Рішення № 98573337, 26.07.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 липня 2021 р. Справа№200/6149/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення компенсації за не використані додаткові відпустки та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач), відповідно до якої просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача несплачену компенсацію за не використані додаткові відпустки у розмірі - 22 120,00 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені за період з 05 серпня 2020 року по день фактичного розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він у період з жовтня 2009 року по липень 2020 року проходив службу в Національній поліції України, та з 2015 року має статус учасника бойових дій.

Позивач зазначає, що при звільненні його зі служби, відповідачем не було виплачено йому грошову компенсацію за 70 календарних днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових за 2015-2019 роки в сумі 22120,00 грн.

Позивач вважає, що відповідач, всупереч Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не провів з ним усіх необхідних розрахунків при звільненні, а саме: не сплатив йому компенсацію за невикористані додаткові відпустки як учаснику бойових дій у сумі 22 120,00 грн, що зумовило виникнення підстав для стягнення на його користь середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку.

Представник відповідача надав письмовий відзив, проти задоволення позовних вимог заперечує, серед іншого зазначає, що Законом України "Про Національну поліцію" прямо передбачено, що грошова компенсація при звільненні поліцейського виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку, тому правові підставі для виплати поліцейському компенсації за невикористану ним відпустку за попередні роки відсутні.

Крім цього, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій взагалі не передбачена Законом України "Про відпустки". Застосування у спірних правовідносинах положень Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" є помилковим. Відповідно до вимог чинного законодавства одна й та ж сама відпустка не може одночасно відноситись до різних видів, тобто і до щорічної, і до соціальної.

Вакує, що у 2018- 2019 роках позивач із рапортами про надання йому додаткових відпусток як учаснику бойових дій не звертався з причин, тобто не скористався своїм правом на вказану відпустку.

Звертає увагу на те, що позивач 18.01.2020 року скористався своїм правом на отримання додаткової відпустки та на підставі наказу ГУНП в Донецькій області від 1702.2020 року №64о/с йому було надано додаткову відпустку, відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як учаснику бойових дій строком 14 календарних днів.

Відповідач вказує, що оскільки позивач не подавав відповідні рапорти, вказана відпустка йому не надавалась, адже її надання можливе лише при виявленні у особи бажання використати цю відпустку.

Стосовно позовних вимог в частині виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні вказав, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі № 200/6149/21 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 8-14).

Відповідач, Головне управління Національної поліції в Донецькій області, код ЄДРПОУ 40109058, місцезнаходження: пр-т Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517, є органом державної влади, про що зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch) (а.с. 54-55).

09.07.2015 року рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України № 2/І/V/16 позивачу надано статус учасника бойових дій (а.с.16).

Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 07 вересня 2015 року (а.с. 15).

Судом встановлено, що період з 12.10.2009 року по 06.11.2015 рік позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України та з 07.11.2015 року по 05.08.2020 року в Національній поліції України, що підтверджується послужним списком (а.с. 19-20).

Наказом Головного управління Національної поліції України в Донецькій області по особовому складу від 31.07.2020 року № 322 о/с відповідно до розділу VIІ Закону України "Про Національну поліцію", за пунктом 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням): старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0125059) - поліцейського ізолятору тимчасового тримання № 7 Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 05 серпня 2020 року встановивши йому у серпні 2020 року премію у розмірі 101,08 %. Вказано, що вислуга років на 05 серпня 2020 року у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги складає: 11 років 08 місяців 26 днів у пільговому обчисленні - 19 років 09 місяців 27 днів. Вважати невикористану відпустку за 2020 рік у кількості 06 діб. Підстава: рапорт ОСОБА_1 від 22.07.2020 року (а.с. 18).

Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 744 від 08 червня 2021 року про розмір грошового забезпечення встановленого на день звільнення ОСОБА_1 місячний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 9501,03 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 316,70 грн. (із розрахунку (9501,03/30) (а.с. 94)

За відомостями довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 745 від 08 червня 2021 року, щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, судом встановлено, що позивачу грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 - 2019 роки не нараховувалась та не виплачувалась (а.с. 95).

З довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 746 від 08 червня 2021 року про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , видно, що середньомісячний розмір грошового забезпечення позивача складає - 10529, 42 грн., а середньоденний розмір грошового забезпечення складає - 345,55 грн. (а.с. 96).

Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 747 від 08.06.2021 року про нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , видно, що у серпні 2020 року позивачу було нараховано 30639,76 грн., в тому числі:

1) грошове забезпечення за фактично відпрацьований час (з 01.08.2020 року по 05.08.2020 рік) в сумі 1532,42, із розрахунку:

- посадовий оклад 274,19 грн.;

- оклад за спеціальним званням 161,29 грн.;

- надбавка за вислугу років (25%) 108,87 грн.;

- надбавка за специфічні умови проходження служби (40%) 217,74 грн.;

- премія (101,080%) 770,33 грн.

2) індексація 172, 57 грн.;

3) компенсація за невикористану відпустку в році звільнення 1900,21 грн.;

4) одноразова грошова допомога при звільненні 26127,83 грн.;

5) доплата за період дії карантину 906,73 грн.

Вказано, що із відрахуванням обов`язкових податків і зборів (459,60 грн.), утримання заборгованості за отримані предмети однострою особистого користування (2020,73 грн.), утримання внеску з грошового забезпечення до професійної спілки (17,05 грн.) та утримання (343,13 грн.) на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 , відкритий в АТ «Ощадбанк», було перераховано кошти в сумі 27799,26 грн. Заборгованість по виплаті належних коштів при звільненні відсутня (а.с. 97-98).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 2 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) та іншими нормативно-правовими актами.

Так, частиною першою статті 3 Закону № 580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 92 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ визначено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

У відзиві на адміністративний позов відповідач не заперечує наявність у позивача як учасника бойових дій права на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік, а також те, що впродовж 2015-2019 років позивач цю відпустку не використав, грошова компенсація за невикористані дні цієї відпустки не була нарахована і виплачена, що також підтверджується довідкою Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 2288/12/03-2021 від 09.06.2021 року (а.с. 93).

Частиною 10 статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Крім того, відповідно до частини 8 статті 8 Розділу III Порядку та умов, затверджених наказом МВС України від 06 квітня 2016 року №260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання" (далі - Порядок 260) виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Слід зазначити, що в ч.10 ст. 93 Закону № 580-VIII та ч.8 ст.8 Розділу III Порядку 260 йдеться про "невикористану в році звільнення відпустку" без вказівки на її вид (основна чи додаткова).

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 805/5111/15-а (номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73249814).

Згідно з нормами частини 1 статті 83 Кодексу законів про працю України (далі- КЗпП України), частини 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.

Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, аналізуючи зазначене, суд зазначає, що в силу ч.10 ст. 93 Закону № 580-VIII та ч.8 ст.8 Розділу III Порядку 260, не використання відпустки ОСОБА_1 не означає припинення права на відпустку, отже при звільненні з органів внутрішніх справ останній мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку, передбачену п. 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року по справі № 360/4127/19.

Вказаний висновок підтверджено і постановою Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19.

Посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 суд вважає помилковими та не бере до уваги, оскільки в даній справі йдеться про компенсацію невикористаних календарних днів додаткової відпустки військовослужбовцю, якому така компенсація визначена ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у спірних відпусток характеру "щорічних", особливі підстави їх надання та інші доводи на користь особливого правового регулювання даного типу відпусток. При цьому суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності. Він означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані ним додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки загальною тривалістю 70 календарних днів.

При визначенні розміру компенсації суд виходить з положень пункту 8 Порядку № 260, відповідно до якого виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Згідно з довідкою № 575 від 27.04.2021 року, виданою з урахуванням вимог Порядку № 260 (а.с 94.) на день звільнення зі служби розмір грошового забезпечення позивача складав 9501,03 грн., а, отже, позивач має право на компенсацію за 70 невикористаних днів додаткової відпустки у розмірі 22169,07 грн. (9501,03 грн./30) *70 календарних днів), а не 22120,00 грн., як про це зазначив позивач.

Проте, відповідно до положень ст. 9 КАС України, суд розглядає дану справу у межах позовних вимог, заявлених позивачем про стягнення з відповідача компенсації у сумі 22120,00 грн.

Стосовно позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільнені суд зазначає, що спеціальними нормами права, які регулюють питання проходження служби та виплати грошового забезпечення таким особам, як позивач, питання порядку проведення остаточного розрахунку при звільненні та відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільнені не врегульовані, тому підлягають застосуванню загальні норми трудового законодавства.

Оскільки при звільненні зі служби в поліції позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відповідач повинен виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначена позиція узгоджується з постановою Верховного суду від 01.03.2018 року у справі № 806/1551/17. Крім того, суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17.

Суд зазначає, що вищевказана позиція також вказує на те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом, оскільки станом на момент звернення до суду, остаточний розрахунок щодо виплати компенсації позивачу за невикористані у 2015-2019 роки дні додаткової відпустки так і не проведено, отже перебіг строку звернення до суду з цими вимогами ще навіть не розпочався.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) висловила правову позицію про те, що грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Враховуючи викладене, позивачем не пропущено строк звернення до суду з вказаною вимогою.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки є вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ тлумачить поняття "якість закону" так: національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. аnd Others v. Bulgaria") від 24 липня 2008 року, заява № 1365/07, п. 39, "Олександр Волков проти України" від 29 січня 2013 року, заява № 21722/11, п. 170).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" ("Cantoni v. France") від 11 листопада 1996 року, заява № 17862/91, п. 31-32, "Вєренцов проти України" від 11 квітня 2013 року, заява № 20372/11, п. 65).

Правовий висновок Верховного Суду України у справі № 21-1765а15 (постанова від 15 вересня 2015 року) є застосовним до спірних правовідносин, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

У позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 серпня 2020 року по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до п. 8 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Пунктом 2 вказаного порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 746 від 08.06.2021 року, що видана з дотриманням вимог Порядку № 100, грошове забезпечення позивача за останні 2 календарних місяців служби, що передували місяцю його звільнення складало:

- середньоденний розмір - 345,55 грн.;

- середньомісячний розмір - 10539,42 грн.

Суд зазначає про те, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з дня наступного за днем звільнення і до моменту прийняття судом даного рішення.

Судом встановлено, що позивача було звільнено з роботи 05 серпня 2020 року, а дане рішення постановлено судом 26 липня 2021 року.

Враховуючи вищевказані положення ст. ст. 116-117 КЗпП України, Порядку № 100, приймаючи до уваги те, що днем звільнення позивача є 05 серпня 2020 року, а днем прийняття даного рішення є 15 липня 2021 року, а позивач фактично просить стягнути з відповідача кошти за весь час затримки розрахунку, який становить 83623,10 грн. (242 робочих днів за період 06 серпня 2020 року (день наступний за днем звільнення) - 26 липня 2021 року (день прийняття рішення) х 345,55 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення).

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:

1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

3. Ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 року у справі №816/1640/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, cуд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Верховний Суд, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

Судом під час вирішення даної справи враховані вказані критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 р. cуд прийшов до наступних висновків.

Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.

Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.

Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом та здійснює розрахунок наступним чином: коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується (приймаючи до уваги довідку відповідача № 7463 від 19.01.2021 року про середній розмір грошового забезпечення позивача (а.с. 96) :

- сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період 242 робочих днів, за період 06 серпня 2020 року (день наступний за днем звільнення) - 26 липня 2021 року (день прийняття рішення) х 345,55 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) - становить - 83623,10 гривень.

- 22169,07 грн.. (невиплачена позивачу при звільненні сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) / 83623,10 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку) х 100 = 26,51%.

Отже сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням істотності частки 26,51%, становить: 909,03 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 32 % = 91,61 грн. х 242 (робочих днів затримки розрахунку) = 22169,62 грн.

Враховуючи викладене, стягнення з відповідача "середне грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05 серпня 2020 року по день фактичного розрахунку" (що фактично складає суму 83623,10 грн.), про яке просив позивач у позовній заяві, буде неспівмірним та непропорційним до розміру невиплаченої йому відповідачем суми компенсації (22169,07 грн.) та до істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.

З урахуванням викладених вище критеріїв, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку належить задовольнити частково, а належною та пропорційною до стягнення з відповідача буде сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 06.08.2020 року та до 26.07.2021 року у розмірі 22169,62 грн..

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати у встановлений строк звіт про виконання судового рішення. Суд зазначає про те, що це не є позовною вимогою у розумінні КАС України та зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у вигляді подання суду відповідного звіту є правом, а не обов`язком суду.

Крім цього, відповідно до ст. 129-1 Конституції України та ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні клопотання позивача про зобов`язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення, відповідно до ст. 382 КАС України.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання даного позову, судові витрати ним понесено не було та відшкодуванню вони не підлягають.

Керуючись Законами України «Про Національну поліцію», «Про відпустки», «Про оборону України», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Кодексом законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, порядком затвердженим наказом МВС України від 06 квітня 2016 року №260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", Кодексом законів про працю України, Кодексом адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення компенсації за не використані додаткові відпустки та середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні- задовольнити.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, місцезнаходження: пр-т Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у 2015-2019 роках в розмірі 22120 (двадцять дві тисячі сто двадцять) гривень копійок.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, місцезнаходження: пр-т Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2020 року по 26 липня 2021 року у сумі 22169,07 (двадцять дві тисячі сто шістдесят дев`ять) гривень 07 (сім) копійок.

Повне судове рішення складене 26 липня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Приймаючи до уваги прийняття даного рішення у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч