Рішення № 98512929, 12.07.2021, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/676/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Хотенця П.В.

при секретарі судового засідання Гаврильєву О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест", м. Харків до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал", м. Харків , 2. Акціонерного товариства "Акціонерний банк "РадаБанк", м. Дніпро про визнання недійсним договору за участю представників сторін:

позивача - Кузнецова А.А., дов. від 23.02.2021 року

відповідачів - 1. Стриж Л.А., ордер від 09.04.2021 року, 2.Богомаз Н.О., дов., № 256 від 30.12.2020 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест", м. Харків звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів - 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал", м. Харків, 2. Акціонерного товариства "Акціонерний банк "РадаБанк", в якій просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року, який укладений між Акціонерним товариством "Акціонерний банк "РадаБанк" (первісним кредитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" (новим кредитором), що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "СТАКСЕЛЬ".

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09 березня 2021 року 1. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест", м. Харків до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал", м. Харків 2. Акціонерного товариства "Акціонерний банк "РадаБанк", м. Дніпро" про визнання недійсним договору залишено без руху; надано позивачу строк 10 днів з дня вручення йому цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду довіреності або іншого документа, що підтверджує повноваження представника позивача; документів на підтвердження сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі або документи, які підтверджували підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; документів, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів та обґрунтування щодо доказів на підтвердження обставини справи або клопотання про витребування; переліку документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; інформації щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи та підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

23 березня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" усунено недоліки шляхом надання до суду довіреності або іншого документа, що підтверджує повноваження представника позивача; документів на підтвердження сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі або документи, які підтверджували підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону; документів, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів та обґрунтування щодо доказів на підтвердження обставини справи або клопотання про витребування; переліку документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; інформації щодо попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи та підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 березня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін та призначено підготовче засіданні на 19 квітня 2021 року на 11:20 годин.

08 квітня 2021 року через канцелярію суду, Акціонерним товариством "Акціонерний банк "РадаБанк" подано відзив (вхідний № 7995) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.

09 квітня 2021 року через канцелярію суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" подано відзив (вхідний № 8142) на позовну заяву, який суд приймає та долучає до матеріалів справи.

16 квітня 2021 року через канцелярію суду, Акціонерним товариством "Акціонерний банк "РадаБанк" подано клопотання (вхідний № 2187) про відкладення підготовчого засідання, яке суд задовольняє та долучає до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 19 квітня 2021 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовчого засідання на 17 травня 2021 року на 11 годин.

29 квітня 2021 року через канцелярію суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" подано доповнення (вхідний № 9893) до відзиву на позовну заяву, які суд приймає та долучає до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 17 травня 2021 року, на підставі статтей 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 Господарського процесуального кодексу України відкладено підготовчого засідання на 24 травня 2021 року на 12 годин.

19 травня 2021 року через канцелярію суду, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" подано заяву (вхідний № 11525) про стягнення витрат на правову допомогу, яку суд приймає та долучає до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою суду від 24 травня 2021 року, на підставі пункту 3 частини 2 статті 185, статті 232 Господарського процесуального кодексу України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 червня 2021 року на 15 годин.

Протокольною ухвалою суду від 15 червня 2021 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено перерву до 01 липня 2021 року до 15 годин.

Протокольною ухвалою суду від 01 липня 2021 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено перерву до 05 липня 2021 року до 15:30 годин.

Протокольною ухвалою суду від 05 липня 2021 року на підставі частини 2 статті 216, статті 232 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено перерву до 12 липня 2021 року до 15 годин.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги і просить їх задовольнити у повному обсязі.

Представник першого відповідача у судовому засіданні, у відзиві на позовну заяву та у доповненні до відзиву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.

Представник другого відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та відповідачів, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, 06 грудня 2019 року між Акціонерним товариством "Акціонерний банк "РадаБанк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" (позичальник) був укладений кредитний договір № 23019/ЮКР/0, відповідно до пункту 1.1 якого кредитор, за наявності вільних грошових коштів, зобов`язується на умовах цього договору надати позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі 8400000,00 грн., зі зменшенням ліміту кредитування згідно з пункту 1.2 цього кредитного договору, зі сплатою у розмірі 22% проценти річних в порядку, визначеному даним договором.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № 23019/ЮКР/о від 06 грудня 2019 року погашення кредиту здійснюється з наступним графіком: 05 жовтня 2020 року - 2800000,00 грн., 05 листопада 2020 року - 2800000,00 грн., 04 грудня 2020 року -2800000,00 грн. (повне погашення кредиту).

Пунктом 12.4. вказаного кредитного договору визначено, що цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами зобов`язань відповідно до умов цього договору.

Згідно пункту 12.3 кредитного договору кредитор має право у будь-який час відступити свої права та обов`язки за цим договором третій особі, при цьому підписанням цього договору позичальник надає свою згоду на таке відступлення та додаткове погодження угоди про відступлення з позичальником не потрібне. Умови такого відступлення встановлюються угодою між кредитором та третьою особою з додержанням вимог чинного законодавства. Позичальник не має права відступити свої права та обов`язки за цим договором третій особі.

В забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" за кредитним договором № 23019/ЮКР/О від 06 грудня 2019 року, між Акціонерним товариством "Акціонерний банк "РадаБанк" (іпоткодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір (нежитлової нерухомості) № 23019/ЮКР/0-I-1/02-1, посвідчений 06 грудня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чорнобровкою І.В. за реєстровим № 1568, відповідно до пункту 1.1 та пункту 1.2 якого іпотекодавцем було передано в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля літ. "Ф-1", загальною площею 449,5 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Велозаводська, будинок 1; нежитлова будівля літ. "Б/1-1", загальною площею 698,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Велозаводська, будинок 1; нежитлова будівля літ. "А/1-2", загальною площею 1675,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Велозаводська, будинок 1; нежитлова будівля літ. "У-2", загальною площею 1606,9 кв.м., що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Велозаводська, будинок 1; нежитлова будівля літ. "Б-22, що знаходиться за адресою: Харківська область, м. Харків, вул. Велозаводська, будинок 1.

Відповідно до пункту 8.6 вказаного іпотечного договору ця іпотека зберігає силу у випадку, коли у встановленому законом порядку відбувається переведення позичальником боргу за основним договором на іншу особу. Відступлення прав за цим договором здійснюється іпотекодержателем без необхідності отримання згоди іпотекодавця, за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним договором. Відступлення прав іпотекодержателя за цим договором здійснюється за правочином про відступлення прав, який підлягає нотаріальному посвідченню.

Крім того, в забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" за кредитним договором № 23019/ЮКР/О від 06 грудня 2019 року, між Акціонерним товариством "Акціонерний банк "РадаБанк" (кредитор) та фізичною особою ОСОБА_1 (поручитель), 06 грудня 2019 року було укладено договір поруки № 23019/ЮКР/0-П1, відповідно до пункту 1.1 якого поручитель зобов`язується відповідати за повне та своєчасне виконання позичальником його боргових зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов`язань. Поручитель та позичальник відповідають перед кредитором як солідарні боржники, кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до позичальника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.

26 червня 2020 року між Акціонерним товариством "Акціонерний банк "РадаБанк" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал", що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "СТАКСЕЛЬ" був укладений договір про відступлення права вимоги (новий кредитор) № ВПВ-26/06/20-Ст.

Згідно пункту 1.1 зазначеного договору в порядку та на умовах, визначених цим договором первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор зобов`язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну договору (вартість відступлених прав) та прийняти в повному обсязі належні первісному кредитору права вимоги до боржника (Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест"), іпотекодавця (Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест") та Поручителя ( ОСОБА_1 ) за кредитним договором та договорами забезпечення, включаючи права вимоги до правонаступників боржника, іпотекодавця та поручителя, їх спадкоємців, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржника, іпотекодавця та поручителя або які зобов`язані виконати їх обов`язки, за кредитним договором та договорами забезпечення, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, щодо належного виконання боржником, іпотекодавцем та поручителем зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення, сплати заборгованості та/або процентів та/або комісій та/або пені та/або штрафів та/або неустойки, в тому числі право нарахування яких виникло у первісного кредитора до укладання цього договору, передачі предметів забезпечення (іпотеки) в рахунок виконання зобов`язань за кредитним договором та договорами забезпечення, в тому числі права сторони/учасника в будь-яких судових та виконавчих провадженнях, а також права процесуального правонаступництва по всіх судових справах та провадженнях, що існують або можуть виникнути в майбутньому.

Пунктом 1.3. вказаного договору про відступлення права вимоги визначений обсяг прав вимоги до боржника, що передається за договором первісним кредитором новому кредитору (згідно розрахунку розміру прав вимоги, що передаються договором, визначається станом на дату відступлення прав вимоги, який є додатком до цього договору), зокрема: в повному обсязі права вимоги погашення заборгованості боржником за кредитним договором станом на дату укладання цього договору у розмірі 9238565,49 грн., а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 8326130,12 грн; заборгованість за нарахованими процентами 912526,37 грн.; права іпотекодержателя в повному обсязі за іпотечним договором, включаючи право звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до іпотечного договору та чинного законодавства України; в повному обсязі права вимоги за договором поруки, в тому числі права вимоги до поручителя за договором поруки.

Відповідно до пункту 3.1 договору про відступлення права вимоги за відступлення права вимоги, в обсязі встановленому пункту 1.3 цього договору, новий кредитор сплачує первісному кредитору ціну договору (вартості відступлених прав) за домовленістю сторін у розмірі 9238656,49 грн.

Як свідчать матеріали справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал", було здійснено повну оплату за договором відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 26 червня 2020 року. В цей же день між першим відповідачем та другим відповідачем було складено акт приймання-передачі документів до вказаного договору, що підтверджують наявність у первісного кредитора прав вимоги.

Крім того, 26 червня 2020 року між Акціонерним товариством "Акціонерний банк "РадаБанк" (первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал", що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого не диверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "СТАКСЕЛЬ" (новий іпотекодержатель) був укладений договір відступлення прав, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дубовенко В.О. за реєстровим № 358 за іпотечним договором № 23019/ЮКР/0-I-1/02-1 (нежитлової нерухомості), посвідченим 06 грудня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чорнобровкою І.В., зареєстрованим в реєстрі № 1568.

Також, 26 червня 2020 року між Акціонерним товариством "Акціонерний банк "РадаБанк" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал", що діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "СТАКСЕЛЬ" (новий кредитор) був укладений договір про відступлення прав за договором поруки № 23019/ЮКР/0-П1 від 06 грудня 2019 року.

Пунктом 2.8 договору про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року визначено, що первісний кредитор зобов`язаний протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати укладання цього договору письмово повідомити боржника, іпотекодавця та поручителя, у відповідності до вимог статтей 512-516 Цивільного кодексу України, про відступлення права вимоги за кредитним договором та договорами забезпечення, шляхом надіслання боржникові, іпотекодавцю та поручителю повідомлень про відступлення права вимоги.

Судом встановлено, що на виконання вказаного вище пункту договору про відступлення права вимоги Акціонерним товариством "Акціонерний банк "РадаБанк" (первісний кредитор) було повідомлено позивача та поручителя про таке відступлення, що підтверджується повідомленням про відступлення права вимоги за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року, за вихідним № 632-1/02/2020 від 01 липня 2020 року, повідомленням про відступлення права вимоги за іпотечним договором № 23019/ЮКР/0-I-1/02-1від 06 грудня 2019 року (нежитлової нерухомості), посвідченим 06 грудня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чорнобровкою І.В., зареєстрованим в реєстрі № 1568 за вихідним № 642-1/02/2020 від 01 липня 2020 року, повідомленням про відступлення права вимоги за кредитним договором №23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року та договором поруки № 23019/ЮКР/0-П1 від 06 грудня 2019 року за вихідним № 641-1/02/2020 від 01 липня 2020 року.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" (перший відповідач) перейшли в повному обсязі права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року, іпотечним договором № 23019/ЮКР/0-I-1/02-1 від 06 грудня 2019 року (нежитлової нерухомості), посвідченим 06 грудня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чорнобровкою І.В., зареєстрованим в реєстрі № 1568 та договором поруки № 23019/ЮКР/0-П1 від 06 грудня 2019 року.

Позивач зазначає, що договір про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року містить ознаки договору факторингу, оскільки, на його думку, відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника); до першого відповідача перейшли всі права кредитора щодо нарахування та вимоги сплати процентів, неустойки за кредитним договором; розмір права грошової вимоги значно перевищує ціну відступлення вимоги, а вартість майна, переданого в іпотеку є значно більшою, ніж розмір заборгованості боржника на дату укладення договору про відступлення прав, адже вказана різниця є дисконтом, тобто платою (фінансовою вигодою), яку отримує фактор за договором факторингу.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаному договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В свою чергу, частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити права та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно пункту 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою собою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Відносини факторингу регулюються главою 73 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов`язаний сплатити факторові залишок боргу.

Виходячи з наведеного, правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов`язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов`язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов`язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 вказала на суттєві ознаки договорів відступлення права вимоги та факторингу та дійшла наступних висновків.

Норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-III умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Вирішуючи виключну правову проблему щодо розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, дійшла висновку, що необхідно виходити із суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу. Якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.

Зміст зобов`язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.

Пунктом 6.8 договору про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року визначено, що сторони цим погоджуються, що відповідно до статті 512-519 Цивільного кодексу України до цього договору застосовуються положення Цивільного кодексу України що регулюють операції відступлення прав вимоги. При цьому сторони підтверджують, що цей договір не оформляє (не передбачає) та/або не документує операцію факторингу, а також не оформляє (не передбачає) та/або не документує частину операції факторингу. Первісний кредитор не отримує за цим договором жодних послуг, а новий кредитор не отримує жодної плати, пов`язаної із наданням будь-яких послуг за договором, та не здійснює фінансування на користь первісного кредитора під вказане відступлення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що спірний договір не передбачає отримання Акціонерним товариством "Акціонерний банк "РадаБанк" (первісний кредитор) від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" (новий кредитор) жодних послуг, які пов`язані із грошовою вимогою, право якої відступається банком. Спірний договір також не містить положень про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" передає в розпорядження Акціонерному товариству "Акціонерний банк "РадаБанк" грошові кошти, та відповідно, отримує за це плату (винагороду), доказів наведеного, матеріали справи не містять.

Отже, доводи позивача про те, що укладенням спірного договору фактично відбулось фінансування однієї особою іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника) є недоведеними, факт отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" винагороди (плати), так само, як факт передачі в розпорядження банку грошових коштів, не підтверджується жодним доказом, оскільки сума переданої за договором про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року вимоги (9238656,49 грн.) дорівнює сумі, що підлягає сплаті відповідно до пункту 3.1 вказаного договору (9238656, 49 грн.).

Крім того, суд не приймає доводи позивача про те, що відповідно до пунктів 1.1, 1.3, 1.4 спірного договору, набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" права вимоги на всі грошові кошти, які можна одержати у зв`язку з отриманим правом вимоги за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року, а саме право нового кредитора нараховувати та вимагати сплати процентів, комісії, неустойки, штрафів, пені за весь час прострочення боржником та/або іпотекодавцем та/або поручителем своїх зобов`язань відповідно до умов кредитного договору та договорів забезпечення за весь час дії кредитного договору та договорів забезпечення, в т.ч. і до моменту укладання цього договору; права іпотекодержателя в повному обсязі за іпотечним договором, включаючи звернення стягнення на предмет іпотеки у відповідності до іпотечного договору за законодавства України, в повному обсязі права вимоги за договором поруки, в тому числі права вимоги до поручителя за договором поруки, є ознакою факторингу.

З огляду на норми статтей 512 - 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні шляхом укладення договору відступлення права вимоги, не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором, не погіршує його становища та не впливає на його інтереси.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник зобов`язаний передати кредитору в разі порушення свого зобов`язання. З цього визначення випливає, що неустойка - це додаткове зобов`язання, яке починає обтяжувати боржника з моменту невиконання або неналежного виконання ним основного зобов`язання, тобто з моменту порушення боржником прав кредитора.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац 3 статті 1 Закону України "Про іпотеку").

Згідно частини 5 статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 05 квітня 2018 року у справі № 910/9256/17 однією із ознак застави є те, що вона являє собою додаткове, акцесорне зобов`язання, що не може існувати автономно і самостійно. Воно завжди викликано наявністю іншого зобов`язання, яке потребує забезпечення свого виконання. Акцесорність застави означає, що припинення основного зобов`язання або недійсність договору, забезпеченого заставою, тягне за собою неможливість існування застави.

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов`язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення вимог за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Згідно статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Як встановлено ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, право вимагати новим кредитором сплати боржником передбаченої договором неустойки (штрафу, пені), процентів, права іпотекодержателя за договором іпотеки та кредитора за договором поруки за умови, що права кредитора за основним зобов`язанням перейшли до нового кредитора, не можуть залишатися у первісного кредитора, який, з дати передачі прав за договором відступлення, вибуває зі суб`єктного складу сторін основного зобов`язання, а отже не може мати ознаки договору факторингу.

Натомість позивачем не доведене та не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість його висновків, що вищенаведені права нового кредитора за спірним договором мають ознаки договору факторингу.

Позивач вказує на те, що розмір права грошової вимоги за договором про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року значно перевищує ціну відступлення вимоги та вартості майна, переданого в іпотеку за іпотечним договором № 23019/ЮКР/0-I-1/02-1 (нежитлової нерухомості), посвідченим 06 грудня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чорнобровкою І.В., зареєстрованим в реєстрі № 1568, що на думку позивача, таке перевищення є платою (фінансовою вигодою) Акціонерного товариства "Акціонерний банк "РадаБанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал"

Проте, суд не погоджується з доводами позивача відповідно до наступного.

Як свідчать положення спірного договору другим відповідачем було передано першому відповідачу права вимоги до позивача за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 в розмірі 9238656,49 грн., при чому розмір вказаної заборгованості було визначено станом на день укладення договору про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст, а саме станом на 26 червня 2020 року (пункт 1.3. спірного договору).

Водночас, пунктом 3.1 сторонами спірного договору визначено ціну, яку повинен перший відповідача сплатити на користь другого відповідача за відступлене право вимоги, а саме 9238656,49 грн.

Наведене свідчить про те, що розмір права грошової вимоги за вказаним вище кредитним договором дорівнює сумі, що підлягла сплаті за спірним договором, жодної іншої винагороди (плати) положення договору про відступлення права вимоги № ВПВ--26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року не містять.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Основне зобов`язання - зобов`язання боржника за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов`язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою.

Згідно статті 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Норми Закону України "Про іпотеку" не передбачають переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя при укладенні іпотечного договору, так само, як від первісного іпотекодержателя до нового іпотекодержателя, у разі укладення договору про відступлення прав за іпотечним договором. Одночасно, норми згаданого Закону передбачають набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, у випадках, встановлених Законом.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

А отже, суд приходить до висновку, що доводи позивача про те, що розмір права грошової вимоги за договором про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року значно перевищує вартість майна, переданого в іпотеку є не доведеними та необґрунтованими, оскільки перший відповідач не набув право власності на іпотечне майно, за яким він набув прав іпотекодержателя, доказів цього матеріали справи не містять.

Позивачем також зазначає, що у першого відповідача відсутня ліцензія на здійснення діяльності з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та надання послуг з факторингу.

Згідно статті 63 Закону України "Про інститути спільного інвестування", компанія з управління активами - господарське товариство, створене відповідно до законодавства у формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю, яке провадить професійну діяльність з управління активами інституційних інвесторів на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Компанія з управління активами здійснює управління активами інституту спільного інвестування.

Відповідно до статті 18 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", діяльність з управління активами інституційних інвесторів - професійна діяльність учасника фондового ринку - компанії з управління активами, що провадиться нею за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів.

Матеріали справи свідчать про те, що перший відповідач здійснює свою професійну діяльність на ринку цінних паперів відповідно до Ліцензії Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку: професійна діяльність на фондовому ринку - діяльність з управління активами інституційних інвесторів (діяльність з управління активами) № 676 від 09 червня 2016 року.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункту 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" внесена до реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів та має Свідоцтво Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про внесення до реєстру фінансових установ, які надають фінансові послуги на ринку цінних паперів № 879 від 04 липня 2006 року.

Судом встановлено, що спірний договір укладено Товариством з обмеженням відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал", яке діє від свого імені, в інтересах та за рахунок активів Пайового закритого недиверсифікованого венчурного інвестиційного фонду "СТАКСЕЛЬ".

Відповідно до статті 41 Закону України "Про інститути спільного інвестування", пайовий фонд - сукупність активів, що належать учасникам такого фонду на праві спільної часткової власності, перебувають в управлінні компанії з управління активами та обліковуються нею окремо від результатів її господарської діяльності.

Укладаючи договори за рахунок активів пайового фонду, компанія з управління активами діє від свого імені в інтересах пайового фонду з обов`язковим зазначенням у таких договорах реквізитів фонду.

Згідно статті 48 Закону України "Про інститути спільного інвестування" до складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов`язання. Такі зобов`язання можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами відступлення права вимоги, позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством.

Відповідно до пункту 3 Розділу V Положення про склад та структуру активів інституту спільного інвестування, затвердженого рішенням Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку № 1753 від 10 вересня 2013 року, права вимоги можуть придбаватися виключно до складу активів венчурного фонду та лише за кредитними договорами банків, укладеними з юридичними особами. Придбання компанією з управління активами до складу активів венчурного фонду прав вимоги за кредитними договорами здійснюється шляхом укладення договорів відступлення права вимоги з урахуванням обмежень, встановлених Законом та цим Положенням.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що перший відповідач мав право придбати право вимоги за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року шляхом укладення договору про відступлення права вимоги, про свідчать вищенаведені норми чинного в Україні законодавства.

Позивачем надано Науково-правовий висновок, підготовлений доктором юридичних наук, професором, завідувачем кафедри цивільного права № 2, членом кореспондентом НАПрП Ураїни Яроцьким В.Л. від 10 лютого 2021 року № 126-01-206, згідно якого позивач просив надати науково-консультативний висновок щодо наступних характеристик:

1) Чи є договір про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року договором факторингу?

2) За яких умов відповідно до чинного законодавства Товариство з обмеженням відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" може здійснювати факторингової операції?

3) Чи набуло Товариство з обмеженням відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал", починаючи з 26 червня 2020 року права вимоги нарахування процентів за користування кредитними коштами, права нарахування комісії, неустойки, штрафу та пені за весь час прострочення відповідачем виконання зобов`язань за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2020 року та права вимоги нарахування штрафних санкцій за іпотечним договором № 23019/ЮКР/0-1-1/02-1 від 06 грудня 2019 року внаслідок укладання договору про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року.

4) Чи перейшло до Товариства з обмеженням відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" по договору про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест", а саме право нарахування штрафних санкцій, які виникли у Акціонерного товариства "Акціонерний банк "РадаБанк" за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року, до укладення договору про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятним тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недоведеність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 109 Господарського процесуального кодексу висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду.

Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Проте, судом не приймається до уваги наданий позивачем Науково-правовий висновок, оскільки він складений всупереч вимогам статті 108 Господарського процесуального кодексу, якою визначене виключне коло питань, з яких можливе складання висновку експерта у галузі права. Питання ж, які містяться в Науково-правовому висновку не пов`язанні, ані із застосуванням аналогії закону, ані аналогії права, не потребують вивчення або застосування змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі

Крім того, позивачем надано Висновок експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 18 лютого 2021 року № СЕ-19/121-21/1773-ЕК, згідно якого на вирішення експертизи поставлені наступні запитання:

1) В якій сумі підтверджується документально розмір права вимоги за договором про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року та за якими видами заборгованостей станом на 26 червня 2020 року?

2) Якій сумі дорівнює заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" у розрізі окремих платежів за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року станом на 26 червня 2020 року та станом на 01 січня 2020 року?

3) Якій сумі дорівнює заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" за договором про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року станом на 01 січня 2021 року?

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно статті 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до частин 1 та 5 статті 101 Господарського процесуального кодексу України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Згідно частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, суд не може прийняти до уваги наданий позивачем висновок експерта з наступних підстав.

Вказаний висновок було підготовлено за замовленням генерального директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" С.Ф. Головенчиць в рамках господарської справи № 922/3251/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фінекс-Капітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" про стягнення 420000, 00 грн.

Як свідчать матеріали справи, предметом позову у даній справі є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, тобто є нематеріальним спором, проте, висновок експерта виготовлений для розгляду в іншій справі № 922/3251/20, де розглядається матеріальний спір, а отже не може бути взятий до уваги, оскільки обставини, які будуть або встановлені у вказаній справі жодним чином не впливають на розгляд цієї справи.

Питання, які ставляться експерту не пов`язані з предметом доказування у даній справі, оскільки позовні вимоги позивача містять немайновий характер, водночас питання, які ставляться експерту містять у собі наявність або відсутність заборгованості за кредитним договором та/або за оспорюваним договором.

Крім того, відповідно до вимог пункту 4.12 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5, встановлено, що у вступній частині висновку експерта зазначаються відомості про надані матеріали (у тому числі вид (назва) матеріалів (документів) та кількість аркушів). Проте, у наданому позивачем висновку (сторінки 3-4) не тільки не вказано видавника та кількість аркушів документів, наданих експерту, а й взагалі перелік містить у собі (пункт 10, статті 4) вказівку на те, що експерту надані "Інші документи", без зазначення що це за документи, ким вони видані, та який мають зміст. Це свідчить про невідповідність висновку експерта вимогам законодавства.

Також, суд зазначає, що у питанні № 3 висновку експерта мова йдеться про наявність заборгованості позивача за договором про відступлення права вимоги, проте, у позивача взагалі не може бути ніякої заборгованості в даному випадку, оскільки він не є стороною оскаржуваного правочину.

У висновку експерта ставилося питання: якій сумі дорівнює заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" у розрізі окремих платежів за кредитним договором № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року станом на 26 червня 2020 року та станом на 01 січня 2020 року? (питання № 2). Проте, у висновках експерт надає відповідь на вказане, де зазначає станом на 01 січня 2021 року, що свідчить про невідповідність висновку експерта поставленого на його розгляд питанню.

Окрім цього, текст висновку експерта, в частині цитування експертом умов кредитного договору № 23019/ЮКР/0 від 06 грудня 2019 року не відповідає змісту вказаного кредитного договору, оскільки на сторінці 12 висновку, експерт вказує, що відповідно до пункту 1.1. кредитного договору, передбачено збільшення процентної ставки на 2%, у разі невиконання позичальником умов пункту 6.15 Кредитного договору. В той час, як в тексті кредитного договору встановлено збільшення процентної ставки у разі невиконання Позичальником умов пункту 6.15 на 5 (п`ять) процентів. Вказане свідчить про невідповідність висновків експерта дослідженим ним документам.

На сторінках 2, 16-19, 20, 21 висновку, експерт посилається на Науково-правовий висновок від 10 лютого 2021 року № 126-01-206, при цьому, вказуючи (сторінка 16), що відповідно до листа позивача, дослідження необхідно провести з урахуванням цього висновку. Цитуючи вказаний висновок на сторінках 16-19, експерт, між тим, не вказує, яким чином науковий висновок впливає на проведення економічної експертизи, чи є цей висновок об`єктом дослідження, яким чином викладені у цьому документі довільні міркування впливають на висновки експерта під час проведення економічної експертизи.

При цьому, як вже зазначалось, статтею 98 Господарського процесуального кодексу України предметом висновку не можуть бути питання права, проте, висновок експерта містить у собі саме питання права, якими регулюються відносини факторингу.

Виходячи з наведеного, суд відхиляє наданий позивачем Висновок експерта Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 18 лютого 2021 року № СЕ-19/121-21/1773-ЕК, оскільки даний висновок не стосується предмета доказування у даній справі, а отже є неналежним доказом у розумінні процесуального законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, яке не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Згідно частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів (правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 03 квітня 2019 року у справі №910/9828/17).

За висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 13 березня 2019 року у справі №905/635/18 у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається повністю, змінюється лише його суб`єктний склад.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 26 січня 2021 року у справі № 903/249/20 дійшов наступних висновків.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Відповідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №910/15262/18, від 11 лютого 2020 року у справі №922/1159/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17, відповідно до якої самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права.

Тобто саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси порушуються укладанням спірного договору, а тому потребують захисту.

Отже, за змістом вищенаведених правових норм визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 04 червня 2020 року у справі № 916/1411/19, від 19 лютого 2020 року у справі №916/1408/19, від 09 квітня 2019 року у справі № 908/1194/18, від 03 вересня 2019 у справі №910/14255/18.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач не є стороною оспорюваного договору, порушення його прав чи інтересів внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги № ВПВ-26/06/20-Ст від 26 червня 2020 року ним не доведено, оскільки зміни суб`єктного складу не впливають на зміну зобов`язань боржника за оспорюваним договором.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає вимоги позивача необґрунтованими, не підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо заяви (вхідний № 11525 від 19 травня 2021 року) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" про стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 126 Кодексу, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу). У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи 30 грудня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" (клієнтом) та Стриж Ларисою Анатоліївною (адвокатом) укладено угоду про надання правової допомоги №3012. 30 грудня 2020 року між клієнтом та адвокатом було укладено додаткову угоду № 1 до угоди про надання правової допомоги №3012 від 30 грудня 2020 року, де сторонами було погоджено тарифи на послуги, що надаються в порядку та на умовах, визначених угодою про надання правової допомоги № 3012 від 30 грудня 2020 року. Пунктом 4.1. угоди про надання правової допомоги визначено, що умови, строк, порядок розрахунку, а також винагорода (гонорар), який сплачується клієнтом на користь адвоката, сторони оговорюють в додатку № 1 до цієї угоди. 24 березня 2021 року між клієнтом та адвокатом було укладено та підписано додаток № 1 до угоди про надання правової допомоги № 3012 від 30 грудня 2020 року, згідно якого сторонами було погоджено, що вартість послуг із супроводження ведення справи № 922/676/21 в господарському суду Харківської області становить 80000,00 грн. 18 травня 2021 року між клієнтом та адвокатом було укладено та підписано Акт №1 приймання-передачі виконаних робіт за угодою про надання правової допомоги № 3012 від 30 грудня 2020 року із зазначенням детального опису наданих адвокатом послуг. Загальна вартість за надані послуги склала 51000,00 грн. 18 травня 2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" згідно платіжного доручення № 290 було перераховано на поточний рахунок адвоката суму у розмірі 51000,00 грн.

Досліджуючи надані першим відповідачем докази на підтвердження витрат на правову допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Стриж Ларисою Анатоліївною професійної правничої допомоги позивачу у даній справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати першого відповідача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Витрати, понесені першим відповідачем в даній справі на професійну правову допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті 126 Кодексу).

Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати першого відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Згідно частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об`єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Так, з наданого першим відповідачем акту № 1 приймання-передачі виконаних робіт від 18 травня 2021 року, слідує, що адвокат надав послуги із супроводження ведення справи клієнта, а саме: правовий аналіз позовної заяви, вивчення та аналіз доказів, доданих до позовної заяви, з метою формулювання правової позиції у розмірі 15000,00 грн; складання процесуальних документів по справі у розмірі 25000,00 грн; ознайомлення з матеріалами справи у розмірі 2000,00 грн; організація та направлення засобами поштового зв`язку відзиву на позовну заяву на адресу учасників у справі у розмірі 500,00 грн; організація та направлення засобами поштового зв`язку доповнення до відзиву на позовну заяву на адресу учасників у справі у розмірі 500,00 грн та представництво інтересів клієнта в 4 судових засіданнях 8000,00 грн.

Разом з тим, акт приймання-передачі наданих послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18).

З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг, на думку суду у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 51000,00 грн., стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з позивача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь першого відповідача 20000,00 грн. витрат на правову допомогу у суді першої інстанції.

Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача витрат на професійну правничої допомогу в сумі 20000,00 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 1-5, 10, 11, 12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 183, 194, 195, 196, 201, 208-210, 217, 218, 219, 220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Будінвест" (61066, м. Харків, вул. Велозаводська, буд. 1, код ЄДРПОУ 14103790) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Фенікс-Капітал" (61070, м. Харків, вул. Академіка Проскури, буд. 1, корпус 45, офіс 21, код ЄДРПОУ 34333275) 20000,00 грн. на правову допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "22" липня 2021 р.

Суддя П.В. Хотенець