Рішення № 98538830, 23.07.2021, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 23.07.2021

Справа № 501/567/17

2/501/328/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2021 року Іллічівський міський суд Одеської області в складі:

головуючої судді - Петрюченко М.І.,

за участю секретаря судового засідання - Тейбаш Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чорноморську Одеської області цивільну справу за

позовом ОСОБА_1

до

відповідача: Військової частини №2138

предмет та підстави позову: про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

та за об`єднаним позовом заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини № 2138

до

відповідачів:

1 Чорноморської міської ради Одеської області,

2 ОСОБА_1 ,

треті особи:

1 Кабінет Міністрів України,

2 Державна прикордонна служба України,

3 ОСОБА_2

предмет та підстави позову: про визнання незаконним рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку,

та за зустрічним позовом: військової частини № 2138

до

відповідачів:

1 ОСОБА_1 ,

2 ОСОБА_2 ,

3 ОСОБА_3 ,

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко Валерія Марківна

предмет та підстави позову: про визнання договору купівлі-продажу недійсним

учасники справи:

представник військової частини №2138 (Одеського прикордонного загону) - Васьовчик О.В.,

представник заступника військового прокурора Одеського гарнізону діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини №2138 - Богатир В.К.,

представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - адвокат Кузнецова Л.О.,

представник Кабінету Міністрів України - Мартинюк О.М.,

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне та

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 03.04.2017 звернувся до суду з позовом до військової частини №2138 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (а.с.2-4 т.1), згідно якого просить суд зобов`язати військову частину №2138 (ЄДРПОУ 14321386) усунути перешкоди позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в користуванні земельною ділянкою, яка належить йому на праві приватної власності, площею 0,098 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівль та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110800000:02:026:0007, шляхом її звільнення та надання вільного доступу до земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що 11 березня 2016 року між ним (позивачем) та ОСОБА_3 укладено договір дарування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівль та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110800000:02:026:0007, посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Шевченко В. М., реєстровий №312, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28750130 від 15 березня 2016 року.

Позивач стверджує, що у липні 2016 року він у черговий раз приїхав на земельну ділянку і виявив, що на ній встановлений паркан та ворота, а також стенд з попереджувальним написом, що територія охороняється Збройними силами України, озброєний охоронець не пропустив його до земельної ділянки.

На підставі викладеного, позивач вважає дії в/ч №2138 незаконними, у зв`язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом.

Заступник військового прокурора Одеського гарнізону 10.05.2017 звернувся до суду в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - АДПСУ) і в/ч №2138 із позовом до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 , (третя особа - ОСОБА_2 ) про визнання незаконним та скасування рішення Чорноморської міської ради Одеської області від 31.12.201 №571/50-VІ, зобов`язання повернути земельну ділянку державі в особі АДПСУ і в/ч №2138 (а.с.36-44 т.1), згідно якого просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Чорноморської (Іллічівської) міської ради №571/50 - VІ від 31.12.2014 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути державі в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військовій частині №2138 земельну ділянку площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витрати по сплаті судового збору стягнути з відповідачів на користь військової прокуратури Південного регіону України.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням виконкому Овідіопольської районної ради трудящих від 17.04.1953 №263с у постійне користування в/ч №2138 передано земельну ділянку площею 2,72 га для будівництва прикордонної застави із земель в/ч №40288.

У подальшому, 16.05.1953 виконком Одеської обласної ради депутатів трудящих прийняв рішення №748с про відвід земельної ділянки загальною площею 2,7 га, яке затверджено розпорядженням Ради Міністрів УРСР 21 листопада 1953 року №1357.

Представник позивача вказує, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку до цього часу не оформлено з тих підстав, що ЗК УРСР 1922 року не передбачав видачу державних актів та реєстрації прав землекористування, а ЗК УРСР 1970 року і 1990 року не передбачали підстав припинення права користування земельною ділянкою через те, що не оформлено або не переоформлено раніше надане право користування земельною ділянкою; по-друге, з метою отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку, АДПС та в/ч № 2138 на протязі багатьох років неодноразово звертались до Чорноморської (колишня Іллічівська) міської ради, однак остання безпідставно відмовляла в їх оформленні.

Також, представник позивача зазначає в позові, що незважаючи на те, що Чорноморська міська рада була обізнана про закріплене за АДПС та в/ч №2138 право користування земельною ділянкою площею 2,72 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , міська рада:

- 14.11.2014 прийняла рішення № 555/29-VІ про надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0980 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_2 ;

- 31.12.2014 прийняла рішення про затвердження проекту землеустрою з передачею земельної ділянки у власність ОСОБА_2 .

У подальшому, 29.01.2016 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_3 , яка 11 березня 2016 року подарувала її ОСОБА_1 .

Представник позивача стверджує в позові, що проведеним ТОВ «Екологічні технології ХХІ» порівняльним аналізом меж земельної ділянки в/ч №2138, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 та земельної ділянки кадастровий № 5110800000:02:026:0007, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що в межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 складеної як землекористування ще у 1953 році, входить земельна ділянка кадастровий №5110800000:02:026:0007, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 , до якої входить земельна ділянка кадастровий №5110800000:02:026:0007, відповідно до статті 77 ЗК України і статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» відноситься за цільовим призначенням до земель оборони, а за формою власності до державної власності; Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України, АДПС та в/ч №2138 згоду на припинення права користування або про добровільну відмову від користування земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна «військове містечко «Іллічівськ-ПТС» та її вилучення АДРЕСА_3 ) міській раді не надавали; за відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, та саме держава є власником земель оборони за законом, прокурор просив позов задовольнити.

Представник в/ч №2138 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - приватний нотаріус Чорноморського міського нотарільного округу Одеської області Шевченко В.М.) про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, згідно якого просить суд визнати недійсним договір куп віл-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:02:026:007 за реєстрованим номером №91 від 29.01.2016, виданим приватним нотаріусом Іллічівського міського нотарільного округу Одеської області Шевченко В.М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 608824751108.

Позов обґрунтовано тим, що рішенням виконкому Овідіопольської районної ради трудящих від 17 квітня 1953 року №263с у постійне користування в/ч №2138 передано земельну ділянку площею 2,7 га для будівництва прикордонної застави із земель в/ч № 40288.

В подальшому, 16 травня 1953 року виконком Одеської обласної ради депутатів трудящих прийняв рішення №748с про відвід земельної ділянки загальною площею 2,7 га, яке затверджено розпорядженням Ради Міністрів УРСР 21 листопада 1953 року №1357.

Позивач зазначає в позові, що Рада Міністрів УССР 21 листопада 1953 року дане питання затвердила своїм розпорядженням №1357-078рс.

Правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку до цього часу не оформлено, з підстав того, що ЗК УРСР 1922 року не передбачав видачу державних актів та реєстрації прав землекористування, а ЗК УРСР 1970 року і 1990 року не передбачали підстав припинення права користування земельною ділянкою через те, що не оформлено або не переоформлено раніше надане право користування земельною ділянкою.

Крім того, позовна заява мотивована тим, що вилучення спірної земельної ділянки із земель оборони відбулось з порушенням норм земельного законодавства, під час укладення договору не дотримано вимог частин першої - третьої, п`ятої, шостої статті 203 ЦК України, тому договір купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:02:026:007 є недійсним.

Посилаючись на те, що земельна ділянка, до якої входить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:02:026:007, відповідно до статті 77 ЗК України і статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» відноситься за цільовим призначенням до земель оборони, а за формою власності до державної власності; Кабінет Міністрів України, Міністерство оборони України, АДПС та в/ч №2138 згоду на припинення права користування або про добровільну відмову від користування земельною ділянкою та її вилучення АДРЕСА_3 не надавали; за відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, та саме держава є власником земель оборони за законом, позивач звернувся до суду з відповідним зустрічним позовом.

ОСОБА_1 02.07.2017 надав до суду заперечення на зустрічну позовну заяву (а.с.179-182 т.1), просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів того, що у нього виникло право постійного користування спірною земельною ділянкою, не надано жодного документу, який би визначав географічні кординати земельної ділянки. В різних документах, наданим позивачем зазначаються різні площі земельної ділянки, право позивача за зустрічним позовом не порушено, тощо.

Представник Чорноморської міської ради Одеської області 31.05.2017 надав до суду заперечення на зустрічну позовну заяву заступника військового прокурора Одеського гарнізону, який діє в інтересах держави в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі - АДПСУ) і в/ч №2138(а.с.66-69 т.1), просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуване позивачем рішення Чорноморської (Іллічівської) міської ради Одеської області від 26.12.2014 №571/50-VІ «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівль і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_1 » відповідає закону та фактичним обставинам справи. Приймаючи оскаржуване рішення Чорноморська міська рада діяла правомірно, на підставі та в межах наданих повноважень, з дотриманням чинного законодавства.

ОСОБА_1 14.06.2017 надав до суду заперечення проти зустрічного позову (а.с.80-85 т.1), просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем не надано доказів того, що Державна прикордонна служба України і в/ч № 2138 є правонаступниками військової частини №2138, що у осіб, і інтересах яких заявлено позов, виникло право постійного користування спірною земельною ділянкою, не надано жодного документу, який би визначав географічні координати земельної ділянки. В різних документах, наданим позивачем зазначаються різні площі земельної ділянки, право позивача за зустрічним позовом не порушено, тощо.

Представник військової частини №2138 09.01.2018 надав до суду відзив на позов ОСОБА_1 (а.с.44-50 т.2), просить суд відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , вимоги зустрічної позовної заяви задовольнити, посилаючись на те, що вилучення Іллічівською міською радою частини спірної земельної ділянки із власності держави відбулось з порушенням норм законодавства України, тощо.

Представник Чорноморської міської ради Одеської області 24.10.2017, 25.11.2019 надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача (третьої особи) (а.с.29 т.2; а.с.72-73 т.5).

Представник Кабінету Міністрів України 16.02.2020 надав до суду клопотання, згідно якого просить суд прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на те, що підтримує позов заступника військового прокурора Одеського гарнізону та зустрічний позов військової частини №2138 в повному обсязі (а.с.214-215 т.5).

Приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М. був належним чином сповіщений про судовий розгляд справи, однак до суду не з`явився, будь-які заяви до суду не надав.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - адвокат Кузнецова Л.О. просить суд задовольнити позов ОСОБА_1 , в задоволенні позову заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини №2138 до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 (треті особи: Кабінет Міністрів України, Державна прикордонна служба України, ОСОБА_2 ) про визнання незаконним рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку та зустрічного позову військової частини №2138 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко Валерія Марківна) про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовити повністю, посилаючись на пояснення викладені у позові.

В судовому засіданні представники військової частини №2138 (Одеського прикордонного загону) - Васьовчик О.В. та представник заступника військового прокурора Одеського гарнізону діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини №2138 - Богатир В.К. просили суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити позов заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини №2138 до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 (треті особи: Кабінет Міністрів України, Державна прикордонна служба України, ОСОБА_2 ) про визнання незаконним рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку та зустрічний позов військової частини №2138 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко Валерія Марківна) про визнання договору купівлі-продажу недійсним, посилаючись на пояснення викладені у позові. У подальшому вказані представники будучи належним чином сповіщені про день і час судового розгляду справи, до суду не з`явилися.

В судовому засіданні представник Кабінету Міністрів України - Мартинюк О.М., просила суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити позов заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини №2138 до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 (треті особи: Кабінет Міністрів України, Державна прикордонна служба України, ОСОБА_2 ) про визнання незаконним рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку та зустрічний позов військової частини №2138 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко Валерія Марківна) про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

ІІ. Інші процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 03.04.2017 справу розподілено для розгляду судді Смирнову В.В. (а.с.12 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 03.04.2017 відкрито провадження у справі (а.с.13 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 20.06.2017 об`єднано в одне провадження справу №501/567/17 за позовом ОСОБА_1 зі справою №501/812/17 за позовом заступника військового прокурора Одеського гарнізову діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України, військової частини №2138 (а.с.31 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 18.07.2017 об`єднано зустрічний позов військової частини №2138 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу недійсним в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 до військової частини №2138 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою (а.с.165 т.1).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 19.07.2017 залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору на стороні позивача Адміністрації Державної прикордонної служби України та військової частини №2138 - Кабінет Міністрів України (а.с.176 т.1).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 12.03.2018 (а.с.127, 130-133 т.2), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21.03.2019 (а.с.141-154):

- у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено;

- позов заступника військового прокурора Одеського гарнізону діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України, в/ч №2138 задоволено;

- рішення Чорноморської міської ради Одеської області від 31 грудня 2014 року №571/50-VІ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 скасовано та повернуто земельну ділянку ( АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:02:026:007, за реєстровим номером №91 від 29 січня 2016 року) державі в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та в/ч №2138;

- зустрічний позов в/ч №2138 задоволено, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки ( АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110800000:02:026:007, за реєстровим номером №91 від 29 січня 2016 року), посвідчений приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В. М., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 608824751108, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Постановою Верховного суду від 11.09.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12.03.2018 та Постанову Одеського апеляційного суду від 21.03.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.233-240 т.4).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 04.10.2019 справу розподілено для розгляду судді Петрюченко М.І. (а.с.242 т.4).

Ухвалою судді Іллічівського міського суду Одеської області Петрюченко М.І. від 09.10.2019 прийнято до свого провадження дану цивільну справу, призначено справу до розгляду в судовому засіданні зі стадії судового розгляду (а.с.245-246 т.4).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 30.10.2020 відмовлено в задоволенні клопотання представника Кабінету Міністрів України про проведення судового засідання в режимі відео конференції (а.с.11-12 т.6).

Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 22.06.2021 у задоволенні заяви представника військової частини №2138 про призначення судової земельно-технічної експертизи відмовлено (а.с.84-85, 93-95 т.6).

Окремо суд звертає увагу щодо участі в судових засіданнях відповідачів, їх представників, їх викликів (повідомлень) в судові засідання.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

В матеріалах справи міститься ряд документів, в яких представники військової частини №2138 (Одеського прикордонного загону) - Васьовчик О.В. та представник заступника військового прокурора Одеського гарнізону діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини №2138 - Богатир В.К. належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду справи, їх повідомлення здійснювалось з дотриманням процесуального законодавства.

Щодо подачі представником військової частини №2138 (Одеського прикордонного загону) - Васьовчик О.В. клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 14.07.2021 до 16 години 00 хвилин, яка надійшла до суду 14.07.2021 о 13 годині 25 хвилин з підстав того, що він саме у цей день буде перебувати в Одеському окружному адміністративному суді щодо розгляду справи №420/6961/21, призначеного цього ж дня на 14 годину 00 хвилин, суд вважає вказану причину відсутності даного представника в судовому засіданні неповажною з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд звертає увагу, що в судове засідання, призначене на 08.07.2021, представник військової частини №2138 (Одеського прикордонного загону) - Васьовчик О.В. надав клопотання про відкладення розгляду справи (а.с.99 т.6) та в.о. керівника військового прокурора Одеського гарнізону надав до суду заяву про перенесення судового засідання призначеного на 08.07.2021 (а.с.103-103 т.6).

На підставі викладеного, судове засідання, призначене до 08.07.2021 відбулось за участю представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - адвоката Кузнецової Л.О. і представника Кабінету Міністрів України - Мартинюк О.М., що підтверджується протоколом судового засідання (а.с.104-105 т.6) та в ньому оголошено перерву до 16 години 00 хвилин 14.07.2021.

Представників сторін, у тому числі представника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України сповіщено заздалегідь телефонограмою про призначену дату судового засідання (а.с.107-109 т.6).

Таким чином, повідомлення сторін - представників військової частини №2138 (Одеського прикордонного загону) та військового прокурора Одеського гарнізону про час та місце судового розгляду здійснювалось з дотриманням процесуального законодавства та їм заздалегідь було відомо про судовий розгляд даної цивільної справи.

Крім того, суд звертає увагу, що судове засідання по даній справі призначено на 14.07.2021 до 16 години 00 хвилин, разом з тим, судове засідання щодо розгляду справи №420/6961/21 у Одеському окружному адміністративному суді, призначено на 14 годину 00 хвилин. Судове засідання по даній цивільній справі, призначене на 14.07.2021 розпочато із затримкою - о 16 годині 19 хвилин.

Отже, проміжок часу між судовими засіданнями був достатній для прибуття представника військової частини №2138 (Одеського прикордонного загону) - Васьовчик О.В. до Іллічівського міського суду Одеської області для участі у судовому засіданні.

Разом з тим, представник до суду не з`явився, що не перешкоджає продовженню розгляду справи без його участі.

Також, суд доходить до висновку про неповажність причин відсутності в судових засіданнях представника заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини №2138 - Богатир В.К., призначених на 08.07.2021 та 14.07.2021, з наступних підстав.

Так, в.о.керівника військового прокурора Одеського гарнізону надав до суду заяву про перенесення судового засідання призначеного на 08.07.2021 з підстав того, що існують кадрові зміни в Одеській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері та неукомплектованістю особового складу, зайнятістю усіх прокурорських працівників у інших, заздалегідь призначених судових засіданнях, тощо (а.с.102-103 т.6).

Разом з тим, до цієї заяви, доказів вказаних в заяві обставин кадрових змін в Одеській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері, неукомплектованості особового складу, зайнятість усіх прокурорських працівників у інших, заздалегідь призначених судових засіданнях - не надано.

Крім того, представник заступника військового прокурора Одеського гарнізону діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини №2138 - Богатир В.К., був належним чином повідомлений заздалегідь про судове засідання призначене на 14.07.2021 (а.с.109 т.6), однак до суду не з`явився, заяв про причини відсутності, або відкладення розгляду справи до суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що причини відсутності представників вказаних сторін є неповажними, що не перешкоджає продовженню розгляду справи без їх участі.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , - адвокат Кузнецова Л.О. просила суд розглянути справу по суті, посилаючись на те, що справа перебуває на розгляді в суді вже тривалий час, відсутні представники сторін раніше в судових засіданнях надали пояснення по справі та у їх присутності були досліджено матеріали даної цивільної справи.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію («Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод») та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини, як джерело права.

Вирішуючи питання про продовження розгляду справи без участі відповідних представників сторін, судом враховується прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка виходить з того, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Суд звертає увагу, що провадження в цій справі відкрито ще 03.04.2017 (існує тривалий розгляд справи), тому з метою уникнення порушень вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна та яка гарантує кожному учаснику процесу право на розгляд його справи судом упродовж розумного строку, суд дійшов до висновку про продовження розгляду справи без участі представників сторін, які були належним чином сповіщені про судовий розгляд справи, надали пояснення по справі та у їх присутності були досліджено матеріали даної цивільної справи.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені Судом та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що рішенням виконкому Овідіопольської районної ради трудящих №263с від 17.04.1953 у постійне користування в/ч № 2138 передано земельну ділянку площею 2,72 га для будівництва прикордонної застави із земель в/ч №40288 (а.с.59, 120 т.1).

Виконавчим комітетом Одеської обласної ради депутатів трудящих прийнято рішення №748с від 16.05.1953 про відвід земельної ділянки загальною площею 2,7 га під будівництво прикордонної застави в/ч №2138 за рахунок земель в/ч №40288 Міністерства оборони (відведені останньому на підставі розпорядження Ради Міністрів України від 20 червня 1952 року за № 771-071рс), яке затверджено розпорядженням Ради Міністрів УРСР 21 листопада 1953 року №1357-078-рс (а.с.57, 58, 121, 125, 126 т.1).

Земельна ділянка площею 2,71 га відповідно до акту землевпорядника Овідіопольської районної ради від 04 березня 1953 року виділена у натурі (а.с.127-129 т.1).

Рішенням Іллічівської міської ради «Про впорядкування нумерації об`єктів нерухомості по АДРЕСА_4 » №1309 від 23.11.2006, будівлі військового містечка присвоєно адресу: АДРЕСА_2 (а.с.132-134 т.1).

КП «Бюро технічної інвентаризації м.Іллічівська» 08.05.2007 складено технічний паспорт плану земельних ділянок і будівель, що розташовані на АДРЕСА_4 , які є власністю АДПСУ, а майно знаходиться в оперативному управлінні Одеського прикордонного загону (а.с.137, 138 т.1).

23 травня 2008 року складено технічний звіт з інженерно-геодезичних робіт по топографічній зйомці земельної ділянки військового містечка ПТС «Іллічівське» Одеського прикордонного загону (в/ч №2138) ДПСУ, що розташована на АДРЕСА_4 , який затверджений 11.06.2008 начальником управління та архітектури виконкому Іллічівської міської ради (а.с.139-143 т.1).

Рішенням Іллічівської міської ради №456/78-V від 25.07.2008 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності в межах Іллічівської міської ради з попереднім проведенням інвентаризації земель (а.с.182-184 т.2).

Рішенням Іллічівської міської ради №187-VI від 11.04.2012 погоджені переліки земельних ділянок щодо розмежування державної та комунальної власності на території Іллічівської міської ради, і відповідно до цього переліку до земельних ділянок, які передаються в комунальну власність, під №1594 зазначена ДПСУ площа земельної ділянки 0,9879 по АДРЕСА_4 , категорія землі: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення 15.03. для розміщення та постійної діяльності ДПСУ (а.с.195-207, 206 т.2; а.с.40-45 т.3).

Рішенням Іллічівської міської ради від 30.08.2013 №387/109-VI, а також рішенням Іллічівської міської ради від 25.12.2013 №439/90-VI Одеському прикордонному загону ДПСУ відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_4 (а.с.8-11 т.2).

Рішенням Іллічівської міської ради від 14.11.2014 №555/29-VI ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0980 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 , а 26.12.2014 прийнято рішення №571/50-VI, №571/52-VI про затвердження проекту землеустрою й передачу у власність ОСОБА_2 із земель житлової та громадської забудови Іллічівської міської ради земельної ділянки площею 0,0980 га в АДРЕСА_1 , кадастровий №5110800000:02:026:0007 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (а.с.45, 55, 56, 70-77 т.1; а.с.57-75 т.2).

Між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 29.01.2016 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0980 га в АДРЕСА_1 , кадастровий № 5110800000:02:026:0007 (а.с.47, 48 т.1).

На підставі договору дарування земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 11.03.2016 останній став власником земельної ділянки площею 0,0980 га в АДРЕСА_1 , кадастровий №5110800000:02:026:0007 (а.с.5-7, 45-49, 86-89 т.1).

Розпорядженням Чорноморського міського голови від 07.12.2016 №460 створено комісію з проведення службового розслідування щодо відсутності документів, які стали підставою для прийняття рішень про надання ОСОБА_2 дозволу на відведення земельної ділянки (а.с.56 т.3).

Чорноморська міська рада прийняла рішення №202/11-VII від 27.01.2017 «Про надання Південному регіональному управлінню ДПСУ дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га у постійне користування на АДРЕСА_2 » (а.с.5, 6 т.2).

Актом службового розслідування від 07.02.2017 року №1 рекомендовано матеріали службового розслідування та копії документів направити до Чорноморського відділення поліції Одеської області на предмет порушення кримінального провадження про шахрайство та підроблення документів, на підставі яких Чорноморською міською радою прийняті рішення №555/29-VI від 14.11.2014, №571/50-VI, №571/52-VI від 26.12.2014 та рекомендувати міському голові вирішити питання про скасування зазначених рішень (а.с.57-67 т.3).

Зокрема, з акту №1 від 07.02.2017 вбачається, що ДП Одеським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою розроблені схеми на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_5 , а винесено в натуру ці земельні ділянки фактично по АДРЕСА_4 ; в актах прийому-передачі межових знаків на зберігання, наданих у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок зазначено АДРЕСА_3 (а.с.61 т.3).

За повідомленням ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 30 травня 2018 року межа військової частини, позначеної на схематичній карті, починаючи з північно-заходу, проходить на схід від південної межі с.Барабой Овідіопольського району вдовж південної межі колишнього ДП «СП ім.Трофімова» на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району до південної межі м.Чорноморська межуючи із землями морського порту. Далі межі військової частини, огинаючи територію морського порту проходить на південь до Чорного моря і по берегу, вдовж Чорного моря до південної частини межі с.Санжійка Овідіопольського району. Далі межа військової частини проходить на північ, огинаючи межі с. Санжійка зі сходу, потім на захід до р. Барабой і повертає на північ до початкової точки опису (а.с.163-191 т.3).

Відповідно до висновку земельно-технічної експертизи від 11.09.201 №871/2018 підстави вважати, що земельна ділянка кадастровий №5110800000:02:026:0007 (фактично розташована в межах м.Чорноморська) накладається на місце розташування земельної ділянки площею 2,72 га (в південній частині ділянки в/ч 40288) відсутні (а.с.199-203 т.3).

Рішенням Іллічівської міської ради №187-VІ від 11.04.2012 року погоджено перелік земельних ділянок, які залишаються у державній власності у межах АДРЕСА_6 на території Іллічівської міської ради (а.с.40-45 т.3).

Рішенням Іллічівської міської ради «Про впорядкування нумерації об`єктів нерухомості по АДРЕСА_4 » від 23 листопада 2006 року №1309, будівлі військового містечка присвоєно адресу: АДРЕСА_2 (а.с.132-135 т.1).

08.05.2007 КП «Бюро технічної інвентаризації м.Іллічівська» складено технічний паспорт на будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , які є власністю АДПСУ, а майно знаходиться в оперативному управлінні Одеського прикордонного загону (а.с.137-138 т.1).

ТОВ «ГЕОНОВА» 23.05.200 складено технічний звіт з інженерно-геодезичних робіт по топографічній зйомці земельної ділянки військового містечка ПТС «Іллічівське» Одеського прикордонного загону (в/ч №2138) ДПСУ, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 (а.с.139-142 т.1).

Також, судом досліджено листування Одеського прикордонного загону та Чорноморської міської ради щодо надання викопіювання з генерального плану міста земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 для підготовки документів щодо відведення даної земельної ділянки для розташування на ній військової частини та видачі свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомості (а.с.143-151 т.1).

Відповідно до архівної довідки центрального архіву Міністерства оборони №2117/2018 від 05.07.2018, в документах в/ч №2138 відомості щодо відводу в/ч земельної ділянки відсутні (а.с.164 т.3).

Також, судом досліджено копії:

- листа командира в/ч №2138 за жовтень 1952 року про виділення земельної ділянки під будівництво військового загону в селі Сайжейка та відповіді заступника голови виконкому облради депутатів трудящих (а.с.165-166 т.3);

- архівних документів за 1952-1953 роки (рішення, довідки, висновки і т.і.) щодо виділення земельної ділянки в/ч №40288 Одеського воєнного округу в с.Санжійці Овідіопольського району (а.с.167-190 т.3);

- фрагментів топографічних карт (а.с.153-157, 161 т.1; а.с.53-56 т.2);

- проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_2 (а.с.57-69 т.2);

- проекту землеустрою щодо розмежування земель державної та комунальної власності в межах населених пунктів АДРЕСА_6 на території Іллічівської міської ради Одеської області (а.с.177-181 т.2);

- протоколу засідання комісії щодо визначення земель, що залишаються в державній власності та тих, що передаються до земель комунальної власності Іллічівської міської ради (а.с.184-211 т.2);

- витягу з історичного формуляру в/ч 2138 (а.с.18-27 т.4);

- виписок щодо історії Бугових хуторів, роздрукованих з інтернет-видань (а.с.28-45 т.4);

- фотозображень та витягів з газетної статті (а.с.75-91 т.4);

- розпорядження Ради Міністрів Української РСР №816-081-рс від 23 червня 1952 року, яким відведено Міністерству державної безпеки СРСР для управління прикордонних військ Молдавського округу під будівництво об`єктів прикордонної застави - 2,5 га землі в постійне користування із земель колгоспу ім.Буденного, Одеського району Одеської області (а.с.92 т.4);

- листування командира в/ч №40288 щодо виділення земельної ділянки (а.с.93 т.4);

- облікової картки на інженерні споруди (а.с.12-14 т.5);

- інвентарної картки №104 обліку основних засобів (а.с.15 т.5);

- архівних документів щодо відводу в Овідіопольському районі земельної ділянки площею 3300,00 га під зенітний і морський полігон (а.с.18-36 т.5).

ІV. Оцінка Суду.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 13 ЗК України, статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статей 9, 14 Закону України "Про Збройні Сили України" землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління об`єктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України (військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються в постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України (статті 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони").

Відповідно до частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що рішенням виконкому Овідіопольської районної ради трудящих №263с від 17.04.1953 у постійне користування в/ч №2138 передано земельну ділянку площею 2,72 га для будівництва прикордонної застави із земель в/ч 40288.

Разом з цим, з 1953 року проект технічної документації із землеустрою із встановленням меж цієї земельної ділянки не розроблявся.

Лише у листопаді 2013 року до Іллічівської міської ради Одеської області надійшла заява Одеського прикордонного загону Державної прикордонної служби України про надання згоди на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 , за результатом розгляду якої рішенням Іллічівської міської ради №439/90-VІ від 25.12.2013 відмовлено у наданні такого дозволу з підстав невідповідності місця розташування земельної ділянки генеральному плану міста Іллічівська (а.с.8 т.2).

У січні 2017 року Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України повторно звернулося до Чорноморської міської ради із заявою про надання згоди на виготовлення технічної документації земельної ділянки площею 2,72 га, присвоєння кадастрового номеру та передачу в постійне користування для експлуатації оборонних об`єктів, будівель і споруд та забезпечення охорони державного кордону України.

Разом з цим, відповідно до листа відділу Держгеокадастру у м.Іллічівську Одеської області №22-1531-0.1-23/2-17 від 12.01.2017 згідно наявної у відділі проектної документації площа земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , складає приблизно до 1 гектару (а.с.78 т.1).

На підставі вказаного вище листа рішенням Чорноморської міської ради №202/11-VIІвід 27.01.2017 Південному регіональному управлінню Державної прикордонної служби України надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га в постійне користування за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.78 т.1).

Також у матеріалах справи є лист відділу земельних ресурсів Іллічівської міської ради від 12.05.2008, відповідно до змісту якого за військовою частиною на АДРЕСА_2 рахується земельна ділянка площею 1,6 га (а.с.87 т2).

У додатку до рішення Іллічівської міської ради №187-VI від 11.04.2012 визначено, що площа земельної ділянки Державної прикордонної служби України на АДРЕСА_4 становить 0,9879 га (а.с.206 т.2).

За повідомленням ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 30.05.2018 межа військової частини, позначеної на Схематичній карті, починаючи з північного-заходу, проходить на схід від південної межі с. Барабой Овідіополького району вдовж південної межі колишнього ДП «СП ім.Трофімова» на території Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району до південної межі м. Чорноморська, межуючи із землями морського порту. Далі межа військової частини, огинаючи територію морського порту, проходить на південь до Чорного моря і по берегу, вдовж Чорного моря до південної частини межі с. Санжійка Овідіопольськаого району. Далі межа військової частини проходить на північ, огинаючи межі с. Санжійка зі сходу, потім на захід до р. Барабой і повертає на північ до початкової точки опису (а.с.163-191 т.3).

Крім того, у висновку земельно-технічної експертизи №871/2018 від 11.09.2018 зазначено, що підстави вважати, що земельна ділянка кадастровий №5110800000:02:026:0007 (фактично розташована в межах м.Чорноморська) накладається на місцерозташування земельної ділянки площею 2,72 га (в південній частині ділянки в/ч №40288), відсутні (а.с.198-203 т.3).

Отже, суд доходить до висновку, що сторонами на підтвердження заявлених вимог надано документи, в яких містяться різні відомості щодо розміру земельної ділянки, що перебуває в користуванні Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України та земельна ділянка ОСОБА_1 не накладається на земельну ділянку позивача за зустрічним позовом.

Крім того, згідно ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

З огляду на вказані положення Земельного кодексу України спірна земельна ділянка з кадастровим №5110800000:02:026:0007, яка належить ОСОБА_1 є сформованою.

Разом з тим, земельна ділянка, яка перебуває у користуванні в/ч №2138 відповідним критеріям не відповідає.

На підставі викладеного, підстави для скасування рішення Чорноморської міської ради № 571/50-VIвід 21.12.2014, визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки та її повернення - відсутні.

Крім того, суд вважає неспроможними доводи позивача за зустрічним позовом, що правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку до цього часу не оформлено, з підстав того, що ЗК УРСР 1922 року не передбачав видачу державних актів та реєстрації прав землекористування, а ЗК УРСР 1970 року і 1990 року не передбачали підстав припинення права користування земельною ділянкою через те, що не оформлено або не переоформлено раніше надане право користування земельною ділянкою, з наступних підстав.

На момент виділення військовій частині №2138 у постійне користування земельної ділянки, площею 2,72 га із земель військової частини №40288 Одеського військового округу (на підставі Розпорядження ради Міністрів Української РСР №1357-078-рс від 21.11.1953 року та витягу з додатку до цього розпорядження, діяв перший Земельний кодекс УСРР, прийнятий 25 жовтня 1922.

Другий Земельний кодекс УРСР прийнято 8 липня 1970, введено у дію 1 січня 1971.

За період часу з 1953 року по теперішній час земельне законодавство змінилось. Було прийнято земельні кодекси 1970 року, 1990 року, 2001 року.

Так, відповідно до ст.168 Земельного кодексу УСРР 1922 року, землеустрій має завданням впорядкування існуючих землекористувань і освіту нових, відповідно до прав на землю і вимог господарсько-технічної доцільності. Примітка. Розробка і видання господарсько-технічних правил землеустрою покладається на Народний Комісаріат Землеробства.

Згідно ст.173 Земельного кодекс УСРР 1922 року, розміри земель, що відводяться учасникам землеустрою, визначаються по наступних підставах: а) при відведеннях земель державним організаціям, установам і підприємствам, а також для міст і поселень міського типу - пропорційно доведеною ними землевпоряджувальним установам дійсної потреби в землі і можливості найближчим часом фактично використати її за призначенням; б) при облаштуванні земель існуючих земельних суспільств і відособлених поліпшених господарств (дворів) - по кількості земель, закономірно їм наданих в трудове користування; в) при розділах і виділах земель в земельних суспільствах - по числу розподільних одиниць, що припадають на частку учасників землеустрою; г) при розподілі і відведенні земель вільного земельного фонду для потреби переселення і розселення - по особливо встановлених для цього нормах, а при їх відсутності - по фактичній можливості трудового освоєння земель тими, кому вони надаються; д) при наданні земель установам, суспільствам і особам на особливих підставах (оренда, концесії і ін.) - за умовами відповідних договорів або вказівками спеціальних розпоряджень, що відносяться до цих випадків.

Відповідно до ст.178 Земельного кодексу УСРР 1922 року, за виконання землевпоряджувальних дій стягається землевпоряджувальними установами особлива плата із сторін, в інтересах яких ці дії виконуються. У випадках виробництва в обов`язковому порядку дій за освітою земельних фондів спеціального призначення (переселенського, концесійного та ін.), витрати по землеустрою відносяться на державні кошти.

Також, відповідно до ст.180 Земельного кодексу УСРР 1922 року, справи по землеустрою робляться в наступній поступовості: 1) порушення землевпоряджувальної справи; 2) підготовка землевпоряджувальної справи, складання землевпоряджувального проекту і вручення його учасникам землеустрою; 3) затвердження проекту землеустрою і приведення його і виконання зі встановленням на місці пограничних межових знаків; 4) складання і видача сторонам землевпоряджувальних документів.

Згідно ст.ст.187-188 Земельного кодексу УСРР 1922 року, складання проекту землеустрою полягає в детальній і точній вказівці місць відведення земель учасникам землеустрою, з дотриманням їх прав і законних інтересів, а також вимог господарсько-технічних правил землеустрою, і із зображенням відведення земель на проектному плані землеустрою. Проектовані межі земель позначаються на місці тимчасовими знаками, а за відсутності суперечок і скарг зміцнюються постійними межовими знаками. Складений проект землеустрою вручається сторонами на плані і в натурі із складанням особливого протоколу. При цьому землевпорядник зобов`язаний всемірно прагнути до узгодження побажань сторін, не на шкоду, проте, вимогам землеустрою, вносячи в проект, у випадках необхідності, доцільні зміни і виправлення.

Відповідно до ст.191 Земельного кодексу УСРР 1922 року, виконання проекту землеустрою полягає в зміцненні проектованих на місцевості меж землекористування постійними межовими знаками, з державним гербом У. С. С. Р. на них.

Згідно ст.193 Земельного кодексу УСРР 1922 року, після остаточного затвердження проектів землеустрою землевпорядними установами складаються і, після державного запису освічених землекористувань (земельній реєстрації), видаються учасникам землеустрою належно засвідчені документи. У названих документах мають бути зазначені межі, місце розташування, простір і склад землекористувань, а також показані їх назви, найменування землекористувачів, час виконання землеустрою і його основа, умови землекористування і інші істотні відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою. Справжні землевпоряджувальні плани, акти і діловодства зберігаються при землевпоряджувальних установах.

Відповідно до ст.195 Земельного кодексу УСРР 1922 року, державний запис землекористувань (земельна реєстрація) має завданням в інтересах загальнодержавного управління землями, а також для потреб різних галузей народного господарства і для обгороджування прав і інтересів землекористувачів збирати і зберігати в систематичному і наочному виді, вірні і своєчасні відомості про правове і господарське положення усіх землекористувань. У вказаних цілях в земельну реєстрацію включаються наступні відомості про кожну земельну ділянку: а) про місце розташування і назву земельної ділянки, про кількість землі в нім усій взагалі і по окремих угіддях, про найважливіші будівлі і господарські обзаведення, б) про найменування землекористувачів і обґрунтування, по яких землекористувачам надані ділянки, в) відомості про особливі повноваження і повинності, пов`язані з використанням ділянки, і г) інші відомості, включення яких в реєстрацію буде передбачено подальшим розпорядженням.

Відповідно до ст.199 Земельного кодексу УСРР 1922 року, обов`язковій відмітці в актах реєстрації по кожному землекористуванню підлягають: а) постанови землевпоряджувальних установ про виробництво землеустрою і про затвердження землевпоряджувальних проектів; б) припинення права на землю, надану в трудове користування; в) зміна у складі земель, що знаходяться в користуванні земельного суспільства, вступ в суспільство нових дворів з боку і вихід дворів з суспільства; статути земельних суспільств і зміни цих статутів; вироки земельних суспільств про обрання і зміну способів землекористування, про загальні переділи, знижку і накидку наділів; г) розділ трудових землеробських господарств (дворів), зміна домогосподарів, договори про трудову оренду земель; д) виникнення суперечок про землі і остаточні рішення по них земельних судових комісій; е) встановлення і відновлення меж, і ж) інші акти, обов`язкова реєстрація яких буде встановлена подальшими розпорядженнями.

Згідно ст.200 Земельного кодексу УСРР 1922 року, виробництво земельної реєстрації покладається на Наркомзем і його місцеві органи.

Суд вкотре звертає увагу, що з 1953 року проект технічної документації із землеустрою із встановленням меж цієї земельної ділянки позивачем за зустрічним позовом не розроблявся, оскільки доказів затвердження проектів землеустрою землевпорядними установами із зазначеними межами, місцем розташування, складом землекористувань, тощо до суду на надано.

Так само не надано суду доказів розробки проекту технічної документації із землеустрою із встановленням меж спірної земельної ділянки і під час дії другого (1971 року), третього (1990 року) Земельного Кодексу та після 27.01.2017 (прийняття Рішення Чорноморської міської ради Одеської області №202/11-VIІ «Про надання Південному регіональному управлінню ДПСУ дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,0 га у постійне користування на АДРЕСА_4 ).

Також, суд керується іншими нормами законодавства України.

Так, згідно ст.125 Земельного кодексу України (№2768-III, 25.10.2001), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 в редакції Закону №1066-VI від 05.03.2009).

Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України (№2768-III, 25.10.2001), право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 в редакції Закону №1066-VI від 05.03.2009 із змінами, внесеними згідно із Законами №3521-VI від 16.06.2011, №5059-VI від 05.07.2012; в редакції Закону № 3613-VI від 07.07.2011).

Згідно ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV, 01.07.2004, державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек (статтю 13 доповнено новою частиною першою згідно із Законом №1666-VIII від 06.10.2016).

На кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

Розділ Державного реєстру прав складається з чотирьох частин, що містять відомості про:

1) нерухоме майно та його ціну (вартість) (у тому числі ідентифікатор об`єкта будівництва (закінченого будівництвом об`єкта) в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва - для об`єктів нерухомого майна, яким присвоєно ідентифікатор до реєстрації відповідного речового права) (Пункт 1 частини третьої статті 13 із змінами, внесеними згідно із Законом № 199-IX від 17.10.2019)

2) право власності та суб`єкта (суб`єктів) цього права;

3) інші речові права та суб`єкта (суб`єктів) цих прав, а також ціну (вартість) таких речових прав чи розмір плати за користування чужим нерухомим майном;

4) обтяження речових прав на нерухоме майно та суб`єкта (суб`єктів) цих обтяжень.

Відомостями про земельну ділянку, що вносяться до Державного реєстру прав, є відомості про її кадастровий номер.

Відповідно до ст.18 ч.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV від 01.07.2004, державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов`язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 1 січня 2013 року.

Згідно з вказаними вище положеннями діючого Земельного кодексу України, а також вимог ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за відсутності в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку права на неї не можуть бути зареєстровані в Державному реєстрі прав.

Крім того, частиною першою статті 79-1 ЗК України 2002 року (назва статті 79-1 в редакції Закону №340-IX від 05.12.2019) визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частини третя, четверта, дев`ята статті 79-1 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з частиною першою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Статтею 377 ЦК України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Суд доходить до висновку, земельна ділянка площею 2,72 га, яка виділена для військової частини №2138 під будівництво будівель і споруд прикордонної застави було надано у постійне користування земельну ділянку із земель військової частини №40288 Одеського військового округу відповідно до розпорядження ради Міністрів Української РСР №1357-078-рс від 21.11.1953 року та витягу з додатку до цього розпорядження, не сформована згідно з положеннями частин першої, третьої, четвертої та дев`ятої статті 79-1 ЗК України.

Межі цієї земельної ділянки не визначені, не внесена інформація щодо неї до Державного земельного кадастру відповідно до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр", не присвоєно їй кадастрового номеру.

Отже, оскільки земельна ділянка, про захист права на яку просить військова частина №2138, військова прокуратура Одеського гарнізону, яка діє в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини № 2138, не сформована, відсутні дані про її межі, не присвоєно їй кадастрового номеру, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не надано, дані про неї у Державному земельному кадастрі відсутні, вона не може бути об`єктом цивільних прав, в звязку з чим позов військової частини №2138 не підлягає задоволенню.

Відповідно до Постанови Верховного Суду по справі №352/1369/19 від 01.04.2020 зроблено висновки, що земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,23 га, розташована по АДРЕСА_1, не сформована відповідно до положень частин першої, третьої, четвертої, дев`ятої статті 79-1 ЗК України, не визначені межі цієї земельної ділянки, не внесена інформації про неї до Державного земельного кадастру, не присвоєно їй кадастровий номер, тому вона не може бути об`єктом цивільних прав.

Отже, доказів того, що земельна ділянка площею площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_6 №5110800000:02:026:0007, яка належить ОСОБА_1 відноситься до земель оборони, а за формою власності до державної власності, позивачем за зустрічним та об`єднаним позовом суду не надано.

Зазначені обставини, як кожен окремо, так і в сукупності, Суд розцінює як не доведення за зустрічним та об`єднаним позовом свого порушеного права, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позову.

Також, суд не може прийняти до уваги, як належний та допустимий доказ незаконності оскаржуваного рішення та скасування акту індивідуальної дії, акт службового розслідування №1 від 07.02.2017 року, на який посилаються представники позивача за зустрічним та об`єднаним позовами, з наступних підстав.

Згідно за ст.ст.76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно за ст.ст.79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, за вимогами вищезазначених норм, висновки службового розслідування мають ґрунтуватись на фактичних обставинах, підтверджуватись належними доказами та не можуть ґрунтуватись на припущеннях.

Суд зазначає, що акт службового розслідування №1 від 07.02.2017 року, на який посилаються позивачі за зустрічним та об`єднаним позовом повинно бути здатним призвести до встановлення фактів та до встановлення і покарання винних осіб.

Оцінюючи обґрунтованість вищезазначеного акту службового розслідування, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять матеріалів, які стали підставою проведення службового розслідування, які визначені у додатку.

Так, в акті службового розслідування є посилання документи, які досліджувались комісією, а саме:

- технічні матеріали і документи, що підтверджують розмір земельної ділянки, розроблені ДП «Одеський науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою»;

- рекомендації постійної депутатської комісії (протокол від 16.10.2014 №117);

- схеми кадастрової зйомки земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7;

- заява ОСОБА_2 від 18.12.2014 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власніть площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_6 , проект землеустрою та витяг з ДЗК;

- схеми кадастрових планів земельних ділянок по проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;

- акти прийомки передачі межових знаків на зберігання, наданих у проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок;

- висновки ДП «Одеський науково-дослідний інститут землеустрою» від 15.12.2014 №30-30-2/1159 та від 15.12.2014 №30-30-2/1160, узгодженими головою постійної депутатської комісії, начальником організаційного відділу, першого заступника міського голови, секретаря ради;

- службова записка начальника організаційного відділу від 02.12.2016 №273 щодо відсутності документів технічного паспорту та свідоцтва про право власності;

- лист - відповідь начальника КП БТІ Чорноморської міської ради від 15.12.2016 №В-313;

- запит голови комісії до начальника відділу державної реєстрації прав на нерухоме майно від 14.12.2016 №1-17-1195;

- інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності стосовно ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;

- лист ДП «Одеський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» від 26.12.2016 №3192;

- оригінали проктів землеустрою щодо відведення земельних ділянко ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у власність;

- інструкції з діловодства в Іллічівській міській раді та виконавчому комітеті, затвердженій рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради від 30.08.2012 №550;

- рішення виконавчого комітету від 29.01.2015 №42 «Про розподіл обов`язків між міським головою, секретарем міської ради, заступником міського голови…»;

- положення про структурні підрозділи, тощо.

Проте, матеріали даної цивільної справи зазначених документів не містять.

Крім того, копія акту службового розслідування, наявна в матеріалах не засвідчена належним чином та поганої якості.

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності та що сторони провадження повинні мати право очікувати застосування вищезазначених норм. Цей принцип так само застосовується до процедур, що були використані для проведення службового розслідування та складання відповідних висновків.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає в тому, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, на оцінці всіх фактів та обставин, що мають значення. В рішенні №37801/97 від 1 липня 2003 по справі "Суомінен проти Фінляндії" Європейський суд вказав, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень, а в рішенні від 10 лютого 2010 у справі Серявін та інші проти УкраїниЄвропейський суд відзначив, що у рішеннях судів та органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. В рішенні від 27 вересня 2010 по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" Європейський суд зазначив, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Як зазначено в рішенні ЄСПЛ по справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Принцип презумпції невинуватості є обов`язковим для будь-яких суб`єктів владних повноважень (справа "Аллене де Рібемон проти Франції").

Порушення цього принципу може відбуватися шляхом прийняття посадовою особою протиправних рішень.

Суд враховує, що принцип презумпції невинуватості перш за все є гарантією процесуального характеру по кримінальних справах, але за висновками ЄСПЛ його сфера застосування є значно ширшою: він є обов`язковим не тільки для кримінального суду, який приймає рішення щодо обґрунтованості обвинувачення, але й для всіх інших державних органів. Так, на думку ЄСПЛ, замах на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від суду чи судді, але й від інших публічних влад.

Так, аналізуючи змість акту службового розслідування, за його результатами, комісією прийнято висновки:

- рекомендувати Чорноморському міському голові направити матеріали службового розслідування та копії документів до Чорноморського відділення поліції Одеської області на предмет порушення кримінального провадження про шахрайство та підроблення документів, на підставі яких прийняті рішення Чорноморською міською радою №555/29-VI від 14.11.2014 року, №571/50-VI від 26.12.2014 і №571/52-VI від 26.12.2014;

- рекомендувати міському голові вирішити питання про скасування рішень Чорноморської міської ради№555/29-VI від 14.11.2014, №571/50-VI від 26.12.2014 і №571/52-VI від 26.12.2014.

Отже, фактично висновки за даним актом пов`язані з кримінальним провадженням (переслідуванням) конкретних осіб.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до загальних підстав цивільно-правового законодавства України, сам по собі факт проведення та наявність акту службового розслідування, ще не породжує обов`язку відповідальності будь-якої особи, оскільки необхідно довести наявність всіх складових будь-якої (цивільно-правової, або адміністративної, чи кримінальної) відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

При цьому відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ст.62 Конституції України - особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Разом з тим, в матеріалах справи не міститься доказів притягнення будь-яких конкретних осіб до кримінальної, адміністративної або цивільно-правової відповідальності, тощо.

Зазначене свідчить про неналежність акту службового розслідування №1 від 07.02.2017 року, як належного та допустимого доказу в обґрунтування позиції сторони позивачів за зустрічним та об`єднаним позовами.

Також, відмовляючи в задоволенні зустрічного та об`єднаного позовів в частині скасування акту індивідуальної дії, визнання договору купівлі-продажу недійсним, суд керується наступним.

Згідно ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положеннями ЗК України та Конституції України визначено, що затвердження проектів землеустрою, передача земельної ділянки у власність або у користування є правом міської ради, також законодавством не встановлено обмежень права надання дозволу на розробку проекту землеустрою ділянки визначеному колу осіб, тобто міська рада мала право надання зазначеного дозволу позивачу та відповідачу у праві одночасно. Означені права міської ради є дискреційними та створюють можливість на власний розсуд визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень.

У суду відсутні підстави стверджувати, що технічна документація щодо земельної ділянки площею 0,098 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівль та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110800000:02:026:0007 виготовлена з порушеннями ЗК України.

Оскільки положення ЗК України передбачають розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, як умову передачі земельної ділянки у власність, а позивачі за зустрічним та об`єднаним позовом проєкту землеустрою не надали, унаслідок чого рішення Іллічівської міської ради №571/50-VI від 31.12.2014 не створює юридичних наслідків для останніх.

Отже, оскаржуване позивачами рішення Чорноморської (Іллічівської) міської ради Одеської області відповідає закону та фактичним обставинам справи.

Крім того, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військовій частині №2138 земельну ділянку площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_6 , суд керується наступним.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Згідно зі статями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок, що «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Як встановлено судом відведення земельної ділянки ОСОБА_2 відповідало приписам ст.118 ЗК України.

Рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування перерозподілити землю інакше після встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості), одержання власником або землекористувачем документів, що посвідчують право на них та державної реєстрації не може бути підставою для припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою як повністю, так і частково, оскільки визначений ст.ст.140, 141 ЗК України перелік підстав для цього є вичерпним.

У частині першій статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, в/ч №2138 не доведено, що оспорюваним договором купівлі-продажу за реєстровим номером №91 від 29.01.2016, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 608824751108) порушено будь-яке право в/ч №2138, або іншого органу, яке може бути поновлено шляхом визнання цього договору недійсними.

Відмовляючи в частині вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути державі в особі Адміністрації Державної прикордонної служби України та військовій частині №2138 земельну ділянку площею 0,0980 га за адресою: АДРЕСА_6 , суд керується наступним.

За змістом статей 387, 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Водночас Адміністрація Державної прикордонної служби України та військова частина №2138 не вчинили дій щодо формування цієї частини земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, тому позивачі за зустрічним та об`єднаним позовом не вправі вимагати її повернення з володіння ОСОБА_1 , який є добросовісним набувачем.

Положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і "майном".

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі "Трегубенко проти України").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності", як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

При розгляді справи має бути враховане також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування з приватної власності майна на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 щодо зобов`язання військової частини №2138 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка належить йому на праві приватної власності, площею 0,098 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110800000:02:026:0007, шляхом її звільнення та надання вільного доступу до земельної ділянки, суд керується наступним.

Стаття 41 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути протиправно позбавлений його власності.

Згідно ч.1, 2 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ч.1 ст.391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.3 ст.212 ЗК України повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Розгляд питань про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а також вирішення інших земельних спорів, що відповідно до визначеної ЗК компетенції розглядалися органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, здійснюється судами в порядку цивільного судочинства (абз.2 п.1 ПП ВСУ №7 від 16.04.2004).

Власник майна вправі звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов)

В разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов) (ст.391 ЦК України).

Частинами 2, 3 ст.152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як встановлено вище за текстом рішення, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки ділянкою площею 0,0980 га (кадастровий номер 5110800000:02:026:0007), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач просить суд усунути перешкоди у користуванні даною земельною ділянкою шляхом безперешкодного доступу до неї, посилаючись на те, що у липні 2016 року він у черговий раз приїхав на земельну ділянку і виявив, що на ній встановлений паркан та ворота, а також стенд з попереджувальним написом, що територія охороняється Збройними силами України, озброєний охоронець не пропустив його до земельної ділянки.

Суд вважає такі вимоги обґрунтованими, адже в судовому засіданні встановлено наявність перешкод з боку військової частини №2138 у користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,0980 га (кадастровий номер 5110800000:02:026:0007), розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , належної йому на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу земельної за реєстровим номером №91 від 29.01.2016, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко В.М. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 608824751108).

Отже, в судовому засіданні доведено порушення прав позивача ОСОБА_1 , що підлягають захисту у судовому порядку.

Відповідно до статті Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання, зокрема з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Відповідно до п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене вище, приймаючи до уваги фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для надання оцінки решті доводів, наведених сторонами по справі в обґрунтування власних правових позицій, оскільки їх дослідження судом у будь-якому випадку не матиме наслідком спростування висновків, до яких суд дійшов по тексту рішення вище щодо суті позовних вимог.

З цих підстав, керуючись ст.ст.2, 5, 10-13, 18, 141, 258-259, 263 Цивільного - процесуального кодексу України, Суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини №2138 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - задовольнити повністю.

Зобов`язати військову частину №2138 (ЄДРПОУ 14321386) усунути перешкоди позивачу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в користуванні земельною ділянкою, яка належить йому на праві приватної власності, площею 0,098 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5110800000:02:026:0007, шляхом її звільнення та надання вільного доступу до земельної ділянки.

У задоволенні позову заступника військового прокурора Одеського гарнізону, діючого в інтересах Адміністрації Державної прикордонної служби України і військової частини № 2138 до Чорноморської міської ради Одеської області, ОСОБА_1 (треті особи: Кабінет Міністрів України, Державна прикордонна служба України, ОСОБА_2 ) про визнання незаконним рішення, зобов`язання повернути земельну ділянку та зустрічного позову військової частини №2138 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватний нотаріус Чорноморського міського нотаріального округу Одеської області Шевченко Валерія Марківна) про визнання договору купівлі-продажу недійсним - відмовити повністю.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення виготовлено 23 липня 2021 року.

Суддя Іллічівського міського суду

Одеської області М.І.Петрюченко