Рішення № 98471984, 21.07.2021, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.2021м. ДніпроСправа № 904/5380/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

від позивача: Нікітченко О.В.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровторресурси" (м. Дніпро)

до Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 61/124 від 11.10.2019 у загальному розмірі 1 559 603 грн. 55 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровторресурси" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 61/124 від 11.10.2019 у загальному розмірі 1 559 603 грн. 55 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 1 437 356 грн. 68 коп. - основний борг;

- 58 286 грн. 13 коп. - пеня;

- 50 777 грн. 36 коп. - інфляційні втрати;

- 13 183 грн. 38 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 61/124 від 11.10.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 1 437 356 грн. 68 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 08.12.2020 по 18.05.2021 в сумі 58 286 грн. 13 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з грудня 2020 року по квітень 2021 року у сумі 50 777 грн. 36 коп., а також 3% річних за період прострочення з 08.12.2020 по 18.05.2021 у сумі 13 183 грн. 38 коп.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 23 394 грн. 05 коп.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 01.07.2021.

У підготовче засідання 01.07.2021 з`явився представник позивача; представник відповідача у вказане засідання не з`явився, при цьому, про день, час та місце підготовчого засідання останній був повідомлений належним чином, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 4930103762776, відповідно до якого ухвала суду від 02.06.2020 була отримана відповідачем 07.06.2021 (а.с.140).

Судом відзначено, що ухвалою суду від 02.06.2021, з урахуванням вимог частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, судом було запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Враховуючи дату отримання ухвали суду - 07.06.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву в строк по 22.06.2021 включно.

Судом також враховані Нормативи і нормативні строки пересилання поштових відправлень, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.2013, на випадок направлення відповідачем відзиву на позовну заяву або клопотання до суду поштовим зв`язком.

Однак, станом на 01.07.2021 строк на подання відзиву на позовну заяву, з урахуванням додаткового строку на поштовий перебіг, закінчився.

Будь-яких клопотань про продовження вказаного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило; поважних причин пропуску вказаного строку суду також не повідомлено.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Судом відзначено, що у відповідності до положень пункту 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем не повідомлено про причини неявки останнього у судове засідання та не повідомлено поважних причин такої неявки, тому, враховуючи те, що відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні, господарський суд вважає можливим провести підготовче засідання за відсутності представника відповідача.

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 183 та 202 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 01.07.2021 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 01.07.2021 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2021.

Від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх. суду №35675/21 від 20.07.2021), в якій він просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 61/124 від 11.10.2019 у загальному розмірі 1 116 364 грн. 94 коп., яка складається з наступних сум:

- 937 356 грн. 68 коп. - основний борг;

- 87 603 грн. 65 коп. - пеня;

- 71 380 грн. 56 коп. - інфляційні втрати;

- 20 024 грн. 05 коп. - 3% річних. Заява обґрунтована тим, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено часткове погашення основного боргу в сумі 500 000 грн. 00 коп., внаслідок чого основна заборгованість на даний час складає 937 356 грн. 68 коп. Отже, в частині вимог щодо стягнення основного боргу вказана заява є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

В той же час, оскільки спірна заборгованість відповідачем повністю не погашена відповідач здійснив нарахування пені (за загальний період з 08.12.2020 по 20.07.2021), інфляційних втрат (з грудня 2020 року по червень 2021 року) та 3% річних (за загальний період з 08.12.2020 по 20.07.2021), отже за більший період, ніж було заявлено у позовній заяві. Таким чином, в частині вимог щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних вказана заява є заявою про збільшення розміру позовних вимог.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з нормами статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є:

1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу;

2) з`ясування заперечень проти позовних вимог;

3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів;

4) вирішення відводів;

5) визначення порядку розгляду справи;

6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Суд відзначає, що ухвалою суду від 01.07.2021 підготовче провадження у справі було закрито.

Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд наголошує, що зміна, тим більше збільшення, розміру позовних вимог, після закриття підготовчого провадження у справі суперечить завданню господарського судочинства, оскільки позбавляє відповідача можливості надати відзив на збільшені позовні вимоги, перевірити розрахунок позивача за нові періоди та надати свій контррозрахунок, у випадку такої необхідності, оскільки вчинення таких дії здійснюється лише у підготовчому провадженні.

Згідно з частиною 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Враховуючи наведені вище правові норми та обставини справи, заява позивача про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу та збільшення розміру позовних вимог в частині вимог щодо стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних не приймається судом до розгляду. Вирішення спору судом здійснюється відповідно до позовних вимог позивача, викладених у позовній заяві.

У судове засідання 21.07.2021 з`явився представник позивача; представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не повідомив. При цьому, про день, час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, що вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №493001609948, відповідно до якого ухвала суду від 01.07.2021 була отримана відповідачем 09.07.2021, отже завчасно (а.с. 131).

У судовому засіданні 21.07.2021 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі; пояснив, що станом на теперішній час основний борг відповідача складає 937 356 грн. 68 коп.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 21.07.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати; наявність підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних у заявлених сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 11.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровторресурси" (далі - постачальник, позивач) та Акціонерним товариством "Дніпроважмаш" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 61/124 (далі - договір, а.с.23-24), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у договорі передати у власність покупцю про продукцію, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію (пункт 1.1. договору).

У пунктах 11.1. та 11.2. договору сторони визначили, що договір набирає чинності після його підписання сторонами та діє до 31.12.2020. Закінчення строку договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань та відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не заявила про бажання припинити дію договору, дія договору буде автоматично продовжуватися до 31 грудня кожного наступного року.

Доказів зміни, розірвання чи визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплено печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У пункті 1.2. договору сторони визначили, що найменування, асортимент, одиниці виміру, кількість та ціна продукції, що є предметом поставки за договором визначаються сторонами в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.

У пункті 2.1. сторони погодили, що ціна на продукцію, що поставляється за договором, узгоджується сторонами в специфікаціях.

Згідно з пунктом 2.3. договору загальна сума договору становить суму всіх підписаних сторонами специфікацій. Ціни на продукцію за договором, ціни у видаткових накладних, у рахунках на оплату продукції, інших документах до договору вказуються у національній валюті України.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 4.2. договору визначено, що базисні умови постачання продукції: СРТ - склад покупця, м. Дніпро, згідно з Правилами Інкотермс 2010, якщо інше не вказується в специфікації.

Згідно з умовами пункту 4.3. договору строк постачання продукції - 3 календарних дні з дати надання заявки, якщо інше не вказується в специфікаціях.

Відповідно до пункту 4.5. договору право власності на продукцію за договором переходить до покупця з дати підписання сторонами видаткової накладної, товарно-транспортної накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем в період з 27.11.2019 по 27.01.2021 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 5 246 225 грн. 00 коп. відповідно до видаткових накладних, актів приймання металів чорних (вторинних) та товарно-транспортних накладних, які наявні а матеріалах справи (а.с.25-96)

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних видаткових накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення, про що свідчить підпис представника відповідача, який скріплений печаткою (штампом) підприємства відповідача.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагають пункти 5.4. та 5.5. договору, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаними видатковими накладними від відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

За умовами пунктів 3.1. та 3.2. договору розрахунки за продукцію здійснюються у національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у договорі, на підставі рахунку на оплату постачальника. Покупець здійснює оплату продукції не пізніше 30 календарних днів з дати постачання, якщо інше не вказується в специфікаціях.

Позивачем до позовної заяви були долучені рахунки на оплату поставленого в період з 27.11.2019 по 27.01.2021 товару (а.с.97-120).

В той же час, суд не досліджує питання фактичного отримання відповідачем рахунків на оплату товару на загальну суму 5 246 225 грн. 00 коп., оскільки:

- за своєю природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, а в даному випадку такі реквізити містилися, зокрема у договорі поставки № 61/124 від 11.10.2019 та у кожній зі спірних видаткових накладних за період з 27.11.2019 по 27.01.2021;

- ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє боржника від обов`язку з оплати поставленого товару.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №922/1831/15 від 09.07.2020, у справі № 908/771/19 від 18.02.2020, у справі № 910/1558/19 від 13.02.2020, у справі ; 910/14282/18 від 17.07.2019, у справі № 918/537/18 від 02.07.2019, у справі № 910/19702/17 від 20.12.2018, у справі № 910/21406/17 від 10.10.2018, у справі №910/22589/17 від 05.09.2018, у справі № 905/915/17 від 13.07.2018.

Враховуючи вказане, судом встановлено, що строк оплати поставленого позивачем в період з 27.11.2019 по 27.01.2021 товару, враховуючи умови пункту 3.2. договору поставки, є таким, що настав.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що поставлений в період з 27.11.2019 по 27.01.2021 товар, станом на момент звернення позивача із позовом до суду, відповідач оплатив лише частково - в сумі 3 808 868 грн. 32 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою за період з 11.09.2019 по 18.05.2021 (а.с.122-123), внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 1 437 356 грн. 68 коп. (5 246 225,00 - 3 808 868,32), що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів повної оплати поставленого позивачем в період з 27.11.2019 по 27.01.2021 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності заборгованості відповідач не спростував.

Суд відзначає, що із позовною заявою позивач звернувся до суду 01.06.2021, про що свідчить вхідний штамп канцелярії суду (а.с.1).

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що після звернення позивача із позовом до суду (01.06.2021) та відкриття провадження у справі (ухвала суду від 02.06.2021) відповідач здійснив часткове погашення заявленого до стягнення основного боргу на суму 500 000 грн. 00 коп. наступним чином:

- 06.07.2021 в сумі 124 901 грн. 13 коп., що підтверджується долученою позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог банківською випискою;

- 06.07.2021 в сумі 175 098 грн. 87 коп., що підтверджується долученою позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог банківською випискою;

- 08.07.2021 в сумі 200 000 грн. 00 коп., що підтверджується долученою позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог банківською випискою.

Отже, частково (в сумі 500 грн. 00 коп.) основний борг у справі було погашено відповідачем після звернення позивача із позовом до суду.

Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, в тому випадку коли спір врегульовано самими сторонами шляхом сплати суми боргу боржником (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом до суду за умови подання доказів такого врегулювання.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає за необхідне закрити провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 500 000 грн. 00 коп., у зв`язку з відсутністю предмета спору.

В той же час, доказів на підтвердження повної оплати поставленого позивачем в період з 27.11.2019 по 27.01.2021 товару на залишкову суму 937 356 грн. 68 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в цій частині, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені вище норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у розмірі 937 356 грн. 68 коп. є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 937 356 грн. 68 коп.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У пункті 7.1. договору сторони погодили, що у разі порушення покупцем строку оплати продукції, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період нарахування пені, від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 08.12.2020 по 18.05.2021 в сумі 58 286 грн. 13 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.16-18), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожною неоплаченою видатковою накладною окремо), з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, є таким, що настав. Арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок пені, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.16-18), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 58 286 грн. 13 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення інфляційні втрати за загальний період з грудня 2020 по квітень 2021 року в сумі 50 777 грн. 36 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, проведеного позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожною неоплаченою видатковою накладною окремо), арифметично розрахунок проведено також вірно. Отже, розрахунок інфляційних втрат, доданий до позовної заяви (а.с.19-22), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 50 777 грн. 36 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати товару у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних за загальний період прострочення з 08.12.2020 по 18.05.2021 в сумі 13 183 грн. 38 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.18-19), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожною неоплаченою видатковою накладною окремо), арифметично розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 13 183 грн. 38 коп.

Згідно із частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 500 000 грн. 00 коп. виник внаслідок неправильних дій відповідача, то судовий збір в цій частині судом покладається на відповідача відповідно до частини 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу.

В іншій частині витрати по сплаті судового збору судом покладаються на відповідача у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 23 394 грн. 05 коп. судового збору

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровторресурси" до Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" про стягнення заборгованості за договором поставки № 61/124 від 11.10.2019 у загальному розмірі 1 559 603 грн. 55 коп. - задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 500 000 грн. 00 коп.

В решті позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (49000, м. Дніпро, вулиця Сухий Острів, будинок 3; ідентифікаційний код 00168076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровторресурси" (49000, м. Дніпро, вулиця Короленка, будинок, 15, приміщення 1; ідентифікаційний код 41197564) 937 356 грн. 68 коп. - основного боргу, 58 286 грн. 13 коп. пені, 50 777 грн. 36 коп. інфляційних втрат, 13 183 грн. 38 коп. - 3% річних та 23 394 грн. 05 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 21.07.2021.

Суддя Ю.В. Фещенко