Рішення № 98544196, 23.07.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 липня 2021 року Справа № 280/3921/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663),

третя особа Дніпровський відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (69006, м. Запоріжжя, вул. Лобановського, буд. 10, код ЄДРПОУ 35036926)

про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізької області (далі - відповідач), третя особа Дніпровський відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якій позивач просить:

- визнати незаконною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4936-50у видану Головним управлінням ДПС у Запорізької області від 12 лютого 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 29 293,44 грн., з моменту її видачі.

- визнати незаконними дії посадових осіб Головного управління ДПС у Запорізької області щодо нарахування заборгованість зі сплати єдиного внеску на ОСОБА_1 , який не є приватною особою - підприємцем.

Ухвалою суду від 24 травня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Ухвалою суду від 05 липня 2021 року відмовлено в прийнятті до розгляду заяви ОСОБА_1 про зміну позовних вимог в адміністративній справі 280/3921/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області, третя особа Дніпровський відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправною та скасування вимоги.

Ухвалою суду від 05 липня 2021 року замінено відповідача, а саме: Головне управління ДПС у Запорізькій області (код ЄДРПОУ 43143945) на правонаступника - Головне управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663).

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що він не зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому не є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VІ від 08 липня 2010 року. Вважає, що у податкового органу не було підстав для винесення оскаржуваної вимоги, у зв`язку із чим просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 10 червня 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№33389), в якому зазначає, що позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування з 15 вересня 1997 року. Вказує, що відповідно до внесених до податкового законодавства змін з 01 січня 2017 року фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов`язані визначати базу нарахування та сплачувати єдиний внесок. Згідно інтегрованої картки платника податків позивач має недоїмку зі сплати єдиного внеску за 2017-2019 роки в розмірі 29293,44 грн. У зв`язку з несплатою єдиного внеску утворилась заборгованість, у зв`язку з чим на адресу позивача направлена вимога від 12 лютого 2020 року №Ф-4936-50у. Вважає вимогу правомірною, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Від третьої особи пояснення до суду не надходили.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

12 лютого 2020 року Головне управління ДПС у Запорізькій області сформувало на направило на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4936-50у, відповідно до якої станом на 12 травня 2020 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) має недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 29293,44 грн.

Вимога сформована відповідачем на підставі даних облікової картки платника податків ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в інформаційній системі органу доходів і зборів за кодом класифікації бюджету 71040000 для фізичних осіб-підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме:

- зі строком сплати до 09 лютого 2018 року в сумі 8448,00 грн. (2017 рік);

- зі строком сплати 19 квітня 2018 року в сумі 2457,18 грн. (І квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19 липня 2018 року в сумі 2457,18 грн. (ІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19 жовтня 2018 року в сумі 2457,18 грн. (ІІІ квартал 2018 року);

- зі строком сплати 21 січня 2019 року в сумі 2457,18 грн. (IV квартал 2018 року);

- зі строком сплати 19 квітня 2019 року в сумі 2754,18 грн. (I квартал 2019 року);

- зі строком сплати 19 липня 2019 року в сумі 2754,18 грн. (IІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 21 жовтня 2019 року в сумі 2754,18 грн. (IІІ квартал 2019 року);

- зі строком сплати 21 січня 2020 року в сумі 2754,18 грн. (IV квартал 2019 року).

Не погоджуючись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2020 року №Ф-4936-50у, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною першою статті 4 Закону №2464-VI визначено перелік осіб, які є платниками єдиного внеску. Згідно пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом - є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 7 Закону України №2464-VI, для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, фізичні особи - підприємці у відповідності до приписів спеціального закону, яким врегульований внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Судом встановлено, що згідно із відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, записів щодо ОСОБА_1 не знайдено.

Крім того суд зазначає, що оскаржувана вимога винесена на 12 лютого 2020 року, а не 12 лютого 2021 року, як зазначено у позовній заяві.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4936-50у від 12 лютого 2020 року.

Натомість, відповідачем прийнята оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) та у відзиві зазначається, що позивач є на теперішній час зареєстрованим як фізична особа-підприємець.

Проте суд зазначає, що фактичні обставини справи, наявна доказова база та законодавство України у їх сукупності, вказують на необґрунтованість та хибність такого твердження відповідача.

Так, у силу положень частини першої статті 128 Господарського кодексу України, громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У свою чергу, процедура державної реєстрації та припинення підприємницької діяльності фізичною особою передбачена Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року №755-IV.

Згідно з пунктом 4 статті 1 Закону №755-IV, державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Пунктом 7 цієї ж статті Закону №755-IV закріплено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Водночас, пунктом 8 статті 4 Закону №755-IV фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - ЄДР) запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

За таких умов, закріплених законодавством, особою, яка має статус фізичної особи-підприємця, є особа, яка в обов`язковому порядку визнана державою, тобто, зареєстрована державним реєстратором в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

У той же час, як зазначалось судом вище, Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містить зібраної, накопиченої, обробленої та облікованої інформації щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що вказує на безумовну відсутність такого суб`єкта господарювання.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що твердження відповідача про те, що позивач на теперішній час є фізичною особою-підприємця не базується на фактичних обставинах справи та доказів, наявних в матеріалах справи. Надані позивачем докази цілком доводять відсутність у нього такого статусу, а надані відповідачем докази цього не спростовують.

Така обставина вказує на те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI та не має обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску, а отже оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4936-50у від 12 лютого 2020 року, прийнята відносно ОСОБА_1 є необґрунтованою, безпідставною та підлягає скасуванню.

Суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11 квітня 2013 року по справі «Вєренцов проти України», в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 03 квітня 2008 року по справі «Корецький та інші проти України», ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

У рішенні від 09 січня 2013 року по справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява №21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації».

Крім того, у пунктах 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява №29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).

Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (стаття 4 Податкового кодексу України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17, від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, є обов`язковим для суду при вирішенні даної справи.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки).

Щодо вимоги про визнання незаконними дій посадових осіб Головного управління ДПС у Запорізькій області слід зазначити про таке.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2021 року у справі № 826/9296/17 вказував, що суд під час розгляду даної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен був самостійно кваліфікувати поведінку відповідача й дійти власних висновків щодо правомірності/неправомірності такої поведінки та оскаржуваних рішень податкового органу.

Недоліки у діях податкового органу щодо нарахування податного зобов`язання, порушення під час винесення вимоги може бути чинниками визнання незаконним рішення, і навпаки, визнання незаконним рішення, призводить до визнання незаконними дії, що передували його винесенню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №260/81/19 зроблено висновок про те, що за правилами ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платника податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Сєрков проти України». Заява « 39766/05, пункт 43). У разі виникнення спору між платником податків та державою суд не може відмовити громадянину в захисті лише через сумніви в правомірності його дій. Недоведення державним органом обґрунтованості та законності висновків, покладних в основу прийняття оскаржуваних рішень, має стати підставою для надання захисту платнику податків, якщо вчинене ним, на думку державного органу порушення, не було переконливо доведено перед судом. Будь-який інший підхід не відповідатиме завданням адміністративного судочинства. Відповідачем не доведено обґрунтованості та відповідності нормам чинного законодавства висновків щодо допущення позивачем порушень чинного податкового законодавства.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить висновку, що порушення, яке було передумовою прийняття оскаржуваної вимоги, не було переконливо доведено відповідачем, тому дії, які передували винесенню оскаржуваної вимоги, слід визнавати незаконними.

У Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. При цьому особа на власний розсуд визначає, чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, обов`язки цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Згідно пункту 3 частини другої, частини третьої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: зокрема, 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) тощо.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування. Результатом ефективного захисту має бути припинення порушення з боку суб`єкта владних повноважень.

Отже, встановлюючи та визначаючи незаконною вимогу Головного управління ДФС (ДПС) у Запорізькій області слід визнати незаконними дії посадових осіб відповідача щодо нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску, як дії, які передували винесенню незаконної вимоги.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України). Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ ВП: 44118663), третя особа Дніпровський відділ Державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (69006, м. Запоріжжя, вул. Лобановського, буд. 10, код ЄДРПОУ 35036926) про визнання протиправною та скасування вимоги, - задовольнити.

Визнати незаконними дії посадових осіб Головного управління ДПС у Запорізькій області щодо нарахування заборгованості зі сплати єдиного внеску на ОСОБА_1 , який не є приватною особою-підприємцем.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4936-50у від 12 лютого 2020 року, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 908, 00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 23 липня 2021 року.

Суддя Д.В. Татаринов