Рішення № 98485630, 22.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 липня 2021 р. Справа № 120/6477/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради (далі – Департамент соціальної політики Вінницької МР., відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є учасником бойових дій та відповідно до статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі – Закон № 3551-ХІІ) має право на отримання разової грошової допомоги, яка виплачується щорічно до 5 травня. Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 у справі №1-247/2018 (3393/18), як зазначає позивач, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України (далі - БК України) у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. На переконання позивача, з прийняттям рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 чинною є норма ч. 5 ст. 12 Закону № 3551-ХІ, за змістом якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком. Відтак, позивач вважає, що відмова відповідача у виплаті допомоги до 5 травня за 2021 рік в розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком суперечить чинним положенням ст. 12 Закону № 3551-ХІІ та порушує його право на отримання такої допомоги у належному розмірі, що і стало підставою для звернення до суду.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою від 23.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, відповідачу встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву.

16.07.2021 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. Обґрунтовуючи відзив, відповідач зазначив, що згідно зі статтею 87 БК України виплата щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни здійснюється виключно за рахунок коштів Державного бюджету України. Тому органи місцевого самоврядування при виконанні делегованих повноважень мають право та повноваження їх виконувати виключно в межах передбачених та виділених для цього фінансових ресурсів.

Також відповідач зауважив, що виплата щорічної разової грошової допомоги у 2021 році здійснювалась позивачеві відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 за № 325 "Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань" (далі - Постанова № 325), якою встановлений чіткий розмір допомоги до 5 травня для певних категорій. Водночас акцентував увагу на тому, що стаття 48 БК України прямо забороняє розпорядникам бюджетних коштів здійснювати будь-які виплати за рахунок бюджетних коштів у розмірі іншому ніж той, що передбачений відповідними бюджетними асигнуваннями.

З огляду на викладене відповідач вважає, що діяв у межах повноважень та на підставі норм чинного законодавства та жодних протиправних дій не вчинив.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 відповідно до посвідчення від 02.03.2019 серії НОМЕР_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

У квітні 2021 року відповідач виплатив позивачеві щорічну разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі 1491 грн, передбаченому Постановою № 325.

19.05.2021 позивач через свого представника адвоката Дегтярьова О.М. звернувся до Департаменту соціальної політики Вінницької МР із письмовим зверненням, в якому просив здійснити доплату щорічної грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій за 2021 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

У відповідь на вказане звернення листом від 26.05.021 № 08-00-008-36979 відповідач повідомив, що грошова допомога до 5 травня 2021 року була нарахована і виплачена позивачеві в межах фактично виділених та профінансованих на цю мету коштів Міністерством соціальної політики України у розмірі 1491 грн, визначеному Постановою №325. Також відповідач вказав про відсутність можливості та повноважень здійснити доплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня без відповідних бюджетних призначень.

Не погодившись з нарахуванням та виплатою у 2021 році щорічної разової грошової допомоги у меншому розмірі, ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходив з такого.

Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відносини з приводу соціального захисту учасників бойових дій як особливої окремої категорії громадян унормовані, насамперед, приписами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Пільги учасникам бойових дій передбачені статтею 12 цього Закону.

Законом України від 25.12.1998 № 367-XIV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" статтю 12 Закону № 3551-XII доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком".

Пунктом 20 розділу ІІ Закону України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі Закон № 107-VI) текст вказаної вище частини статті 12 Закону № 3551-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 зміни, внесені Законом № 107-VI, визнані неконституційними.

Протягом 2012-2014 років, на підставі законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, норми та положення статті 12 Закону № 3551-XII застосовувалися у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із підпунктом 5 пункту 63 розділу І Закону України від 28.12.2014 № 79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України доповнено пунктом 26, відповідно до якого норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону №3551-XII застосовуються у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Тобто вказаним змінами Кабінету Міністрів України були делеговані повноваження, зокрема, щодо встановлення розміру разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій.

На реалізацію приписів вищезазначеної норми закону, 08.04.2021 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 325, відповідно до якої учасникам бойових дій виплата разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", проводиться у 2021 році в розмірі 1491 грн.

Поряд із цим рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі №1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У цьому ж рішенні зазначено, що окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 було відновлено дію частини четвертої статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Отже, з 27.02.2020 ані приписи п. 26 розділу VI БК України у частині дії ст.12 Закону №3551-ХІІ, ані приписи ст. 12 Закону № 3551-ХІІ у редакції п. 20 Розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік" об`єктивно не можуть запроваджувати правил призначення та виплати допомоги до 5 травня для учасників бойових дій.

Тому з 27.02.2020 позивач набув суб`єктивне право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25.12.1998 №367-ХІV, яка передбачала допомогу до 5 травня для учасників бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Водночас відповідач, здійснюючи виплату позивачеві такої допомоги, керувався нормами Постанови № 325.

При цьому, суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанова Кабінету Міністрів України, на яку посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього суб`єктивного права.

Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2021 році слід застосовувати не Постанову №325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.

Критерії законності волевиявлення (як рішення, так і діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч. 2 ст. 2 КАС України і обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч. 2 ст. 77 КАС України.

Суд констатує, що у ході розгляду справи владним суб`єктом не подано доказів відповідності своїх дій закону, а обсяг використаних доказів та обрані мотиви не дозволяють визнати юридично правильними та фактично обґрунтованими ті підстави, які покладені адміністративним органом в основу цього волевиявлення.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що звернення позивача поза розумним сумнівом доводило право особи на нарахування та виплату допомоги до 5 травня з урахуванням змісту рішення Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 27.02.2020.

Визначаючись з розміром грошової допомоги до 5 травня, що підлягає виплаті позивачу, суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20-а.

Так, розглядаючи вказану справу, у рішенні від 29.09.2020 Верховний Суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 (день прийняття Конституційним Судому України Рішення від 27.02.2020 № 3-р/2020) позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України від 25.12.1998 № 367-ХІV "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій величиною п`ять мінімальних пенсій за віком.

Велика Палата Верховного Суду з цим висновком погодилася та у пунктах 48-54 постанови від 13.01.2021 зазначила, що вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є саме мінімальний розмір пенсії за віком. При цьому мінімальний розмір пенсії за віком необхідно визначати із урахуванням ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-ІV та Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Обставини цієї справи, склад її учасників, предмет спору та заявлені позовні вимоги вказують на те, що ця адміністративна справа є типовою справою, яка відповідає ознакам розглянутої зразкової справи № 440/2722/20-а.

Отже, враховуючи положення ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у цій справі суд має керуватися тими правовими висновками, що наведені Верховним Судом у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20-а.

Суд зауважує, що із запровадженням інституту зразкової справи суди першої та апеляційної інстанції зобов`язані при розгляді типових справ враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Завдяки врахуванню правових позицій Верховного Суду у зразкових та типових справах створюється єдність судової практики, яка найкращим чином відповідає вимогам передбачуваності, верховенству права й ефективному захисту прав людини.

Оскільки разову грошову допомогу позивачеві до 5 травня у 2021 році виплачено у розмірі, меншому, ніж передбачено ч. 5 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ, суд доходить висновку про порушення права позивача на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини як джерело права.

Разова грошова допомога учасникам бойових дій є доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Стаття 1 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, у редакції протоколів № 11 та № 14 (04.11.1950), визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Окрім того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини у справах "Кечко проти України" (заява № 63134/00, пункти 23, 26) та "Ромашов проти України" (заява № 67534/01, пункт 43), реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява № 70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява № 14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010, від 22.12.2010 №23-рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що заявлений позов підлягає задоволенню повністю.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору не вирішується.

Щодо стягнення на користь позивача витрат понесених ним на правову допомогу адвоката, суд зазначає таке.

Згідно із частиною 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Зі змісту вказаних норм видно, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу, представником позивача надано Договір про надання професійної правничої допомоги №28/8а/21-а від 19.05.2021, Додаток 1 до Договору №28/8а/21-а про надання професійної правничої допомоги від 19.05.2021, квитанцію до прибуткового касового ордеру №28/8а від 19.05.2021 про сплату 3000 грн, детальний опис робіт (наданих послуг) від 12.02.2021 до Договору про надання професійної правничої допомоги №28/8а/21-а від 19.05.2021.

Згідно із п. 1.1. Договору про надання професійної правничої допомоги №28/8а/21-а від 19.05.2021 Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Пунктом 2.1 Договору Адвокат на підставі звернення Клієнта, приймає на себе зобов`язання з надання наступної правової допомоги:

- надавати усні та письмові консультації, а також представляти Клієнта з питань захисту прав та інтересів Клієнта в митних та правоохоронних органах, а також судах всіх інстанцій, пов`язаних за перерахунком та виплатою щорічної разової грошової допомоги до 05 травня як учаснику бойових дій ОСОБА_1 ;

- представляти у встановленому порядку інтереси Клієнта в митних органах, в судах всіх рівнів, а також в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування з питань захисту прав та інтересів Клієнта.

За приписами пункту 2.3 Договору для виконання Адвокатом обов`язків, передбачених пунктом 2.1, Клієнт надає право: подавати від його імені заяви та документи до суду, отримувати необхідні довідки та документи, сплачувати судовий збір, знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати суду усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати рішення та ухвали суду, з правом підпису позовних заяв, клопотань, апеляційних та касаційних скарг, подавати скарги на дії особи, що проводить дізнання, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими Клієнту законом, необхідними для виконання такого роду дій.

Відповідно до пункту 3.1 Договору Клієнт зобов`язаний оплачувати послуги Адвоката в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

За змістом пункту 4.1 Договору гонорар Адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється Додатком до цього Договору, який є його невід`ємною частиною.

Клієнт погоджується сплатити Адвокату 100% обумовленої суми гонорару в день укладення вказаного Договору або не пізніше 3-х днів після підписання зазначеного Договору.

Згідно із пунктами 1-3 Додатку № 1 до Договору № 28/8а/21-а від 19.05.2021 винагорода за надання професійної правничої допомоги згідно з Договором № 28/8а/21-а від 19.05.2011 (далі іменується Гонорар) складає 3000 грн.

Вказаний Гонорар включає в себе надання юридичних консультацій, підготовку та подання до суду позовної заяви, представництво в судах. Вказана сума не може бути зменшена.

Акт виконаних робіт Клієнт отримує після остаточного рішення по справі.

Розрахунку Клієнт здійснює в готівковій формі, про що Адвокатом видається квитанція про сплату гонорару або квитанція до прибуткового ордеру.

Детальним описом робіт (наданих послуг) від 12.07.2021 до Договору № 28/8а/21-а від 19.05.2021 передбачено, що Адвокат надав Клієнту такі послуги:

зустріч та надання консультації Клієнтові, укладання договору про надання професійної правничої допомоги та додатку до неї, подання позовної заяви до неї, визначення правової позиції в подальшому під час підготовки та подання позовної заяви до суду, визначення сталої суми гонорару (фіксований розмір), виходячи із мінімальної заробітної плати, включаючи орендну плату за приміщення, електропостачання та опалення, канцелярське приладдя та поштові відправлення, а також витрати на паливно-мастильні матеріали, тощо;

опрацювання законодавчої бази щодо підготовки позовної заяви, аналіз судової практики, збір та опрацювання матеріалів доказової бази, консультації з даного приводу;

надання адвокатських запитів на отримання копій документів, отримання запитуваних документів та їх аналіз, з урахуванням часу на доставку та отримання;

підготовка позовної заяви з додатками до неї, а також доставка до Вінницького окружного адміністративного суду для реєстрації, з урахуванням часу на дорогу та паливно-мастильних матеріалів;

опрацювання відзиву на позовну заяву, підготовка та написання відповіді на відзив на позовну заяву, враховуючи відправку відповідачеві та доставку відповіді до суду.

Гонорар адвоката є фіксований та становить 3000 грн.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат понесених позивачем на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Разом з тим, з указаної суми підлягають виключенню витрати на складання відповіді на відзив, адже такі витрати понесені безпідставно: відповідь на відзив адвокатом не подавалася та у цій категорії справ не передбачена.

Так, розгляд цієї справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 263 КАС України.

Про це було безпосередньо зазначено в ухвалі суду про відкриття провадження в адміністративній справі (пункт 2 резолютивної частини).

За змістом положень ч. 3 ст. 263 КАС України у справах цієї категорії заявами по суті є позов та відзив.

Відтак, витрати позивача на підготовку та подання до суду відповіді на відзив не були необхідними та понесені позивачем безпідставно. Крім того, відповідь на відзив до суду не надходила.

Таким чином, відсутні підстави для відшкодування позивачеві витрат на правничу допомогу в цій частині.

Крім того, суд враховує, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність оформлених процесуальних документів не є значними.

Також суд бере до уваги, що ця справа має ознаки типової, а зміст позовних вимог та їх правове обґрунтування переважно засновані на висновках Верховного Суду у зразковій справі № 440/2722/20.

Відтак, суд доходить висновку, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на правничу допомогу неспівмірний зі складністю справи та непропорційний предмету спору.

При цьому суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Однак суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд – у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також – чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі №362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.

Відтак, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, враховуючи відсутність підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу в частині відповіді на відзив, суд вважає, що витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн, на відшкодування яких у позивача виникло право за результатами розгляду цієї справи, підлягають зменшенню.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1000 грн.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради щодо недоплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій відповідно до ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту".

Зобов`язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн (одна тисяча гривень).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (21050, м. Вінниця, вул. Соборна, 50, код ЄДРПОУ 38782790)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович