Рішення № 98423028, 15.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 липня 2021 р. Справа № 120/3179/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вільчинського О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , позивач) з адміністративним позовом до Томашпільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області (далі - ОСОБА_3 , відповідач). За змістом позовних вимог позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Томашпільської СР №579 від 23.03.2021, яким було вирішено відмовити гр. ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600 загальною площею 8,2793 га на території с. Липівка Тульчинського району (за межами населеного пункту) із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03);

- зобов`язати відповідача надати дозвіл ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2,00 га, що має кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600 (загальна площа 8,2793 га) та виділена на викопіюванні (для визначення місцезнаходження земельної ділянки), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Липівської сільської ради (що входить до Томашпільської ОТГ) Томашпільського району Вінницької області (за межами населених пунктів).

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Томашпільської СР №579 від 23.03.2021 відмовлено гр. ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га, із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600 загальною площею 8,2793 га на території с. Липівка Тульчинського району (за межами населеного пункту) із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03), оскільки на підставі ст. 34 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передачу безоплатно у власність земельних ділянок із цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби не передбачено.

Позивач не погоджується з таким рішенням Томашпільської СР, вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки всі необхідні документи були додані до відповідного клопотання та відмова, надана відповідачем, не узгоджується зі ст.ст. 22, 23, 116, 118 та 122 ЗК України.

Обґрунтовуючи свою позицію щодо протиправності рішення відповідача, позивач зазначає, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 0523982600:05:000:0600, перебуває у користуванні ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ) відповідно договору оренди землі №917 від 14.11.2014, укладеного з Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 17720405 від 04.12.2014 14:14:54). Відповідно до вимог ч. 6 ст. 118 ЗК України до клопотання позивача додавалось погодження землекористувача, а саме заява ОСОБА_4 від 11.02.2021, відповідно до якої він надає згоду позивачеві на розроблення документації із землеустрою (в тому числі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність). Дана заява була завірена старостою Липівського старостинського округу №9 Томашпільської СР. Окрім того, позивач вказує, що рішенням Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області від 08.09.2020 №774 вирішено погодити надання у власність земельної ділянки гр. ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту площею 2,0000 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, кадастровий номер 0523982600:05:000:0600.

Відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

За правилами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Ухвалою від 14.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень та витребувано у відповідача належним чином завірені копії документів, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

05.05.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову повністю. Також на виконання ухвали від 14.04.2021 надано витребувані документи. Обґрунтовуючи відзив, відповідач вказує, що земельна ділянка, за рахунок якої позивач бажає отримати земельну ділянку у власність, є сформованою під кадастровим номером 0523982600:05:000:0600 з цільовим призначенням "для сінокосіння та випасання худоби" і може використовуватись виключно із цією метою. Землі ж "для ведення особистого селянського господарства" є відмінними за цільовим призначенням від земель "для сінокосіння та випасання худоби" та мають окремий правовий режим. Зокрема, посилається на ст. 34 ЗК України, яка передбачає лише право оренди земель для сінокосіння та випасання худоби. Зазначає, що отримання позивачем дозволу на виготовлення проекту землеустрою на бажану ним земельну ділянку не призведе до набуття права власності на неї, тобто право особи, про захист якого вона просить, не може бути реалізовано цією особою навіть внаслідок прийняття позитивного відносно позивача рішення відповідача. Також відповідач вказує, що позивач не є тим суб`єктом, який вправі відповідно до норм ЗК України ініціювати зміну цільового призначення землі "для сінокосіння і випасання худоби" на інший вид цільового призначення "для ведення особистого селянського господарства" та одночасно просити про надання її у власність. Вимога позивача зобов`язального характеру, на думку Томашпільської СР, порушує принцип дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування, не збігається із загальними висновками судів щодо питання дискреційних повноважень, та є незаконною.

12.05.2021 на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач вважає доводи відповідача, викладені у відзиві необґрунтованими. Зазначає, що до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою позивачем було надано погодження землекористувача зазначеної земельної ділянки. Також позивач вказує, що зазначена земельна ділянка є ділянкою сільськогосподарського призначення, а отже може передаватись громадянам у власність. Вимоги зобов`язального характеру, на переконання позивача, не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а є способом відновленням порушеного права у зв`язку з прийняттям протиправного рішення

17.05.2021 відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, за змістом якого вказує, що спірна земельна ділянка є сформованою з визначеним цільовим призначенням 01.08 "для сінокосіння та випасання худоби", тому така земельна ділянка в силу ст. 34 ЗК України не може бути передана у власність. Відповідач також погоджується із твердженням представника позивача, що земельна ділянка знаходиться в одній категорії земель: "землі сільськогосподарського призначення", однак окремо зауважує, що в даному випадку, з даної категорії виокремлений вид використання 01.08 "для сінокосіння та випасання худоби". Відтак, відповідач вважає відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу обґрунтованою та правомірною.

Ухвалою від 15.07.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

18.02.2021 ОСОБА_2 через свого законного представника ОСОБА_1 звернувся з клопотанням до Томашпільської СР про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки: категорія земель-землі сільськогосподарського призначення, комунальної форми власності, орієнтовною площею 2 га, що має кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600 (загальна площа 8,2793 га), з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, на території Липівської сільської ради (що входить до Томашпільської ОТГ).

За наслідком розгляду вказаного клопотання рішенням 5 чергової сесії 8 скликання Томашпільської СР від 23.03.2021 № 579 "Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 ", враховуючи, що ст. 34 ЗУ України не передбачено передачу безоплатно у власність земельних ділянок із цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби, відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2 га із земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, кадастровий номер: 0523982600:05:000:0600 загальною площею 8,2793 га на території с. Липівка Тульчинського району (за межами населеного пункту) із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення 01.03)

На переконання позивача, відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що і стало підставою для звернення з цим адміністративним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.

Згідно із ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

За приписами частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2.0 гектара.

Отже, законом гарантовано право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, не більше як 2,0 гектара.

Порядок набуття права на землю визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні заяви на будь-яких інших підставах, які не передбачені даною нормою, суперечить вимогам закону.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25.02.2020 у справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 у справі за № 818/1707/16, від 14.05.2020 у справі за №360/536/17-а, та інших.

Частиною 5 статті 242 КАС України вказано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За приписами ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 33 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, а саме, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону №280/97-ВР).

Отже, аналізуючи вказані норми права, суд наголошує на тому, що орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, надає громадянину дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або ж мотивовану відмову в його наданні у формі рішення, прийнятого на пленарному засіданні відповідної ради.

Разом з тим, положеннями ст. 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється:

- у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності;

- шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок;

- шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

- шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом;

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки, у тому числі шляхом поділу чи об`єднання у разі зміни цільового призначення.

Такий висновок також узгоджується з положеннями ст. 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 № 858-IV, відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Як встановлено із матеріалів позовної заяви, земельна ділянка на території Липівської сільської ради, що входить до Томашпільської ОТГ площею 8,2793 га, за рахунок якої позивач бажає отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 0523982600:05:000:0600, та за видом цільового призначення належить до земель "для сінокосіння і випасання худоби" код 01.08.

Поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів визначено Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548 (далі - Класифікація № 548). Так, у Класифікації № 548 землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі, для ведення особистого селянського господарства (01.03) та на землі для сінокосіння і випасання худоби (01.08).

Нормами ч. 2 ст. 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

За змістом п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України, чинного на момент звернення позивача з клопотанням та прийняття оскаржуваного рішення, землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Вказану норму виключено на підставі Закону № 1423-IX від 28.04.2021.

Відповідно до ст. 34 ЗК України громадяни можуть виключно орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Таким чином, відповідно до вимог ЗК України земельні ділянки, призначені для сінокосіння та випасання худоби можуть бути переданні громадянам виключно на умовах користування (в оренду), а не у власність.

Аналогічного висновку дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 12.09.2019 у справі № 120/611/19, від 27.02.2019 у справі № 120/3319/19.

Судом встановлено, що відповідач оскаржуваним рішення відмовляючи позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зазначив, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивачка згідно наданих графічних матеріалів розміщена на пасовищі, які за своїми природними особливостями і призначенням мають використовуватись для сінокосіння та випасання худоби.

Також належним буде наголосити, що бажана для позивача земельна ділянка надана в оренду ОСОБА_4 на підставі договору оренди землі № 917 від 14.11.2014, укладеного між головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області (орендар), який надає в оренду а ОСОБА_4 (орендарем), приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення для сінокосіння та випасання худоби із земель запасу Липівської сільської ради.

У пункті 2 вказаного договору зазначено, що земельна ділянка площею 8,2793 га є пасовищем.

Умовами використання зазначеної земельної ділянки у договорі оренди землі № 917 визначено, що така передається в оренду для сінокосіння. За цільовим призначенням 01.08.

Крім того спеціальними умовами передачі земельної ділянки було збереження стану об`єкта оренди, а саме використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням з дотриманням вимог чинного законодавства та дотриманням режиму природоохоронного використання земель.

При цьому, як встановлено судом, позивач, звернувшись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель запасу для ведення особистого селянського господарства, вказав про своє бажання отримати земельну ділянку за рахунок земель пасовища.

Відтак, суд погоджується з твердженнями відповідача про те, що земельна ділянка, яку позивач бажає отримати у власність для ведення особистого селянського господарства, належать до земель пасовища загального користування, тобто є загальнодоступними для всіх суб`єктів і не можуть передаватися у приватну власність. Надання дозволу позивачеві на розроблення землевпорядної документації відведення у власність земельної ділянки загального користування порушить права інших осіб щодо їх використання, оскільки ця земельна ділянка виділена для об`єктивної необхідності - загального випасання худоби.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 2 КАС України рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень повинна відповідати критерію "пропорційності", відповідно до якого повинно бути забезпечено дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п. 54 рішення).

Отже, при прийнятті рішення суд враховує те, що задоволення суспільної потреби при вирішенні суспільнозначимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з державної власності ставиться у перевагу перед приватними інтересами конкретної особи. Тому, суд вважає правомірними мотиви оскаржуваної у справі відмови із посиланням на недопустимість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою для передання у власність з метою ведення особистого селянського господарства (вид цільового призначення 01.03) за рахунок земель пасовища (вид цільового призначення 01.08).

Крім цього, при розгляді цієї справи суд звертає увагу і на те, що відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Позивач, звертаючись із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок частини сформованої земельної ділянки для сінокосіння та випасання худоби площею 8,2793 га з кадастровим номером №0523982600:05:000:0600, переслідував мету по-перше, змінити вид цільового призначення земельної ділянки; по-друге, поділити уже сформовану земельну ділянку, та отримати її частину площею 2 га у власність для ведення особистого селянського господарства. В іншому випадку, якщо земельна ділянка формується за рахунок поділу раніше утвореної земельної ділянки, без зміни виду цільового призначення, то поділ відбувається на підставі технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (висновок узгоджується із нормами ст. 79-1 ЗК України)

Однак, зміна виду цільового призначення із земель "для сінокосіння і випасання худоби" код 01.08 на землі "Для ведення особистого селянського господарства" за клопотанням позивача суперечить вимогам земельного законодавства та є недопустимою, враховуючи наступне.

Зміст поняття цільового призначення земельної ділянки міститься у ст. 1 Закону України "Про землеустрій" та визначається як використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Поняття "цільове призначення земельної ділянки" нерозривно пов`язане з поняттям "категорія земель", оскільки у ст. 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією із яких є "землі сільськогосподарського призначення". Тому, основне цільове призначення земель є критерієм їх поділу на категорії.

У межах кожної категорії земель виокремлено декілька видів цільового призначення земель, а поділ земель на окремі види цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів визначено Класифікацією № 548.

Як передбачено Класифікацією № 548 категорія земель сільськогосподарського призначення за видами цільового призначення поділяється на чотирнадцять видів (коди 01.01-01.14), у тому числі на землі: 01.03 "Для ведення особистого селянського господарства"; 01.08 "Для сінокосіння і випасання худоби".

Вказані у Класифікації № 548 "види цільового призначення земельних ділянок" за своїм змістом у нормах земельного законодавства використовується як синонім поняття "вид використання" та є тотожним поняттю "цільове призначення".

Відтак, зміна "виду цільового призначення земельних ділянок" (виду використання землі) в межах її основного цільового призначення (визначеної категорій) повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цільового призначення земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 308/7923/16-ц, від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 521/4789/17, від 04.07.2018 у справі № 826/8492/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Тому бажаний для позивача проект землеустрою, згоду на розроблення якого він намагається отримати, є видом документації із землеустрою, на підставі якої може бути змінено вид цільового призначення земельної ділянки із 01.03 "Для ведення особистого селянського господарства" на 01.08 "Для сінокосіння і випасання худоби".

Однак, суд зазначає, що позивач не є тим суб`єктом, який вправі відповідно до норм Земельного кодексу України ініціювати зміну цільового призначення земель "для сінокосіння і випасання худоби" на інший вид цільового призначення "для ведення особистого селянського господарства" та одночасно просити про надання їх у власність.

Так, частиною 1 ст. 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (ч. 2 ст. 20 ЗК України).

При цьому відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Відтак, аналіз норм ч. 5 ст. 20 ЗК України чітко вказує на те, що коли мова йде про використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, то вони можуть використовуватися їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України. А тому для зміни цільового призначення земельної ділянки з виду цільового призначення "для сінокосіння та випасання худоби" (01.08) на вид цільового призначення "для ведення особистого селянського господарства" (01.03) навіть в межах однієї категорії "землі сільськогосподарського призначення", розроблення окремого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є обов`язковим.

Після цього, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає затвердженню у встановленому ст. 122 ЗК України порядку. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 (справа № 809/821/17 ), зміна цільового призначення земельної ділянки відбудеться не при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, а при затвердженні такого проекту.

Як вказано судом вище, згідно з ч. 1 ст. 34 ЗК України до зміни виду цільового призначення земельної ділянки із земель "для сінокосіння та випасання худоби" (01.08) на землі "для ведення особистого селянського господарства", громадяни можуть претендувати виключно на речове право оренди на землі для сінокосіння і випасання худоби, а не право власності як зазначає позивачка.

Крім того, враховуючи, що бажана для позивача земельна ділянка на момент подання клопотання перебуває у державній власності та не перебуває у його користуванні, то він не вправі ініціювати зміну виду цільового призначення землі. Такий висновок випливає із зазначених вище норм ч. 5 ст. 20 ЗК України (щодо правомочностей власника чи землекористувача визначати у встановленому порядку вид цільового використання земельної ділянки) та узгоджується із нормами ч. 2 ст. 20 ЗК України наступного змісту: "Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу".

Натомість фізична особа чи юридична особа приватного права, відповідно до ч. 3 ст. 20 ЗК України, може бути ініціатором зміни виду цільового призначення лише тієї земельної ділянки, що перебуває у її власності, або земельної ділянки, яка на момент подання клопотання хоча і є державною власністю чи власністю територіальної громади, однак перебуває у їх користуванні. При цьому така зміна не тягне за собою зміну власника чи користувача земельної ділянки, вона й надалі залишається у власності держави/територіальної громади та на відповідному речовому праві належить користувачеві (на цьому наголошує і Верховний Суд у постанові від 12.12.2019 у справі № 809/821/17.) Проте, норми ЗК України не надають право фізичній особі ініціювати одночасну зміну цільового призначення земельної ділянки державної власності, щодо якої у такої особи відсутнє право користування та передачу такої земельної ділянки їй у власність на підставі одного проекту землеустрою щодо її відведення.

Встановлені вище обставини та надана їм правова оцінка, на переконання суду виключають підстави для задоволення клопотання ОСОБА_2 , що подане його законним представником ОСОБА_1 , про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, підстави для відшкодування понесених позивачем судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Томашпільська селищна ради Тульчинського району Вінницької області (24200, Вінницька область, Томашпільський район, смт. Томашпіль, площа Т.Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 04326218)

Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович