Рішення № 98487288, 22.07.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7492/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2021 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1108 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до військової частини А1108 код ЄДРПОУ 08113287, місцезнаходження: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Трускавецька, 64, в якій позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 103502,85грн за період з 22.06.2018 по 08.04.2021.

Ухвалою від 12.05.2021 суддя прийняв позовну заяву до розгляду й відкрив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не здійснив своєчасний розрахунок при звільненні, а тому повинен нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення (середній заробіток) у розмірі 103502,85грн за період з 22.06.2018 по 08.04.2021.

02.06.2021 представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за 2016 - 2018 роки та грошову компенсацію за невикористані календарні додаткової відпустки за 2015 – 2018 роки виникли у відповідача після набрання законної сили постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі №380/3837/20 та рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 у справі №380/1601/20. На момент звільнення позивача з військової служби жодних невиконаних фінансових зобов`язань у відповідача перед позивачем не існувало. Крім того, на думку відповідача, до спірних правовідносин, не можна застосовувати норми Кодексу законів про працю України.

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом командира військової частини А1108 (по стройовій частині) від 21.06.2018 №138 ОСОБА_1 звільнено в запас, виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У зв`язку з не проведенням індексації грошового забезпечення за період з 2016 по 2018 роки позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 у справі №380/3837/20 позов ОСОБА_1 про визнання протиправними дій військової частини А 1108 та стягнення індексації грошового забезпечення задоволено частково, а саме: визнано протиправними дії Військової частини А 1108 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно, зобов`язано військову частину А 1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06.10.2020 у справі №380/3837/20 вказане судове рішення змінено, абзац третій резолютивної частини рішення викладено в такій редакції: “Зобов`язати Військову частину А1108 (вул.Трускавецька, 64, м. Дрогобич, Дрогобицький район, Львівська область, 82100; код ЄДРПОУ 08113287) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року включно з врахуванням базового місяця індексації січень 2008 року”.

На виконання вказаного судового рішення 08.04.2021 відповідач виплатив позивачу грошові кошти у розмірі 82370,85грн.

У зв`язку з не невиплатою компенсації за невикористані календарні додаткової відпустки за 2015 – 2018 роки позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 у справі №380/1601/20 задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини А1108 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії, а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини А1108 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу – 21.06.2018 року; зобов`язано військову частину А1108 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на виключення зі списків особового складу – 21.06.2018 року.

На виконання вказаного судового рішення 14.08.2020 відповідач виплатив позивачу грошові кошти у розмірі 22247,87грн.

Виходячи з наявності підстав стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки), позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд виходив з наступного.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 зазначеного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (частина перша статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене у вказаній статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статею 116 вказаного Кодексу.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18.

Суд встановив, що позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 21.06.2018.

Відповідач 14.08.2020 виплатив позивачу заборгованість з компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 22247,87грн.

Крім того, 08.04.2021 відповідач перерахував позивачу заборгованість із виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 82370,85грн.

Суд вважає, що за 08.04.2021 відповідач не повинен виплачувати позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки у цей день заборгованість виплачена, а тому у задоволенні позову у цій частині необхідно відмовити.

Відтак, період з 22.06.2018 по 07.04.2021 є періодом, за який відповідач повинен виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, та який становить 1021 календарний день.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а.

При обрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок №100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт “л” пункту 1 Порядку №100).

Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як вказано у пункті 8 Порядку №100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі – Порядок №260).

Тобто Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.

З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Таким чином, суд дійшов висновку, що необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов`язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.

Суд при розгляді справи враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.

Згідно з довідкою про доходи заробітна плата позивача за два місяці перед звільненням становила 23783,62грн (у квітні 2018 року – 11891,81 грн, у травні 2018 року – 11891,81 грн).

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить 389,90грн (23783,62грн/61 календарний день).

Суд при розгляді справи враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 24.10.2011 у справі №6-39цс11 та у Пленумі Верховного Суду України у постанові від 24.12.1999 №13, а також постанову Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №524/1714/16-а (К/9901/8793/18), та бере до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 104618,72грн (нарахована компенсація за невикористані дні додаткової відпустки та індексації грошового забезпечення) / 398087,90грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 =26,28%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 26,28% становить: 389,90 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 26,28% = 102,46 грн; 102,46 грн * 1021 (кількість днів затримки розрахунку) = 104611,66 грн.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням принципу справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) за період з 22.06.2018 по 07.04.2021 у розмірі 104611,66грн, з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до статті 139 КАС України необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1035,03грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А1108 код ЄДРПОУ 08113287, місцезнаходження: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Трускавецька, 64, на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) у розмірі 104611 (сто чотири тисячі шістсот одинадцять)грн 66коп за період з 22.06.2018 по 07.04.2021.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити повністю.

Стягнути з військової частини А1108 код ЄДРПОУ 08113287, місцезнаходження: 82100, Львівська область, м.Дрогобич, вул.Трускавецька, 64, на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1035 (одна тисяча тридцять п`ять)грн 03коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене 22 липня 2021 року.

Суддя А.Г. Гулик