Рішення № 98428566, 20.07.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/2406/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року №Ф-1124-50,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року № Ф-1124-50 на 23785,08 грн.

Справа розглядається в письмовому провадженні без повідомлення сторін.

На підставі ухвали суду вжиті заходи забезпечення позову у вигляді зупинення виконавчого провадження по стягненню боргу (недоїмки).

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, що з 25.08.2000 року по теперішній час працює вчителькою англійської мови у загальноосвітній шкоді № 10 Новокаховської міської ради. З 29.03.2007 року була зареєстрована як фізична особа підприємець, але з 2012 року підприємницьку діяльність не здійснювала, звітність не подавала, вимогу податкового органу не отримувала. Підприємницьку діяльність припинила 18.03.2021 року. 05.04.2021 року ознайомившись із виконавчим провадженням стало відомо про наявність оспорюваної вимоги. Оскільки працювала постійно з 2000 року та сплачувала страхові внески, не здійснювала підприємницьку діяльність з 2012 року, просить задовольнити повністю позовні вимоги.

Відповідачем подано клопотання про залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, а також подано відзив на позовну заяву відповідно до якого просять відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачка була фізичною особою підприємцем яка припинена 18.03.2021 року. Незалежно від того чи здійснювала вона підприємницьку діяльність, відповідно до чинного законодавства з 2017 року їй нарахований до сплати ЄСВ. Вимога про сплату боргу була направлена і вручена позивачці, але вона оскаржила її з пропущенням встановленого 6 місячного строку.

Судом встановлені такі обставини по справі.

ОСОБА_1 з 29.03.2007 року була зареєстрована як ФОП, припинила за власним рішенням підприємницьку діяльність 18.03.2021 року.

Відповідно до копії трудової книжки та довідки з місця роботи позивачка з 2000 року по теперішній час працює вчителем у загальноосвітній шкоді № 10 Новокаховської міської ради.

Відповідно до довідок про заробітну плату з 2007 року по теперішній час, позивачці нараховувався та відповідно стягувався із заробітної плати ЄСВ.

13.08.2019 року ГУ ДФС в Херсонській області винесено вимогу № Ф-1124-50 про сплату боргу недоїмки ОСОБА_1 в сумі 23 785,08 грн.

Зазначені обставини сторонами не спростовуються і є доведеними.

Дослідивши позиції сторін та надані ними письмові докази, враховуючи приписи законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

Суд відхиляє клопотання відповідача, щодо залишення позову без розгляду, оскільки зазначаючи про вручення вимоги позивачці, відповідач не надав доказів про таке. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення у ньому відсутні жодні відмітки про вручення чи причини невручення ОСОБА_1 кореспонденції.

За таких обставин суд приймає до уваги твердження позивачки, що про оскаржувану вимогу їй стало відомо тільки після відкриття виконавчого провадження № 648149836, відкритого 15.03.2021 року.

Таким чином, позивачкою строк звернення до суду не пропущено.

Щодо підстав визнання протиправною вимоги про сплату боргу (недоїмки) суд зазначає наступне.

Підставою для її винесення, нарахування ЄСВ та обґрунтуванням позиції про відмову у задоволенні позовних вимог, відповідач посилається на Закон України від 6 грудня 2016 р. №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» яким внесено зміни до Закону № 2464, що діють з 01.01.2017, зокрема щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Суд відхиляє такі обґрунтування виходячи з такого.

Зазначені правові питання неодноразово були предметом розгляду Верховним Судом КАС та ВП Верховного Суду. Судова практика з цього приводу є сталою та такою, що дає підстави повністю врахувати позицію відповідачки щодо задоволення її позовних вимог.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про зібр та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Суд акцентує увагу на тому, що пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Суд КАС у Постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 у аналогічній справі сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, судом встановлено та підтверджено належними доказами, що податковим органом, ФОП ОСОБА_1 нараховано єдиний внесок з 01.01.2017 року у період відсутності у неї доходів як у фізичної особи-підприємця, встановлено не здійснення нею підприємницької діяльності у цей період, а також без врахування того, що нараховування та сплата ЄСВ здійснювалась роботодавцем позивачки, як за застрахованої особи за її постійним місцем роботи - Новокаховською ЗОШ № 10.

Таким чином позовні вимоги підлягають задоволенню, а вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року № Ф-1124-50 скасуванню.

Позовна вимога про зобов`язання відповідача вилучити із інтегрованої картки платника ОСОБА_1 відомостей щодо заборгованості не підлягає окремому розгляду, оскільки повним відновленням порушеного права позивачки є скасування вимоги. Вилучення з інформаційної системи інформації про це, є способом виконання рішення суду і не потребує окремого відображення в резолютивній частині судового рішення.

Заходи забезпечення позову не підлягають скасуванню до вступу рішення в законну силу.

На користь позивачки підлягає стягненню судовий збір відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.08.2019 року № Ф-1124-50 Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі.

Стягнути з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ЄДРПОУ 43995495) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 1589,00 грн (одна тисяча п`ятсот вісімдесят дев`ять гривень).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Ф. Попов

кат. 111060000