Рішення № 9855971, 12.08.2009, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа № 22ц-5130/2009 Головуючий по 1-й інстанції: суддя - Андреев В.В., Категорія - 52 Доповідач: суддя - Стратіло В.І. РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2009 року м. Донецьк Апеляційний суд Донецької області у складі головуючого:судді Новодворської О.І., судців: Стратіло В.І. та Хейло Я.В., при секретарі Лєдовській О.М. , з участю позивача ОСОБА_2, представників відповідача Петрової ЯМ. та Рижих В.В.,

розглянувши у відкритому судовому у засіданні у приміщенні апеляційного суду у місті Донецьку справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 29.04.2009 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Відкритого акціонерного товариства (далі ВАТ) «Курдюмівський завод кислототривких виробів» про видачу трудової книжки, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку і відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2009 року позивач ОСОБА_23вернувся з позовом, в якому вказував, що він 31.01.2000 р. був прийнятий на роботу до відповідача і працював спочатку в якості постачальника, а з 25.04.2000 р. був переведений на посаду голови правління ВАТ «Курдюмівський завод кислототривких виробів».

Згідно з наказом №23-к від 22.02.2008 р. він був звільнений з вказаної посади за згодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП). Разом з тим відповідач не провів з ним розрахунок та не видав при звільненні трудову книжку. На його звернення про видачу трудової книжки та проведення розрахунку відповідач не реагує.

Посилаючись на вказане, просив постановити рішення, яким на підставі ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України зобов'язати відповідача видати трудову книжку, до якої внести запис про те, що вважати днем його звільнення день видачі трудової книжки, стягнути на його користь належні йому від підприємства кошти, які не були сплачені при звільненні з урахуванням індексу інфляції, середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також просив відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Рішенням Дзержинського міського суду від 29 квітня 2009 року позов задоволений частково.

Суд стягнув з відповідача на користь позивача заробітну плату з урахуванням індексів інфляції у розмірі 12433, 56 грн. та зобов'язав відповідача видати позивачу його трудову книжку, а в іншій частині позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що позивач дійсно перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював на посаді голови правління і був звільнений за згодою сторін 22.02.2008 р. При звільненні трудова книжна йому не видана та не проведено з ним розрахунок.

12.09.2008 р. позивач письмово звертався до відповідача з цього приводу.

Відповідач 25.10.2008 р. письмово повідомив позивача про можливість отримання ним трудової книжки за юридичною адресою відповідача у м. Донецьку вул. Новоросійська-7 , а також надіслав позивачу копію наказу про звільнення, довідку про заробітну плату за період з січня по лютий 2008 року.

Разом з тим, позивач після звільнення працевлаштувався, працював у ВАТ ВО «Шахтобуд» головним інженером з 26.02.2008 р. по 23.02.2009 р. Був звільнений за згодою сторін. За час роботи отримав дохід у розмірі 96365, 23 грн.

Даючи оцінку доказам, зібраним по справі, суд визнав доцільним прийняти до уваги те, що позивач знав про необхідність отримання трудової книжки за вказаною відповідачем адресою, однак відмовився її отримати і дійшов висновку, що трудова книжка не була йому видана не з вини відповідача. Між тим, оскільки відповідно до ст. 47 КЗпП України відповідач зобов'язаний в день звільнення працівника видати належно оформлену трудову книжку, суд задовольнив позов в цій частині та зобов'язав відповідача видати позивачу трудову книжку позивачу.

При цьому суд виходив з того, що оскільки затримка у видачі трудової книжки мала місце не з вини відповідача, дійшов висновку, що у позові щодо внесення запису у трудову книжку про звільнення в день видачі трудової книжки слід відмовити.

Даючи оцінку вимогам позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд прийняв до уваги, що з часу звільнення - 22.02.2008 р. до моменту звернення позивача до суду - 21.11.2009. р. пройшло 11 місяців, суд зазначив, що позивач знав про порушене право з часу звільнення, а тому повинен був звернутися до суду до спливу тримісячного терміну, передбаченого ст. 233 КЗпП України. Тому у задоволенні позову щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку суд відмовив через пропуск строку звернення до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд прийняв до уваги, що позивач через 4 дні після звільнення працевлаштувався, а у позовній заяві надав неправдиві відомості про неможливість працевлаштування.

Разом з тим, суд врахував, що з позивачем дійсно не проведений розрахунок при звільненні. Йому нарахована але не сплачена заробітна плата за листопад 2007 p., січень і лютий 2008 р. у розмірі 12433, 56 грн. і стягнув вказану суму. При цьому суд не прийняв до уваги розрахунок наданий позивачем, вказавши, що він проведений без врахування обов'язкових утримань.

На вказане рішення позивачем подана апеляційна скарга, де він вказує, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

При цьому апелянт зазначив, що фактично розрахунок відповідач з ним провів тільки після ухвалення судом першої інстанції рішення 6 травня 2009 року і тоді ж видав йому трудову книжку.

Просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі з урахуванням вказаних обставин.

У судовому засіданні апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 підтримав свою апеляційну скаргу і просив її задовольнити.

Представники відповідача Петрова Я.М. та Рижих В.В. доводи апеляційної скарги визнали частково обґрунтованими, а саме в частині індексації заробітної плати у розмірі 499, 15 грн. і просили в цій частині апеляційну скаргу задовольнити. В іншій частині заперечували проти доводів скарги, просили їх відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивача та представників відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (порушення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечується, що дійсно позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з

31.01.2000 року. З 27.08.2001 р. він виконував обов'язки голови правління ВАТ «Курдюмівський завод кислототривких виробів», а наказом №153 від 31.13.2002 року призначений головою правління вказаного підприємства з 01.01.2003 року (а.с. 40). Згідно з наказом №23-к від 22.02.2008 року позивача звільнено 22.02.2008 року за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 4). Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Як вбачається з матеріалів справи і сторонами це не заперечується відповідач при звільненні позивача не видав йому трудову книжку, а також не провів з ним розрахунок.

Згідно з наданою відповідачем довідкою про нараховану, але не сплачену позивачеві заробітну плату, з якою погодився позивач, заборгованість виглядає таким чином:

- за листопад 2007 року 2539, 48 грн.;

- за січень 2008 року 1413, 02 грн.;

- за лютий 2008 року 8481, 06 грн., а всього нараховано до сплати, але не сплачено 12 433, 56 грн. (а.с. 65).

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції про стягнення вказаної суми з відповідача на користь позивача, є таким, що ґрунтується на законі.

Разом з тим, суд при вирішенні спору в цій частині не звернув увагу на те, що відповідно до ч. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Утрату частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їхньої виплати громадянам компенсують у разі затримки на один і більше календарних місяців відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159 ( з урахуванням внесених змін за

Постановами від 09.08.2001 р. №958 та від 31.03.2003 р. №430)

Компенсацію обчислюють як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків й обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення компенсації.

З урахуванням того, що нараховані суми, що належати позивачу від підприємства, стягнуті за рішенням суду у квітні 2009 року, розрахунок компенсації має бути такий:

] Період Сума нарахованої Приріст індексу Сума але невиплаченої споживчих цін, % компенсації заробітної плати за період невиплати грошового доходу І - Листопад 2539, 48 грн. 32, 3% 820 грн. І 2007р. І - Січень 1413, 02 грн. 25, 9% 366 грн. І 2008 р. І - Лютий 8481, 06 грн. 22, 6% 1917 грн. І 2008 р. Всього сума компенсації становить 3103 грн. (820 + 366 + 1917 = 3103 грн.)

Крім того, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. №1078 « Про затвердження Прядку проведення індексації грошових доходів населення» передбачено, що до доходів громадян, які підлягають індексації, відноситься у тому числі заробітна плата.

Пунктом 4 вказаної постанови встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується оплата праці (грошове забезпечення). Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Згідно з розрахунком розміру індексації, наданого відповідачем і який не оспорювався позивачем, сума індексації становить з урахуванням частково врахованої суми індексації судом першої інстанції - 499, 40 грн. і вказана сума підлягає стягненню на користь позивача.

Що стосується висновків суду першої інстанції про відсутність вини відповідача у затримці у видачі трудової книжки, апеляційний суд вважає, що з ними погодитись не можна.

Також не можна погодитись з висновками суду що відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до роз'яснень, даних у п. 25 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову однак якщо суд установить, що останній є необгрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою відповідачем видачі трудової книжки, суд

першої інстанції одночасно посилався і на пропуск строку на звернення за захистом порушеного права, встановлений ст. 233 КЗпП України, і на відсутність вини відповідача, що є неприпустимим.

Апеляційний суд вважає висновок суду першої інстанції щодо відсутності вини відповідача у затримці видачі трудової книжки неспроможним.

Як вбачається з матеріалів справи і сторонами це не заперечується, в день звільнення позивача трудова книжка йому на порушення вимог ст. 47 КЗпП України видана не була. Більш того, вона не була йому видана навіть після його звернення до суду з позовом у січні 2009 року. Тільки після ухвалення судом першої інстанції рішення трудова книжка була видана.

Посилання відповідача, з якими погодився суд першої інстанції на те, що позивачу неодноразово було письмово запропоновано прибути по трудову книжку за адресою м. Донецьк вул. Новоросійська-7, а він відмовився, не можуть бути підставою для визнання відсутності вини підприємства у затримці трудової книжки.

По перше: стаття 47 КЗпП України покладає на власника обов'язок в останній день роботи (22.02.2008 р. - цей же День є днем звільнення, він же вказаний у заяві про звільнення та у наказі про звільнення) видати працівнику належно оформлену трудову книжку.

По друге: згідно з п.6.2. «Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 р. №58 трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі.

Разом з тим, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки у видачі трудової книжки та про відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягають.

Відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходить з того, що на вказані вимоги поширюється встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, який позивач пропустив без поважних причин. Що стосується вимоги в частині внесення зміни до запису у трудову книжку з зазначенням дати звільнення дня фактичної видачі трудової книжки, вони не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на законі.

Крім того, як встановлено матеріалами справи, позивач майже відразу після звільнення, а саме 26.02.2008 р. працевлаштувався на інше підприємство. Він працював у ВАТ ВО «Шахтобуд» на посаді головного інженера.

Однак з висновками суду першої інстанції в частині відмови у позові щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку з посиланням на пропуск позивачем тримісячного строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, погодитись не можна, оскільки такі висновки не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суду першої інстанції при вирішенні спору в цій частині слід було звернути увагу на роз'яснення, дані у абз.5 п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі

Постанова), де вказується, що не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Оскільки відповідачем виплату розрахунку позивачу не було проведено взагалі, і навіть після звернення ОСОБА_2.3 цим позовом до суду та під час розгляду справи у суді, висновок суду про застосування до цих вимог ст. 233 КЗпП України, є помилковим.

За таких обставин відповідно до роз'яснень, даних у абз.1 п.20 вказаної Постанови суд на підставі ст. 117 КзпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення.

Таким чином, вимоги ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, підлягають задоволенню.

Розрахунок даної суми передбачений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ № 100 від 8.02.1995 р. з подальшими змінами, згідно з яким середній заробіток за час затримки розрахунку обчислюється, виходячи із розміру середнього заробітку, який мала особа за два місяці до події ( тобто в даному випадку - до звільнення). Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за 2 місяці роботи проводяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мали місце в період затримки. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за 2 місяці до події на число робочих днів в цьому періоді.

Враховуючи, що згідно з документами, виданими відповідачем, ОСОБА_2 одержав у січні 2008 р. заробітну плату у розмірі 1773, 93 грн., у грудні 2007 р. у розмірі 901, 26 грн. ( за 2 місяці перед звільненням з урахуванням утримання податків та внесків соцстрахування) (а.с. 37-38).

Кількість робочих днів в даний період склала - 31, середньоденний заробіток позивача становить (901, 26 + 1743, 93 : 31= 85, 33 грн.). ; кількість робочих днів за період затримки розрахунку ( з 22.02.2008 р. по 29.04.2009 р.) склала 294 дня.

Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 25087, 02 грн. ( 85, 33 грн. х 294 = 25087, 02 грн.)

Однак при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку необхідно враховувати розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вини роботодавця у порушенні строків її виплати та інших обставин справи ( абз. 2 п.20 Постанови).

У зв'язку з тим, що розмір компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати при звільненні більше ніж у два рази перевищує суму заборгованості, а також враховуючи те, що позивач після звільнення відразу працевлаштувався і за новим місцем роботи отримував заробітну плату, апеляційний суд вважає, що розмір компенсації слід встановити в межах суми заборгованої заробітної плати, тобто у сумі 12 433, 56 грн.

Крім того, вирішуючи спір майнового характеру, суд на порушення вимог ч.3 ст. 88 ЦПК України, де вказується, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, питання щодо стягнення судового збору та інших судових витрат, не вирішив.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що при вирішенні спору судом першої інстанції були неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків обставинам справи та неправильно застосовані норми процесуального і матеріального права, що відповідно до п.п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення судом апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 88, 303-304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 29.04.2009 року в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням терміну її виплати, індексації своєчасно невиплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди скасувати.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Курдюмівський завод кислототривких виробів» (р/р 2600310886 в обл. дир. «Райффайзен банк Аваль», МФО 335076 ЗКПО 00293545) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 12433 грн. 56 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати у розміні 3103 грн., індексацію своєчасно невиплаченої заробітної плати у розмірі 499 грн. 40 коп.

У задоволенні позову ОСОБА_2 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Стягнути з ВАТ «Курдюмівський завод кислототривких виробів» судовий збір на користь держави у розмірі 284 грн.70 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене протягом двох місяців з моменту його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.