Рішення № 985340, 25.09.2007, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"25" вересня 2007 р.

Справа № 4/208

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І.

розглянувши справу № 4/208

за позовом: приватного підприємства "Атлантікс", м. Южноукраїнськ Миколаївської області

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-гарант-цукор", м. Новоукраїнка

про стягнення 67842,42 грн.

Представники сторін:

Від позивача - Жосан Л.О., засновник;

Від позивача - Пуріхов М.В., директор;

Від відповідача – участі не брали. Про час та місце розгляду справи відповідач належним чином повідомлений у відповідності до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України. Вручення відповідачу повідомлення підтверджується отриманим від нього клопотанням про відкладення розгляду справи на іншу даті через його зайнятість в іншому процесі.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-гарант-цукор" заборгованості за виконані підрядні роботи в розмірі 57231 грн. 20 коп., штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 10117 грн. та втрат від інфляції у зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання на суму 6850 грн. 75 коп. на загальну суму за уточненими позовними вимогами 74199 грн. 78 коп. на користь приватного підприємства "Атлантікс", м. Южноукраїнськ Миколаївської області.

Відповідач письмові заперечення на позовні вимоги не надав, позовні вимоги не заперечив. Клопотання представника відповідача №174 від 24.09.2007 року яке надійшло до суду в день розгляду справи судом залишено без задоволення, оскільки представники позивача прибули в судове засідання, погодились на розгляд справи без участі представника відповідача та вважають його клопотання необґрунтованим, оскільки представник відповідача не надав доказів про необхідність його особистої участі в розгляді справи через відсутність інших представників, які можуть забезпечити представництво відповідача при розгляді справи судом. Крім того, надана представником довіреність №2 визначає повноваження Кушнірова О.М. представляти інтереси відповідача по у всіх інстанціях у тому числі в господарських, цивільних, адміністративних, третейських судах, а не має конкретного визначення на участь саме Кушнірова О.М в розгляді справи №4/208.

Поряд з цим, господарський суд приймає до уваги, що передбачений ст. 69 ГПК України строк розгляду справи закінчується, а сторонами не подано клопотання про проводження строку розгляду справи. Господарський суд вважає, що відповідач мав можливість виконати вимоги суду про представлення пояснень чи можливих заперечень згідно до ухвали про порушення справи від 08.06.2007 року, однак вимогу суду не виконав, пояснень чи можливих заперечень до суду не подав.

20.09.2007 року позивачем через канцелярію суду подано заяву в порядку ст.22 ГПК України, якою збільшено розмір позовних вимог враховуючи, що позивач звернувся з первісним позовом до суду 25.05.2007 року і з часу звернення пройшло вже 118 календарних днів. На суму збільшених позовних вимог позивач сплатив державне мито та надав до суду докази про направлення копії позовної заяви про збільшення позовних вимог відповідачу. Позовна заява приймається до розгляду судом.

Таким чином, остаточно заявлені позовні вимоги викладені наступним чином: заявлено до стягнення заборгованість в сумі 74199 грн. 78 коп., з яких сума основного боргу в розмірі 57231 грн. 20 коп., втрати від інфляції в розмірі 6850 грн. та пеня в сумі 10117 грн. 83 коп.

Справу розглянуто за наявними в справі документами у відповідності до ст.75 ГПК України.

Проаналізувавши правовідносини, що виникли між учасниками спору та надавши їм правову оцінку, заслухавши представників сторін, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Згідно до договору №12 від 27.07.2006 року на виконання капітальних ремонтних робіт м'якої покрівлі головного корпусу цукрового заводу загальною площею 2848 кв.м. (надалі договір) приватне підприємство "Атлантікс", м. Южноукраїнськ Миколаївської області виконало ремонтні роботи та згідно до актів приймання – передачі виконаних робіт в вересні 2006 року провело передачу виконаних робіт повноважному представнику згідно до акту № 1 від 20.09.2006 року на суму 100231 грн. 20 коп.

На виконання умов п. 3.2 договору відповідач до початку проведення робіт 04.08.2006 року перерахував на розрахунковий рахунок позивача 30% вартості робіт по договору в розмірі 33000 грн. Крім того, після прийняття виконаних робіт порушуючи умови договору про проведення оплати протягом 10 банківських днів з моменту підписання актів приймання- передачі робіт 13.10.2006 року відповідач частково погасив заборгованість заявлену позивачем до оплати за рахунком- фактурою №3/09 від 20.09.2006 року в розмірі 10000 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача, а сума в розмірі 57231 грн. 20 коп. починаючи з 14.10.2006 року вважається заборгованістю по виконанню грошового зобов'язання.

Відповідач позовні вимоги не заперечив, письмові пояснення або заперечення по суті позовних вимог не подав.

Проаналізувавши правовідносини між учасниками спору та надавши їм правову оцінку, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу є обґрунтованими та підлягають до повного задоволення враховуючи наступне.

Суд вважає, що між сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору, наявні договірні відносини у відповідності до вимог ст.ст. 11, 638, 640, 875, 882 ЦК України підтверджують що це саме договір будівельного підряду.

За приписом стаття 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

Згідно до вимог ч.4 ст. 879 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

При цьому суд вважає визначальним для вирішення спору сам факт приймання - передачі виконаних в вересні 2006 року робіт позивачем відповідачу, оскільки відповідно до спільного наказу Міністерства статистики України і Державного комітету України у справах містобудування та архітектури №26/5 від 27.01.1997 року “Про затвердження типових форм первинних облікових документів з обліку капітального будівництва” ( в редакції яка діяла на вересень 2006 року ) були затверджені типові форми первинних облікових документів і введені в дію з січня 1997 року: № КБ 2в “Акт приймання виконаних підрядних робіт”, №КБ-3 “Довідка про вартість виконаних підрядних робіт та витрат.” Лише вказані документи можуть слугувати підставою для проведення оплати або зарахування коштів в якості платежу за виконані роботи. Дія типових документів зазначених форм була розповсюджена на об'єднання, підприємства та організації всих форм власності та господарювання, розташованих на території України, що виконують будівельно-монтажні, будівельно-ремонтні, проектно-вишукувальні роботи ( п.п.1,2 Наказу). Акт приймання виконаних підрядних робіт складається для розрахунку за виконанні будівельні роботи. Акт складається у двох примірниках (для підрядника і замовника) на основі журналу виконаних робіт ( форма №КБ-6). Таким чином, підтвердженням факту виконаних робіт є акт приймання виконаних робіт форми №КБ-2В. Позивач надав до суду складені та підписані ним і відповідачем акти на виконані роботи в вересні 2006 року на суму 100231 грн. 20 коп.

Висновок про обґрунтованість позовних вимог суд робить також на підставі системного аналізу законодавства, що регулює спірні правовідношення.

За приписом ч.1ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 322 Господарського кодексу України, за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво винна сторона сплачує штрафні санкції, а також відшкодовує другій стороні збитки (зроблені другою стороною витрати, втрату або пошкодження її майна, неодержані доходи) в сумі, не покритій штрафними санкціями, якщо інший порядок не встановлено законом.

Згідно з ч.1 ст. 838 Цивільного кодексу України підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Матеріали справи свідчать, що відповідач провів оплату виконаних робіт лише частково сплативши позивачу вартість виконаних в вересні 2006 року робіт на суму 43000 грн., незважаючи на проведення робіт та передачу їх об'ємів відповідачу в вересні 2006 року на суму 100231 грн. 20 коп.

Умови укладеного між сторонами договору та норми законодавства не містять підстав для звільнення відповідача від оплати виконаних за його завданням та прийнятих ним робіт.

Натомість, за приписом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Поряд з цим, проаналізувавши обґрунтованість вимог в частині стягнення штрафних санкцій у вигляді пені та втрат від інфляції, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги в цій частині підлягають до часткового задоволення у зв'язку з допущеними позивачем помилками при їх розрахунку та невідповідності розрахунків вимогам законодавства.

Такий висновок господарський суд зробив на підставі наступного.

Позивач правомірно просить стягнути основний борг в розмірі 57231 грн. 20 коп. з відповідача на підставі ст. 526 ЦК України, зобов’язання має бути виконано в натурі. Господарський суд враховує, що проведене погашення заборгованості в розмірі 10000 грн. 13.10.2006 року перебувало поза межами строку визначеного умова п.3.1 договору, яким передбачалось проведення оплати протягом 10 банківських днів на підставі акту приймання- передачі робіт (22.09.2006 року) та виписки рахунку на оплату (20.09.2006 року а.с.19). Отже кінцевим строком проведення оплати необхідно визнати 04.10.2006 року, а заборгованість на цю дату складала 67231 грн. 20 коп.

Крім цього, п. 7.2 договору передбачено, що за прострочення виконання зобов'язання покупець сплачує на користь продавця пеню у розмірі 0,05 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. За розрахунками позивача сума пені за двома періодами з 04.10. по 13.10.2006 року та з 14.10.2006 року по 20.09.2007 року складає 10117 грн. 83 коп., з чим господарський суд не погоджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

Згідно ч. 2 ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Згідно ч. 6 ст. 4 Цивільного кодексу України цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

У відповідності до ч. 2 ст. 4 Господарського кодексу України особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються цим Кодексом. Отже, норми Господарського кодексу є спеціальними щодо встановлення відповідальності по грошових зобов’язаннях суб’єктів господарювання.

Частина 1 ст. 231 Господарського кодексу України має імперативний характер і встановлює, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 343 цього ж кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Окрім того, згідно ст. 1 спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 10.01.2002 р. № 9221-ІІІ), який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. В той же час, стаття 3 Закону, яка також носить імперативний характер, вводить певні обмеження щодо меж згоди сторін, а саме: розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, зміст пункту 7.2 договору , який передбачає наслідки несвоєчасної оплати продукції покупцем та встановлює пеню у розмірі 0,05 % від несплаченої суми за кожний день прострочки, є таким, що суперечить чинному законодавству.

Згідно ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, на думку господарського суду до стягнення може бути визначена лише пеня, яка нарахована у відповідності до вимог вказаних нормативних актів, тобто виходячи з розміру, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ, тобто 17% та 16% річних у відповідні періоди.

При цьому господарський суд враховує, що в період коли позивачем заявлено вимоги про стягнення пені згідно до Постанови НБУ від 06.06.2006 року №14-011/1373-6039 була визначена облікова ставка в розмірі 8,5%.

Період за який проведено нарахування пені повинен перебувати в межах передбаченого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України 6 місячного терміну припинення від дня коли зобов'язання мало бути виконане.

Господарський суд погоджується з посиланням позивача на п.7.2 договору як на підставу для стягнення штрафних санкцій у вигляді пені, оскільки визначення в договору порядку проведення нарахування штрафної санкції “за кожен день прострочки оплати” безспірно засвідчує, що це саме пеня, а не інша штрафна санкція, зокрема штраф або неустойка.

За приписом ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, законодавство і господарська практика, поряд з терміном “неустойка” вживають терміни “пеня” і “штраф “.

Визначальним на думку суду є те, що сторонами при укладанні договору в результаті вільного волевиявлення прийнято спільні умови про застосування саме таких штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання господарський зобов'язань.

При цьому, господарський суд визнає правильним застосування для розрахунку пені розмір фактичної заборгованості на суму 67231 грн. 20 коп. в період з 04.10 по 13.10.2006 року та суму 57231 грн. 20 коп. в період з 14.10.2006 року та вважає за необхідне провести розрахунок пені в межах 6 місячного строку від дня, коли зобов'язання мало бути виконане, тобто з 04.10.2006 року по 04.04.2007 року , тобто за 182 дні на суму 5180 грн. 50 коп (67231,20 Х 17% Х9 = 281 грн.82 коп. 57231 ,20 Х 17% Х (182-9) = 4618 грн. 68 коп. ; 281,82 + 4618,68= 4900 грн.50 коп.)

Господарським судом не вбачається підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки належні до сплати штрафні санкції у вигляді пені не є надмірно великими порівняно із збитками кредитора та відповідачем не подано до суду доказів про майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та про наявність не лише майнових але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій. При цьому господарським судом враховується, що відповідачем лише частково виконувалось зобов'язання по проведенні оплати вартості виконаних підрядних робіт, тобто ступінь виконання зобов'язання, який суд може взяти за підставу для зменшення розміру штрафних санкцій дуже низький..

Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, що складає: втрати від інфляції за період з листопада 2006 року по серпень 2007 року включно в розмірі 4854 грн. 33 коп. Наведений позивачем розрахунок втрат від інфляції за період з жовтня 2006 року по серпень 2007 року господарський суд не приймає до уваги, оскільки неможливо провести нарахування індексу інфляції за період з 04.10 по 13.10.2006 року та з 14.10. по 30.10.2006 року не враховуючи при цьому, що індекс інфляції офіційно визначається за весь місяць, а не окремо за певні дні місяця. Отже, до стягнення підлягають втрати від інфляції за період з листопада 2006 року по серпень 2007 року включно в розмірі 5197 грн. 72 коп.

Суми втрат від інфляції та пені, що підлягають до стягнення перебувають в межах позовних вимог.

Відповідно до ст.44, 49 ГПК України, державне мито у спорі та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.33,36,43,44,49,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

Вирішив:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-гарант-цукор", м.Кіровоград вул. Луначарського 30/1 (поштова адреса м. Новоукраїнка вул. Промислова 1) р/р 260076923 в АП ПБ "Аваль", МФО 323538, р/р 26005000938001 ВА КБ "Надра" м. Кіровоград, МФО 323624, код 31975271 на користь приватного підприємства "Атлантікс", м. Южноукраїнськ Миколаївської області вул. Енергобудівельників 17/66 (поштова адреса Миколаївська область смт. Арбузинка пров. Новий 8) р/р26000301462133 в ПІБ м. Южноукраїнська, МФО 326427, код 34055047) заборгованість за виконані підрядні роботи в розмірі 57231 грн. 20 коп., штрафні санкції (пеню) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання на суму 4900 грн. 50 коп., втрати від інфляції в розмірі 5197 грн. 72 коп. на загальну суму 67329 грн. 42 коп.; державне мито в розмірі 673 грн. 29 коп. та витрати на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу в розмірі 107 грн. 52 коп.

Наказ видати.

В решті позовних вимог відмовити.

Згідно ч. 3 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного господарського суду на вказане рішення через господарський суд Кіровоградської області.

Суддя Ю.І. Хилько