Рішення № 98574391, 14.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2021 року справа №380/5702/20

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя – Кравців О.Р.,

за участю:

секретар судових засідань Шийович Р.Я.,

представника позивача Курілець А.І.,

представника відповідача Горбань О.В.,

від третьої особи 1 не прибув,

від третьої особи 2 Горбань О.В.,

від третьої особи 3 не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні позивача Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Служба у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації; на стороні відповідача: Головне управління ДМС у Львівській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовною заявою до Державної міграційної служби України в особі Дрогобицького міськрайонного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Стрийська, 64), треті особи, які не заявляють самостійних вимог Уповноважений Верховної ради України з прав людини в особі представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в західних областях, Служба у справах дітей Дрогобицької районної адміністрації, в якій просить суд:

- рішення Дрогобицького міськрайонного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 11.07.2020 щодо відмови ОСОБА_1 в продовженні строку перебування на території України скасувати;

- зобов`язати Дрогобицький міськрайонний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області продовжити громадянину Республіки Уганда ОСОБА_1 строк перебування на території України.

Підставою позову є протиправність рішення Дрогобицького міськрайонного відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в продовженні строку перебування на території України. Позивач на території України перебуває законно, створив сім`ю, виховує сина. Відповідач прийнявши оскаржуване рішення намагається роз`єднати сім`ю, що порушує права не лише позивача, а й його сина, громадянина України. З огляду на викладене позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 24.07.2020 провадження у справі відкрито та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.08.2020 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову.

Ухвалами суду без виходу до нарадчої кімнати від 21.10.2020 замінено відповідача з ДМС України в особі Дрогобицького міського відділу Головного управління державної міграційної служби України у Львівській області на Державну міграційну службу України (далі – відповідач) та як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача залучено Головне управління ДМС у Львівській області (далі – третя особа 2).

Згідно з заявою про уточнення позовних вимог позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 02.07.2020 щодо відмови громадянину Уганди ОСОБА_1 10.06.1989 в продовженні строку перебування на території України;

- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути питання про продовження строку перебування на території України громадянину республіки Уганда ОСОБА_1 .

Ухвалами суду без виходу до нарадчої кімнати від 04.11.2020 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача залучено Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі – третя особа 1), Службу у справах дітей Дрогобицької районної державної адміністрації (далі – третя особа 3).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.

Представник відповідача та Головного управління ДМС у Львівській області проти задоволення позову заперечив, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву /арк.спр.41-45/ та відзиві на уточнену позовну заяву /арк.спр.124-130/, а також поясненнях /арк.158-159/.

Представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини подав пояснення /арк.спр.158-159/ у яких просив розглядати спір з врахуванням якнайкращих інтересів дитини.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Служба у справах дітей Дрогобицької районної адміністрації явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з`ясував підстави позову, відзиву, фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, дослідив письмові докази, долучені до матеріалів справи, та, -

в с т а н о в и в :

В червні 2020 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся із письмовою заявою до Дрогобицького міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про продовження строку перебування на території України.

11.07.2020 року позивачем отримано повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України, у зв`язку із посиланням відповідача на підпункт 5 пункту 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150.

Підпунктом 5 пунктом 10 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 №150 передбачено, що рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі: коли виявлено факти невиконання іноземцем та особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну.

Позивач вважає зазначене рішення Дрогобицького міського відділу ГУ ДМС України у Львівській області, про відмову в продовженні строку перебування на території України, протиправним, необґрунтованим, яке обмежує права та покладені обов`язки на нього, та таким що підлягає скасуванню.

В обґрунтування протиправності оскаржуваного рішення позивач зазначає, що перебуваючи на законних підставах на території України, 01.10.2019 одружився з громадянкою України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 виданим Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис 3435.

Від спільного проживання у позивача народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який є громадянином України, свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 видане 20.03.2020 Дрогобицьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів ) актовий запис №41, де в графі батько зазначений ОСОБА_1 , а в графі мати ОСОБА_4 .

Законність перебування позивача на території України, підтверджується довідкою про звернення за захистом в Україні №010247 виданою ГУ ДМС України у Львівській області, дата видачі 08.08.2019, термін дії продовжено до 09.08.2020.

Таким чином, своїми діями не продовжуючи строк перебування позивача на території України, Дрогобицький міський відділ ГУ ДМС України у Львівській області намагається роз`єднати сім`ю ОСОБА_5 , а саме батька з його дитиною. Такі дії несуть негативні наслідки для сім`ї, адже законодавством України та міжнародними правовими актами передбачено низку обов`язків, які покладаються на батька по вихованню дитини, а відмова у продовженні строку перебування на території України порушує дані законодавчі норми.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в`їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

З матеріалів справи судом з`ясовано, що позивач прибув на територію України в 2008 році з метою навчання в Харківському автодорожньому університеті і до цього часу територію держави не покидав.

За порушення вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме встановленого факту перебування іноземця на території України понад встановленого терміну, 02.03.2018 працівниками Дрогобицького MB ГУ ДМС України у Львівській області притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 203 КУпАП.

Вимогами ч. 1 ст. 203 КУпАП передбачена відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.

07.03.2018 уповноваженою особою Дрогобицького MB ГУ ДМС у Львівській області винесено рішення про примусове повернення за межі України громадянина Уганди ОСОБА_1 , згідно з яким зобов`язано останнього в строк до 25.03.2018 добровільно покинути територію України. Станом на 27.03.2018 вказане рішення про примусове повернення за межі України громадянина республіки Уганди ОСОБА_1 не виконано, а тому, іноземець підлягав примусовому видворенню з території України.

27.09.2019 Тячівський районний суд Закарпатської області прийняв рішення продовжити строк затримання громадянина республіки Уганда ОСОБА_1 в пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, з метою прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, терміном на 6 (шість) місяців, але не пізніше строку остаточного прийняття рішення за заявою ОСОБА_1 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

15.11.2018 постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду скасоване рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 27.09.2019 щодо продовження строку затримання ОСОБА_1 у зв`язку з тим. що особу заявника встановлено відповідно до паспортного документа громадянина Республіки Уганда ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Частиною 4 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім цього, під час розгляду даної справи судом встановлено, що процедура щодо статусу біженця, в тому числі і довідка про звернення за захистом в Україні, яка видається особі, яка розпочинає процедуру щодо набуття статусу біженця, завершилася у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від позову щодо оскарження рішення ДМС про відмову в статусі біженця та закриттям провадження у справі ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2020 у справі №1.380.2019.005576.

Відповідно до положень п.п. 1, 2, 3 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №360 від 20.08.2014, Державна міграційна служба України (ДМС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. ДМС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями ДМС є: 1) реалізація державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів; 2) внесення на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

За змістом п. 9, п. 4 Положення про Державну міграційну службу України, ДМС відповідно до покладених на неї завдань приймає рішення про продовження (скорочення) строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, про добровільне повернення або примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країн їх громадянської належності або країн походження, звертається до судів з позовами про примусове видворення іноземців та осіб без громадянства, здійснює заходи, пов`язані з примусовим видворенням іноземців та осіб без громадянства з України.

Судом з`ясовано, що 02.07.2020 рішенням Державної міграційної служби України відмовлено громадянину Уганди ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в продовженні строку перебування на території України і 11.07.2020 року Дрогобицьким міськрайонним відділом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області та повідомлено останнього про необхідність покинути територію України у термін до 11.08.2020.

Зі змісту вказаного рішення вбачається, що ОСОБА_1 порушив законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, а саме: після завершення дозволеного терміну перебування іноземця не покинув територію України та ухилився від виїзду.

Рішення про примусове повернення прийняте відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» у зв`язку з порушенням вимог ст. 4 зазначеного Закону, враховуючи відсутність у позивача документів, які б надавали йому право подальшого перебування або проживання на території України.

За змістом наявної в матеріалах справи розписки за підписом позивача від 11.07.2020, копію оскаржуваного рішення він отримав, а також йому повідомлено, що за порушення законодавства України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інтересів національної безпеки України чи охорони громадського порядку, прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні прийнято рішення про його примусове повернення. Позивач зобов`язався не пізніше 11.08.2020 залишити територію України та ознайомився з вимогами ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» щодо видворення в примусовому порядку у разі ухилення від виїзду за межі України у визначений строк.

Отже, позивач знаходився на території України нелегально, що є грубим порушенням з боку позивача законодавства про правовий статус іноземців, що відповідно було підставою для відповідача для прийняття рішення про примусове зобов`язання позивача покинути територію України.

Згідно зі ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Щодо посилання позивача на те, що він перебуває у шлюбі з громадянкою України та має неповнолітніх дітей, суд зазначає таке.

Порядок видачі посвідки на проживання, як і її форма, визначені національним законодавством України. Держава забезпечила можливість позивачу отримати необхідний документ, а відповідно вберегти сімейні відносини та захистити сімейні права. Доказів щодо перешкоджання у цьому чи відмови державних органів у наданні відповідного документа позивач не надав. Отже, не бажаючи отримати документ, який надає можливість легально перебувати на території України з мотивів власних переконань, позивач власною поведінкою, а не відповідач, зумовив виникнення ризиків для його сімейних прав.

Таким чином, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки рішення суду, що набрало законної сили про повернення позивача в країну походження не виконано, рішення Державної міграційної служби України від 02.07.2020 щодо відмови громадянину Уганди ОСОБА_1 10.06.1989 в продовженні строку перебування на території України прийняте в межах повноважень відповідача, а його зміст та форма відповідають вимогам чинного законодавства України. При цьому, позивач не надав суду доказів того, що він звертався до відповідних органів виконавчої влади із заявою визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до дня винесення рішення про примусове повернення з України, що також спростовує порушення відповідачем діючого законодавства при прийнятті оскаржуваного позивачем рішення щодо відмови громадянину Уганди ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в продовженні строку перебування на території України.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас суд враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а, крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з ст. 139 КАС України відшкодування судових витрат позивачу, якому відмовлено у задоволенні позову повністю, не передбачено.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 258-262, 294, 295, п.п. 15.5 п. 15 розділуVII «Перехідні положення» КАС України, суд –

в и р і ш и в :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 23.07.2021.

Суддя Кравців О.Р.