Рішення № 98424991, 19.07.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 року м. Житомир справа № 240/5915/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Нагірняк М.Ф.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0281 про визнання дій протиправними, стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Військової частини А0281 щодо невчасної виплати на його користь матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 9425,94 гривень та грошового забезпечення у розмірі 49171,91 гривень (з урахуванням стягнутих податків, зборів);

- стягнути з Військової частини А0281 на його користь середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплата матеріальної допомоги вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 9425,94 гривень та грошового забезпечення у розмірі 49171,91 гривень (з урахуванням стягнутих податків, зборів) за період з 23.07.2020 року до 31.03.2021 року в сумі 152876,57 гривень.

Позивач зазначає, що 27.08.2019 був звільнений з військової служби. При звільненні Позивачу не була нарахована та виплачена матеріальна допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік та грошове забезпечення у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Такі грошові компенсації Позивачу були нараховані та виплачені лише на виконання рішень Житомирського окружного адміністративного суду від 23.07.2020 у справі №240/4645/20 за його позовом до військової частини А0281 та у справі № 240/7330/20 від 20.08.2020р. Такі кошти на загальну суму 58637,73грн. (9425,94+49211,79). Відповідач йому виплатив лише 26.03.2021року та 31.03.2021року, тобто через 251 дні після звільнення зі служби. На думку Позивача, затримка виплати вказаної частини грошового забезпечення є підставою для відшкодування середнього заробітку за весь час такої затримки.

Ухвалою суду від 14.04.2021року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін.

Представник Відповідача, Військової частини А0281, 07.05.2021року направив до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечує. Зазначає, що вимоги положень ст.ст.116 і 117 КЗпП України не можуть застосовуватися на відносини щодо виконання судового рішення. При звільненні зі служби Позивачу була виплачена вся сума належного грошового забезпечення. Кошти на загальну суму 58637,73грн. (9425,94+49211,79) були виплачені Позивачу на виконання судових рішень. По цій причині, на думку Відповідача, відсутній спір та підстави для стягнення середнього заробітку.

Ухвалою суду від 08.06.2021року від Відповідача витребувано додаткові докази, які надійшли на адресу суду 16.07.2021року.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення військовослужбовців, регулюються правовими нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року N 2011-XII (надалі - Закон N 2011-XII), що були чинні на день виникнення спору.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 проходив військову службу та наказом Командувача десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 09.07.2019 №76 звільнено з військової служби та наказом командира військової частини А0281 від 27.08.2019 №200 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 27.08.2019.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що при звільненні з військової служби Позивачу не була виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 9425,94 гривень та грошове забезпечення у розмірі 49171,91 гривень. Вказані кошти Відповідач виплатив Позивачу лише відповідно 26.03.2021 та 31.03.2021року на виконання відповідних рішень Житомирського окружного адміністративного суду за позовами Позивача.

Суть спору між сторонами по даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності підстав, для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, у вигляді виплати Позивачу середнього заробітку за весь період затримки повного розрахунку при звільненні.

Суд зазначає, що за змістом статті 9 Закону Закон N 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення військовослужбовцям.

Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.

Безспірно, за приписами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

При вирішенні спору суд враховує, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі N761/9584/15-ц (провадження N 14-623цс18) дійшла висновку, що оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати Позивач, та за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням N 6-113цс16, зазначивши, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Разом з тим, Позивачем не надано суду жодних обґрунтувань того з цим пов`язана така тривалість періоду його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум після звільнення з військової служби.

Одночасно суд враховує доводи представника Відповідача, що відповідно до рішення ЄСЗПЛ від 08.04.2010року у справі "Меньшакова проти України" (Заява № 377/02) стаття 117 Кодексу законів про працю не може бути розтлумачена як така, що встановлює право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як вона була присуджена особі за рішенням суду.

Суд враховує, що за приписами ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим, в адміністративній справі № 240/4645/20 та в адміністративній справі №240/7330/20 між цими самими Сторонами щодо наявності невиплачених Позивачеві при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення судом не приймалося рішення про застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю за затримку спірних виплат Позивачу.

Одночасно суд враховує, що вказаними судовими рішеннями визнано уже протиправними дії Відповідача щодо несвоєчасної виплати спірних коштів та підтверджено право Позивача на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 9425,94 гривень та частини грошового забезпечення у розмірі 49171,91 гривень.

За змістом статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є різновидом матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і не входить до структури заробітної плати.

Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.

Зазначене свідчить про наявність порушеного права, зумовленого невиплатою Відповідачем при звільненні Позивача з військової служби всіх сум грошового забезпечення, а саме матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 9425,94 гривень та частини грошового забезпечення у розмірі 49171,91 гривень.

При визначенні способу порушеного права Позивача суд враховує наступне.

Відповідно до позовних вимог Позивач просить зобов`язати Військову частину А2927 нарахувати та виплатити йому середнє грошове забезпечення за період за період з 23.07.2020 року до 31.03.2021 року в сумі 152876,57 гривень.

Відповідно до досліджених судом розрахунків Відповідача при звільненні Позивача з військової служби було виплачено грошове забезпечення на загальну суму 80372,65грн.

З огляду на очевидну не співмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями самого Позивача та Відповідача суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності Відповідача за прострочення ним належних при звільненні Позивача виплат шляхом стягнення середнього грошового забезпечення в сумі 58597,85грн., що сумарно відповідає сумам своєчасно не виплачених матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 9425,94 гривень та частини грошового забезпечення у розмірі 49171,91 гривень.

Підстави, передбачені ст.ст.139-143 КАС України для стягнення або відшкодування судових витрат по даній справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково, стягнути з Військової частини А0281 (Проспект Миру, 39 м. Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08104621) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) середній заробіток в розмірі 58597,85грн. за затримку повного розрахунку при звільненні (невиплата матеріальної допомоги вирішення соціально-побутових питань за 2019 рік в сумі 9425,94 гривень та грошового забезпечення у розмірі 49171,91 гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Ф. Нагірняк