Рішення № 98496648, 13.07.2021, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/88/20

Номер рядка звіту 59

РІШЕННЯ

іменем України

"13" липня 2021 р. смт Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Заполовського В. В.

за участю секретаря с/з Лук`янчук Т. В.

представника позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Ємільчине цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новоград-Волинська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на житловий будинок, земельну частку (пай), грошові внески в порядку спадкування за законом.

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

1. У лютому 2021 року ОСОБА_5 звернувся до суду із названим позовом.

В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його баба – ОСОБА_8 , після смерті якої відкрилась спадщина на земельну частку (пай), грошові вклади та житловий будинок по АДРЕСА_1 . Спадщину прийняли дочка спадкодавця ОСОБА_3 та ОСОБА_9 . Однак, при оформленні спадщини ОСОБА_3 приховала факт її прийняття ще й ОСОБА_9 та отримала відповідні документи лише на себе. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер. Спадщину після його смерті прийняв син ОСОБА_5 . Нотаріус відмовив у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність належно оформлених правовстановлюючих документів на вищевказаний житловий будинок та неможливість встановлення факту прийняття ОСОБА_9 спадщини після смерті матері ОСОБА_8 . Позивач вважає, що спадкове майно входить до складу колгоспного двору та з урахуванням викладених в позові обставин має право успадкувати його в цілому, при цьому вважає дії нотаріуса протиправними.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив:

- скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом видане ОСОБА_3 державним нотаріусом Ємільчинської державної нотаріальної контори Житомирської області від 04 квітня 2013 року №46/575;

- визнати за ним в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 :

- право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 ;

- право власності на земельну частку (пай) на підставі сертифікату серії ЖТ №0129847, виданого 26 травня 1997 року на підставі рішення Ємільчинської райдержадміністрації від 12.03.1997 року за № 65 та зареєстрованого 26 травня 1997 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №602, розмір частки (паю) – 4,16 в умовних кадастрових гектарах;

- право власності на грошові внески з відповідними компенсаційними відсотками та надбавками, що зберігаються в АТ «Державний ощадний банк України» на рахунку № НОМЕР_1 .

Заяви учасників справи

2. Відповідачка подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних з огляду на встановлені обставини у рішенні Ємільчинського районного суду Житомирської області від 23 грудня 2016 року у справі №277/324/14-ц, яке набрало законної сили, та з огляду на те, що викладені у відзиві обставини та подані до суду докази у сукупності свідчать, що спадкове майно, яке є предметом спору, не входить до складу колгоспного двору.

Інші учасники справи не надіслали до суду жодних заяв по суті справи.

Фактичні обставини встановлені судом

3. Матеріалами справи встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8 . Після її смерті залишилось спадкове майно, яке складається із житлового будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 ; права на земельну частку (пай) у землі, яка перебувала у колективній власності приватно-колективної агрофірми «Твердь» с. Симони Ємільчинського району Житомирської області; грошових внесків з відповідними компенсаційними відсотками та надбавками, що зберігаються в ТВБТ №10005/063 смт. Ємільчине АТ «Державний Ощадний банк України».

Спадкоємцями першої черги є її діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Спадщину на частину вказаного майна, право на земельну частку (пай) і грошові вклади оформила на себе ОСОБА_3 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 постановою нотаріуса відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті матері ОСОБА_8 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 , який за свого життя входив до кола спадкоємців першої черги після смерті своєї матері ОСОБА_8

07 березня 2014 року до Ємільчинської державної нотаріальної контори звернулась законний представник на момент звернення неповнолітнього позивача подавши заяву про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_9 , який був спадкоємцем ОСОБА_8 , але не оформив своїх спадкових справ і помер, на житловий будинок в цілому з усіма господарськими будівлями по АДРЕСА_1 .

Постановою нотаріуса Ємільчинської державної нотаріальної контори від 07.03.2014 року №268/02-31 ОСОБА_5 було відмовлено в оформленні свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно після смерті батька ОСОБА_9 , через відсутність належно оформлених правовстановлюючих документів на житловий будинок та неможливістю встановлення факту прийняття ОСОБА_9 спадщини після смерті матері ОСОБА_8 .

Мотиви застосування норм права

4. З огляду на коло учасників справи та згідно ч.ч. 1, 5 ст. 82 ЦПК України суд вважає, що не підлягають доказуванню обставини, які встановлені в рішенні Ємільчинського районного Житомирської області від 23 грудня 2016 року у справі №277/324/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14 лютого 2017 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 05 червня 2019 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_9 до ОСОБА_3 , місцевої територіальної громади в особі Рихальської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області про визнання права власності на спадкове майно, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , у зв`язку з відсутністю факту прийняття спадщини ОСОБА_9 після смерті матері ОСОБА_8 .

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору.

З введенням у дію з 15 квітня 1991 року Закону України «Про власність» колгоспні двори ліквідовано і питання права власності на майно колишніх колгоспних дворів регулюється нормами ЦК УРСР 1963 року.

Правовий режим власності колгоспного двору, виділ частки з колгоспного двору, його поділ, а також підстави втрати права на частку в майні колгоспного двору визначено статтями 120-126 ЦК УРСР 1963 року.

Так, згідно зі статтями 120, 123 ЦК УРСР 1963 року майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної сумісної власності і розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

Правильне застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР 1963 року передбачає з`ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Статтею 100 ЦК УРСР 1963 року, визначено, що в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах, що передбачено п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами щодо земельної ділянки.

Судом було оглянуто та долучено до матеріалів справи копії сторінок погосподарських книг Рихальської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області за період 1986 – 1990 років та за період 1991 – 1995 років, зі змісту яких неможливо чітко і переконливо встановити до якої суспільної групи господарств відноситься по АДРЕСА_1 .

Доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За клопотанням представників сторони позивача та з метою встановлення дійсних обставин справи, зокрема віднесення спірного будинку до відповідної групи господарств, були викликані в якості свідків та опитані:

- голова Рихальської сільської ради ОСОБА_10 , яка пояснила, що не може надати відповідь про приналежність спірного будинку до відповідної групи господарств, оскільки записи в погосподарські книги лише переносила, а на момент, коли запис вносився вона взагалі не проживала на території Рихальської сільської ради. Також свідок не змогла підтвердити або спростувати достовірність відомостей погосподарських книг щодо року забудови спірного будинку;

- бувший голова Рихальської сільської ради у період 2010 – 2015 років ОСОБА_11 , який пояснив, що не може надати відповідь про приналежність спірного будинку до відповідної групи господарств, оскільки особисто він як не вносив записів до погосподарських книг, так і не переносив записів погосподарських книг.

- бувший державний нотаріус Ємільчинської державної нотаріальної контори Піскун О. С., який пояснив, що керуючись чинним законодавством України ним була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07.03.2014 року № 268/02-31 та з огляду на додані до заяви про прийняття спадщини документи, у нього були відсутні підстави видати свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_5 .

Судом надано оцінку іншим доказам, які мають значення для розгляду справи.

Згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 ОСОБА_8 в 1986 році вийшла на пенсію та припинила трудові відносини в КСП ім. Ватутіна.

ОСОБА_9 згідно довідки про заробіток для обчислення пенсії ПСП «Агрофірма «Симони» від 07 листопада 2011 року №410 та згідно довідки Рихальського маслозаводу припинив працювати у КСП ім. Ватутіна у травні 1989 року та з 13 червня 1989 року був прийнятий на роботу слюсарем очисних споруд Рихальського маслозавода.

Крім цього, до суду не подано жодного доказу, з яких би вбачалось, що ОСОБА_9 взагалі був членом КСП ім. Ватутіна, оскільки в процесі судового розгляду справи сторона відповідача зазначала, що ОСОБА_9 особисто на своє ім`я не отримував земельного та майнового сертифікатів після розпаювання КСП ім. Ватутіна, не заперечувала проти цієї обставини представник позивача ОСОБА_1 , яка за життя ОСОБА_9 була його дружиною.

З наявної в матеріалах судової справи копії технічного паспорту на спірний будинок, останній побудований у 1991 році, тобто коли ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не працювали в КСП ім. Ватутіна.

Згідно довідок Рихальської сільської ради від 13.12.2012 р б/н та від 17.02.2014 р. №27 спірний будинок належав ОСОБА_8 разом з земельною ділянкою, яка передана їй у приватну власність.

Згідно довідки ПСП «Агрофірма «Симони», яке є правонаступником КСП ім. Ватутіна (після перейменування ПКА «Твердь») від 15.10.2019р. №44 спірний будинок не стоїть на обліку господарства і ніколи йому не належав.

Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

5. Оцінені у сукупності докази призводять до висновку, що з урахуванням чинних станом на 1991 рік положень ст. 100 ЦК УРСР 1963р. та ст. ст. 2, 13 Закону України «Про власність» спірний будинок належав ОСОБА_8 на праві індивідуальної (особистої) власності, а також ними регулюються належність ОСОБА_8 грошових внесків з відповідними компенсаційними відсотками та надбавками, що зберігаються в ТВБТ №10005/063 смт. Ємільчине АТ «Державний Ощадний банк України»

Щодо права на земельну частку (пай) на підставі сертифікату серії ЖТ №0129847, виданого 26 травня 1997 року, то виникнення такого права не регулюється положеннями ст.ст. 120 – 126 ЦК УРСР 1963 р., а врегульовано згідно Указу Президента України від 08.08.1995 р. №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», за змістом якого відсутнє посилання на його зворотню дію в часі та що він регулює питання колгоспного двору.

Закон Української РСР «Про власність», який набув чинності 15 квітня 1991 року, не містив поняття «колгоспний двір» і закріпив загальні положення щодо права власності на майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї. Так, відповідно до статті 17 цього Закону майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Набравшим законної сили рішенні Ємільчинського районного Житомирської області від 23 грудня 2016 року у справі №277/324/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 14 лютого 2017 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 05 червня 2019 року вирішено питання та встановлено обставини, які не підлягають повторному встановленню та доказуванню про відсутність факту прийняття спадщини ОСОБА_9 після смерті матері ОСОБА_8 , що створює правові наслідки для позивача ОСОБА_5 , оскільки позовні вимоги у цій справі в частині визнання за ОСОБА_5 права власності у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_9 стосуються можливості реалізації його спадкових прав щодо майна, яке фактично належало ОСОБА_8 .

Виникнення цих прав у ОСОБА_5 пов`язується з днем смерті спадкодавця ОСОБА_9 , ці права можуть бути реалізовані протягом шести місяців з моменту відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

Встановлено, що ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , а із заявою про прийняття спадщини в інтересах ОСОБА_5 законний представник звернулася до нотаріуса лише 07 березня 2014 року. Позивач ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 досяг повноліття ІНФОРМАЦІЯ_4 . При цьому вимоги про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, тобто реалізації його спадкових прав щодо майна, яке фактично належало ОСОБА_8 , позивачем не пред`явлено.

За встановлених обставин та оцінених у сукупності доказах, суд приходить до висновку, що всі заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 265, 273, 354, 355, ЦПК України,

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Новоград-Волинська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на житловий будинок, земельну частку (пай), грошові внески в порядку спадкування за законом - відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Ємільчинський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 21.07.2021 року.

Суддя: В. В. Заполовський