Рішення № 98609585, 28.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року справа №380/10680/21

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лунь З.І., розглянув у письмовому провадженні справу за позовом Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради до Сихівського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про скасування постанови.

в с т а н о в и в :

Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради (місцезнаходження: 79012, м.Львів, проспект Червоної Калини, 66, код ЄДРПОУ 25258931) звернулася до суду з позовом до Сихівського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (місцезнаходження: 79066, м.Львів, проспект Червоної Калини,109, код ЄДРПОУ 35009295), в якому просить скасувати постанову від 24.03.2021 про закінчення виконавчого провадження №63880987, винесену старшим державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Бехарською Тетяною Михайлівною.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.08.2020, яким задоволено позов Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради та зобов`язано ОСОБА_1 привести квартиру АДРЕСА_1 до попереднього стану згідно з поверховим планом А-1, а саме: відновити перегородки кухні, санвузла, коридора і житлової кімнати та підлогу на площі кухні, на території якої виявлено котлован, котлован розміром 2,55м на 2,67м, глибиною 2,05 м засипати та на вказаному місці відновити підлогу, на підставі якого видано виконавчий лист не було виконано, водночас відповідач виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Зазначене, на думку позивача суперечить нормі Конституції України, відповідно до якої держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Позивач вважає, що відповідач не вчинив всіх виконавчих дій у повному обсязі. Тому позивач просить скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження з метою виконання судового рішення.

Ухвалою від 07.07.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків, зазначених у мотивувальній частині ухвали, з дати отримання копії. У визначений судом строк позивач усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 20.07.2020 суд відкрив провадження у цій справі, визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду, відтак поновив строк звернення до суду.

У встановлений цією ухвалою суду строк відповідач відзиву не подав, тому суд вирішує спір з урахуванням наявних заяв по суті справи і доказів.

Суд встановив таке.

25.11.2020 Львівським окружним судом видано виконавчий лист №380/3102/20 на виконання Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13.08.2020, про зобов`язанння ОСОБА_1 привести квартиру АДРЕСА_1 до попереднього стану згідно з поверховим планом А-1, а саме: відновити перегородки кухні, санвузла, коридора і житлової кімнати та підлогу на площі кухні, на території якої виявлено котлован, котлован розміром 2,55м на 2,67м, глибиною 2,05 м засипати та на вказаному місці відновити підлогу.

10.12.2020 вказаний виконавчий лист було отримано відповідачем.

24.03.2021 відповідачем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №63880987, у якій вказано, що рішення суду не виконано, оскільки виконати виконавчий документ без участі боржника неможливо. Постановами від 05.01.2021 та від 26.01.2021 на боржника накладено штрафи у порядку ст.63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» та скеровано 10.02.2021 у Сихівський відділ поліції ГУ НП у львівській області подання про вчинення кримінального правопорушення.

01.04.2021 позивач звернувся до відповідача зі скаргою на дії державного виконавця щодо неправомірного закінчення виконавчого провадження.

20.04.2021 відповідач листом повідомив позивача про результати розгляду скарги та зазначив, що державний виконавець ужив всіх заходів щодо виконання рішення зобов`язального характеру.

Позивач звернувся до суду про оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження, вважає, що державний виконавець не вжив усіх, передбачених законом заходів для виконання рішення суду.

Суд, даючи правову оцінку спірним правовідносинам зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1-2 ст. 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1, п.1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (п. 1 ч. 3, ч.4 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

За приписами п. 11 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Частиною 1 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Частиною 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з ч.3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі - "ЄСПЛ") у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

З аналізу правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин слідує, що закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» можливо лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин); - накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин); - звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Втім суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18 червня 2019 року у справі №826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і звернення до правоохоронних органів із поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і внесення подання (повідомлення) правоохоронним органам не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника, не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Отже, розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Крім того, суд звертає увагу, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження рішення суду не лише залишилось невиконаним, а й не буде виконаним у майбутньому, що суперечить основним завданням виконавчого провадження.

Згідно з ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Водночас, матеріалами справи не підтверджено виконання державним виконавцем вказаних приписів чинного законодавства.

Суд зауважує, що постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №554/10283/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі №461/6978/19.

Відповідно до доводів позивача рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року у справі №380/3102/20 не виконано, отже, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний здійснити всі необхідні заходи для перевірки виконання цього рішення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова про закінчення виконавчого провадження від 24.03.2021 ВП №63880987 прийнята державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Бехарською Тетяною Михайлівною без урахування всіх обставин, що мають значення для її прийняття, а тому є протиправною та підлягає скасуванню, а адміністративний позов Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 255, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради (місцезнаходження: 79012, м.Львів, проспект Червоної Калини, 66, код ЄДРПОУ 25258931) до Сихівського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (місцезнаходження: 79066, м.Львів, проспект Червоної Калини,109, код ЄДРПОУ 35009295) задовольнити повністю.

Скасувати постанову від 24.03.2021 про закінчення виконавчого провадження №63880987, винесену старшим державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Бехарською Тетяною Михайлівною.

Судові витрати не розподіляються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лунь З.І.