Ухвала суду № 98539853, 06.07.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Номер провадження № 1-кп/243/551/2021

Номер справи 243/2619/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06» липня 2021 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області, у складі:

Головуючого - судді Хаустової Т.А.,

за участю:

- секретаря судового засідання - Стукалової О.В.,

- прокурора - Пономарьової О.В.

- представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката Врублевського В.В.,

- обвинувачених - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

- захисників обвинувачених - адвокатів Вітюка О.С., Забавіна О.Г., Сухиніна А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за допомогою звуко- та відеозаписувальних технічних засобів в залі № 4 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області кримінальне провадження за № 12020050510001945, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 13 листопада 2020 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Слов`янської окружної прокуратури Донецької області 17 березня 2021 року по обвинуваченню:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Слов`янська Донецької області, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, не має на утримані неповнолітніх дітей, інвалідом не являється, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 19 жовтня 1993 року Військовим судом Донецького гарнізону за ст.ст. 142 ч. 2, 240 п. «в», 42 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років;

- 09 грудня 1997 року Слов`янським районним судом Донецької області за ст.ст. 142 ч. 3, 42 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк дванадцять років. Звільнений 12 червня 2003 року умовно-достроково на невідбутий строк один рік дев`ять місяців двадцять сім днів;

- 03 грудня 2009 року Олександрівським районним судом Донецької області за ст.ст. 185 ч. 2, 185 ч. 3, 162 ч. 1, 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. Звільнений 10 червня 2011 року умовно-достроково на невідбутий строк десять місяців двадцять вісім днів;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 146 ч. 2, 189 ч. 4 КК України,

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Очеретине Олександрівського району Донецької області, українця, громадянина України, з повною середньою освітою, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, не має на утримані неповнолітніх дітей, інвалідом не являється, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:

- 05 липня 2006 року Дзержинським міським судом Донецької області за ст. 187 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк сім років, з конфіскацією майна. Звільнений 23 березня 2012 року по відбуттю строку покарання;

- 28 січня 2013 року Центрально-Міським районним судом м. Горлівки Донецької області за ст.ст. 185 ч. 2, 71 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк один рік шість місяців. Звільнений 11 червня 2014 року на підставі Закону України «Про амністію»;

- 12 січня 2017 року Костянтинівським міськрайонним судом Донецької області за ст.ст. 309 ч. 2, 317 ч. 1, 70 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки. Звільнений 25 лютого 2020 року по відбуттю строку покарання;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 146 ч. 2, 189 ч. 4 КК України,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки м. Єнакієве Донецької області, українки, громадянки України, з вищою освітою, офіційно не працевлаштованої, заміжньої, не має на утримані неповнолітніх дітей, інвалідом не являється, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимої;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 146 ч. 2, 189 ч. 3 КК України,

В С Т А Н О В И В:

17 березня 2021 року до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області надійшло кримінальне провадження за № 12020050510001945, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 13 листопада 2020 року з Обвинувальним актом та додатками, яке надійшло з Слов`янської окружної прокуратури Донецької області по обвинуваченню ОСОБА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 146 ч. 2, 189 ч. 4 КК України, ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 146 ч. 2, 189 ч. 4 КК України, ОСОБА_4 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 146 ч. 2, 189 ч. 3 КК України.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2021 року обрано відносно обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 запобіжний захід - «тримання під вартою» на 60 днів - до 17 травня 2021 року включно.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2021 року продовжено відносно обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 запобіжний захід - «тримання під вартою» на 60 днів - до 10 липня 2021 року включно.

В судовому засіданні прокурор заявив Клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до шістдесяти днів, оскільки на теперішній час заявлені раніше ризики, які стали підставою для обрання та подальшого продовження стосовно обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою, не зменшилися. Обвинувачений ОСОБА_2 може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, які ще не допитані в судовому засіданні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_3 може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, які ще не допитані в судовому засіданні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Обвинувачена ОСОБА_4 може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків, які ще в судовому засіданні не допитані.

Вважає, що врахування також тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності обвинувачених та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності їх поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання підвищує ризик того, що обвинувачені можуть ухилитися від суду.

Вважає, що застосування до обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, неможливо запобігти вищевказаним ризикам, оскільки всі вони передбачають перебування на волі, що дає можливість вчинити дії, вказані у наведених ризиках, тим самим негативно вплинути на повне, об`єктивне та всебічне встановлення істини у кримінальному провадженні.

Строк тримання під вартою спливає 10 липня 2021 року, а справа до теперішнього часу по суті не розглянута, підстав для зміни запобіжного заходу обвинуваченим, вважає не має.

Представник потерпілого ОСОБА_1 - адвокат Врублевський В.В. в судовому засіданні просив суд задовольнити Клопотання прокурора в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відносно продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_4 прийняти рішення на розсуд суду, оскільки він узгодив таку свою позицію з потерпілим ОСОБА_1 . Окрім того, зауважив, що ОСОБА_4 повністю відшкодувала спричинену шкоду потерпілим.

Обвинувачений ОСОБА_2 - заперечував проти задоволення Клопотання прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_3 - заперечував проти задоволення Клопотання прокурора.

Обвинувачена ОСОБА_4 - заперечувала проти задоволення Клопотання прокурора.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 - адвокат Вітюк О.С. заперечував проти задоволення Клопотання прокурора, вказавши, що немає законних та обґрунтованих підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Тяжкість вчиненого кримінального правопорушення не може бути основною підставою для утримання особи під вартою. ОСОБА_2 має сім`ю, стійки соціальні зв`язки, постійне місце мешкання. Потерпілі в судовому засіданні вже допитані і ОСОБА_2 жодним чином не може впливати на їх показання. Просить суд обрати запобіжний захід у виді домашнього арешту.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат Забавін О.Г. заперечував проти задоволення Клопотання прокурора, вважає що немає законних підстав для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Його підзахисний вже тривалий час, з листопада 2020 року утримується під вартою. Вважає, що ризики, вказані прокурором у Клопотанні не мають під собою належного обґрунтування. Просить суд змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Захисник обвинуваченої ОСОБА_4 - адвокат Сухинін А.О. просить суд відмовити в задоволенні Клопотання прокурора, оскільки вважає його необґрунтованим. Вважає, що кваліфікація дій обвинувачених є невірною. Що стосується його підзахисної, то до теперішнього часу не було проведено належну перевірку в порядку статті 206 КПК України факту незаконного затримання ОСОБА_4 . Обвинувачена є жінкою у віці 62 роки, має постійне місце роботи - зареєстрована як ФОП, має постійне місце проживання за адресою - АДРЕСА_4 . Жодних рідних в Донецькій області вона не має. Просить суд змінити у відношенні ОСОБА_4 запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов`язання. Вважає, що обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, буде перешкоджати нормальному життю обвинуваченої.

Заслухавши думку учасників судового засідання, при вирішенні питання про продовження обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд дійшов висновку про необхідність задовольнити Клопотання прокурора в частині продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а ОСОБА_4 змінити запобіжний захід з «тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України на цілодобовий домашній арешт.

Згідно вимог ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2021 року до обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 травня 2021 року відносно обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України.

Встановлено, що 13 листопада 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050510001945 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України.

13 листопада 2020 року ОСОБА_2 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України.

24 лютого 2021 року ОСОБА_2 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 146 ч. 2, 189 ч. 4 КК України.

ОСОБА_2 підозрюється у вчиненні нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років та у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, з конфіскацією майна.

Вирішуючи питання наявності ризиків стосовно обвинуваченого ОСОБА_2 , який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності має не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, з огляду на невідворотність та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочинів, суд вважає реальним ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України у виді можливості переховуватися від суду, в тому числі покинути територію України.

Суд погоджується, що має місце ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України у виді можливості незаконно впливати на потерпілих, свідків у кримінальному провадженні. Даний ризик підтверджується тим, що інкриміновані обвинуваченому злочини було вчинено із застосуванням насильства до потерпілих, крім того, обвинуваченому відоме місце мешкання потерпілих, свідків та їх особисті данні. Суд зважає, що реальна небезпека здійснення впливу на потерпілих може мати місце лише на початку кримінального провадження. В той же час з урахуванням наведених обставин, зокрема способу вчинення злочину, цей ризик суд вважає встановленим, оскільки здійснення впливу на потерпілих може мати на меті зміни наданих ними показань або відмову від них.

Судом приймається до уваги, що ОСОБА_2 утримується під вартою з 13 листопада 2020 року, тому, розглядаючи можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою під час судового засідання, суд вважає необхідним перевірити можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Розглядаючи питання можливості застосування альтернативного запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, суд зауважує, що з огляду на характер інкримінованих злочинів, які є насильницькими, вчиненими за попередньою змовою групою осіб, заподіяння фізичних страждань, чітким є переконання суду, що інші, більш м`які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим п.1,3 ч.1 ст. 177 КПК України. Також суд вважає, що обставини, на які посилалась сторона захисту в якості підстав для зміни запобіжного заходу, з урахуванням особи обвинуваченого, тяжкості та обставин інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та нівелювати встановлені ризики.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_2 на більш м`який, оскільки обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою під час підготовчого судового засідання з урахуванням його тривалості, відповідає особі обвинуваченого, характеру, тяжкості, мотивам та обставинам злочинів, що інкримінуються обвинуваченому та покаранню, що може бути йому призначене, в разі визнання його винуватим.

Встановлено, що 13 листопада 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050510001945 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України.

14 листопада 2020 року ОСОБА_3 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України.

24 лютого 2021 року ОСОБА_3 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 146 ч. 2, 189 ч. 4 КК України.

ОСОБА_3 підозрюється у вчиненні нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років та у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років, з конфіскацією майна.

Вирішуючи питання наявності ризиків стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 , який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності має не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, з огляду на невідворотність та тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винуватим у вчиненні злочинів, суд вважає реальним ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України у виді можливості переховуватися від суду, в тому числі покинути територію України.

Суд погоджується, що має місце ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України у виді можливості незаконно впливати на потерпілих, свідків у кримінальному провадженні. Даний ризик підтверджується тим, що інкриміновані обвинуваченому злочини було вчинено із застосуванням насильства до потерпілих, крім того, обвинуваченому відоме місце мешкання потерпілих та їх особисті данні. Суд зважає, що реальна небезпека здійснення впливу на потерпілих може мати місце лише на початку кримінального провадження. В той же час з урахуванням наведених обставин, зокрема способу вчинення злочину, цей ризик суд вважає встановленим, оскільки здійснення впливу на потерпілих може мати на меті зміну наданих ними показань або відмову від них.

Судом приймається до уваги, що ОСОБА_3 утримується під вартою з 13 листопада 2020 року, тому, розглядаючи можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою під час судового засідання, суд вважає необхідним перевірити можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Розглядаючи питання можливості застосування альтернативного запобіжного заходу, аніж тримання під вартою, суд зауважує, що з огляду на характер інкримінованих злочинів, які є насильницькими, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, заподіяння фізичних страждань, чітким є переконання суду, що інші, більш м`які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим п.1,3 ч.1 ст. 177 КПК України. Також суд вважає, що обставини, на які посилалась сторона захисту в якості підстав для зміни запобіжного заходу, з урахуванням особи обвинуваченого, тяжкості та обставин інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень, не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та нівелювати встановлені ризики.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 на більш м`який, оскільки обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою під час підготовчого судового засідання з урахуванням його тривалості, відповідає особі обвинуваченого, характеру, тяжкості, мотивам та обставинам злочинів, що інкримінуються обвинуваченому та покаранню, що може бути йому призначене, в разі визнання його винуватим.

Згідно ст. 183 ч. 1 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Метою і підставою тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється особа, незаконно впливати на потерпілих та свідків або іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

При судовому розгляді Клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги п.п.3,4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Зокрема при розгляді Клопотання суд оцінює підстави для продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою з урахуванням конкретних обставин справи.

Крім цього, враховуючи практику Європейського суду та положення ч.1 ст. 178 КПК України, при розгляді питання про доцільність тримання під вартою, суд бере до уваги характер (обставини) та тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо, буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Також суд вважає, що утримання обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_3 під вартою, буде запобігати перешкоджанню встановленню істини у кримінальному провадженні.

Утримання під вартою не є передумовою покарання у виді позбавлення волі, але при збережені розумної підозри відносно затриманої особи у скоєні злочину є умовою законності та відповідає реальним вимогам суспільного інтересу.

Суд не відхиляє доводів сторони захисту на користь обвинувачених, але вважає, що у даному випадку ці доводи не перевищують суспільного інтересу у справі, який полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, а також забезпечення виконання обвинуваченими процесуальних рішень у справі та запобігання процесуальних ризиків, незаконного впливу на свідків, які ще не допитані у судовому засіданні.

Вказані суспільні інтереси, не дивлячись на презумпцію невинуватості мають більшу вагу ніж правила про повагу до свободи особи. (справа ЄСПЛ «Лабіта проти Італії», «Рохліна проти РФ»).

Крім того, з Обвинувального акту вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачуються у тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Тяжкість обвинувачення може бути достатньою причиною разом з іншими для продовження строку тримання під вартою (рішення ЄСПЛ від 12.03.2013 року у справі Волосюк проти України).

Доказів того, що обставини, які були прийняті судом при обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, з часом змінились, стороною захисту не наведено.

Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження, а саме тримання під вартою, не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та сторонами не доведено, у зв`язку з чим суд вважає недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, аніж тримання під вартою, а тому суд приходить до висновку про доцільність збереження застосованого до обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який забезпечить належну процесуальну поведінку обвинувачених.

Суд також бере до уваги, що тримання під вартою завжди є законним, якщо є достатні підстави вважати, що існує необхідність у запобіганні вчиненню особою правопорушення чи ухиленню від правосуддя після вчинення злочину, з тією метою, щоб особа, яка обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочинів, постала перед компетентними органами.

Крім того, суд вважає, що продовження строку утримання під вартою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.

Суд вважає, що у Клопотанні, доданих документах та прокурором в судовому засіданні доведено наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченими ОСОБА_2 , ОСОБА_3 кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 146 ч. 2, 189 ч. 4 КК України.

Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України для застосування відносно обвинувачених більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів.

Суд дійшов висновку про необхідність продовження обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів, тобто по 03 вересня 2021 року включно.

Встановлено, що 13 листопада 2020 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020050510001945 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України.

13 листопада 2020 року ОСОБА_4 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 187 ч. 4 КК України.

25 лютого 2021 року ОСОБА_4 було повідомлено про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 146 ч. 2, 189 ч. 3 КК України.

ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років та у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, з конфіскацією майна.

Прокурор вважає, що ризики, які були враховані судом при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою не змінилися, нових обставин для зміни запобіжного заходу стосовно обвинуваченої не з`явилося, судовий розгляд справи до цього часу не закінчено, свідки по справі не допитані. Вважає продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_4 необхідне для забезпечення розгляду кримінального провадження.

Відповідно до ст. 6 ч. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що «Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку».

Згідно із ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Згідно з п.5 Рішення Конституційного Суду України. Справа № 1-28/2017 від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 «Під час судового провадження у суді першої інстанції (проведення підготовчого судового засідання та судового розгляду) прокурор як сторона обвинувачення має обов`язок підтримувати публічне обвинувачення у суді, доводити винуватість особи та необхідність продовження запобіжного заходу шляхом подання відповідних клопотань щодо цього продовження».

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України. Справа № 1-28/2017 від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 «Слідчий суддя, суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе: наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявності достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частини перша, друга статті 194 Кодексу).

Звертаючись до суду з Клопотанням про продовження строків тримання під вартою, слідчий, прокурор мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Але, на думку суду, прокурором в судовому засіданні ці вимоги Закону виконані не були.

Згідно з практикою застосування Європейським судом з прав людини пункту 3 статті 5 Конвенції після спливу певного проміжку часу існування лише обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання особи під вартою; до того ж такі підстави мають бути чітко наведені національними судами (пункт 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»).

Отже, обґрунтованість застосування запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, зокрема домашнього арешту та тримання під вартою, має піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу, періодично об`єктивним та неупередженим судом на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказані запобіжні заходи застосовуються, у тому числі при закінченні досудового розслідування, коли деякі ризики вже можуть зникнути.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:

1)переховуватися від органів досудового розслідування та /або суду;

2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

При вирішенні питання про продовження обраного у відношенні обвинуваченої ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно ч. 2 ст. 194 КПК України суд зобов`язаний постановити ухвалу про відмову в застосуванні запобіжного заходу, якщо під час розгляду клопотання прокурор не доведе наявність всіх обставин, передбачених частиною першою цієї статті.

Суд вважає, що відповідно до ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; поведінка учасників кримінального провадження; спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України. Справа № 1-28/2017 від 23 листопада 2017 року № 1-р/2017 Продовження дії заходів забезпечення кримінального провадження, а саме запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою, обраних під час досудового розслідування, без перевірки судом обґрунтованості підстав для їх застосування, суперечить вимогам обов`язкового періодичного судового контролю за застосуванням запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, закріпленого у частині другій статті 29 Конституції України, згідно з якою „ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом".

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою, незалежно від того, яким він є, повинно бути переконливо наведено державою, а квазіавтоматичне продовження такого періоду суперечить гарантіям, встановленим у пункті 3 статті 5 Конвенції (пункт 66 рішення від 9 січня 2003 року у справі «Шишков проти Болгарії», пункт 40 рішення від 10 червня 2008 року у справі «Тасе проти Румунії»).

Конституційний Суд України вважає, що запобіжні заходи (домашній арешт та тримання під вартою), які обмежують гарантоване частиною першою статті 29 Конституції України право людини на свободу та особисту недоторканність, можуть бути застосовані судом на новій процесуальній стадії - стадії судового провадження, зокрема під час підготовчого судового засідання, лише за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі та в порядку, встановлених законом.

Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України» вказав на порушення пункту 3 статті 5 Конвенції національними судами України, які часто обґрунтовують продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув`язнення, та зазначив, що суди зобов`язані обґрунтовувати свої рішення про продовження строку тримання під вартою іншими підставами, які мають бути чітко вказані (пункт 99). Не наведення судовими органами у своїх рішеннях будь-яких підстав, які дозволяють тримання особи під вартою протягом тривалого проміжку часу, є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у пункті 1 статті 5 Конвенції (пункт 36 рішення Європейського суду з прав людини від 15 грудня 2016 року у справі „Ігнатов проти України").

Згідно до ст. 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, заходи загального характеру вживаються з метою забезпечення додержання державою положень Конвенції, порушення яких встановлене рішенням, забезпечення усунення недоліків системного характеру, які лежать в основі виявленого судом порушення, а також усунення підстави для надходження до суду заяв проти України, спричинених проблемою, що вже була предметом розгляду в суді.

Відповідно до зазначених положень, суд вважає за необхідне, під час вирішення питання щодо доцільності продовження строків тримання під вартою ОСОБА_4 , яка перебуває під вартою з листопада 2020 року ( впродовж семи місяців) слід врахувати правову позицію Європейського суду з прав людини за ст. 5 Конвенції, яка є обов`язковою у справах щодо України, та викладена в рішенні по справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року, відповідно до якої зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою. До того ж такі підстави мають бути чітко вказані національними судами.

Зазначена правова позиція також викладена в рішеннях Європейського суду з прав людини по справах «Яблонський проти Польщі», «І.А. проти Франції, «Іловецький проти Польщі».

Так, обраний у відношенні ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою неодноразово продовжувався. Прокурором в судовому засіданні заявлені ризики того, що обвинувачена ОСОБА_4 може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Проте, у судовому засіданні прокурор, на думку суду, не обґрунтував та не довів наявність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а зробив лише посилання на ризики, які існували на час обрання та продовження строку запобіжного заходу ОСОБА_4 .

Крім того, прокурором необґрунтовано неможливість застосування до обвинуваченої ОСОБА_4 більш м`яких запобіжних заходів з урахуванням обставин, передбачених ст. 178 КПК України, щодо даних про її особу, їх сукупності: її попередня поведінка, її вік, стан здоров`я.

Суд під час розгляду питання бере до уваги дані про особу обвинуваченої ОСОБА_4 , яка раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, має позитивну репутацію, є жінкою похилого віку.

Вказані обставини навпаки свідчить про зниження наявності ризиків незаконного впливу на свідків та ризику переховування від суду, уникати призначеного покарання.

Всі докази по справі були зібрані стороною обвинувачення, будь-які нові докази її винуватості відсутні, що на думку суду, дає підстави вважати про неможливість обвинуваченої здійснювати тиск або вплив на свідків та знищити або спотворити наявні у сторони обвинувачення докази по справі.

Судом не були встановлені нові ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_4 під вартою.

Вирішуючи, чи є наявним ризик ухилення від суду, суд зазначає, що в судовому засіданні достовірно встановлено, що ОСОБА_4 має зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання, має стійкі соціальні зв`язки, отже на сьогодні не встановлено підстав вважати, що ризик втечі та ухилення від суду існує з високим рівнем ймовірності.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Статтею 9 Конституції України закріплено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною 17 липня 1997 року і з цього часу є невід`ємною частиною національного Законодавства.

Виходячи з наведеного, суд вважає за необхідне і доцільне застосувати норми міжнародного права, які мають вищу юридичну силу ніж Закони України, окрім Конституції України.

Вказана позиція закріплена в національному законодавстві, а саме в ч. 2 ст. 1 КПК України, де передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Суд враховує і тяжкість інкримінованих ОСОБА_4 , кримінальних правопорушень, однак відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Під час розгляду справи у суді стороною обвинувачення не було надано детального обґрунтування ризиків та не проведено належним чином їх аналіз.

Під час вирішення питання щодо продовження строку тримання ОСОБА_4 під вартою суд бере до уваги вік ( 1958 року народження) та стан здоров`я обвинуваченої.

Відповідно до ст.ст. 3, 27, 49 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань. Кожен має право на охорону здоров`я та медичну допомогу.

Крім того, згідно Медичної Довідки від 14 травня 2021 року ОСОБА_4 перенесла захворювання - гострий бронхіт, Пневмонія? які з перебігом часу та в умовах тримання під вартою можуть, у зв`язку з похилим віком обвинуваченої, мати прояви загострення та суттєво впливати на погіршення стану її здоров`я.

В своїх рішеннях по справах «Кудла проти Польщі», «Ухань проти України», «Хумматов проти Азербайджану», «Петухов проти України», Європейського суду з прав людини неодноразово наголошував на тому, що держава повинна забезпечити тримання ув`язненої особи в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а також належним чином забезпечити її здоров`я та добробут з огляду на практичні потреби ув`язнення. Відсутність належної медичної допомоги може, таким чином, становити поводження, що суперечить ст. 3 Конвенції.

Таким чином, зважаючи на правову позицію, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини «Харченко проти України», відповідно до якої при розгляді клопотанні про обрання або ж продовження строку тримання під вартою обов`язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

З урахуванням наведеного стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, та неможливість застосування до обвинуваченої більш м`якого запобіжного засобу.

Разом з тим суд, перевіривши на даній стадії судового розгляду матеріали кримінального провадження, допитавши потерпілих, обвинувачених, вважає достатніми дані, що підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 189 частина 3, 146 частина 2 КК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КПК України суд має право зобов`язати обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду, якщо прокурор доведе обставини, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статті, але не доведе обставин, передбачених пунктами 2 та 3 частини першої цієї статті.

Таким чином, за викладених та детально проаналізованих обставин в їх сукупності, суд не погоджується з доводами сторони обвинувачення щодо доцільності продовження строків тримання під вартою і вважає доцільним змінити обраний відносно ОСОБА_4 запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

Окрім цього, з урахуванням наявності у ОСОБА_4 постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 , в якому вона постійно проживає, застосовуючи щодо обвинуваченої ОСОБА_4 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту на строк два місяці, суд вважає за необхідне покласти на неї обов`язки, передбачені ст. 194 ч.5 КПК України.

13 червня 2019 року Конституційний суд України у справі № 4-р/2019 визнав неконституційним положення ч. 2 ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Та обставина, що ч. 2 ст. 392 КПК України не приведена законодавцем у відповідність до Конституції України, необхідність чого встановлено Рішенням Конституційного суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019, не може бути підставою для обмеження права особи на оскарження судового рішення.

(Постанова Касаційного кримінального суду від 02 вересня 2020 року по справі 398/212/17).

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованою Україною 17 липня 1997 року, ст. ст.177- 178, 331, 369-372, 395 КПК України, Рішенням Конституційного Суду України №4-р/2019 від 13 червня 2019 року, суд, -

У Х В А Л И В:

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_2 , ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити захід забезпечення кримінального провадження обраний під час судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України на строк шістдесят діб - до 03 вересня 2021 року включно.

Продовжити захід забезпечення кримінального провадження обраний під час судового розгляду обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у виді тримання під вартою в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України на строк шістдесят діб - до 03 вересня 2021 року включно.

В задоволенні Клопотання прокурора про продовження обвинуваченій ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - відмовити у зв`язку з відсутністю підстав.

Змінити обраний у відношенні обвинуваченої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запобіжний захід у виді тримання під вартою з утриманням в Державній установі «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції на запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, звільнивши її з - під варти в залі суду.

Заборонити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_4 , без дозволу суду.

Зобов`язати обвинувачену ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 прибувати за кожною вимогою до суду, а також покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки, передбачені частиною 5 ст. 194 КПК України, а саме:

1) не відлучатися із населеного пункту, в якому вона проживає та перебуває, без дозволу суду;

2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або роботи;

3) утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками у даному кримінальному провадженні

4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, окрім паспорту громадянина України, що посвідчує особу.

Строк дії запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту ОСОБА_4 становить два місяці, починаючи з 06 липня 2021 року по 03 вересня 2021 року включно.

У разі невиконання обвинуваченою ОСОБА_4 покладених на неї вищевказаних обов`язків до неї буде застосовано більш суворий запобіжний захід.

Виконання ухвали в частині застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту покласти на співробітників Відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, а контроль за його виконанням - на прокурора, який підтримує державне (публічне) обвинувачення у даному кримінальному провадженні.

Копію ухвали вручити прокурору, обвинуваченим, направити Начальнику Державної установи «Бахмутська установа виконання покарань (№6)» Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Начальнику Відділу поліції № 4 Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області.

Ухвала про застосування запобіжного заходу підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Донецького апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвалу постановлено, складено та підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повний текст ухвали проголошено 07 липня 2021 року о 08 годині 00 хвилин.

Головуючий суддя Т.А. Хаустова