Рішення № 98457050, 07.07.2021, Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 636/1035/21

Провадження № 2/636/1083/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року м. Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Оболєнської С.А.,

секретаря судового засідання - Гамоліної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Чугуївського міського суду Харківської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольфсон» про визнання припиненими трудових відносин,

встановив:

Позивач, звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить: трудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вольфсон» (код ЄДРПОУ: 39582451, зареєстрованого за адресою: 69063, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 3) - визнати припиненими з 16 листопада 2020 року, у зв`язку із звільненням за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 01.03.2016 року по 01.02.2017 рік вона працювала у в ТОВ «Техойл рітейл» на посаді оператора заправних станцій. 01.02. 2017 року із вказаного підприємства пішла у декретну відпустку.

Вийшовши з декретної відпустки в лютому 2020 р., позивачці стало відомо, що підприємства, в якому вона працювала, фактично не існує, у зв`язку з чим, вона втратила економічну чи будь-яку іншу зацікавленість у перебуванні на посаді «оператор заправних станцій» вказаного підприємства та бажає змінити місце роботи.

13.11.2020 року Позивач звернулася до Відповідача з заявою про звільнення з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Проте, відповіді на вказану заяву вона не отримала, відповідний запис до трудової книжки про звільнення з посади внесено не було.

На даний час Позивачці не відомо про місце знаходження юридичної особи та місце перебування директора, а тому вона вимушена звернутися до суду.

Ухвалою суду від 19.03.2021 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом сторін.

Від позивача до суду надійшла заява, згідно якої вона позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Представник відповідача, який про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином: у відповідності до пункту 1 частини 7 статті 128 ЦПК України - шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою місцезнаходження, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, до судового засідання не з`явився за невідомою суду причиною. Клопотань про відкладення судового засідання або про розгляд справи без його участі, як і відзиву на позовну заяву, до суду не надходило.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання, але причин неявки суду не повідомив, суд вважає можливим у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 223 ЦПК України провести судове засідання без його участі.

При цьому, за наявності умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає необхідним розглянути справу на підставі наявних у справі доказів з ухваленням заочного рішення по справі.

Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01.03.2016 року була призначена на посаду «оператор заправних станцій» в ТОВ «Техойл рітейл», згідно наказу №32 від 29.02.2016 року, що підтверджується записом у трудовій книжці серія НОМЕР_1 (а.с.10,11).

З 01.02.2017 року позивач знаходилась у декретній відпустці по догляду за дитиною до досягнення трьох річного віку, що підтверджується довідкою про отримання (неотримання) допомоги №3 від 11.01.2021 року (а.с.12).

Згідно витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань України, станом на дату звернення до суду, відповідач не перебуває в процесі припинення (а.с.13-19). Окрім цього, згідно вказано витягу ТОВ «Техойл Рітейл», яке приймало на роботу позивача, змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Вольфсон» та юридичну адресу на 69063, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 3.

28.10.2020 року позивач звернулась до Чугуївської міськрайонної філії Харківського обласного центру зайнятості з метою отримання статусу безробітної, однак їй було відмовлено у наданні статусу безробітної, у зв`язку встановленням факту зайнятості та відсутності підтвердження припинення трудових відносин з підприємством ТОВ «Вольфсон» згідно даних трудової книжки та даних Єдиного державного реєстру страхувальників, що підтверджується листом вих. 45/01/22-39 від 25.01.2021 року (а.с.20).

13.11.2020 року позивач звернулася до Товариство з обмеженою відповідальністю «Вольфсон» з заявою про звільнення з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, направивши засобами поштового зв`язку на адресу відповідача відповідну заяву (а.с.21).

Вказаний лист із заявою повернувся позивачу (а.с.22,23).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-7), наданих Пенсійним фондом України 13.01.2021 р., вбачається, що ТОВ «Вольфсон» (код ЄДРПОУ: 39582451) протягом періоду з березня 2016 р. по квітень 2017 року включно подавав відомості про нараховану заробітну плату ОСОБА_1 та перераховував відповідні страхові внески. Починаючи з квітня 2017 р. нарахування відсутні (а.с.24,25).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 cт. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (cт. 4 КЗпП України).

За змістом ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату.

За змістом ст. 22 КЗпП України, відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. Тому і рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений такими повноваженнями

Трудове законодавство України передбачає єдині загальні підстави припинення трудового договору (ст. 36 КЗпП). Для деяких категорій працівників у законодавстві встановлений і ряд додаткових підстав (статті 37, 41 КЗпП та інші законодавчі акти).

При звільненні працівника в трудову книжку повинні вноситися записи про причини (підстави) звільнення відповідно до формулювання їх у законодавстві і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Всі підстави припинення трудового договору можна класифікувати в залежності від двох критеріїв: 1) виду юридичного факту, який є причиною припинення; 2) волевиявлення яких саме суб`єктів спричинило припинення трудового договору.

За першим критерієм розрізняється припинення трудового договору в зв`язку з певними подіями (закінчення строку договору, смерть працівника), а за другим - у зв`язку з певними юридичними діями: взаємне волевиявлення сторін; ініціатива працівника; ініціатива власника або уповноваженого ним органу; ініціатива третіх осіб, які не є стороною трудового договору; порушення правил прийому на роботу.

Таким чином, припинення трудових відносин має виражатись у певній юридичній формі.

Отже, факт існування між заявником та роботодавцем трудових правовідносин обумовлює існування спору про право продовження трудового договору чи його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Частиною 2 статті 38 КЗпП України передбачено, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року № 260, Державний центр зайнятості є органом, на який покладено функції реєстрації (зняття з реєстрації ) трудових договорів, які укладаються із фізичними особами-роботодавцями та найманими працівниками, а також підтвердження записів, внесених фізичними особами-роботодавцями до трудових книжок працівників. Зняття з реєстрації у центрі зайнятості трудового договору можливо за умови звернення до нього обох сторін трудових відносин. У разі виникнення трудового спору між сторонами трудових відносин фізичною особою-роботодавцем та найманим працівником, а також у разі відсутності однієї із сторін у центрі зайнятості, підставою для зняття трудового договору з реєстрації є рішення суду, яке набрало законної сили, про припинення дії трудового договору.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені, однак процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, оскільки місце перебування відповідача ТОВ «Вольфсон» невідоме.

При поданні даного позову позивач сплатила судовий збір у розмірі 908,00 грн. Таким чином суд, задовольняючи позов, вважає доцільним відповідно до ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача на користь Позивача судовий збір, який підлягав сплаті за подання даного позову, в розмірі 908 гривень.

Керуючись ст.ст.12, 81, 89, 141, 223, 229, 258, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

ухвалив :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольфсон» про визнання припиненими трудових відносин – задовольнити.

Трудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вольфсон» визнати припиненими з 16 листопада 2020 року, у зв`язку із звільненням за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Вольфсон» на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до або через Чугуївський міський суд Харківської області.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вольфсон», ЄДРПОУ: 39582451, юридична адреса: 69063, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 3.

Суддя: С.А. Оболєнська