Рішення № 98487289, 21.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/8028/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 липня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом, в якому просить:

-зобов`язати Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 (дата звільнення) по 19.04.2021 (дата розрахунку).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач повідомила, що 30.11.2017 була звільнена з посади інспектора Костопільського районного відділу з питань пробації Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, проте при звільненні їй були виплачені не усі суми, що належали до виплати. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 по справі №380/6248/20 відповідач здійснив виплату належних при звільненні сум індексації грошового забезпечення лише 19.04.2021, тому період з 30.11.2017 по 19.04.2021 є періодом затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді від 24.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

06.07.2021 за вх. №48276 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача зазначає, що відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтями 116, 117 КЗпП. Просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено таке.

Суд встановив, що ОСОБА_2 з 01.11.2011 до 01.01.2017 проходила службу в Управлінні Державної пенітенціарної служби України у Рівненській області на посаді інспектора Рівненського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції, з 01.01.2017 ОСОБА_2 призначено на посаду Костопільського районного відділу з питань пробації Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, про що свідчать відповідні накази № 59о/с від 24.10.2011 та №14 о/с від 27.12.2016.

30.11.2017 ОСОБА_2 наказом Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції № 104 о/с від 27.11.2017 звільнено за ст. 77 п. 1 пп. 7 Закону України “Про Національну поліцію” (за власним бажанням).

Проте, на день звільнення з Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції позивачу не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення у зв`язку із чим остання звернулася з позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2020 у справі №380/6248/20 зобов`язано Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.11.2011 по 31.12.2016 у розмірі 4734 (чотири тисячі сімсот тридцять чотири) грн 48 коп та нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2017 по 30.11.2017.

Додатковим судовим рішенням від 04.12.2020 у справі №380/6248/20 зобов`язано Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2011 року по травень 2015 року включно та за період з листопада 2015 року по березень 2016 року включно.

На виконання вказаних судових рішень 19 квітня 2021 Західним міжрегіональним управлінням з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції виплачено позивачеві суму індексації грошового забезпечення в розмірі 5270 грн.

У зв`язку з наявністю факту несвоєчасного розрахунку при звільненні, позивач просить зобов`язати Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 (дата звільнення) по 19.04.2021 (дата розрахунку).

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) дійшла висновку про те, що немає жодних підстав для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15 вересня 2015 року у справі № 21-1765а15.

Відповідно до довідки Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 19.04.2021 №7-1/19 позивачеві виплачено суму 5270 грн.

Згідно з довідкою Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 14.05.2020 №28 грошове забезпечення позивача за останні два повні календарні місяці перед звільненням складає 13063,26 грн. Протягом цих двох місяців був 61 календарний день. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 13063,26 грн: 61 = 214,15 грн.

За період з 30.11.2017 по 19.04.2021 було 1236 календарних дні, а тому, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві при звільненні зі служби, який підлягає стягненню на користь позивача, складає 264689,40 грн (1236 * 214,15 грн).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою 5270 грн, суму 264689,40 грн не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Касаційним адміністративним судом під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019 р.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивач просить суд зобов`язати відповідача нарахувати та виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.11.2017 по 19.04.2021 (день фактичного розрахунку), проте з огляду на правову позицію Верховного суду, суд який розглядає справу зобов`язаний здійснити такий розрахунок та стягнути з відповідача конкретну суму.

При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд керується і постановою Верховного Суду від 21.04.2021 № 360/3574/19, що прийнята з урахуванням правових позицій, висловлених у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі № 480/3105/19 та від 26.06.2019 року по справі № 761/9584/15-ц. У зазначеній постанові Верховний Суд підтримав позицію суду апеляційної інстанції, зазначивши про звернення позивача до суду щодо виплати належних сум при звільненні зі спливом майже двох років після звільнення та явною неспівмірністю не непропорційністю суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільненні сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

Відтак, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 5270,00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо посилань відповідача стосовно нерозповсюдження ст. 117 КЗпП України на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження до виплати належних при звільненні сум, суд зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду, висловленого у багатьох постановах, суди повинні застосовувати судами саме останню позицію Верховного Суду.

У постанові від 15.06.2021 по справі № 640/21555/18 Верховний Суд підтримав позицію що застосування висновку, викладеного, зокрема, і у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №810/1543/17 є помилковим.

У разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, таких як заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, індексація грошового забезпечення тощо, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі № 580/2857/20.

Вказане спростовує твердження відповідача про те, що індексація не входить до складу грошового забезпечення, тому неможливо стягнути середній заробіток за її несвоєчасну виплату.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підставними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (місцезнаходження: 79005, м. Львів, вул. Архипенка, 1, ЄДРПОУ 40867243) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 листопада 2017 року по 19 квітня 2021 року в розмірі 5270 (п`ять тисяч двісті сімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (місцезнаходження: 79005, м. Львів, вул. Архипенка, 1, ЄДРПОУ 40867243) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Гулкевич І.З.