Ухвала суду № 98487419, 22.07.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

22 липня 2021 р. № 400/5662/21 м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Брагар В. С., ознайомившись з

адміністративним позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю "РосКосметика", пр. Богоявленський, 47, кв. 3, м. Миколаїв, 54018,

до відповідачів:Голови Заводського районного суду м. Миколаєва Щербини Сергія Вікторовича, вул. Радісна, 3, м. Миколаїв, 54002, Заводського районного суду м.Миколаєва, вул. Радісна, 3, м. Миколаїв, 54002 Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області, пр-т Центральний, 141-В, м. Миколаїв, 54055 Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. 8 Березня, №107, м. Миколаїв, 54055

про:визнання дій протиправними, визнання бездіяльності протиправною, встановлення відсутності компетенції, стягнення моральної шкоди в сумі 1 200 000,00 грн.,

Товариство з обмеженою відповідальністю «РосКосметика» звернулось до суду з позовом до голови Заводського районного суду м. Миколаєва Щербини Сергія Вікторовича (далі-відповідач1), Заводського районного суду м.Миколаєва (далі-відповідач2), Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області (далі-відповідач3), Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі-відповідач4) про:

1) визнання протиправними дій відповідачів 1, 2 та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій: порушень правового порядку і законодавства України, прав людини і громадянина, процесуальних строків;

2) визнання протиправною бездіяльність відповідачів 1, 2 та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій, прийняття рішень невиконання вимог і положень чинного законодавства України, незастосування норм Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, джерел права: рішень Європейського суду з прав людини, висновків вищого органу державної судової влади, постанов Пленумів Верховного суду України, Узагальнень ВССУ;

3) встановлення відсутності компетенції (повноважень) відповідачів 1, 2 на порушення правового порядку і законодавства України, прав людини і громадянина, процесуальних строків; на бездіяльність невчинення певних дій, неприйняття законних, обгрунтованих, вмотивованих рішень, невиконання вимог і положень чинного законодавства України, незастосування норм Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, джерел права: рішень Європейського суду з прав людини, висновків вищого органу державної судової влади, постанов Пленумів Верховного суду України, Узагальнень ВССУ;

3) стягнення з відповідачів 3, 4 коштів в сумі 1200000 грн. на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю відповідачів 1, 2.

В обґрунтування позову зазначено, що позивач 09.09.2020 звернувся до Заводського районного суду міста Миколаєва зі скаргою на бездіяльність службових осіб ТУ Державного бюро розслідувань, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою від 27.08.2020 про вчинення кримінальних правопорушень. Слідчий суддя Заводського районного суду міста Миколаєва Щербина С.В. ухвалою від 04.11.2020 в задоволенні вищевказаної скарги відмовив. Позивач, не погоджуючись із діями слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва Щербини С.В. щодо розгляду його скарги, звернуся з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Конституцією України встановлено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (статті 126, 129 Конституції України).

Частинами 1, 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII від 02.06.2016 визначено: здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

У 1998 році Судова колегія в цивільних справах Верховного Суду України в ухвалі від 02 грудня 1998 року, витяг з якої розміщений на офіційній Інтернет сторінці Верховної Ради України та доступний за посиланням: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0096700-98#Text, зазначила: Конституцією України встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється і однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Відповідно до зазначених положень Конституції України рішення суду і, відповідно, дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя можуть оскаржуватись у чинному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

Саме в такому розумінні мають застосовуватись положення статей 55, 56 Конституції України про гарантію права кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб та на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень. Суд є органом, який вирішує такі скарги, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному Конституцією України і законодавством про судочинство.

У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до ст. 62 Конституції України матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за таку шкоду відповідає держава, а не безпосередньо суд або суддя.

Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Отже, в зазначеній ухвалі Верховний Суд України заклав фундаментальний підхід до розуміння принципу незалежності судді та суду у випадку оскарження їх дій щодо здійснення правосуддя, який залишається незмінним до даного часу.

Відповідно до абзацу другого пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

У постанові пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» № 6 від 12.06.2009 судам роз`яснено, що у розумінні положень частини 1 статті 2, підпунктів 1, 7, 9 частини 1 статті 3, статті 17, частини 3 статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України (прим. - текст постанови з посиланням на норми права, що втратили чинність наведений без змін для забезпечення праворозуміння висновків пленуму Верховного Суду України) судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17.11.2010, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Оскарження дій/бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їхніх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Зазначеної правової позиції також дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц (пункти 36, 39, 40, 78-80 постанови), від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц (пункти 30, 37, 39, 61-65 постанови), від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 (пункт 25 постанови), а також Касаційний адміністративний суд Верховного Суду у постанові від 31.07.2019 у справі № 636/5534/15.

Зі змісту позовних вимог у даній справі слідує, що позивач оскаржує дії слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва, які виразилися, на думку позивача, у порушенні його прав під час розгляду його скарги, а також порушень, пов`язаних з вчиненням процесуальних дій у судовій справі. Також, позивач вважає, що такими діями спричинено йому моральну шкоду.

Діяльність відповідача, яка оскаржується, є нічим іншим як діяльністю суду, пов`язаною з розглядом судових справ, яка врегульована процесуальним законом, а тому охоплюється поняттям «здійснення правосуддя» та свідчить про те, що в зазначеному випадку суд не є суб`єктом владних повноважень.

Оскарження дій суду щодо здійснення правосуддя шляхом подачі позову до іншого суду є порушенням принципу незалежності суду та суддів та засобом впливу на них. Законодавством передбачено апеляційний та касаційний порядок оскарження судових рішень, а тому зауваження щодо діяльності судді чи суду або посадової особи суду, що пов`язані зі здійсненням правосуддя, у тому числі щодо доступу до приміщення суду, участі у судових засіданнях, подання заяв та клопотань, ознайомлення з матеріалами справи, видачею виконавчих листів тощо, можуть бути включені до апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення. Оскарження дій суду або судді, що пов`язані зі здійсненням правосуддя не може відбуватися шляхом ініціювання проти них судового процесу.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку, що спір у цій справ не підсудний адміністративному суду, а отже у відкритті провадження слід відмовити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України.

Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається (ч. 5 ст. 170 КАС України).

Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

При вирішенні питання щодо підсудності цієї адміністративної справи суд зазначає таке.

У низці своїх рішень Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992, «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 757/43355/16-ц зазначено, що позовна вимога про визнання незаконними дій/бездіяльності посадових осіб суду, що стосуються здійснення правосуддя, не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Керуючись статтями 19, 170, 248 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 КАС України.

Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень КАС України.

Суддя В. С. Брагар