповідно до постанови КМУ № 1294 від 07.11.2007, наказів Адміністрації Державної прикордонної служби України та додатку 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 позивачу нараховувалась та виплачувались надбавка за кваліфікацію, винагорода за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби та винагорода за бойове чергування відповідно до вимог законодавства. Щодо виплати позивачу допомоги на оздоровлення та підйомної допомоги без врахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 відповідач зазначив, що така відповідно до п. 8 Інструкції №73 від 02.02.2016 не включається до складу грошового забезпечення з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Щодо виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, відповідач зазначив, що під час дії особливого періоду відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на відпустку передбачену п. 4 ст. 10-1 цього Закону у військовослужбовця не виникає. Таким чином відповідача вважає, що позовні вимоги щодо перерахунку вказаних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення не підлягають задоволенню, і як наслідок вимога компенсації втрати частини доходів є також безпідставною. Відповідача вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду, тому позовні вимоги позивача є безпідставними.
У зв`язку з наведеним, у задоволенні позовних вимог просить відмовити в повному обсязі.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що відзив на позов не спростовує доводи позивача. Зазначив, що вимоги позивача ґрунтуються на нормах чинного законодавства та підтверджуються правовими висновками Верховного Суду, просить позов задовольнити. Вказав на те, що звернення позивача до суду з вказаними вимогами не обмежується будь-яким строком відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.
Наказом начальника 93 прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 13.07.2020 № 197-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби в запас за підпунктом «а» (п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із закінченням строку контракту), виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення із 13.07.2020.
Як вбачається із архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2008-2016 рр. та не заперечується відповідачем у відзиві на позов, ОСОБА_1 :
у період з листопада 2012 року по липень 2014 року виплачувалася надбавка за кваліфікацію у розмірі 29, 6 гривень, що становить 50% від розміру встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (1-й клас - 8 відсотків посадового окладу);
у період з грудня 2014 року по листопад 2015 року (виплата за грудень 2014 року та січень 2015 року проведена у лютому 2015 року) виплачувалася надбавка за кваліфікацію у розмірі 41,8 гривень, що становить 50% від розміру встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (клас «Майстер» - 11 відсотків посадового окладу);
у період з грудня 2013 року по лютий 2018 рік виплачувалася винагорода за бойове чергування у розмірі 5 %, що становить 50% від мінімально встановленого розміру постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (від 10 до 30 відсотків посадового окладу).
у жовтні 2014 виплачувалася винагорода за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби у розмірі 618, 75 грн, що становить 50% від розміру встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (1, 5 посадових окладів та окладів за військовим званням).
Однак, позивач вважає, що у період з листопада 2012 року по липень 2014 року надбавка за кваліфікацію повинна була виплачуватися у розмірі 8 відсотків посадового окладу (1-й клас), у період з грудня 2014 року по листопад 2015 року у розмірі 11 відсотків посадового окладу (клас «Майстер»), винагорода за бойове чергування у період з грудня 2013 року по лютий 2018 рік у розмірі 30 %, оскільки позивача було залучено до складу прикордонних нарядів, що несуть бойову службу з безпосередньої охорони державного кордону понад 8 раз на місяць, тобто по 4% за кожне бойове чергування, але не більше максимального розміру - 30 %, а винагорода за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби у жовтні 2014 року повинна була виплачуватися у розмірі у розмірі 1, 5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
Згідно з архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016 - 2018 роки, останньому щомісячно із лютого 2016 року до лютого 2018 року включно виплачувалася щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі - постанова Уряду № 899) із урахуванням змін до пункту 1 внесених постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 704, який доповнено підпунктом 5 такого змісту: "5) військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення."
Як видно з архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016 та 2017 роки, останньому у червні 2016 року та у серпні 2017 року виплачено грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 5320, 83 грн. та у розмірі 5346, 13 грн, а також підйомну допомогу у червні 2016 року у розмірі 3729, 83 грн.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 виплачено одноразову допомогу на оздоровлення у 2016-2017 рр. та підйомну допомогу без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Як вбачається із послужного списку ОСОБА_1 , останній упродовж 2013-2020 рр. проходив військову службу у 7 та 93 прикордонних загонах на посадах, які надають право на додаткову відпустку, передбачену п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, що не заперечується відповідачем у відзиві на позов.
Із наявних у справі доказів, суд встановив, що ОСОБА_1 компенсація за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2020 роки невиплачена, що відповідачем не заперечується.
Позивач вважає, що має право на отримання вищезазначених виплат, що зумовило звернення до суду із вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону № 2011-XII).
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Суд виходив з наступного щодо вимог ОСОБА_1 в частині виплати відповідачем додаткових видів грошового забезпечення у меншому ніж законодавчо визначеному розмірі.
Так, 07.11.2007 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі по тексту - Постанова № 1294), яка набрала чинності із 01.01.2008.
Постановою № 1294 затверджено, зокрема, додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах, які знайшли відображення в додатках 25-28 до цієї постанови, у тому числі:
надбавка за кваліфікацію;
винагорода за тривалість безперервної військової служби;
винагорода за бойове чергування.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 1294 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Пунктом 11 Постанови № 1294 надано вказівку Міністерству праці та соціальної політики, Міністерству фінансів, іншим державним органам упорядкувати у тримісячний строк перелік і розміри виплати додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Наведені приписи дають підстави вважати, що Кабінет Міністрів України делегував, зокрема, Адміністрації Державної прикордонної служби України упорядкувати перелік, розміри та порядок виплати додаткового грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.
Одночасно, у пункті 7 Постанови № 1294 зазначено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу в аеромобільних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.
З аналізу наведених норм слідує, що до моменту упорядкування переліку, розмірів та порядку виплати додаткового грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, такі виплати провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого розміру.
Суд архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2012-2016 рр. встановив, що ОСОБА_1 :
у період з листопада 2012 року по липень 2014 року виплачувалася надбавка за кваліфікацію у розмірі 29, 6 гривень, що становить 50% від розміру встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (1-й клас - 8 відсотків посадового окладу);
у період з грудня 2014 року по листопад 2015 року (виплата за грудень 2014 року та за січень 2015 року проведена у лютому 2015 року) виплачувалася надбавка за кваліфікацію у розмірі 41,8 гривень, що становить 50% від розміру встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (клас «Майстер» - 11 відсотків посадового окладу);
у період з грудня 2013 року по лютий 2018 рік виплачувалася винагорода за бойове чергування у розмірі 5 %, що становить 50% від мінімально встановленого розміру постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (від 10 до 30 відсотків посадового окладу).
у жовтні 2014 виплачувалася винагорода за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби у розмірі 618, 75 грн, що становить 50% від розміру встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (1, 5 посадових окладів та окладів за військовим званням).
Львівський прикордонний загін як на правомірність своїх дій в частині виплати позивачу додаткових видів грошового забезпечення, а саме надбавки за кваліфікацію та винагороди за тривалість безперервної військової служби у розмірі 50% від розміру встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007, а також винагороди за бойове чергування у розмірі 5 %, що становить 50% від мінімально встановленого розміру постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 посилається на те, що щорічно Адміністрацією ДПС України на підставі Закону України «Про Державний бюджет України» та інших законів видавалися накази та розпорядження, яким було встановлено виплату додаткових видів грошового забезпечення здіснювати у розмірах, які виплачувалися позивачу.
Однак, позивач вважає, що у період з листопада 2012 року по липень 2014 року надбавка за кваліфікацію повинна була виплачуватися у розмірі 8 відсотків посадового окладу (1-й клас), у період з грудня 2014 року по листопад 2015 року у розмірі 11 відсотків посадового окладу (клас «Майстер»), а винагорода за бойове чергування у період з грудня 2013 року по лютий 2018 рік у розмірі 30 %, оскільки позивача було залучено до складу прикордонних нарядів, що несуть бойову службу з безпосередньої охорони державного кордону понад 8 раз на місяць, тобто по 4% за кожне бойове чергування, але не більше максимального розміру - 30%.
Окрім того, на думку позивача що у жовтні 2014 року винагорода за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби повинна була виплачуватися у розмірі 1, 5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
Позивач стверджує, що з часу набрання чинності Інструкції № 425, якою упорядковано виплату додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, у відповідача не було підстав для виплати додаткових видів грошового забезпечення у розмірі 50 відсотків від установленого розміру.
Суд надаючи правову оцінку вищенаведеним доводам сторін, виходив з наступного.
Як вже зазначалося, до моменту упорядкування переліку, розмірів та порядку виплати додаткового грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, такі виплати провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого розміру відповідно до пункту 7 Постанови № 1294.
Так, 20 травня 2008 року на виконання пункту 2 Постанови № 1294 наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України № 425 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення Державної прикордонної служби України, яка набрала чинності 29.06.2008 (далі - Інструкція № 425).
У розділі ІІІ цієї Інструкцією визначено порядок, умови та розміри виплати додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до розділу ІІІ цієї Інструкції, зокрема:
підпункту 3.13.1 пункту 3.13. особам офіцерського складу (крім військових льотчиків і штурманів, військових льотчиків і штурманів інструкторського складу), особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які мають клас, присвоєний у встановленому порядку, виплачується надбавка в таких розмірах: 2-й клас - 5 відсотків посадового окладу; 1-й клас - 8 відсотків посадового окладу; клас майстра - 11 відсотків посадового окладу;
підпункту 3.25.1 пункту 3.25 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) залежно від тривалості безперервної календарної військової служби виплачується винагорода за тривалість безперервної військової служби в таких розмірах:
15 років - 1 розмір посадового окладу і окладу за військовим званням;
20 років - 1, 5 розміру посадового окладу і окладу за військовим званням;
25 років - 2, 0 розміри посадового окладу і окладу за військовим званням;
30 років - 2,5 розміри посадового окладу і окладу за військовим званням;
35 і кожні наступні п`ять років - 3, 0 розміри посадового окладу і окладу за військовим званням.
підпунктами 3.17.1 - 3.17.7 пункту 3.17 військовослужбовцям прикордонних застав (відділень відділів прикордонної служби), які входять за розрахунком до складу прикордонних нарядів, що несуть бойову службу з безпосередньої охорони державного кордону на державному кордоні, виплачується винагорода за бойове чергування за час бойового чергування (бойової служби), - 4 відсотки посадового окладу за кожне несення служби, але не більше 30 відсотків на місяць.
Таким чином наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425 упорядковано додаткові види грошового забезпечення, визначені згідно з додатками 25-28 до Постанови № 1294.
А тому, з 29.06.2008 - дати набрання законної сили Інструкції №425 виплата додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28 до Постанови № 1294, в тому числі і надбавки за кваліфікацію, винагороди за тривалість безперервної військової служби та винагорода за бойове чергування виплачується у розмірах встановлених цією Інструкцією №425.
Застосування вищезгаданих правових норм у наведений спосіб відповідає висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі №808/8403/13-а, а тому суд відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує такий при вирішенні даної справи.
Таким чином з 29.06.2008 у відповідача існував обов`язок, зокрема щодо виплати позивачеві додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі надбавки за кваліфікацію винагороди за тривалість безперервної військової служби та винагорода за бойове чергування у розмірах встановлених додатками 25-28 до Постанови № 1294 та п.п. 3.13.1 п. 3.13, пп. 3.17.1 - 3.17.7 п. 3.17, пп. 3.25.1 п. 3.25 розділу ІІІ Інструкції № 425, а не у розмірі 50 відсотків від установленого розміру у Додатках до постанови Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007.
Однак, Львівський прикордонний загін всупереч вищезазначеним нормам права виплату позивачеві додаткових видів грошового забезпечення, а саме надбавки за кваліфікацію, винагороди за тривалість безперервної військової служби та винагороду за бойове чергування здійснював у розмірі 50% від розміру встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007.
За таких обставин, суд вважає протиправними дії відповідача щодо виплати позивачеві додаткових видів грошового забезпечення, а саме надбавки за кваліфікацію, винагороди за тривалість безперервної військової служби та винагороди за бойове чергування в розмірі 50% від законодавчо встановленого розміру, оскільки з 29.06.2008 наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425 упорядковано виплату додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28 до Постанови № 1294.
Як вбачається із архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 , останній у період з листопада 2012 року по липень 2014 року включно проходив службу з присвоєнням 1-ої класної кваліфікації та у період з грудня 2014 року по листопад 2015 року (виплата за грудень 2014 року та січень 2015 року проведена у лютому 2015 року) з присвоєнням класу «Майстер».
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позивач мав право на виплату з листопада 2012 року по липень 2014 року включно надбавки за 1-гу класну кваліфікацію у розмірі 8 відсотків посадового окладу та у період з грудня 2014 року по листопад 2015 року (виплата за грудень 2014 року та січень 2015 року проведена у лютому 2015 року) за кваліфікацію класу «Майстер» у розмірі 11 відсотків посадового окладу, тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Як вбачається із архівних відомостей особистої картки грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2014 рік, останньому у жовтні 2014 виплачувалася винагорода за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, у розмірі 618, 75 грн, що становить 50% від розміру встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (1, 5 посадових окладів та окладів за військовим званням). Саме у жовтні 2014 року ОСОБА_1 виплачено винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, а не вересень 2014 року як про це просить позивач.
Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що винагорода за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби повинна була у жовтні 2014 року виплачуватися у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, тому позов у цій частині підлягає задоволенню.
Як вбачається із архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 , останньому у період з грудня 2013 року по лютий 2018 рік виплачувалася винагорода за бойове чергування у розмірі 5 %, що становить 50% від мінімально встановленого розміру постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 (від 10 до 30 відсотків посадового окладу).
Із цих архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 слідує, що його у період з грудня 2013 року до лютого 2018 року було залучено до складу прикордонних нарядів, що несуть бойову службу з безпосередньої охорони державного кордону понад 8 раз на місяць, що відповідачем у відзиві на позов не заперечується.
Відтак, суд дійшов висновку, що у період з грудня 2013 року по лютий 2018 року винагорода за бойове чергування ОСОБА_1 повинна була виплачуватися у розмірі 30 % посадового окладу, тобто 4% за кожне бойове чергування, але не більше максимального розміру встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007, тому вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягаю задоволенню шляхом зобов`язання відповідача перерахувати позивачу винагороду за бойове чергування за період з грудня 2013 року по лютий 2018 року у місяці фактичної виплати у розмірі 30 % посадового окладу на місяць.
Суд виходив з наступного щодо вимог позивача в частині виплати йому допомоги на оздоровлення у 2016-2017 рр. та підйомної допомоги без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Частиною 2 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 № 1294, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова № 899) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Державної прикордонної служби (крім тих, що зазначені в підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Як передбачено пунктом 1 статті 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які займають посади в спеціально уповноваженому центральному органі виконавчої влади у справах охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах охорони державного кордону, навчальних закладах, науково-дослідних установах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України (далі - органи Держприкордонслужби) визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженій наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України 20.05.2008 № 425 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 18 червня 2008 р. за № 537/15228 (далі - Інструкція № 425).
Так, п.п. 3.7.1 п. 3.7 Інструкції № 425 встановлено, що військовослужбовцям один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 9-1 Закону № 2011-XII при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією військової частини їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
Відповідно до пунктів 1, 2 Інструкції про умови та порядок виплати підйомної допомоги військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх cправ України 19.08.2016 № 848 військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу (далі - військовослужбовці), що переїхали на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, строк навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв`язку з передислокацією органу (підрозділу) Державної прикордонної служби України (далі - орган (підрозділ) Держприкордонслужби), виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
Залежно від посади, на яку призначено військовослужбовця або яку він займав до дня прибуття органу (підрозділу) Держприкордонслужби до нового пункту постійної дислокації, розмір підйомної допомоги визначається, виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія). До підйомної допомоги не включаються винагорода за бойове чергування, щомісячна додаткова грошова винагорода і морське грошове забезпечення.
Разом з тим, застосовуючи вищенаведені Інструкції, як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті допомоги на оздоровлення та підйомної допомоги, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Поряд з цим, суд зазначає, що частиною четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру допомоги на оздоровлення та підйомної допомоги та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції, та може бути змінений лише законодавцем.
Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам вказаного Закону.
Як видно з архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2016 та 2017 роки, останньому у червні 2016 року та серпні 2017 року виплачено грошову допомогу на оздоровлення у розмірі 5320, 83 грн. та у розмірі 5346, 13 грн, а також у червні 2016 року підйомну допомогу у розмірі 3729, 83 грн.
При цьому, як вбачається з особистих карток грошового забезпечення позивача та не заперечується відповідачем, до складу грошового забезпечення, з якого позивачу здійснено обчислення допомоги на оздоровлення в 2016, 2017 роках та підйомної допомоги у 2016 році не включено до складу місячного грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену Постановою № 889.
Як на підставу для неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення, з якого проводилися зазначені виплати, відповідач посилається на положення Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України від 02.02.2016 №73, відповідно до п. 8 якої винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Щодо зазначених доводів відповідача суд зазначає наступне.
Так, відповідно до п. 2 Інструкції № 73 виплата винагороди здійснюється в таких розмірах й таким військовослужбовцям: 1) до 100 відсотків місячного грошового забезпечення: військовослужбовцям, які займають посади в загонах морської охорони та їх структурних підрозділах; військовослужбовцям, які займають посади льотного складу в авіаційних частинах Держприкордонслужби; 2) військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 1 цього пункту) - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Відповідно до п. 8 Інструкції №73 винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Разом з тим, застосовуючи вищенаведену Інструкцію як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, суд враховує пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Суд звертає увагу, що ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Суд вважає, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам цього Закону.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 у вищезазначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:
«Згідно з ч. 2 та ч. 3 ст. 9 Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення».
Верховний Суд в ухвалі від 27.04.2020 № 1.380.2019.003718 зазначив наступне: «питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів касаційних судів у складі Верховного Суду.
Відтак, правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 522/2738/17 у даному випадку є пріоритетною для застосування порівняно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 березня 2018 року у справі № 761/17387/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 820/375/18, від 21 листопада 2019 року у справі № 815/5547/17 та від 09 січня 2020 року у справі № 809/1489/16.»
Враховуючи позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019 року № 522/2738/17, суд зазначає, що до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.
Як підтверджується архівними відомостями та не заперечується відповідачем, додаткова грошова винагорода виплачувалась позивачу з січня 2016 року по лютий 2018 року включно, що свідчить про її систематичний, а не одноразовий характер.
Таким чином, у даному випадку, щомісячна додаткова грошова винагорода не може вважатись одноразовою та має бути включена до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється допомоги на оздоровлення та підйомна допомога.
З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача у цій частині, тому такі підлягаю задоволенню.
Суд виходив з наступного щодо вимог позивача визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2020 роки.
Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено Перелік військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служб, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2-5. Вказаною постановою Уряду затверджено також Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що додається.
Відповідно до додатку 4, 4-1 Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та Інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, військовослужбовцям, які проходять службу у підрозділах, що виконують завдання з охорони державного кордону органів Держприкордонслужби на посадах інспектора прикордонної служби 1, 2 та 3 категорії, інспектор прикордонної служби - майстер встановлено додаткову відпустку тривалістю 7 календарних днів.
Відповідно до п. 1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов`язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов`язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
Відповідно до п. 11 вказаного Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов`язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Виходячи із розрахунку вислуги років позивача, він упродовж 2013 року до липня 2020 року проходив військову службу на посадах інспектора прикордонної служби 1, 2 категорій та інспектор прикордонної служби - майстер, які відповідно до п. 4 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ та Постанови №702 надають право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 7 календарних дні.
Відповідач вказаних обставин не заперечує. Втім, стверджує, що згідно з п. 17-19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена.
Окрім того, як на відсутність підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2020 роки відповідач посилається на абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідно до якого військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
На думку відповідача відсутні підстави для компенсації позивачу відпустки, передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2020 роки, оскільки йому при звільненні виплачено компенсацію за 84 невикористаних дні відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Щодо вищезазначених доводів відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Відповідно до абз. 5 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З огляду на викладені правові норми, посилання відповідача на п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка, на його думку, виключає можливість надання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених п.п. 17 і 18 ст. 10-1 Закону, суд вважає необґрунтованими.
Так, норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 від 16.05.2019 залишено без змін. Вказані висновки Верховного Суду є релевантними і до даної справи.
Так, у вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проте Суд зазначає, що висновки, висловлені у вказаній справі також можуть бути застосовані і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, оскільки правовий висновок Верховного Суду у справі № 620/4218/18 стосується права військовослужбовців на виплату компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки в особливий період, право на яку він набув за період проходження ним військової служби, а не конкретно грошової компенсації за невикористані дні лише додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказані відпустки є різними за правовою природою і підставами надання та не є взаємозамінними чи взаємовиключними.
25.06.2018 наказом МВС України № 558 затверджено Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України у пункті 6 розділу 8, якої зазначено, що у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Таким чином з наведеного слідує, що у рік звільнення військовослужбовцям виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні, зокрема, додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. При цьому, зазначення в цій нормі додаткової відпустки в однині, на думку суду, не слід тлумачити буквально як право військовослужбовця отримати грошову компенсацію лише за одну додаткову відпустку (одного виду), оскільки, по-перше, не конкретизується вид відпустки, а по-друге, чітко вказано про право на компенсацію за всі невикористані дні.
На переконання суду, у даному випадку до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, відповідно до якого військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Суд вважає, що природа відповідних прав військовослужбовця є різною, а саме відпустка є соціальною гарантією працівника (службовця), її тривалість і використання залежать він конкретних умов проходження служби, а отримання грошової компенсації є компенсаторною виплатою, яка здійснюється, якщо право на отримання відпустки не було реалізоване з певних причин.
Отже, відповідні додаткові відпустки є різними, а саме відпустка, передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, є пільгою, встановленою для учасників бойових дій, тобто стосується конкретної категорії військовослужбовців, які мають відповідний статус, а відпустка, передбачена ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, пов`язана з умовами проходження служби та залежить від місцевості, де військовослужбовець проходить службу в конкретний період часу (місцевості з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, проходження військової служби) або відповідної посади, виконання обов`язків за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Відповідні переліки місцевостей і посад затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
Таким чином, вказані відпустки є різними за правовою природою і підставами надання та не є взаємозамінними чи взаємовиключними.
Суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 у справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2013 - 2020 рр. дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій підлягають задоволенню.
Аналогічного змісту висновки наведені Верховним Судом у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 1.380.2019.006595, у якій Верховний Суд посилаючись на рішення від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 зазначив, що погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
Окрім того, суд відхиляє доводи відповідача, що позивач з рапортом про виплату грошової компенсації за невикористанні календарні дні додаткової відпустки не звертався, тому відсутні підстави для її виплати, оскільки відповідно до Закону саме на відповідача покладено обов`язок здійснити розрахунок з особою, звільненою з військової служби, на день виключення із списків особового складу за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
Щодо доводів відповідача щодо пропуску позивачем строків звернення до суду, суд зазначає наступне.
Предметом позову у даній справі є неналежна виплата позивачеві додаткових та одноразових видів грошового забезпечення.
Отже з наведеного слідує, що спір стосується оплати праці, у даному випадку грошового забезпечення, оскільки позивач є військовослужбовцем.
Згідно з статтею 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У рішенні Конституційного Суду України у справі від 15 жовтня 2013 року за №9-рп/2013 (справа № 1-13/2013) суд дійшов висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Зважаючи на вищенаведене, суд вважає безпідставними доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.06.2020 у справі №818/1106/16, яка відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховується судом.
Щодо вимоги позивача про нарахування компенсації втрати частини доходів, суд зазначає таке.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Водночас, зі змісту статті 1 Закону № 2050-ІІІ випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2, 3 Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття доходи для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.
За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року № 21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.
З огляду на те, що судом встановлено факт виплати в неналежному розмірі додаткових видів грошового забезпечення позивачеві, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої частини додаткових видів грошового забезпечення, а саме надбавки за кваліфікацію та винагороди за бойове чергування за весь час затримки виплати по день фактичної виплати.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов, що позов підлягає задоволенню.
Враховуючи те, що позивач, згідно пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 року № 3674-VI звільнений від сплати судового збору, як учасники бойових дій, а тому судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 19-21, 72-77, 90, 94, 242-246, 255, 293, 295, пп.15.5 п. 15 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задоволити повністю.
Визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) в частині виплати ОСОБА_1 винагороди за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби у розмірі 50% від встановленого розміру, замість визначених законодавством 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням.
Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 винагороду за тривалість безперервної 20-ти річної календарної військової служби, виходячи із грошового забезпечення станом на жовтень 2014 року у розмірі 1,5 посадових окладів та окладів за військовим званням, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та серпні 2017 року, передбаченої п. 1 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», підйомної допомоги у червні 2016 року без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій».
Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену допомогу на оздоровлення у червні 2016 року та у серпні 2017 року, підйомну допомогу у червні 2016 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо виплати ОСОБА_1 надбавки за кваліфікацію за період з 2012-2015 роки в розмірі 50% від законодавчо встановленого розміру.
Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з урахуванням виплачених сум надбавку за кваліфікацію з листопада 2012 року по липень 2014 року за 1-ий клас у розмірі 8 відсотків посадового окладу та за період з грудня 2014 року по листопад 2015 року за класну кваліфікацію «Майстер» - у розмірі 11 відсотків посадового окладу, визначеному у додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», виплату здійснити з урахуванням виплачених сум.
Визнати протиправними дії Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) щодо виплати ОСОБА_1 винагороди за бойове чергування за період з 2013 - 2018 роки у розмірі 5%, що становить 50% від мінімально встановленого розміру постановою Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007.
Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) перерахувати ОСОБА_1 винагороду за бойове чергування у місяці фактичної виплати за період з грудня 2013 року по лютий 2018 року включно у розмірі 30% посадового окладу на місяць відповідно до додатку № 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та здійснити виплату з урахуванням проведених виплат.
Визнати протиправною бездіяльність Мостиського прикордонного загону (військова частина 1494), правонаступником якого є Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день виключення із списків загону компенсації за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2020 роки.
Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки передбаченої п. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за 2013 - 2020 роки.
Зобов`язати Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми надбавки за кваліфікацію та винагороди за бойове чергування за весь час затримки такої виплати по день їх фактичної виплати.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 27 липня 2021 року.
Суддя Карп`як Оксана Орестівна
Судове рішення № 98609666, Львівський окружний адміністративний суд було прийнято 27.07.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 380/3965/21. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: