Ухвала суду № 98457557, 21.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про встановлення судового контролю

м. Вінниця

21 липня 2021 р. Справа № 120/191/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому провадженні звіт Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2021 року в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного перебувала адміністративна справа за позовом заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат (далі – відповідач) про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2021 року, позов задоволено частково: визнано незаконною відмову Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат ОСОБА_1 в перерахуванні та виплаті щорічної грошової допомоги як інваліду війни ІІІ групи до 5 травня в розмірі, визначеному ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2020 рік; зобов`язано Житомирський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 недоплаченої суми щорічної грошової допомоги за 2020 рік згідно ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи із розміру семи мінімальних пенсій за віком, з урахуванням вже виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

02.07.2021 року за вх. № 38263/21 позивачем надано до суду заяву про встановлення судового контролю за виконання рішення суду у даній справі.

Ухвалою від 07.07.2021 року дану заяву прийнято до розгляду. Розгляд вирішено здійснювати в письмовому провадженні.

Ухвалою від 07.07.2021 року заяву позивача про встановлення судового контролю задоволено. Зобов`язано відповідача у 7-денний строк з дня проголошення цієї ухвали подати звіт про виконання судового рішення в цій справі.

14.07.2021 року за вх. № 41313 відповідачем подано звіт про виконання судового рішення у цій справі, в якому останній вказав, що ним добровільно 22.02.2021 року здійснено нарахування та розрахунок недоотриманих позивачем коштів у сумі 8 306 грн. 00 коп., проте виконати рішення в частині виплати цих коштів не є можливим, так як відповідач є державною установою та розпорядником бюджетних коштів за окремими бюджетними програмами із соціального захисту населення, утримується виключно за рахунок бюджетних коштів та є неприбутковою установою. Додатково відповідач вказав, що неодноразово звертався до Мінсоцполітики з питань виділення асигнувань для проведення виплат за судовими рішеннями, однак кошти так і не надходили. На підтвердження вказаних оставин, вдповідач надав до суду письмові докази.

Ухвалою від 21.07.2021 року питання про прийняття звіту відповідача призначено до розгляду в письмовому провадженні.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши поданий відповідачем звіт, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2-4 ст. 13 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Такі ж вимоги передбачені ст. 14 КАС України.

Крім того, згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.

В абз. 3 п. 2.1 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 року № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у рішенні від 26.06.2013 року Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в п. 43 рішення від 20.07.2004 року у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В п. 2.1 мотивувальної частини рішення від 15.05.2019 року № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу ст. 3, 8, ч. 1 та 2 ст. 55, ч. 1 та 2 ст. 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, – а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Одним із способів судового контролю за виконанням судового рішення є зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення КАС України не містять обмеження щодо стадій процесу, на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених ч. 1 ст. 382 КАС України. Тобто зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 року у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 року у справі № 286/766/17, в ухвалі від 05.07.2018 року у справі № 206/3911/17.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, на вимогу суду відповідач подав звіт про виконання рішення суду в цій адміністративній справі, в якому зазначив, що на виконання судового рішення ним добровільно 22.02.2021 року здійснено нарахування та розрахунок недоотриманих позивачем коштів у сумі 8 306 грн. 00 коп., проте виконати рішення в частині виплати цих коштів не є можливим, так як відповідач є державною установою та розпорядником бюджетних коштів за окремими бюджетними програмами із соціального захисту населення, утримується виключно за рахунок бюджетних коштів та є неприбутковою установою. Додатково відповідач вказав, що неодноразово звертався до Мінсоцполітики з питань виділення асигнувань для проведення виплат за судовими рішеннями, однак кошти так і не надходили.

З наведеного суд робить висновок, що рішення суду, ухвалене на користь позивача від 11.02.2021 року в повному обсязі не виконане, адже цим рішенням відповідача зобов`язано не лише нарахувати, але й виплатити недоплачену суму щорічної грошової допомоги за 2020 рік.

Оцінюючи доводи відповідача щодо відсутності у нього бюджетного фінансування для виплати позивачу присудженої суми грошової допомоги, суд зауважує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Кечко проти України", № 63134/00, рішення від 07 листопада 2005 року) реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань. У межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Крім того, у звіті відповідач не вказує орієнтовних термінів виплати позивачу присуджених коштів, що порушує принцип правової визначеності та ставить під сумнів обов`язковість рішення суду, що набрало законної сили.

Враховуючи наведене, суд приходить до переконання про відсутність підстав для прийняття звіту відповідача про виконання рішення суду у цій справі.

Таким чином, оскільки рішення суду від 11.02.2021 у справі № 120/191/21-а виконано не в повному обсязі, а саме здійснено перерахунок суми щорічної грошової допомоги за 2020 рік, але не виплачено її, є підстави для встановлення нового строку подання звіту або накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання судового рішення, штрафу на підставі положень ч. 2 ст. 382 КАС України.

Разом з тим, беручи до уваги висновки Верховного Суду, зазначені у постанові від 23.04.2020 року в справі № 560/523/19 та ураховуючи вжиття відповідачем заходів щодо отримання необхідних коштів, суд вважає за необхідне встановити відповідачу новий строк для подання звіту про виконання судового рішення в цій справі.

Водночас суд враховує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Натомість рішення про накладення штрафу на керівника відповідача не захищатиме право позивача на отримання присуджених йому коштів, а тому розцінюється судом як передчасне.

Керуючись ст. 248, 256, 295, 382 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати звіт Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат від 09.07.2021 року за вих. № 10/24326 про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2021 року в адміністративній справі № 120/191/21-а за позовною заявою ОСОБА_1 до Житомирського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії таким, що не підтверджує виконання судового рішення у повному обсязі.

Встановити Житомирському обласному центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат новий строк для подання звіту про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 11.02.2021 року у справі № 120/191/20-а.

Зобов`язати Житомирський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у місячний строк, з дня проголошення цієї ухвали, подати до Вінницького окружного адміністративного суду звіт про виконання судового рішення в адміністративній справі № 120/191/21-а.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала суду першої інстанції оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Суддя Маслоід Олена Степанівна