Рішення № 98486167, 22.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року Справа № 160/6966/21 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Комунального підприємства «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпровської міської ради

про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

29.04.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Комунального підприємства «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпровської міської ради в якому позивач просить:

- стягнути з Комунального підприємства «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпровської міської ради на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 1 796 415,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» за 12 робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняті особами з інвалідністю, відповідач повинен був до 15.04.2021 року самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 1 796 415,60 грн.

12.05.2021 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

18.05.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого вказано, що відповідач у 2020 році ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а саме щомісячно протягом 2020 року були подані Дніпропетровському міському центру зайнятості Звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН із зазначенням вакансій на які має бути працевлаштовано осіб з інвалідністю, наявність відповідних вакансій за період 2020 року відображена у штатних розкладах підприємства, вживались заходи для самостійного пошуку працівників шляхом публікації протягом 2020 року оголошень в друкованих засобах масової інформації про наявність відповідних вакансій, у зв`язку з чим відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

26.05.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої вказано, що позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву, оскільки на думку позивача відповідач не вжив всіх заходів щодо виконання нормативу по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

08.06.2021 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких вказано, що відповідачем виконано його обов`язок щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у кількості відповідно до нормативу встановленого законом.

13.07.2021 року у судове засідання сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце, не з`явились. В матеріалах справи наявні клопотання представників позивача та відповідача про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Отже, враховуючи клопотання сторін про розгляд справи без їх участі, судом вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Комунальне підприємство «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпровської міської ради перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.

Так, відповідно до «Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2020 рік» за формою 10-ПОІ (річна), затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 року №591 та розрахунку суми позову щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій, позивач зазначає, що за наявні робочі місця призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2020 році, відповідач мав сплатити суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1 796 415,60 грн.

Відповідач вищевказану суму адміністративно-господарських санкцій, у встановлений законом строк, не сплатив, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №875-ХІІ).

Відповідно ч. 1 ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 3 ст. 19 цього Закону передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

За приписами ч.10 ст.19 Закону №875-ХІІ, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно до ч. 1 ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч.ч.2, 4 ст.20 Закону №875-ХІІ).

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, при вирішенні питання щодо правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях (бездіяльності) роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами ч. 1 ст. 18-1 Закону № 875-XII, особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

В силу ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-XII, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, з аналізу вищевказаних положень Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» вбачається, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

При цьому, обов`язок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується їх обов`язком щодо пошуку таких осіб для їх працевлаштування. В той же час, обов`язок цих суб`єктів полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації до державної служби зайнятості, необхідної для їх працевлаштування.

Так, відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 року №5067-VI роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання».

Отже, вказаним Наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Відповідно до п.5, 6 розд.1 Порядку, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності-первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Таким чином, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для їх працевлаштування, є звіт форми № 3-ПН.

Як встановлено судом, відповідачем протягом 2020 року до Державної служби зайнятості подавались звіти про наявність вакансій за формою 3-ПН та інформацію про попит на робочу силу (вакансії) у яких відображено наявність вакансій на посади, із зазначенням працевлаштування особи з інвалідністю, що підтверджується листом Дніпропетровського міського центру зайнятості від 14.05.2021 року №1873 та відповідними звітами про попит на робочу силу (вакансії).

Також, у листі Дніпропетровського міського центру зайнятості від 14.05.2021 року №1873 зазначено, що на обліку в Дніпропетровському міському центрі зайнятості протягом 2020 року особи з інвалідністю, які згідно рекомендацій МСЕК відповідають вимогам роботодавця КП «Автопідприємство санітарного транспорту» ДМР не перебували, тому направлення на працевлаштування на підприємство не видавались.

Наявність відповідних вакансій за період 2020 року також, відображена у штатних розкладах підприємства, які вводились в дію з 01.01.2020 року, 21.03.2020 року, 01.04.2020 року, 01.10.2020 року.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Комунальним підприємством «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпровської міської ради вживались заходи для самостійного пошуку працівників шляхом публікації протягом 2020 року оголошень в друкованих засобах масової інформації про наявність відповідних вакансій, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією газети «Работа плюс зарплата» №103 від 21 грудня 2020 року.

Таким чином, відповідачем виконані вимоги статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та прийняття заходів для їх працевлаштування, і не порушувалися вимоги статті 19 цього Закону (не мало місце безпідставної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які звернулися до роботодавця самостійно чи були направлений до нього державною службою зайнятості).

Суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язок підприємства по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком вказаних осіб для працевлаштування, оскільки статтею 18-1 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» зазначений обов`язок покладено саме на державну службу зайнятості.

Враховуючи, що відповідачем виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а доказів того, що відповідач відмовляв у їх прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування вказаних осіб у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем надано не було, суд дійшов висновку, що причини не працевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, а тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.02.2018 р. у справі №820/2124/16, від 28.02.2018 р. у справі №807/612/16, від 26.06.2018 р. у справі № 806/1368/17, від 11.09.2018 р. у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 р. у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 р. у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 р. у справі №812/1164/18.

Відповідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись, та з огляду на те, що відповідачем створено всі умови робочих місць та виконано вимоги законодавства, що регулює основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю, відповідно відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (49000, м.Дніпро, вул.Старокозацька, 52, код ЄДРПОУ 25005978) до Комунального підприємства «Автопідприємство санітарного транспорту» Дніпровської міської ради (49008, м.Дніпро, вул.Надії Алексєєнко, буд.88-А, код ЄДРПОУ 01995663) про стягнення адміністративно-господарських санкцій - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв