Рішення № 98609354, 28.07.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

28 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/549/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Косогової Людмили Олексіївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини 3035 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

01 лютого 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Косогової Людмили Олексіївни (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини 3035 Національної гвардії України (далі - відповідач), в якій представник позивача просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 Національної гвардії України щодо непроведення повного розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину 3035 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 70 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення;

- зобов`язати Військову частину 3035 Національної гвардії України призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік.

Ухвалою від 24 лютого 2021 року позовну заяву адвоката Косогової Людмили Олексіївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини 3035 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року скасовано ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2021 року та направлено адміністративну справу № 360/549/20 до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Ухвалою від 19 травня 2021 року позовну заяву адвоката Косогової Людмили Олексіївни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини 3035 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху та запропоновано адвокату ОСОБА_2 протягом 7-ми (семи) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду оригіналу позовної заяви від 28 січня 2021 року з додатками для суду та копію позовної заяви від 28 січня 2021 року з додатками для вручення відповідачу, позовної заяви, оформленої з дотриманням вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, та її копії для вручення відповідачу, доказів отримання від Сєвєродонецького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги доручення на представництво інтересів ОСОБА_1 щодо стягнення матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та довіреності, виданої на підставі такого доручення (арк. спр. 47-48).

07 червня 2021 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 19395/2021 від представника позивача на виконання вимог ухвали надійшла заява від 06 червня 2021 року б/н, до якої додано оригінал позовної заяви від 28 січня 2021 року з додатками для суду та копія позовної заяви від 28 січня 2021 року з додатками для вручення відповідачу, уточнена позовна заява від 06 червня 2021 року б/н та її копія для вручення відповідачу.

З урахуванням уточненої позовної заяви від 06 червня 2021 року б/н (арк. спр. 74-75) представник позивача просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 Національної гвардії України щодо непроведення повного розрахунку під час звільнення з військової служби ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину 3035 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 70 днів невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на дату звільнення.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач проходив військову службу за контрактом в період з 11 травня 2016 року по 02 січня 2020 року.

07 липня 2016 року позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23 грудня 2019 року № 293 з позивачем розірвано контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У зв`язку з невиплатою сум коштів, належних військовослужбовцю при звільненні, позивачем до Військової частини 3035 Національної гвардії України 21 жовтня 2020 року подана заява про виплату компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки за період військової служби.

Листом від 26 жовтня 2020 року № 40/35/33-1928 відповідачем відмовлено позивачу у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

З посиланням на положення статей 4, 16-2 Закону України "Про відпустки", статей 5, 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", представник позивача зазначає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з 2016 року по 2020 рік, а отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Ухвалою від 14 червня 2021 року про відкриття провадження в адміністративній справі судом ухвалено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 81-83).

Військова частина 3035 Національної гвардії України позов не визнала, про що 12 липня 2021 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 23491/2021 подала відзив на позовну заяву без дати та без номеру (арк. спр. 94-96).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, оскільки частиною дев`ятнадцятою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.

Порядок надання військовослужбовцям відпусток визначений статтею 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Відповідно до частини восьмої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Абзацами другим-третім пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пунктів 17, 18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Приписами пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому, згідно з пунктом 21 статті 10-1 вказаного Закону у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що військовослужбовці за певних умов мають право на додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення. Використання такого права гарантується як безпосередньо під час вибуття особи у відпустку або шляхом компенсації невикористаної відпустки за відповідний рік.

Водночас, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткових, припиняється.

Питання про компенсацію невикористаних додаткових відпусток у зв`язку зі звільненням зі служби виникло під час дії особливого періоду та мобілізації. Разом з тим, як було зазначено вище, в указаний період право на одержання додаткових видів відпустки відповідній категорії осіб, у тому числі позивача, припинено. Викладене, у свою чергу, свідчить про те, що зупинення на певний період надання інших видів відпусток виключає можливість військовослужбовця одержати і компенсацію за ці відпустки.

Додатково відповідач зазначив, що відповідно до частини другої статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, тривалість щорічної основної відпустки в році початку військової служби обчислюється з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті, за кожний повний місяць служби до кінця календарного року. При цьому військовослужбовцям, які мають право на відпустку тривалістю 10 календарних днів і більше, оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відпустка тривалістю менш як 10 календарних днів за бажанням військовослужбовця може бути надана йому одночасно із щорічною основною відпусткою в наступному році. У такому самому порядку надається щорічна основна відпустка і військовослужбовцям, які перебували у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Отже, за аналогією позивач права на додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2020 рік взагалі не набув, оскільки звільнявся після відпустки (наказ на звільнення підписаний у 2019 році).

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) є учасником бойових дій та з 11 травня 2016 року по 02 січня 2020 року на підставі контракту проходив військову службу у Збройних Силах України на посадах командира відділення технічного обслуговування взводу матеріально-технічного забезпечення 2-го патрульного батальйону Військової частини 3035 (м. Слов`янськ), начальника військового наряду (командира відділення) 2 відділення 1 патрульного взводу 4 патрульної роти стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції, охорони підсудних та охорони громадського порядку), про що свідчать посвідчення серії НОМЕР_1 від 07 липня 2016 року, видане Головним управлінням Національної гвардії України, витяг з наказу командира Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 11 травня 2016 року № 133, витяг з наказу командира Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 16 грудня 2019 року № 51, витяг з наказу командира Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23 грудня 2019 року № 293 та довідки Військової частини 3035 Національної гвардії України від 23 жовтня 2020 року № 22/1669 та від 02 липня 2021 року № 40/35/22-1073 (арк. спр. 62, 63, 65, 91, 92, 93).

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 16 грудня 2019 року № 51 відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» припинено (розірвано) контракт та звільнено у відставку (за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про невідповідність до військової служби в мирний час або обмежену придатність у воєнний час, за винятком випадків, визначених положеннями про проходження громадянами України військової служби) сержанта ОСОБА_1 (Г-034481), начальника військового наряду (командира відділення) 2 відділення 1 патрульного взводу 4 патрульної роти стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції, охорони підсудних та охорони громадського порядку) (арк. спр. 93).

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 23 грудня 2019 року № 293 молодшого сержанта ОСОБА_1 (Г-034481), який здав справи і обов`язки за посадою начальника військового наряду (командира відділення) 2 відділення 1 патрульного взводу 4 патрульної роти стрілецького батальйону (з конвоювання, екстрадиції, охорони підсудних та охорони громадського порядку) та звільненого відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командира Військової частини 3035 Східного оперативно-територіального об`єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 16 грудня 2019 року № 51 о/с у відставку за станом здоров`я, з наданням щорічної основної відпустки за 2019 рік тривалістю 12 календарних днів (2 доби святкові - 25 грудня 2019 року, 01 січня 2020 року) з 22 грудня 2019 року по 02 січня 2020 року (арк. спр. 65).

Відповідно до довідок Військової частини 3035 Національної гвардії України від 23 жовтня 2020 року № 22/1669 та від 02 липня 2021 року № 40/35/22-1073 за період служби з 11 травня 2016 року по 02 січня 2020 року ОСОБА_1 не надавалась додаткова відпустка як учаснику бойових дій, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки не отримував (арк. спр. 63, 91).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 291 КАС України визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, викладені у рішенні Верховного Суду від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18, суд визнає дану адміністративну справу типовою до зразкової справи № 620/4218/18 та вважає за необхідне розглянути її з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До спірних правовідносин необхідно застосувати Закон України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР), Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ), Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) та Закон України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (далі - Закон № 3543-ХІІ).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з статтею 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 10-1 Закону № 2011-ХІІ визначено право військовослужбовців на відпустки та порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них.

Згідно з пунктом восьмим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацами першим-другим пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (абзац третій пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до пунктів сімнадцятого, вісімнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Згідно з пунктом дев`ятнадцятим статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (абзац перший пункту двадцять першого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Статтею 1 Закону № 3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію", затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію", постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, припиняється.

Відповідно до пункту восьмого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до пункту чотирнадцятого статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Тому суд зазначає, що норми Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

При цьому, відсутність рапорту військовослужбовця про виплату грошової компенсації не невілює обов`язку військової частини нарахувати та виплатити компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, із зазначенням про це в наказі про виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, з 2016 року по 2019 рік.

Суд вважає, що припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; грошова компенсація відпустки особі.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2020 рік, суд зазначає, що позивач звільнений з військової служби наказом від 16 грудня 2019 року № 51 з 02 січня 2020 року - першого дня служби після закінчення відпустки. Оскільки станом на день виключення зі списків позивач не набув право на додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2020 рік тривалістю 14 календарних днів, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2020 рік позивачу не передбачена.

За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв`язку з чим позов слід задовольнити частково.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" від сплати судового збору звільнена.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262, 263, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Косогової Людмили Олексіївни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини 3035 Національної гвардії України (ідентифікаційний код 23313902, місцезнаходження: 84100, Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Добровольського, буд. 2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини 3035 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину 3035 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік в кількості 56 днів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 02 січня 2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська