Рішення № 98513361, 22.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 р. Справа № 120/5096/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Вінницькій області), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу у розмірі 60% заробітної плати, без обмеження її максимальним розміром;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу, виходячи із заробітку, зазначеного в довідці Прокуратури Вінницької області №21/18 від 18.03.2021, в розмірі 60% від суми заробітку, починаючи з 19.03.2021, без обмеження граничного розміру пенсії з виплатою різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивачка є вдовою померлого чоловіка – ОСОБА_2 , який отримував пенсію відповідно до положень Закону України "Про прокуратуру", тому має право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника у розмірі 60 % пенсії чоловіка. Відповідачем на підставі її заяви з 19.03.2021 переведено на пенсію по втраті годувальника, однак при здійснені розрахунку пенсійної виплати застосовано обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Позивач вважає застосування обмеження її пенсії максимальним розміром неправомірним, позаяк призначена їй пенсія по втраті годувальника згідно Закону України «Про прокуратуру» є похідною від пенсії, яку отримував померлий годувальник. А оскільки право її покійного чоловіка ОСОБА_2 на отримання пенсійної виплати без обмеження максимального розміру було підтверджено судовим рішенням від 06.03.2020 по справі № 120/423/20-а, тому вважає, що і її пенсійна виплата в розмірі 60 відсотків від середньомісячного заробітку її чоловіка має виплачуватись без будь-яких обмежень. Крім іншого звертає увагу на те, що обмеження пенсії по втраті годувальника, призначеної відповідно до ч. 19 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру», взагалі не передбачено вказаним Законом, позаяк ч. 15 цієї статті стосується лише пенсій, призначених колишнім працівникам прокуратури. За таких обставин позивач вважає вищевказані дії відповідача неправомірними, а тому за захистом порушених, на її думку, прав звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою від 26.05.2021 судом відкрито провадження у справі за вказаним позовом та постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 КАС України.

01.06.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФУ у Вінницькій області просить суд відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що у відповідності до ст. 86 Закону України "Про прокуратуру" максимальний розмір пенсії призначеної за цим Законом не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Вказує на те, що з 01.01.2017 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, яким внесено зміни у відповідні положення Закону України від 08.07.2011 № 3668 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи". Тому вважає, що на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону № 3668-VI, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений даним Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку, тобто має бути застосовано обмеження пенсійної виплати її максимальним розміром. Отже, свої дії відповідач вважає правомірними та вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Вінницькій області та з 22.07.2014 по 18.03.2021 отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про державну службу». З 19.03.2021 згідно поданої позивачем заяви, останню переведено на пенсію в разі втрати годувальника за померлого чоловіка – ОСОБА_2 , призначену відповідно до Закону України від 14.10.2014 № 1697-VІІ «Про прокуратуру», виходячи із заробітної плати (грошового забезпечення) за відповідною посадою померлого годувальника в розмірі 81984 грн. згідно довідки Вінницької обласної прокуратури № 21/18 від 18.03.2021.

Однак, при розрахунку розміру пенсії по втраті годувальника виходячи із 60% середньомісячного заробітку, відповідачем застосовано обмеження максимального розміру пенсії до виплати сумою 17690 грн., що відповідає десяти прожитковим мінімумам, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

22.04.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою щодо перерахунку та виплати їй пенсії без обмеження максимального розміру, на що отримала лист від 26.04.2021 № 4004-4257/В-02/8-0200/21 про відмову у проведені відповідних перерахунків.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Частиною дев`ятнадцятої статті 86 Закону України "Про прокуратуру" N 1697-VII (надалі - Закон N 1697-VII) передбачено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї прокурора або слідчого, які були на його утриманні на момент смерті (при цьому дітям пенсія призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника), за наявності у померлого годувальника стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років, у розмірі 60 відсотків середньомісячного (чинного) заробітку на одного члена сім`ї, 70 відсотків - на двох і більше членів сім`ї. До непрацездатних членів сім`ї померлого прокурора або слідчого належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Схожа за змістом норма міститься і в частині першій статті 36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" N 1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі - Закон N 1058-IV), згідно з якою пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Закон N 1697-VII є спеціальним та визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Цей Закон визначає лише умови пенсійного забезпечення прокурорів, в тому числі і право на пенсію у разі втрати годувальника та не регулює порядок призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, а також інші умови пенсійного забезпечення.

Згідно з преамбулою Закону N 1058-IV, цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

В частині другій та третій статті 36 Закону N 1058-IV розкрито умови за яких особа має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до частини дев`ятнадцятої 86 Закону N 1697-VII.

Зокрема, відповідно до частини другої статті 36 Закону N 1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються: 1) чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Як встановлено судом та не заперечує відповідач, позивачка набула право на отримання пенсії у зв`язку з втратою годувальника – її покійного чоловіка ОСОБА_2 , яке в свою чергу і було реалізоване з 19.03.2021, однак і застосуванням обмеження максимального розміру пенсії, передбаченого частиною 15 статті 86 Закону N 1697-VII.

Так, абзацом шостим частини п`ятнадцятої статті 86 Закону N 1697-VII передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.

Втім, на переконання суду, вказана норма поширюються на пенсії, що призначаються працівникам прокуратури згідно Закону N 1697-VII, та не може застосовуватися до пенсій у зв`язку з втратою годувальника, що призначені членам сім`ї померлого годувальника, розмір яких визначається частиною 19 статті 86 Закону N 1697-VII виходячи із відсоткового розміру середньомісячного заробітку годувальника. При цьому, жодних обмежень до виплати такої пенсії згадана вище норма не містить.

Системно-логічне дослідження статті 86 Закону N 1697-VII дозволяє дійти висновку про те, що абз. 6 частини п`ятнадцятої має смисловий зв`язок з частинами першою - чотирнадцятою даної статті, які регулюють порядок призначення пенсій за вислугу років та по інвалідності. При цьому законодавча конструкція статті 86 Закону N 1697-VII в цілому виокремлює питання призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в окрему частину – дев`ятнадцяту, яка не пов`язана з частиною п`ятнадцятою, а тому обмеження щодо максимального розміру пенсії не може бути застосовано до осіб, яким призначається пенсія у зв`язку із втратою годувальника.

В даному випадку суд звертає особливу увагу на той факт, що пенсія по втраті годувальника є похідною від розміру пенсії померлого годувальника. А відтак, на розмір відповідної пенсійної виплати, що належала померлому годувальнику, мають поширюватися аналогічні права і щодо позивача.

Судом з`ясовано, що померлому чоловіку позивачки – ОСОБА_2 пенсія була призначена з 01.01.1998 згідно Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-ХІІ. При цьому редакція цього Закону станом на дату призначення пенсії годувальнику не містила жодних обмежень щодо максимального розміру пенсії.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05.03.2020 у справі № 120/423/20-а задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 та зобов`язано ГУ ПФУ у Вінницькій області здійснити із 01 січня 2020 року перерахунок та виплату йому пенсії за вислугу років згідно довідки прокуратури Вінницької області від 22.01.2020 № 18/1, в розмірі 90 % суми місячного заробітку, без обмеження її максимального розміру, із врахуванням виплаченої суми.

Тобто, даним судовим рішенням визнано право померлого годувальника ОСОБА_2 на отримання пенсій без обмеження її виплати максимальним розміром.

Враховуючи вищевикладені обставини суд вважає, що оскільки до розміру пенсійної виплати померлого годувальника ОСОБА_2 не підлягали застосуванню положення що обмеження максимального розміру пенсії, визначені абзацом шостим частини п`ятнадцятої статті 86 Закону N 1697-VII та статті 2 Закону №3668-VI, а жодних обмежень щодо виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника частина 19 статті 86 Закону N 1697-VII також не містить, тому і підстав застосовувати відповідні обмеження максимального розміру пенсії щодо призначеної позивачу з 19.03.2021 пенсії у зв`язку з втратою годувальника, відповідно до довідки про розмір заробітної плати (грошового забезпечення) Вінницької обласної прокуратури № 21/18 від 18.03.2021, у відповідача не було.

Таким чином перерахунок пенсії позивачу має бути проведений з розрахунку 60 % від суми заробітної плати без обмеження її максимального розміру. Отже, вищевикладене свідчить про те, що дії відповідача щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 19.03.2021 є протиправними. Тобто, в цій частині заявлені позовні вимоги є обґрунтованими.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі Ковач проти України від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі Швидка проти України від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі "Андрєєва проти Латвії" (п. 77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу N 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі "Будченко проти України" (рішення від 24 квітня 2014 року, заява N 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі Ковач проти України, п. 59 рішення у справі Мельниченко проти України, п. 50 рішення у справі "Чуйкіна проти України" тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, тобто людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Таким чином при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем визнано право позивача на пенсію в разі втрати годувальника за померлого чоловіка – ОСОБА_2 , призначену відповідно до Закону N 1697-VII в розмірі 60% середньомісячного заробітку, однак безпідставно застосовано обмеження щодо її виплати максимальним розміром, тому належним способом захисту порушеного права є визнання протиправними вказаних вище дій ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром. Як наслідок, з метою відновлення порушеного права, суд приходить до висновку про задоволення вимог зобов`язального характеру шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу у зв`язку з втратою годувальника, виходячи із заробітку, зазначеного в довідці Вінницької обласної прокуратури №21/18 від 18.03.2021, в розмірі 60% від суми заробітної плати (грошового забезпечення), починаючи з 19.03.2021 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду відповідачем не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України у разі задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

Отже, сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908,00 грн., належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника з 19.03.2021 її максимальним розміром.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з втратою годувальника, виходячи із заробітку, зазначеного в довідці Вінницької обласної прокуратури № 21/18 від 18.03.2021, в розмірі 60% від суми заробітної плати (грошового забезпечення), починаючи з 19.03.2021 без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням вже виплачених сум.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 22.07.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 13322403, місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович