Рішення № 98539368, 15.07.2021, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2731/20

пр. № 2/759/740/21

15 липня 2021 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Войтенко Ю.В.,

за участю секретаря Проневич В.В.,

позивача ОСОБА_1 ,,

представника позивача адвоката Садченка О.О.,

відповідача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача адвоката Дзюбенко О.В.,

представника третьої особи Терещенко О.В. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради про часткове визнання недійсним та скасування рішення, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_3 про часткове визнання недійсним та скасування рішення, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку. В обґрунтування позовних вимог з урахуванням уточненої позовної заяви позивач зазначив, що Рішенням Ленінградського районного суду м. Києва від 13.02.1992, за ОСОБА_3 визнано право власності на 38/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , яка складає квартиру АДРЕСА_2 ; в порядку розділу вказаного житлового будинку в натурі визнано за ОСОБА_3 право власності на 62/100 частини домоволодіння та виділено в його користування в натурі квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з двох житлових кімнат розміром 14 кв.м. і 8,5 кв.м., кухні 6,5 кв.м. та веранди 8,8 кв.м., а також житлову кімнату 8,8 кв.м., кухню 7,9 кв.м., ґанок , свердловину, сарай «Г», туалет «В», 1/2 частину сараю «Б» і 1/2 частину надвірних споруд; визнано за мною - ОСОБА_1 право власності на 38/100 частину домоволодіння та виділено у користування житлову кімнату 11,9 кв.м., кухню 9,7 кв.м., коридор 5,9 кв.м., комору 4,5 кв.м., погріб, туалет «Е», 1/2 частину сараю «Б» та 1/2 частину надвірних споруд. Разом з тим, зазначеним рішенням суду, в порядку розділу прилеглої до будинку земельної ділянки, виділено у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 528,5 кв.м землі кожному, згідно 2 варіанту висновку експертизи. Межа між ділянками проходить паралельно повздовжньому паркану та йде на відстані 43,7 м. уздовж повздовжнього паркану на відстані 7,8 м. від нього. Від крапки під прямим кутом межа йде до повздовжнього паркану і на відстані 2 м. від житлового будинку тягнеться на 12 м. Потім, лінії межі співпадають з лінією розділу приміщень житлового будинку. Потім, від житлового будинку на відстані 6 м. від повздовжнього паркану йде до перетину з фасадним парканом. В подальшому, за твердженням позивача, незважаючи на виділення в користування земельної ділянки в рівних частинах, ОСОБА_3 незаконно надав до Київської міської ради заяви, у тому числі, від імені позивача про передачу безкоштовно у спільну часткову приватну власність частин земельної ділянки від 0,1 га, за адресою: АДРЕСА_3 частини земельної ділянки ОСОБА_3 , а 38/100 частини земельної ділянки ОСОБА_1 , а також надав відповідний пакет документів. Рішенням Київської міської ради від 21.05.2009 року №517/1573 про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Святошинському районі м. Києва ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було передано в спільну часткову власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , (код земельної ділянки - 75397005) в наступних частинах: ОСОБА_1 - 38/100 від 0,10 га; ОСОБА_3 62/100 від 0,10 га, що підтверджується переліком земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність в Додатку до рішення Київської міської ради від 21.05.2009 року №517/1573. Позивач наголошував, що жодного дозволу на обробку своїх персональних даних він не давав. Заяву про передачу в приватну власність земельної ділянки саме у вказаних вище частинах, він не надавав та не підписував, як і не давав згоди на відчуження частини виділеної в його користування земельної ділянки. У зв`язку з чим, просив: визнати недійсним та скасувати рішення Київської міської ради від 21.05.2009 року №517/1573 про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Святошинському районі м. Києва, в частині передачі в спільну часткову власність земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 - 38/100 від 0,10 га, ОСОБА_3 - 62/100 від 0,10 га; скасувати реєстрацію права спільної часткової власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 8000000000:75:397:0005, площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язати вчинити дії Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) привести у відповідність до Рішення Ленінградського районного суду м. Києва від 13.02.1992 року виготовлення ними технічної документації прилеглої до будинку земельної ділянки по 528,5 кв.м землі кожному у користування, згідно 2 варіанту висновку експертизи.

Згідно з ухвалою Святошинського районного суду м.Києва від 04.03.2020 позов було залишено без руху.

В подальшому, після усунення недоліків, на підстав ухвали від 09.06.2020 провадження у справі було відкрито, постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Відповідачі та третя особа подали свої заперечення проти позовних вимог.

Згідно з протокольною ухвалою від 15.07.2021 постановлено закрити підготовче судове засідання та перейти до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримав, просив задовольнити, при цьому зазначив, що вважає рішення Київської міської ради від 21.05.2009 року №517/1573 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню із скасуванням державної реєстрації прав на зазначену земельну ділянку, з огляду на наявність судового рішення, яке набуло законної чинності та відповідно до якого сторонам було надано у користування іншу площу земельної ділянки.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні повідомив, що про прийняття зазначеного рішення та його зміст, я не здогадувався аж до самого моменту отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.01.2020 року, з якого вбачається, що державну реєстрацію прав на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:75:397:0005, за мною і Відповідачем у зазначених вище частинах, проведено Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 09.01.2020 року. Рішенням Ленінградського районного суду м. Києва від 13.02.1992 між ним та ОСОБА_3 було поділено будинок, який залишився у спадщину після смерті їх матері і поділено земельну ділянку. Зазначив, що весь цей час він користувався своєю частиною житлового будинку та половиною земельної ділянки, сплачував земельний податок та навіть не мав думки, що якась частина цієї ділянки йому не належить. Вказував, що при проведенні експертизи експертів цікавили лише зовнішні межі земельної ділянки. Тому про те, що йому виділено у користування 38/100 від 0,10 ділянки він не знав. Заперечував що підписував вказані заяви, вказував що на відміну від брата, не розуміється на вказаних нормах закону і вважав, що вони займаються оформлення раніше наданої в користування земельної ділянки. Вважав себе ошуканим, вказував, що відповідач умисно не подавав вказане судове рішення при оформленні документів на земельну ділянку, подав заяву до правоохоронних органах щодо вчинення по відношенню до нього злочину, яка наразі перебуває на розгляді.

Представник відповідача Київської міської ради просив в задоволенні позову відмовити з підстав, вказаних у відзиві на позов. Зокрема, На час звернення до Київської міської ради із заявою щодо передання земельної ділянки у спільну часткову приватну власність діяв механізм оформлення прав на землю фізичними особами, який визначений статтями 116, 118, 122 Земельного кодексу України із змінами від 28.12.2007 (далі - ЗК України) та порядком набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві, затвердженого рішення Київської міської ради від 14.03.2002 №313/1747 (далі- Порядок (втратив чинність). З матеріалів справи вбачається, що Позивачем через Головне управління земельних ресурсів 08.04.2008 року подано заяву в якій просив передати безкоштовно у спільну часткову приватну власність 38/100 частини земельної ділянки від 0.1 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель та споруд на АДРЕСА_4 , останнім до заяви додано: технічний паспорт БТІ м. Києва на домоволодіння (Копія); правовстановлюючий документ на домоволодіння (нотаріально посвідчена копія); паспорт громадянина України (Копія); ідентифікаційний код (Копія); План встановлених меж земельної ділянки; Документ, який посвідчує виділення земельної ділянки в минулі роки. Зазначена заява зареєстрована у Головному управлінні земельних ресурсів № 24371 від 09.04.2008 року. Відповідно до приписів визначених Порядком, управління земельних ресурсів розглянуло заяву позивача та подані до неї матеріали, в подальшому підготувало відповідний проект рішення Київської міської ради про приватизацію земельної ділянки, який пройшов процедуру розгляду постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування та землекористування, та в подальшому був винесений на пленарне засідання Київської міської ради для прийняття рішення. Відповідач звертав увагу, що на Київську міську раду, Головне управління земельних ресурсів та управління земельних ресурсів не покладено обов*язок пересвідчуватись в достовірності підпису або його оригінальності на поданій заяві або інших документах. Крім того, до заяви був поданий тай пакет документів, як того вимагав діючий на той час Порядок набуття права на землю юридичними особами та громадянами в м. Києві. Отже, з аналізу вищенаведених норм земельного законодавства, та Порядку (який діяв на час звернення позивача) відповідач наголошував, що Київська міська рада при прийнятті спірного рішення діяла в межах норм визначених земельним кодексом України та у спосіб, який передбачений Порядком. Щодо рішення Ленінградського районного суду м. Києва від 13.02.1992 року, якніи в порядку розділу прилеглої до будинку земельної ділянки, виділено у користування позивачу та відповідачу-2 по 528,5 кв.м землі кожному. Відповідач зазначає, що в той же час рішенням Ленінградського районного суду м. Києва від 13.02.1992 за Позивачем визнано право власності на 38/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а за Відповідачем 2 за тією ж адресою визнано право власності на 62/100 частини домоволодіння в порядку розділу житлового будинку в натурі. Імперативними приписами частини четвертої статті 120 ЗК України (на час виникнення спірних правовідносин) внормовано, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. З наведеного вище вбачається, право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, оскільки вартість будівель та споруд не було визначено, позивач скористався пропорційністю часткам нерухомого майна, як і зазначено в рішенні суду від 13.02.1992 року. Київська міська рада розглядає проект рішення виходячи з ініціативи та мети зацікавленої особи яка звертається до органу місцевого самоврядування для надання земельної ділянки у власність або у користування. З матеріалів справи вбачається, що на виконання приписів ст. 79-1 ЗК України, позивач та відповідач-2 звернулись у 2018 році до комунального підприємства «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» для розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та спору на АДРЕСА_4 . 21.12.2019 Головне управління держгеокадастру здійснило реєстрацію земельної ділянки у державному земельному кадастрі та присвоєно кадномер: 8000000000:75:397:0005. Сумнівні доводи позивача в частині того, що позивач, нібито, не знав про існування спірного рішення Київської міської ради та не здогадувався аж до самого моменту отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 14.01.2020. Пунктом 3.12. про встановлення (відновлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.5.2010 №376 встановлено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Також відповідач зазначив, що в матеріалах позовної заяви знаходиться лист комунального підприємства «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) про погодження меж суміжної земельної ділянки, в якому останній повідомляє ОСОБА_5 (суміжний землекористувач), що роботи із закріплення меж земельної ділянки по АДРЕСА_4 будуть проводитись 04.04.2018 о 13 год. 00 хв. Крім того статтею 6 Розділу II Закону України Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації визначено, що для висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування їх інформаційні служби мають право використовувати інші форми поширення офіційної інформації, що не суперечать законодавству України. Оскаржуване рішення Київської міської ради було опубліковане на офіційному веб-сайті Київської міської ради. Отже, позивач знав або міг знати про існування спірного рішення Київської міської ради, оскільки по земельній ділянці здійснювались роботи щодо розмежування земельної ділянки, встановлення та узгодження меж з суміжними землекористувачами, а також оскаржуване рішення, опубліковане на офіційному веб-сайті Київської міської ради. Відтак, представник просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 проти задоволення позовних вимог заперечувала, подала письмові пояснення. Наголошувала, що рішенням Ленінградського районного суду м. Києва від 13 лютого 1992 року було розподілено право власності на нерухоме майно (будинок з господарськими будівлями та спорудами), разом з тим було встановлено порядок користування прилеглою прибудинковою територією. При цьому, судом установлено порядок користування прибудинковою територією га розподілено право власності на житловий будинок. Ця обставина ніколи не оскаржувалась і не оспорювалась позивачем. На момент прийняття вищезазначеного рішення Ленінградського районного суду м. Києва від 13 лютого 1992 року діяв Земельний кодекс Української РСР від 18 грудня 1990 року. Згідно із ст. 6,7 Земельного кодексу Української РСР визначався порядок отримання у користування земельних ділянок для громадян УРСР. 26 грудня 1992 року Кабінетом міністрів України був прийнятий Декрет №15-92 про приватизацію земельних ділянок, на що акцентував Відповідач 2 у своїх письмових поясненнях. Таким чином, до 26 грудня 1992 року можливості отримання земельної ділянки у власність у гр. ОСОБА_1 не існувало. Не існувало і права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 до 26 грудня 1992 року і у гр. ОСОБА_6 . 25 жовтня 2001 року вступив в силу Земельний кодекс України, який зі змінами та доповненнями діє на сьогодення, за яким ми мали та маємо можливість отримати земельну ділянку у власність. Оспорювана земельна ділянка, що розташована по АДРЕСА_1 документально підтверджено, що вона надана ОСОБА_6 з цільовим призначенням для будівництва житлового будинку та безстрокового користування земельною ділянкою. Дана обставина знайшла своє документальне підтвердження матеріалами цивільної справи. Договір надав право гр. ОСОБА_6 на безстрокове користування земельною ділянкою, а для будівництва житлового будинку на праві особистої власності. Лише 15 липня 2004 року Київська міська рада прийняла рішення №457/1867 «Про порядок передачі (надання) земельних ділянок користування або у власність у м. Києві». Документально підтверджено, що позивач надав документи: технічну документацію із землеустрою, щодо розподілу земельної ділянки відповідно до права власності на частини житлового будинку АДРЕСА_1 , що знаходяться на оспорюваній земельній ділянці (технічна документація). При розподілі земельної ділянки в судовому засіданні підтверджено, що при встановленні межових знаків був присутній сам позивач та сам підписував, надавав документальні докази. Окрім того, представник наголошувала на пропуску позивачем строку позовної давності. У зв`язку з чим, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував. Стверджував, що заяву, яка була підставою для прийняття оскаржуваного рішення складалась позивачем, йому було відомо про її зміст. Також наголошував, що ним було надано копію судового рішення при оформленні документів на земельну ділянку. Разом з цим, вказував, що після смерті матері та прийняття у 1992 році судового рішення про розподіл майна, фактичний порядок користування будинком та земельною ділянкою між сторонами не змінювався, при цьому не погоджувався на позасудове вирішення вказаного питання, оскільки прийняте рішення є законним та не має бажання відмовлятись від належної йому частини майна. Подав заяву про застосування строків позовної давності, зазначивши, що оскаржуване рішення було прийнято у травні 2009 року. Тоді як з позовом позивач звернувся поза строками позовної давності.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у письмових поясненнях. Зокрема, наголошувала на тому, що в позовній заяві відсутні будь-які докази порушення законодавства Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) під час підготовки зазначеного проекту рішення. Так само, зазначила, що приведення у відповідність Рішення Ленінградського районного суду міста Києва від 13.02.1992 не входить до обов`язків Департаменту у зв`язку з тим, що рішення суду насамперед стосується поділу майна.

Свідок ОСОБА_7 , яка є дружиною позивача повідомила, що у 1992 році ним судовим рішенням було поділено будинок, своєю частиною земельної ділянки вони користуються більше 30 років, внутрішні межі ділянки ніколи не змінювались і таких питань не виникало, аж поки вони не отримали витяг. Наголошувала, що весь цей час ними сплачується земельний податок, виходячи з розміру земельної ділянки, переданої їм у користування на підставі судового рішення від 1992 року. Зазначила, що після судового рішення, вони тривалий час вмовляли ОСОБА_3 оформити документи на ділянку, проте, він не мав бажання це робити. І тому, коли він запропонував оформити вказані документи, вони з чоловіком погодились. Вся технічна документація була у ОСОБА_3 і вони навіть не могли уявити, що поділ буде зроблений таким чином. Наголошувала. Що позивач не знав про нові частки аж поки не отримав витягу.

Заслухавши позиції учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Згідно із вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судовим розглядом встановлено, що Рішенням Виконкому Києво - Святошинської районної ради депутатів трудящих №190 від 12.03.1956 було затверджено рішення виконкому Білицької селищної ради депутатів трудящих від 9 грудня 1955 року про надання земельної дільниці під забудову ОСОБА_6 в АДРЕСА_5 в розмірі 0,12 га з відрізків садиби ОСОБА_8 .

Згідно з Договором про надання в безстрокове користування земельної ділянки для будівництва індивідуального жилого дома на праві особистої приватної власності з числом кімнат від однієї до п`яти включно, Виконком Києво - Святошинської ради депутатів трудящих надав ОСОБА_6 , земельну ділянку на право безстрокового користування земельною ділянкою в АДРЕСА_5 загальною площею 1200,00 кв.м.

Рішенням Ленінградського районного суду м. Києва від 13.02.1992 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ житлового будинку та земельної ділянки та за зустрічним позовом про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частину житлового будинку та розподіл спадкової частини будинку в натурі, третя особа: Ленінградський райвиконком м. Києва вирішено: за ОСОБА_3 визнано право власності на 38/100 частин житлового будинку АДРЕСА_1 , яка складає квартиру АДРЕСА_2 ; в порядку розділу вказаного житлового будинку в натурі визнано за ОСОБА_3 право власності на 62/100 частини домоволодіння та виділено в його користування в натурі квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з двох житлових кімнат розміром 14 кв.м. і 8,5 кв.м., кухні 6,5 кв.м. та веранди 8,8 кв.м., а також житлову кімнату 8,8 кв.м., кухню 7,9 кв.м., ґанок , свердловину, сарай «Г», туалет «В», 1/2 частину сараю «Б» і 1/2 частину надвірних споруд; визнано за мною - ОСОБА_1 право власності на 38/100 частину домоволодіння та виділено у користування житлову кімнату 11,9 кв.м., кухню 9,7 кв.м., коридор 5,9 кв.м., комору 4,5 кв.м., погріб, туалет «Е», 1/2 частину сараю «Б» та 1/2 частину надвірних споруд. Разом з тим, зазначеним рішенням суду, в порядку розділу прилеглої до будинку земельної ділянки, виділено у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 528,5 кв.м землі кожному, згідно 2 варіанту висновку експертизи. Межа між ділянками проходить паралельно повздовжньому паркану та йде на відстані 43,7 м. уздовж повздовжнього паркану на відстані 7,8 м. від нього. Від крапки під прямим кутом межа йде до повздовжнього паркану і на відстані 2 м. від житлового будинку тягнеться на 12 м. Потім, лінії межі співпадають з лінією розділу приміщень житлового будинку. Потім, від житлового будинку на відстані 6 м. від повздовжнього паркану йде до перетину з фасадним парканом.

Рішення набрало законної сили, є чинним і не оскаржувалось сторонами.

Окрім того, в судовому засіданні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнали, що фактичне користування житловим будинком та земельною ділянкою відповідало розділу, визначеному Рішенням Ленінградського районного суду м. Києва від 13.02.1992. Жодна зі сторін не змінювала визначеного порядку користування.

В матеріалах справи наявні копії заяв від ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про безкоштовну передачу у спільну часткову приватну власність 62/100 та 38/100 частин земельної ділянки відповідно.

Рішенням Київської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Святошинському районі м. Києва № №517/1573 від 21.05.2009, на підставі ст.. 81, 116, 118, 121 Земельного кодексу України вирішено передати у приватну власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Святошинському районі м.Києва (згідно з додатком). Згідно з додатком до вказаного рішення, відповідно до Переліку земельних ділянок, які передаються громадянам у приватну власність, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було передано в спільну часткову власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , (код земельної ділянки - 75397005) в наступних частинах: ОСОБА_1 - 38/100 від 0,10 га; ОСОБА_3 62/100 від 0,10 га. При цьому, вказано, що документом. Який посвідчує право користування земельною ділянкою у даному випадку є Рішення Виконкому Києво - Святошинської районної ради депутатів трудящих №190 від 12.03.1956.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЗК України в редакції, що діяла на момент подання сторонами заяв про безкоштовну передачу у спільну часткову приватну власність від 08.04.2008, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно із ч.1,2.3 ст. 166 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у тому числі, у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Спірна земельна ділянка перебувала у користуванні матері сторін на підставі Рішення Виконкому Києво - Святошинської районної ради депутатів трудящих №190 від 12.03.1956.

В подальшому, після смерті матері, судовим рішенням визнано право власності на частину житлового будинку, яка була добудована ОСОБА_3 , розподілено спадкову частину будинку та виділено у користування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 по 528,5 кв.м. землі кожному, згідно 2 варіанту висновку експертизи.

Вказане рішення було прийнято до набрання законної сили Земельним кодексом України.

Згідно з п.7 Перехідних положень ЗК України громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Відтак, на момент подання заяв про безоплатну приватизацію судовим рішенням між сторонами було визначено порядок користування земельною ділянкою, рішення є чинним. вказаний порядок відповідав фактичному користуванню земельною ділянкою, жодних угод, або домовленостей, спрямованих на зміну порядку користування земельною ділянкою після ухвалення судового рішення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не було.

Слід також зазначити, що згідно із п. 14.1.72 ст.14 Податкового кодексу України, земельний податок це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів

Пунктом 14.1.73 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що землекористувачі це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Згідно із п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

У відповідності до ч.1 ст.92 Земельного кодексу України зазначено, що право постійного користування земельною ділянкою це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Тобто, земельний податок повинен сплачувати власник земельної ділянки та постійний землекористувач.

При цьому, ОСОБА_1 надано докази сплати земельного податку, виходячи з розміру земельної ділянки, яка перебуває в його користуванні на підставі судового рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Порядку технічна документація із землеустрою щодо поділу та/або об`єднання земельних ділянок розробляється за замовленням землекористувача виконавцем робіт із землеустрою, який відповідно до законодавства є розробником документації із землеустрою.

В Постанові Верховного Суду №750/8412/16-ц від 10.06.2020 зазначено, що основним завданням судової земельно-технічної експертизи за експертною спеціальністю 10.7 «Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками» є дослідження земельних ділянок та правовстановлюючої, технічної документації на них. До числа об`єктів дослідження даної експертної спеціальності належать безпосередньо самі земельні ділянки, а також правовстановлююча та технічна документація на них.

Разом з цим, в пояснювальній записці експертів вказано, що земельна ділянка надавалась громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Києво-Святошинської райради депутатів трудящих від 12.03.1956 N°190, площею 0,12 га.

Суд критично ставить до аргументів позивача про не підписання ним особисто заяви, поданої до Київської міської ради через Головне управління земельних ресурсів, за відсутності доказів.

З метою забезпечення повного та об`єктивного судового розгляду, судом неодноразово роз`яснювалось сторонам право на подання клопотання про проведення судової експертизи, проте сторони таким правом не скористались.

Проте, слід зазначити, що при цьому, подання ОСОБА_1 заяви про безкоштовну передачу у спільну часткову власність 38/100 частин земельної ділянки від 0,1 га не означає, що він надавав дозволу на передачу 12/100 частини ділянки, яка перебувала в його користуванні на користь ОСОБА_3 . Матеріали справ не містять жодного підтвердження вказаних домовленостей.

Згідно з ч.1 ст. 155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Щодо пропуску строку позовної давності, слід зазначити, що у даному випадку порушення прав позивача полягає не тільки в передачі йому 38/100 земельної ділянки, але й переданні відповідачу 68/100 земельної ділянки, частина з якої перебувала у фактичному користуванні позивача з 1992 року. Позивач зазначає, що йому було невідомо про передачу земельної ділянки до отримання Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до вказаного витягу, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень яке слугувало підставою для внесення запису датовано 14.01.2020. При цьому, державну реєстрацію права власності було проведено 09.01.2020.

При цьому, судовим розглядом встановлено, що фактичний порядок користування земельною ділянкою між сторонами був незмінний з 1992 року, так само весь час сплачувався земельний податок за користування земельною ділянкою, розмір якої визначено в судовому рішенні від 1992 року.

У даному випадку, суд виходить з принципу превалювання сутності над формою та бере до уваги зміст права користування на земельну ділянку яке було незмінним між сторонами з 1992 року, що підтверджує вірогідність дійсності позиції позивача про те, що про порушення своїх прав він дізнався після державної реєстрації прав власності на земельну ділянку.

Суд враховує, що принцип змагальності згідно ст.12 ЦПК України забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

У даному випадку, суд вважає доведеним, що на момент подання заяв про безоплатну приватизацію судовим рішенням між сторонами було визначено порядок користування земельною ділянкою, рішення є чинним, вказаний порядок відповідав фактичному користуванню земельною ділянкою, жодних угод, або домовленостей, спрямованих на зміну порядку користування земельною ділянкою після ухвалення судового рішення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не було, відтак, оскаржуване рішення порушує права позивача щодо користування земельною ділянкою, при цьому, оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 81,116,118, 121 ЗК України, оскільки частина земельної ділянки, надана ОСОБА_9 , ОСОБА_3 не відповідає розміру земельної ділянки, яка перебувала у їх користуванні на підставі діючого на даний момент судового рішення. Відтак, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині передачі в спільну часткову власність земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 - 38/100 від 0,10 га, ОСОБА_3 - 62/100 від 0,10 га.

Одночасно підлягають задоволенню вимоги про скасування державної реєстрації права власності про право власності ОСОБА_3 на 62/100 частки земельної ділянки та ОСОБА_1 на 38/100 частки земельної ділянки, кадастровий номер:8000000000:75:397:0005, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" п. 2 ч. 6 ст. 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Відтак, суд вважає наявними підстави для часткового задоволення позовних вимог.

При цьому, позовні вимоги щодо приведення у відповідність до Рішення Ленінградського районного суду м. Києва від 13.02.1992 технічної документації прилеглої до будинку земельної ділянки не підлягають задоволенню, оскільки не ґрунтуються на нормах Закону, та очевидно не відносяться до повноважень третьої особи. У даному випадку, прийняте у 1992 році судове рішення надає сторонам права на майно, які мають бути оформлені з дотриманням чинної, на момент оформлення, процедури.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 10, 13, 81, 141, 258, 263, 265, 273, 280, 353-354 ЦПК України, ст.ст. 316, 319, 325 ЦК України ЦК України, ст.ст. 1, 78, 81, 86, 116, 117, 158 ЗК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради про часткове визнання недійсним та скасування рішення, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Святошинському районі м. Києва» №517/1573 від 21.05.2009, в частині передачі в спільну часткову власність земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 - 38/100 від 0,10 га, ОСОБА_3 - 62/100 від 0,10 га.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50638534 від 14.01.2020 відповідно до якого 09.01.2020 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесений запис про право власності ОСОБА_3 на 62/100 частки земельної ділянки та ОСОБА_1 на 38/100 частки земельної ділянки, кадастровий номер:8000000000:75:397:0005, адреса: за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2006634280000.

В решті позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Святошинський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26.07.2021.

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Відповідач: Київська міська рада (місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд.36. ЄДРПОУ: 22883141);

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ).

Третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, 32-а).

Суддя Ю.В. Войтенко