Рішення № 98527361, 12.07.2021, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 310/2195/21

2/310/1461/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2021 рокум. Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Борисенко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «Приватбанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, вказуючи, що 21.12.2012 року між АТ КБ «Приватбанк» та відповідачем укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач ОСОБА_1 не виконує зобов`язання за договором та не сплачує грошові кошти, що підлягають оплаті за його умовами. Сума заборгованості складає 19204,72 грн. (15471,25 грн. тіло кредиту, 3733,47 грн. заборгованість за простроченими відсотками), яку товариство просило стягнути з відповідача в повному обсязі та судові витрати у розмірі 2270,00 грн.

ОСОБА_1 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Позивачем не додержано умови щодо письмової форми договору та відображення в ньому істотних умов правочину, оскільки відповідачем підписано лише анкету-заяву, яка не містить істотних умов договору кредиту. Посилаючись на постанову Верховного суду від 21.10.2020 у справі № 190/1419/19-ц, постанову Запорізького апеляційного суду від 03.02.2021 у справі 314/2197/20 зазначила, що у позивача відсутні підстави для нарахування та стягнення грошових коштів в частині заборгованості за прострочене тіло кредиту, оскільки підписана відповідачем анкета-заява не містить врегулювання договору між сторонами щодо нарахування відсотків, пені, комісії та штрафу, а Умови та Правила надання банківських послуг, розміщений на сайті, не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору, у зв`язку з чим у позивача відсутнє право нараховувати та стягувати з відповідача заборгованість за простроченим тілом кредиту. Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості та виписки у відповідача відсутня заборгованість за тілом кредиту. ОСОБА_1 вважає, що позивачем не надано докази щодо наявності заборгованості та її розміру за договором від 21.12.2012, оскільки надані позивачем розрахунки заборгованості станом на 30.06.2019 та на 25.02.2021 як первинні бухгалтерські документи не місять обов`язкових реквізитів, а саме підпису, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції. ОСОБА_1 , посилаючись на розрахунки заборгованості за договором від 21.12.2012 вказує, що станом на 26.02.2021 відповідачем сплачено позивачу грошові кошти у сумі 71 898,05 грн., що значно перевищують розмір вказаного позивачем кредитного ліміту, який складає 21000 грн. Просила відмовити АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог та щодо відшкодування судових витрат.

АТ КБ «Приватбанк» у відповіді на відзив посилалось на те, що при укладенні договору сторони дотримались вимог закону щодо форми кредитного договору, а відповідач був належним чином ознайомлений з умовами кредитування. Відповідач отримав картку, якою користувався шляхом здійснення платежів, отримував готівкові грошові кошти та здійснював інші операції. Зміна кредитного ліміту здійснювалася позивачем відповідно до умов договору. Позивачем надано належні та допустимі докази укладення кредитного договору та наявності заборгованості. Просило позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача адвокат Токмань В.Т. надала суду заперечення на відповідь на відзив в якому не погодилась з твердженнями позивача про відповідність вимогами закону форми кредитного договору по цій справі. Зазначила, що відповідач фактично отримала у позивача 67032,62 грн., а сплатила в рахунок погашення заборгованості 71 898,06 грн., тому просила відмовити в задоволенні позовних вимог.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти розгляду справи в заочному порядку.

ОСОБА_1 та її представник у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача подала заяву про розгляд справи без її участі та участі позивача.

Представник відповідача ОСОБА_2 у письмових поясненнях зазначила, що з наданої позивачем виписки про заборгованість станом на 26.02.2021 відповідачем було використано грошові кошти за кредитними картками на загальну суму 67 032,62 грн., у тому числі шляхом зняття готівки, перерахування грошових коштів на інші банківські карти, періодичних платежів та здійснення покупок, а сплачено АТ КБ «Приватбанк» - 71 898,05 грн. Враховуючи, що фактично отримана сума грошових коштів відповідачем погашена, а будь-які інші нарахування на отримані кредитні грошові кошти анкетою-заявою від 21.12.2012 не передбачено а тому позовні вимоги позивача є безпідставними через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті, оскільки витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За анкетою-заявою від 21.12.2012 року відповідач приєднався до умов та правил надання банківських послуг і йому встановлено кредитний ліміт на платіжну картку (а.с.15).

Вказаною заявою, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами (а.с.15, 16, 17-41) відповідачем взято на себе зобов`язання сплачувати відсотки за користування кредитом та повернути кредит.

Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача перед банком станом на 25.02.2021 року склала 19204,72 грн., у тому числі: заборгованість за тілом кредиту 15471,25, у тому числі простроченим тілом кредиту – 15471,25 грн., заборгованість за простроченими відсотками 3733,47 грн.. (а. с. 11-12).

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом частини другої статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві від 21.12.2012, яка підписана сторонами не визначена процентна ставка за користування грошовими коштами, а також не визначено виду кредитної картки, яку бажає оформити на своє ім`я ОСОБА_1 (а.с.15), що має суттєве значення для розгляду справи, оскільки з витягу з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» вбачається, що для кожного виду кредитних карт встановлені різні види зобов`язань.

Крім того, у цій заяві відсутні умови договору щодо встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її розміру.

Звертаючись з позовом до суду, банк просив крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема стягнути заборгованість за відсотками на прострочений кредит за ст. 625 ЦК України.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, окрім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку як невід`ємну частину договору, тарифи банку, а також анкету-заяву від 21.12.2012, яка передбачає, що ця заява разом з пам`яткою клієнта, умовами та правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають договір про надання банківських послуг. (а.с.15,16, 17-41).

Умовами та правилами надання банківських послуг, що надано позивачем на підтвердження позовних вимог, визначено, в тому числі: умови обслуговування, права та обов`язки банка та клієнта, відповідальність сторін та інші умови. Ці умови позивачем та відповідачем не підписані (а.с. 17-41).

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці умови та привила, а також витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1,3 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 липня 2013 року, ухваленому у справі №1-12/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З огляду на викладене, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», останній дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

За встановлених обставин у відповідача виникає зобов`язання по поверненні АТ КБ «Приватбанк» грошових коштів, які отримані нею і на теперішній час не повернуті позивачу.

Із виписки по рахунку (а.с.51-55) судом встановлено, що відповідачем отримано у АТ КБ «Приватбанк» грошові кошти в сумі 67 032,62 грн., а сплачено АТ КБ «Приватбанк» - 71 898,05 грн.

Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» повернуті, при цьому у більшому розмірі, ніж отримані, тому у задоволенні позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 280-282, 273, 354 ЦПК України, ст.ст.3, 207, 257, 258, 264, 267, 509, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст.11, 22 ЗУ «Про захист прав споживачів», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя