Рішення № 98477689, 13.07.2021, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/16048/19

Провадження № 2/522/4683/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Кісліної В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про розірвання кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, у якому просила суд розірвати Кредитний договір №267 МК 1 Ф від 14.08.2006 року, укладений між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 .

В судовому засіданні представники сторін подали заяви про проведення судового засідання згідно ч. 2 ст. 247 України, представник відповідача позовні вимоги не визнала у повному обсязі, просила в їх задоволенні відмовити.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1.ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1, ч.2 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

У разі порушення боржником негативного зобов`язання кредитор незалежно від сплати неустойки та (або) відшкодування збитків і моральної шкоди має право вимагати припинення дії, від вчинення якої боржник зобов`язався утриматися, якщо це не суперечить змісту зобов`язання. Така вимога може бути пред`явлена кредитором і в разі виникнення реальної загрози порушення такого зобов`язання.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як було встановлено судом, 14.08.2006 між Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 267 МК 1Ф (в системі обліку банку - договір №10607400000) з додатковою угодою № 1 від 26.01.2009 (а.с. 9 - 13).

Відповідно до умов кредитного договору, Банк надав Позичальнику кредит (грошові кошти) у сумі 130 000 швейцарських франків, а Позичальник зобов`язався щомісяця повертати наданий кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, але у будь якому випадку повернути кредит у повному обсязі не пізніше 14.08.2017, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту (п.1.1., п. 1.2. кредитного договору).

Відповідно до п. 1.5. Кредитного договору кредит надається шляхом видачі готівки через касу банку.

За використання кредитних коштів у межах установленого терміну кредитування процентна ставка встановлюється в розмірі 8,99% річних (п. 1.3. кредитного договору).

За користування кредитними коштами понад встановлений термін процентна ставка встановлюється у розмірі 13,5 % річних. Такий розмір процентної ставки застосовується до простроченої заборгованості Клієнта по основній сумі боргу (п.1.3.2. кредитного договору).

Через невиконання умов договору у Позичальника утворилась заборгованість, яка станом на 09.02.2016 склала: по процентах та кредиту у розмірі 36 909,12 швейцарських Франків та по пені у розмірі 191 120,29 грн.

23.02.2016 Акціонерне товариство «Укрсиббанк» звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості (справа №522/3233/16-ц).

Загальні підстави визнання порушення зобов`язань і настання відповідних наслідків встановлені Главою 51 ЦК України. Відповідно до ч.1.ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту розірвання договору, позивач у силу ст. 10, ст.12 ЦПК України зобов`язаний довести факт неналежного виконання зобов`язання відповідачем з одночасним доведенням власної правомірної поведінки, направленої на виконання умов правочину, розірвання якого є предметом розгляду у справі.

Як наголосив Верховний суд у постанові Великої палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18, оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом на власний розсуд. Критеріями такої оцінки, як правило, є:

- «значна міра» позбавлення сторони того, на що вона очікувала при укладенні договору

- розмір завданої порушенням шкоди (при цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору)

- співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати сторона в разі належного виконання договору.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні договору було додержано встановлені законом вимоги щодо його оформлення.

Окрім того, в матеріалах справи наявна копія меморіального валютного ордеру № 14121 від 14.08.2006 (а.с.54, 55), що відображає видачу кредиту згідно договору № 267 МК Ф 1 у розмірі 130 000,00 швейцарських франків, що повністю відповідає умовам пункту 1.1 кредитного договору.

В свою чергу, до позовної заяви ОСОБА_1 надано копію офіційного листа від ПАТ «УкрСиббанк» від 16.01.2008 року (а.с. 17), яким роз`яснено здійснені валютні операції, повідомлено про поточну заборгованість ОСОБА_1 станом на 16.01.2008 та надано виписки по її рахункам для погашення кредиту.

Суд критично сприймає аргументи сторони позивача про отримання ОСОБА_1 через касу Банку лише частину кредиту н суму 50 000 доларів США, оскільки всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, стороною позивача не надано до суду жодних належних та допустимих доказів які б свідчили про існування обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх позовних вимог.

Згідно положень ч.1, ч.5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Також стороною Позивача зазначено про здійснення ОСОБА_1 виплат по кредитному договору № 267 МК Ф 1 від 14.08.2006 року на суму 50 000 доларів США та процентів за користування ними. Однак, на підтвердження вказаних обставин стороною Позивача також не надано до суду жодних належних та допустимих доказів.

Пунктом 1.2.1 кредитного договору, на який посилається Позивач передбачено, що надання кредиту здійснюється у термін з 14.08.2006 по 14.08.2017.

При цьому п. 1.2.2. встановлює обов`язок Позичальника повернути кредит у повному обсязі у терміни, встановленні графіком погашення кредиту, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з п.п. 2.3., 5.3.,5.5.,5.6.,5.8., 5.10., 5.11., 7.4., частини 2 п. 9.2 цього договору.

Графік погашення кредиту, викладений у Додатку № 1 до кредитного договору, що є його невід`ємною частиною (а.с. 47, 48), встановлює строк погашення кредиту: 132 місяці, та періоди і суми погашень кредиту, які Позичальник зобов`язався виплатити за умовами кредитного договору.

Підписавши кредитний договір, ОСОБА_1 засвідчує, що вона повністю розуміє всі умови цього договору, свої права та обов`язки за цим договором та погоджується з ними (п.8.2. кредитного договору).

З наведеного вбачається, що Банк виконав свої зобов`язання за договором та надав кредитні кошти Позичальнику, а Позичальник в свою чергу прийняла від банку кредитні кошти і приступила до виконання своїх обов`язків щодо погашення заборгованості. Жодних заперечень щодо порядку погашення заборгованості Позичальник не заявляла, за додатковими роз`ясненнями не зверталася.

Доказів протилежного стороною Позивача не надано і як наслідок, судом не встановлено.

Крім того, судом встановлено, що 26.01.2009 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 (а.с.50) до кредитного договору, підписавши яку ОСОБА_1 підтвердила свої зобов`язання за кредитним договором (п.2 додаткової угоди).

За умовами вказаної Додаткової угоди Сторони домовилися викласти Додаток № 1 «графік погашення кредиту» в новій редакції. Зазначений Графік погашення кредиту передбачає повну виплату кредиту у термін до 14.08.2017 (а.с.51,52).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, в період з 2006 по 2014 рік ОСОБА_1 не порушувала питання про розірвання кредитного договору та частково здійснювала погашення кредитної заборгованості відповідно до умов кредитного договору.

Відповідно до положень ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

В свою чергу, суд звертає увагу на принципі venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки). Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права.

В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище.

Застосовуючи зазначений принцип до правовідносин, які є предметом розгляду даної справи, суд визнає поведінку Позивача суперечливою, з огляду на відсутність послідовної позиції ОСОБА_1 щодо виконання Відповідачем своїх зобов`язань за Кредитним договором №267 МК 1 Ф від 14.08.2006 року.

Аналогічний правовий висновок наведено в Постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 у справі № 522/799/16-ц.

Таким чином, позивачем не наведено достатніх підстав для розірвання кредитного договору №267 МК 1 Ф від 14.08.2006 року, оскільки, позивачем не доведено обставин порушення відповідачем своїх зобов`язань за даним договором, а отже суд приходить до висновку про неможливість з наведених позивачем підстав розірвати вказаний договір.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, з огляду на те, що цивільне судочинство не може ґрунтуватись на припущеннях, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Суд окремо наголошує на усталеній практиці Європейського суду з прав людини, викладеній зокрема у рішенні по справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), в якому ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). На важливість дотримання судами вимоги щодо мотивованості (обґрунтованості) рішень йдеться також у ряді інших рішень ЄСПЛ (наприклад, «Богатова проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України» та ін.).

Керуючись ст. ст. З, 4, 10, 12, 13, 17, 18, 76-81, 258-259, 263-268, 273, 280-282, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» про розірвання кредитного договору - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя

13.07.2021