Рішення № 98542944, 04.03.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2021 року Справа № 160/17468/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І.В.

розглянувши у письмовому провадженні в місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2020 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за серпень місяць 2020 року;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування суддівської винагороди судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за серпень місяць 2020 року;

- стягнути з територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області на, користь судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в розмірі 48299 гривень 40 копійок з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за серпень 2020 року;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

- зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, як суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, виплатив ОСОБА_1 суддівську винагороду за серпень 2020 року у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», а саме у сумі 42507,00 грн. за місяць без урахування утримання з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Внаслідок такого обмеження у серпні 2020 року позивачем недоотримано суддівської винагороди у сумі 48 299,40 грн. (без врахування податків та зборів).

Позивач вважає вказані дії Відповідача протиправними та такими, що порушують право позивача як працюючого професійного судді на отримання суддівської винагороди у розмірі, визначеному спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», згідно приписів якого чітко визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Аналогічну за змістом норму містить стаття 130 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу та якій повинні відповідати всі без виключення Закону України.

На думку позивача, у даному випадку ч.3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», із мінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2021 №553-ІХ, прямо суперечить не тільки нормами Конституції України, а і нормам спеціального Закону «Про судоустрій і статус суддів».

Позивач наголошує, що обмеження у виплаті суддівської винагороди за серпень 2020 року порушило її право на мирне володіння майном та на законне сподівання щодо його розміру, регламентовані статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження в справі; призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні 27.01.2021 о 09:30 год.

21.01.2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити в їх задоволенні з огляду на те, що на підставі рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 дія частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» втратила чинність 28.08.2020. Таким чином, у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них судом здійснювалось нарахування та виплата Позивачу суддівської винагороди.

За таких обставин, на думку відповідача, рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення.

Відповідач також посилається на те, що ДСА України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь. ТУ ДСА є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Положеннями Бюджетного кодексу України, зокрема, встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років (абз.1 ч.1 ст.48 БК України); виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України (ч. 2 ст. 4 БК України).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України з 12 березня 2020 року встановлено карантин. Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», який набрав чинності 18.04.2020. Вказаним Законом встановлено обмеження нарахування, зокрема, суддівської винагороди, у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 р.

Відповідач наголошує, що вказаними нормами передбачено, що нарахована суддівська винагорода обмежується максимальним розміром 47 230 грн. на місяць. Зазначене питання було також предметом розгляду Ради суддів України під час засідання, за результатами якого прийнято рішення №22 від 24.04.2020, в якому зазначено, що обмеження, встановлені цим Законом, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18.04.2020, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Також Рада суддів України звернула увагу на те, що розрахунок суддівської винагороди слід здійснювати на загальних підставах, а обмеження максимального її розміру, передбачені Законом №553-ІХ, слід застосовувати до загальної суми розрахованої суддівської винагороди.

Крім того, відповідачем зазначено, що ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та п. 10 «Прикінцеві положення» Закону України №553-ІХ від 13.04.2020 не внесені зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (ст. 103 Кодексу законів про працю України і ст. 29 Закону України «Про оплату праці»).

Отже, відповідач вважає, що ТУ ДСА як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків Державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ).

Поряд із цим, відповідач посилався на практику Європейського суду з прав людини та Конституційного Суду України, в розумінні яких обмеження виплати суддівської винагороди, правомірність якого оспорює Позивач, зумовлене необхідністю захисту національної економіки, а отже, відповідає критеріям пропорційності, є співрозмірним із цінностями правової держави, що охороняються Конституцією та законами України.

Разом із тим, відповідач зазначає, що своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю не здійснював заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на порушення прав та законних інтересів Позивача, у зв`язку з чим Територіальне управління, до якого пред`явлено позов про стягнення недоотриманої заробітної плати, не є належним відповідачем.

Відповідач також посилається, що враховуючи, що в спірний період тривав карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, то відповідач не допустив протиправних дій, діяв та підставі та в межах, передбачених Конституцією України, Бюджетним кодексом України та законами України, оскільки відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати нарахування та виплату суддівської винагороди з 18.04.2020 по 28.08.2020 без обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» (у редакції Закону №553-ІХ).

Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача просить розгляд справи проводити за відсутністю представника ТУ ДСА України в Дніпропетровській області у зв`язку з великою завантаженістю.

22.01.2021 року до суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі за наявними матеріалами.

Копію ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви направлено на офіційну електронну адресу Головного управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області зазначену в повній заяві, та отримано третьою особою 16.01.2021 року.

Отже, 10-денний строк на надання пояснень у третьої особи сплив 26.01.2021, проте станом на 27.01.2021 Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області правом на надання пояснень не скористалось.

27.01.2021 року в підготовче судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.01.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в письмовому провадженні.

25.02.2021 від ТУ ДСА України в Дніпропетровській області до суду засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про зупинення розгляду справи до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №340/1916/20 (провадження №К/9901/369/21). В обґрунтування заявленого клопотання зазначено, що предметом розгляду зазначеної справи, зокрема, є питання стосовно виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження нарахування у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Тобто, предмет позову у справі №340/1916/20 та в даній справі є подібні правовідносини, у зв`язку з чим на підставі п.5 ч.2 ст.236 КАС просив зупинити провадження у справі №160/17468/20.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Юхно І.В. у період з 15.02.2021 по 03.03.2021 у щорічній відпустці, клопотання про зупинення провадження та справа по суті розглядаються судом в перший робочий день - 04.03.2021 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2021 відмовлено у задоволенні клопотання ТУ ДСА в Дніпропетровській області про зупинення провадження у справі №160/17468/20.

Дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Указом Президента України від 31.08.2007 №804/2007 ОСОБА_1 призначено строком на п`ять років на посаду судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області.

Постановою Верховної Ради України від 05.07.2012 №5120-VI ОСОБА_1 обрано на посаду судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області безстроково.

12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалась, збільшуючи строк дії карантину.

13.04.2020 Верховною Радою України прийнято Закон України №553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» (далі - Закон №553-ІХ), яким статтю 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» викладено в наступній редакції: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року».

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області від 21.01.2021 №Б-с-102 про суддівську винагороду, виплачену судді ОСОБА_1 за період з 01.04.2020 року по 30.09.2020 року, у вказаний період суддівська винагорода нараховувалась, виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу.

Проте, в період з 18.04.2020 до 28.08.2020 включно, суддівська винагорода (за винятком допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення та оплати щорічної відпустки відпустки) нараховувалась та виплачувалась позивачеві з урахуванням обмеження, яке встановлене Законом №553-ІХ. До суддівської винагороди ОСОБА_1 застосовані карантинні обмеження у квітні-серпні 2020 року на загальну суму 177 708,90 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що з 18.04.2020 відповідач виплачував позивачеві суддівську винагороду із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», зі змінами та доповненнями, внесеними Законом №553-IX.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачеві суддівської винагороди за серпень місяць 2020 року, позивач звернулася до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Крім того, в ході судового розгляду встановлено, що вказане обмеження припинене з 29.08.2020 у зв`язку із прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 №10-р/2020, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ч.ч.1,3 ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ зі змінами; абз.9 п.2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 №№553-ІХ.

Разом із цим, суд зазначає, що відповідачем у вересні 2020 року перераховано виплату проведеного у серпні 2020 року обмеження суддівської винагороди позивача у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року №10-р/2020, про що свідчать дані довідки від 21.01.2021 №Б-с-102, а саме: в графі обмеження карантин за вересень 2020 року зазначено: «за серпень: 5366,60 грн». без знаку «-».

Отже, відповідачем застосовано обмеження до суддівської винагороди позивача у серпні 2020 року на загальну суму 42 932,80 грн. (48 299,40 грн. - 5 366,60 грн.).

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

Відповідно до частини першої та другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII (частина третя згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції Закону №1774-VIII) визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ (далі - Закон №553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ (далі - Закон 294-ІХ) доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).

Отже, вказаним Законом було визначено розмір заробітної плати (суддівської винагороди) на період дії карантину, при цьому такий розмір суддівської винагороди не узгоджувався із положеннями статті 135 Закону №1402-VIII.

При цьому, суд зазначає, що зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися.

В подальшому, Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-ІХ.

Конституційним Судом України визнано, що скасування чи зміни законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Суд зазначає, що відповідач як на правову підставу для обмеження виплати суддівської винагороди посилається на набрання чинності Законом № 553-ІХ (яким Закон №294-ІХ доповнено статтею 29), проте такі посилання не можуть прийматися судом до уваги, оскільки вказаний Закон не є законом про судоустрій в розумінні статті 130 Конституції України та ним не вносилися зміни до Закону № 1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди).

Суд наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону № 294-ІХ (у редакції - Закону № 553-ІХ).

Слід також зауважити, що Закон № 294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Отже, за такого правового регулювання, суд приходить до висновку про те, що під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 року відповідач мав керуватися виключно нормами статті 135 Закону №1402-VIII, а норми інших законодавчих актів, які суперечать зазначеному Закону, до спірних правовідносин застосовуватися не можуть.

З огляду на вищевикладене, та встановлених фактичних обставин справи, суд вважає, що у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 року відповідач був зобов`язаний здійснювати нарахування та виплату позивачеві суддівської винагороди у повному обсязі у відповідності до статті 135 Закону №1402-VIII, без застосування встановлених статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) обмежень.

Оскільки встановлені обставини справи свідчать про те, що нарахування та виплата позивачу у спірному періоді суддівської винагороди у неповному обсязі є наслідком вчинення дій ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, то суд дійшов висновку, що у саме останній і повинен здійснити позивачеві нарахування недотриманих коштів.

Аргументи наведені у відзиві відповідачем щодо того, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не впливає на спірні правовідносини, на думку суду, не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки у спірному випадку йдеться не про можливість ретроспективної дії вказаного рішення Конституційного Суду України, тобто можливості застосування рішення на правовідносини, які відбувалися до часу його ухвалення, а про донарахування позивачу невиплаченої суддівської винагороди, розмір якої був обмежений внаслідок прийняття Закону №553-ІХ, яким в силу положень статті 130 Конституції України, Закону №1402-VIII, не може бути врегульований розмір суддівської винагороди.

Тобто, у спірному випадку визначальним є те, чи правильно застосовано відповідачем законодавство України, в частині визначеного розміру суддівської винагороди, з врахуванням наявності конкуренції норм права, якими, у спірному періоді, по-різному визначався розмір суддівської винагороди.

Разом із цим, суд звертає увагу, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Отже, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.08.2020 року по 28.08.2020 року із застосування обмеження нарахування, передбаченого статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX).

Водночас, оскільки доказів виплати позивачу суддівської винагороди із застосування обмеження нарахування, передбаченого статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX) у період з 29.08.2020 по 31.08.2020, то у суду відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача в цій частині.

Таким чином, оскільки ТУ ДСА України було протиправно нараховано та виплачеано позивачу суддівської винагороди за період з 01.08.2020 року по 28.08.2020 року із застосування обмеження нарахування, передбаченого статтею 29 Закону №294-IX (в редакції Закону №553-IX), то порушені права підлягають поновленню судом.

Вирішуючи питання щодо обрання належного способу порушеного права позивача, суд виходить із наступного.

Суд зазначає, що вимоги про «стягнення» заборгованості з виплати суддівської винагороди та «зобов`язання нарахувати та виплатити» суддівську винагороду (з урахуванням вимог статті 135 Закону № 1402-VIII) є двома різними способами захисту порушеного права (що, окрім іншого, передбачає відмінний механізм їх виконання/реалізації).

У спірному випадку позивачем заявлено як вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати суддівську винагороду у відповідності до вимог частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», так і вимогу про стягнення з відповідача недоплаченої суддівської винагороди.

Суд зауважує, що право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. В той же час, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декілька можливих способів захисту права, одного, який відповідає сутті спірним відносинам та який найбільш ефективно відновить порушене право.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що у спірному періоді позивачу суддівська винагорода не була нарахована та відповідно виплачена відповідачем у визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» розмірах.

Суд зауважує, що стягненню можуть підлягати лише ті суми суддівської винагороди, які були нараховані, проте не були виплачені.

Отже за умови того, що відповідачем суддівська винагорода у визначених Законом розмірах нарахована та виплачена не була, а повноваженнями щодо нарахування суддівської винагороди наділений відповідач, суд приходить до висновку про те, що належним способом захисту права у спірному випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду за період з 01.08.2020 по 28.08.2020 у відповідності до вимог частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а вимога про стягнення з відповідача недоплаченої суддівської винагороди не підлягає задоволенню судом як передчасна.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити суддівську винагороду позивачу на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року, та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 01.08.2020 по 28.08.2020 року включно.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Так, частиною 1 статті 382 КАС України встановлено, що суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 382 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналіз зазначеної вище статті КАС України свідчить, що повноваження адміністративного суду накладати на суб`єкта владних повноважень зобов`язання подати звіт про виконання рішення суду є правом суду, а не його обов`язком, реалізація якого можлива у випадку доведення позивачем або встановлення судом під час розгляду справи, що за відсутності такого контролю рішення суду залишиться не виконаним, чи для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Суд зазначає, що обґрунтованих пояснень щодо необхідності покладення на відповідача додаткового обов`язку під час виконання судового рішення позивач у позовній заяві не зазначив. Судом під час розгляду справи обставин, які б вимагали встановлення судового контролю, також не встановлено.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Разом із тим, щодо негайного виконання рішення суду в частині виплати суддівської винагороди за один місяць, суд виходить з того, що відповідно до пункту 6 частини 1 статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Перелік судових рішень, які виконуються негайно, визначений у статті 371 КАС України.

Так, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць (п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України).

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача недоплаченої суми суддівської винагороди судом відмовлено, то правові підстави для застосування вказаних норм у суду відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а докази понесення інших судових витрати сторонами відсутні, то на підставі положень статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 73-77, 86, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (місцезнаходження 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 57, к. 301; код ЄДРПОУ 26239738), третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Челюскіна, буд.1; код ЄДРПОУ 37988155) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 серпня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням із застосування обмеження нарахування, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №294-IX (в редакції Закону №553-IX).

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Томаківського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді в розмірі 30 (тридцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2020 року та щомісячної доплати за вислугу років в розмірі 60% від посадового окладу за вирахуванням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно