Рішення № 98424089, 20.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2021 року Справа № 160/7962/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

19.05.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 20.02.2020 року № Ф-280626-55 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 29293,44 грн.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді інженера з організації експлуатації та ремонту 2 категорії дільниці теплотехнічного і сантехнічного забезпечення КП «Міжнародний аеропорт Запоріжжя». 05.05.2021 року за місцем його роботи він дізнався про здійснення відрахувань із його заробітної плати на підставі постанови державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату у виконавчому провадженні 62646456. Зазначене виконавче провадження відкрито на підставі вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) № Ф-280626-55У від 20.02.2020 року з єдиного соціального внеску на суму 29293,44 грн. На адвокатський запит представника позивача ним 11.05.2021 року отримано копію постанови про відкриття виконавчого провадження та копію оскаржуваної вимоги. На думку позивача, вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є протиправною та підлягає скасуванню з тих підстав, що підприємницька діяльність з моменту реєстрації позивача фізичною особою-підприємцем не здійснювалась, звітність до органів податкової служби не подавалась. При цьому у період з 25.02.2013 року по 25.05.2020 року позивач працював на КП «Науково-виробничий комплекс «Іскра», що виключає ведення ним підприємницької діяльності в цей період та підтверджується записами у трудовій книжці. Роботодавцем в цей період за позивача сплачувався єдиний соціальний внесок. Інших джерел доходів у вказаний період часу позивач не мав і підприємницьку діяльність не здійснював. На підставі викладеного, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/7962/21 задоволено та забезпечено позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), шляхом зупинення стягнення за вимогою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-280626-55 У від 20.02.2020 на загальну суму 29293,44 грн., яка перебуває на виконанні у начальника Південного відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янске Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Ніколайчик Юлії Анатоліївни, виконавче провадження №62646456, до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/7962/21.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.05.2021 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 23.06.2021 року.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

11.06.2021 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на адресу суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в обґрунтування якого зазначено, що відповідач заперечує проти позовних вимог в повному обсязі з

наступних підстав. Згідно відомостей облікових даних позивача, 30.01.2003 року було внесено запис щодо державної реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця. 31.01.2003 року позивача було взято на облік у контролюючому органі як фізичну-особу підприємця. Відповідно до ЄДР 26.04.2021 року позивачем було прийнято рішення про припинення підприємницької діяльності. Згідно із змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» до Закону №2464, з 01.01.2018 року у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄВ, встановленої Законом № 2464. При цьому сума ЄВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць (пункту 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 у редакції Закону №2148). Таким чином, з 31.01.2003 року по 26.04.2021 року ОСОБА_1 перебував на обліку у ТУ ДПС Дніпропетровській області, як фізична особа - підприємець. За спірний період позивач перебував на загальній системі оподаткування. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2021 року замінено відповідача у справі №160/7962/21 з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.17-а, код ЄДРПОУ 44118658).

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.01.2003 року було внесено запис щодо державної реєстрації ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця. 31.01.2003 року позивача було взято на облік у контролюючому органі як фізичну-особу підприємця.

Підприємницьку діяльність позивача було припинено 26.04.2021 року.

В період з 31.01.2003 року по 26.04.2021 року позивач перебував на загальній системі оподаткування.

20.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було винесено податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску № Ф-280626-55 на суму 29293,44 грн.

Так, відповідачем було нараховано:

- за 2017 рік по строку 09.02.2018 року - в сумі 8448 грн.;

- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 року - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723,00 х 22 % = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 2457,18 грн.);

- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 року - 2457,18 грн.;

- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 року - 2457,18 грн.;

- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 року - 2457,18 грн.;

- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 року - 2754,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2019 року 4173,00 х 22 % = 918,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 2754,18 грн.);

- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 -2754,18 грн.;

- за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 -2754,18 грн.;

- за 4 квартал 2019 року по строку 20.01.2020 -2754,18 грн.

Отже, вказана вимога включає 8448 грн. нарахування за 2017 рік + 9828,72 грн. нарахування за 4 квартали 2018 року + нарахування за 4 квартали 2019 року на суму 11016,72 грн. та станом на 31.01.2020 року сума недоїмки становила 29 293,44 грн.

Не погодившись із зазначеними нарахуваннями позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці, та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 30.04.2004 року у період з 25.02.2013 року по 25.05.2020 року останній працював на КП «Науково-виробничий комплекс «Іскра».

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7), за ОСОБА_1 сплачувались страхові внески за період: з 2017 року по 2019 рік (включно), що включає спірний період, у розмірі не менше мінімального страхового внеску.

За таких обставин відповідач дійшов помилкового висновку про наявність у позивача обов`язку сплати за ЄСВ за спірний період за себе як фізичної особи-підприємця, який фактично не здійснює господарську діяльність (факт відсутності у платника податку доходів та неподання ним звітності відповідачем не заперечується).

Отже, наданою позивачем до суду копією виписки з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 підтверджено сплату страхувальником його роботодавцем ЄСВ за застраховану особу (позивача) у періоди: з 2017 року по 2019 року включно.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Отже, стягненню на користь позивача з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань підлягає судовий збір за позовну заяву у розмірі 908,00 грн. та за заяву про забезпечення позову у сумі 681,00 грн.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 20.02.2020 року № Ф-280626-55 У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 29293,44 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, буд.17-А м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір у розмірі 1589,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Серьогіна