Рішення № 98487422, 22.07.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

22 липня 2021 р. № 400/3393/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до:Головного управління ДПС у Миколаївській області, вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001, про:визнання протиправною та скасування вимоги від 19.11.2018 р. № Ф-1028-53, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом про визнання неправомірною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Миколаївській області від 19.11.2018 за № Ф-1028-53 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15784,17 гривень.

В обгрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що оскаржувана вимога від 19.11.2018 про сплату боргу є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки винесена безпідставно, враховуючи те, що позивач з 29.04.2016 працювала найманим працівником, із заробітної плати здійснювалось відрахування та сплата ЄСВ, а з 13.08.2017 по 20.04.2020 знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. За таких обставин, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування сплачують роботодавці, що виключає його обов`язок самостійної сплати єдиного внеску як самозайнятої особи.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. Обгрунтовуючи свою позицію, вказала на безпідставність позовних вимог зважаючи на те, що позивач з 01.11.2012 зареєстрована як фізична особа-підприємець, яка перебувала на спрощеній системі оподаткування до 01.04.2014 (в період часу з 02.04.2014 по 13.02.2019 - загальна система оподаткування, а платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок., оскільки запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача внесено до реєстру лише 13.02.2019.

Суд розглянув справу 22.07.2021, відповідно до вимог ст.262 КАС України, без проведення судового засідання, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» та Рішення Ради суддів України від 17.03.2020 №19, в порядку письмового провадження, на підставі матеріалів справи.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 з 24.10.2012 була зареєстрована в статусі фізичної особи-підприємця.

Відповідно до наказу №1 від 20.04.2016 «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 призначено на посаду директора ТОВ «АЛЕКСАНДРИЯ И К».

Відповідно до Листків непрацездатності АГЛ №131835, АГЛ №131836 ОСОБА_1 в період з 27.03.2017 по 13.08.2017 знаходилась на лікарняному по вагітності та пологах.

Наказом №3 від 13.08.2017 «Про надання відпустки» ОСОБА_1 було надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14.08.2017.

19.11.2018 Головним управлінням ДПС виставлена вимога № Ф-1028-53 про сплату боргу (недоїмки) в розмірі 15784,17 гривень на ім`я ОСОБА_1 .

На виконання вимоги №Ф-1028-53 від 19.11.2018 Миколаївським районним відділом ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області відкрито виконавче провадження № 59067845, на виконання якого винесено постанову від 11.05.2019 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 15784,17 грн.

Постановою від 28.04.2020 Миколаївським районним відділом ДВС Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області повернуто виконавчий документ стягувачу, у зв`язку з тим, що майна належного боржнику, на яке законом можна звернути стягнення в межах суми боргу в ході провадження виконавчих дій на території Миколаївського району Миколаївської області не виявлено.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"(далі - Закон).

Як вбачається з ч. 1 ст. 4 Закону, платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Платник єдиного внеску зобов`язаний:1) своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; 3) допускати посадових осіб органу доходів і зборів до проведення перевірки правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, а до проведення перевірки щодо достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, та для призначення пенсій - посадових осіб органів Пенсійного фонду за наявності направлення та/або наказу про перевірку та посвідчення осіб, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають у процесі перевірки; 4) подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону податкові органи зобов`язані здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Згідно з ч. 4 ст. 25 Закону податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Головним управлінням ДПС у Миколаївській області сформовано вимогу від 19.112018 № Ф-1028-53 на підставі даних інформаційної системи податкового органу, що відповідає положенням Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Системний аналіз норм Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" свідчить про те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З наведеного випливає, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, які зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/86203700).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з ч. 6 ст. 4 Закону особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску, про сплату якої виставлено вимогу №Ф-1028-53 від 19.11.2018 складає 15784,17 гривень, а саме за 2017, 2018, І- ІІІ квартал 2018 року.

Оскільки протягом вказаного періоду позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «АЛЕКСАНДРИЯ И К», що підтверджується копією наказу від 29.04.2016 року № 1 про прийняття на роботу з 20.04.2016 року, у неї відсутній обов`язок сплачувати єдиний внесок з цього періоду.

Водночас, матеріали справи не містять жодних відомостей про отримання позивачем доходу від здійснення позивачкою підприємницької діяльності.

Зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що ГУ ДПС у Миколаївській області безпідставно здійснено нарахування позивачу єдиного внеску, а тому вимога про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018 року № Ф-1028-53 є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги внести зміни до інтегрованої картки платника ІС "Податковий блок" шляхом анулювання заборгованості, суд виходить з наступного.

Наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 № 5, затверджено Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1 Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно з ч. 3 п. 1 Порядку ІКП закриваються структурним підрозділом, що здійснює облік платежів, у разі проведення заходів щодо зняття з обліку платників у податкових органах у зв`язку з припиненням платника податків або відсутністю за неосновним місцем обліку об`єктів оподаткування, або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням.

Підрозділ, що здійснює облік платежів, за основним та неосновним місцем обліку закриває ІКП не пізніше наступного робочого дня після формування відомостей в частині тих податків і зборів, щодо яких відсутня заборгованість на відповідній території, та відомостей з відміткою про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску.

За наявності грошових зобов`язань або податкового боргу, або неузгоджених сум грошових зобов`язань, які оскаржуються в адміністративному або судовому порядку, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо закриття ІКП до їх погашення або визнання такого боргу безнадійним та його списання у порядку, визначеному статтею 101 розділу II Кодексу.

За наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеному Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Верховенство права, як основоположний принцип адміністративного судочинства, визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Суд зазначає, що в даному випадку такий спосіб захисту як зобов`язання контролюючого органу внести коригування до інтегрованої картки платника ІС "Податковий блок" шляхом виключення суми заборгованості з ЄСВ в розмірі 15784,17 грн є належним способом захисту.

З огляду на відсутність у позивача заборгованості з ЄСВ у розмірі 15784,17 грн позовна вимога про зобов`язання відповідача внести зміни до інтегрованої картки платника податків є також обґрунтованою.

Позов задовольнити.

Сума сплаченого позивачем судового збору в розмірі 908 гривень підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу в розмірі 7000,00 гривень.

На підтвердження понесення позивачем судових витрат на правову допомогу в розмірі 7000,00 грн. надано: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №359, витяг з Єдиного реєсту адвокатів України, копію договору про надання юридичних послуг від 06.05.2021 № 21, квитанцію до прибуткового ордеру від 06.05.2021 №86 на суму 7000,00 грн.

Частиною 2 ст. 134 КАС України передбачено, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати на правничу допомогу мають бути підтверджені належними доказами та бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Аналіз вищезазначених положень КАС України дає підстави вважати, що розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Положеннями ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17 та від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Досліджуючи надані представником позивача документи, судом встановлено, що відповідно до акту наданих послуг адвокатом надано послуги ОСОБА_1 всього на суму 7000 грн, що підтвержується квитанцією від 06.05.2021 року № 86.

Як вже зазначалось вище, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Виходячи з акту наданих послуг, адвокатом вичено матеріали справи та нормативні акти - 3 год., підготовлено та подано позов - 5 год., підготовлено заяву про поновлення пропущеного строку - 1 год., направлено запити - 3 год. всього, провелено аналіз отрианих відповідей- 1 год., подано клопотання про долучення доказів - 1 год., а вартість години наданих послуг адвокатом визначена у розмірі 500 грн. Разом з тим, предметом спору в даній справі є визнання протиправною та скасування вимоги відповідача, що не відноситься до категорії складних справ, неодноразово суди висловлювали свої позиції щодо подібних правовідносин.

З системного аналізу матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн є неспівмірними зі складністю справи, встановлення їхньої дійсності та необхідності, розумності гонорару адвоката з обсягом наданих адвокатом послуг позивачу.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу, з урахуванням принципів справедливості, обґрунтованості, співмірності та пропорційності, у розмірі 1000 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Миколаївській області від 19.11.2018 за № Ф-1028-53 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15784,17 гривень.

3. Зобов`язати Головне управління ДПС у Миколаївській області внести коригування до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 ІС "Податковий блок" шляхом виключення суми заборгованості з ЄСВ в розмірі 15784,17 грн.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області (вул. Лягіна,6,Миколаїв,54001 43144729) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1908 (одна тисяча дев`ятсот вісім) гривень.

5. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Біоносенко