Рішення № 98574381, 19.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7751/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 липня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач) з такими позовними вимогами:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо не призначення ОСОБА_1 протиправною;

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , викладене у листі Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 13.04.2020;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.04.2020 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області кошти в сумі 100,000 гривень на відшкодування моральної шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у призначенні пенсії позивачу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік. При досягненні пенсійного віку та наявності 28 року страхового стажу, позивач звернулася до відповідача із заявою про призначення та виплату їй пенсії з 02.04.2020 року. За результатами розгляду заяви позивача відповідач листом від 13.04.2020 № 1300-0213-8/22625 відмовив у призначенні пенсії, обґрунтовуючи свою відмову тим, що позивачем не було дотримано вимог щодо особистого звернення, відсутня угода між Україною та Державою Ізраїль, у позивачки відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача та документ, що посвідчує особу, не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій. Позивач наголошує, що нею дотримані всі вимоги закону в частині особистого звернення, оскільки заява про призначення пенсії підписана ОСОБА_1 особисто та відповідає встановленій законом формі, а чинним законодавством не встановлено обмежень щодо звернення про призначенням пенсії представником позивача за довіреністю. Звертає увагу, що має право на призначення та виплату пенсії з проведенням індексації та компенсацію втрати частини доходу.

Ухвалою від 22.03.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

23.04.2021 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. №29006). Зазначив, що заява про призначення виплати пенсії приймається органом, що призначає пенсії, при поданні заявником всіх необхідних документів, тобто, рішення про призначення пенсії може бути прийнято відповідним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації) заявника в Україні за умови особистого звернення заявника або його уповноваженого представника та надання заяви встановленої форми разом з документами, необхідними для призначення пенсії. Представник відповідача наголосив, що ОСОБА_1 не було додано жодних оригіналів документів до заяви про призначення пенсії, крім того позивачем не додано документів, що підтверджують місце проживання (реєстрації). Щодо вимог позивача в частині зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області провести виплату пенсії з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів, то відповідач вважає такі передчасними, оскільки позивачем заявлено вимоги про нарахування компенсації на недоплачену суму пенсії, яка позивачу нарахована не була. Підсумовуючи наведене вважає позовні вимоги безпідставними та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

23.04.2021 відповідач подав клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (вх. №29005).

Ухвалою від 28.04.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою від 09.06.2021 витребувано у позивача докази на обґрунтування позовних вимог.

17.06.2021 відповідач подав клопотання про витребування інформації (вх. №43876).

07.07.2021 представник позивача подав докази, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Як вже було зазначено вище, ухвалою від 28.04.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхала з України до держави Ізраїль на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в державі Ізраїль.

04.02.2020 позивач через свого представника, який діяв на підставі посвідченої та апостильованої довіреності, звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення/перерахунок пенсії, у якій просила призначити їй з 04.02.2020 пенсію.

З матеріалів справи видно, що при зверненні до ГУ ПФУ у Львівській області представником позивача на підставі нотаріальної довіреності було надано апостильовану особисту заяву про призначення пенсії; довіреність представника; посвідчення особи; нотаріально завірену копію трудової книжки; копію картки платника податків.

ГУ ПФУ у Львівській області листом від 13.04.2020 № 1300-0213-8/22625 повідомило представника позивача про те, що ним не надано документів, що передбачені п. 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846, зокрема, тих, які засвідчують місце проживання особи: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Крім того, наголошувалося, що заява про призначення пенсії подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Також у відповіді зазначено, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналі. Крім того, зазначено, що угода між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення, яка була підписана 28.09.2012, не набрала чинності, оскільки не пройшов процес її ратифікації. З огляду на вищезазначене, ГУ ПФУ у Львівській області зазначив, що відсутні підстави для призначення пенсії ОСОБА_1 за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо призначення пенсії протиправною, позивач звернулася з позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Згідно з ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч. 3 ст. 25 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Суд встановив, що позивач виїхала до держави Ізраїль на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік.

В подальшому, при досягненні пенсійного віку та за наявності 28 року страхового стажу позивач через свого представника звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення їй пенсії з 04.02.2020.

Відповідач при обґрунтуванні відсутності підстав для призначення пенсії покликався, зокрема, на порушення позивачем та її представником вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.

Так, ГУ ПФУ у Львівській області у відповіді за результатами розгляду заяви представника позивача про призначення пенсії наголошував, що заява про призначення пенсії подається пенсіонером особисто або законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку одержувача пенсії. Крім того, наголошував, що не надано документів, що передбачені п. 2.22 Порядку, а саме тих, які засвідчують місце проживання особи: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Порядок призначення пенсії регулюється постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій" відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 156611846 (далі - Порядок №22-1).

Так, відповідно до пункту 1.1. вказаного Порядку №22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з п. 2.9. Порядку №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22. Порядку №22-1).

Відповідно до ст. 5 Закону України від 18.01.2001 №2235-III "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Як встановлено судом, при зверненні до відповідача із заявою про призначення пенсії від 04.02.2020 представником позивача на підставі нотаріальної довіреності було надано апостильовану особисту заяву про призначення пенсії; довіреність представника; копію паспорта громадянина для виїзду за кордон; нотаріально завірену копію трудової книжки; копію картки платника податків, тощо.

Згідно з пункту 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Згідно 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Аналізуючи наведені норми законодавства та фактичні обставини справи, суд зазначає, що відмова у призначенні пенсії з підстав того, що позивачу слід особисто звернутись до органу, що призначає пенсію, є безпідставною та не ґрунтується на законі, оскільки Порядком №22-1 визначено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні приписи про те, що позивач повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто (фізична присутність) та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Суд звертає увагу на те, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком доданих до заяви документів.

Щодо відсутності серед поданих документів документа, який підтверджує місце проживання особи, суд наголошує, що до заяви було долучено копію паспорта громадянина України для виїзду за кордон та копію посвідчення про проживання на території Держави Ізраїль.

Також суд звертає увагу на покликання відповідача на те, що угода між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення, яка була підписана 28.09.2012, не набрала чинності, оскільки не пройшов процес її ратифікації.

З цього приводу суд наголошує, що Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 визнав неконституційними положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до п. 3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 вказаними нормами Закону (ст. 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення.

Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Тобто, відсутність законодавчо встановленого механізму призначення пенсії у зв`язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, що встановлений статтею 46 Конституції України.

Отже, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.02.2018 у справі №523/5348/17.

Щодо покликання ГУ ПФУ у Львівській області в оскаржуваній відповіді на те, що документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналі, то суд наголошує, що за змістом п. 2.23 Порядку, відповідно до якого документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Як випливає з матеріалів справи, представником позивача подано копії трудової книжки, що не були засвідчені ні нотаріально, ні адміністрацією підприємства, установи, організації. Щодо оригіналу, то такий поданий не був, що унеможливило виготовлення та засвідчення таких копі самим відповідачем.

Таким чином, позивачем не дотримано вимоги, визначені Порядком №22-1 та необхідні для призначення пенсії.

Водночас, суд наголошує, що відповідно до п. 4.3 Порядку рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Працівник органу, що призначає пенсію, не розглядає документи та звернення щодо пенсійного забезпечення щодо себе, другого з подружжя, батька, матері, вітчима, мачухи, сина, дочки, пасинка, падчерки, рідного та двоюрідного брата, рідної та двоюрідної сестри, рідного брата та сестри дружини (чоловіка), племінника, племінниці, рідного дядька, рідної тітки, діда, баби, прадіда, прабаби, внука, внучки, правнука, правнучки, зятя, невістки, тестя, тещи, свекра, свекрухи, батька та матері дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювача чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особи, яка перебуває під опікою або піклуванням працівника.

Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно положень ч. 5 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Аналізуючи наведене, суд зазначає, що за наслідками розгляду заяви позивача, відповідач не прийняв рішення про призначення виплати пенсії чи про відмову в призначенні її виплати, а розглянув таку заяву позивача в порядку Закону України "Про звернення громадян" та надав за результатами її розгляду відповідь у формі листа від 13.04.2020 № 1300-0213-8/22625.

Вказане, на переконання суду, свідчить про порушення відповідачем вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядку №22-1 при розгляді заяви позивача про призначення пенсії, а, відтак, вказує на бездіяльність відповідача щодо належного розгляду заяви позивача від 04.02.2020.

Водночас, суд відмовляє позивачу у вимозі про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії, оскільки таке відповідачем за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 не приймалося.

Суд також, у зв`язку з вищенаведеним, вважає передчасною і вимогу позивача про зобов`язання ГУ ПФУ у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 02.04.2020 (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснювати виплату пенсії на вказаний банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Водночас, оскільки відповідач не прийняв за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 04.02.2020 відповідного рішення, суд, з метою відновлення порушеного права позивача, вважає за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.02.2020 про призначення пенсії та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення, передбачене Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Щодо вимоги позивача про стягнення з ГУ ПФУ у Львівській області коштів на відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає таке.

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи та бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічна правова позиція передбачена Постановою Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4.

За приписами ч.1 ст. ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до пункту 4 цієї Постанови позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Крім того, ч.1 ст. 77 КАС України вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Заявляючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач не зазначив, в чому така шкода полягає, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір завданої шкоди та не навів докази, якими це підтверджується, що позбавляє можливості стверджувати про наявність такої шкоди, а також визначити розмір грошового відшкодування моральної шкоди залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування.

Тому позовні вимоги в цій частині також є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані в повній мірі, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо судового збору, суд зазначає, що оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, за правилами, визначеними ст. 139 КАС України, судові витрати позивача компенсуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 26-26, 73-77, 139, 241- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії від 04.02.2020.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814885, місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 04.02.2020 та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення, передбачене Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (код ЄДРПОУ 13814585, місцезнаходження: 79016, Львівська область, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. судових витрат у вигляді судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 26.07.2021.

Суддя Потабенко В.А.