Рішення № 98423026, 19.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2021 р. Справа № 120/3506/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Слободнюка М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в м. Вінниці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки (відповідач) про застосування адміністративно-господарського штрафу за № 227331 від 16.03.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки від 16.03.2021 відносно нього застосовано адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 15 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону. На переконання позивача, оскаржувана постанова є протиправною, оскільки обставини, що були виявлені в ході проведення перевірки стосуються транспортного засобу, який хоч і належав позивачу на праві приватної власності, однак на момент здійснення перевірки був переданий на баланс та з 24.05.2018 внесений до Статутного капіталу ТОВ "ЕКО ЛІС +", який в розумінні Закону України "Про автомобільний транспорт" і є автомобільним перевізником. Тому, за твердженнями позивача, він у спірних відносинах не має статусу автомобільного перевізника та не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої ст. 60 "Про автомобільний транспорт". Крім того, в якості додаткових аргументів свого позову позивач також посилається і на недотримання посадовими особами Укртрансбезпеки процедури здійснення габаритно-вагового контролю під час проведення перевірки, адже з документів, складених посадовими особами Управління Укртрансбезпеки не можливо встановити відомостей про заводський номер ваг, які ним використовувались, тощо. За таких обставин вважає прийняту відносно нього постанову протиправною та просить її скасувати.

Ухвалою від 11.05.2021 судом відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою у ТОВ "ЕКО ЛІС +" витребувано додаткові докази, необхідні для правильного вирішення справи, а саме: докази зарахування вантажного автомобіля ДАФ НОМЕР_1 , переданого до статутного капіталу ТОВ "ЕКО ЛІС +", на баланс ТОВ "ЕКО ЛІС +", а також докази відображення зазначених операцій в бухгалтерському обліку ТОВ "ЕКО ЛІС +".

28.05.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що ОСОБА_1 порушив вимоги статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідальність за яке передбачена абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу без відповідного дозволу). За наслідком встановленого порушення складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 242738 від 18.01.2021, що і стало підставою для винесення спірної постанови. Вважає, що, застосовуючи до позивача адміністративно-господарський штраф за порушення законодавства про автомобільний транспорт Подільське міжрегіональне Управління Укртрансбезпеки діяло на підставі, в межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Надалі, на виконання вимог ухвали суду від 11.05.2021, ТОВ "ЕКО ЛІС +" надано до суду акт приймання-передачі майна, що вноситься до Статутного капіталу ТОВ "ЕКО ЛІС +" від 24.05.2018, протокол № 1 Загальних зборів засновників про створення ТОВ "ЕКО ЛІС +" від 24.05.2018, інвентарна картка ТОВ "ЕКО ЛІС +", відомості нарахування амортизації ТОВ "ЕКО ЛІС +" (дата введення в експлуатацію 01.06.2018), оборотно-сальдова відомість ТОВ "ЕКО ЛІС +" за січень 2018 - травень 2021 (дані бухгалтерського обліку).

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, встановив, що 18.01.2021 о 00:21 год. у пункті габаритно-вагового контролю а/д М-05 "Київ-Одеса" (км 452+811 посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки проведено габаритно-ваговий контроль транспортного засобу марки "DAF", моделі "ХF 95.430", реєстраційний номер: НОМЕР_2 та напівпричепу марки "TRAILOR", моделі "SYY3CX", реєстраційний номер: НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 (водій).

Під час зважування зазначеного транспортного засобу виявлено факт перевезення вантажу даним транспортним засобом із перевищенням габаритних обмежень, визначених п. 22.5 ПДР України, а саме перевезення вантажу з перевищенням вагових обмежень: загальна маса склала 43,34т при допустимих 40,00 т, навантаження на одиничну вісь складає 12,31 т. при допустимих 11 т. та на строєну вісь, що складає 23,53 т. при допустимих 22 т. (найвище перевищення параметрі - 11,91 %).

За результатами проведеної перевірки складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 242738 від 18.01.2021, акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів № 026098 від 18.01.2021, довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю № 033476 від 18.01.2021 та розрахунок від 18.01.2021 плати за проїзд та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту № 026098 від 18.01.2021 на загальну суму 658,35 євро.

Вказані матеріали передані для розгляду в орган державного контролю за місцезнаходженням автомобільного перевізника, тобто відповідачу.

Згідно повідомлення Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки, направленого на адресу позивача, розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт призначено на 16.03.2021.

Так, за результатами розгляду справи відповідачем винесено постанову від 16.03.2021 № 227331, згідно якої за порушення вимог статті 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" до позивача застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000,00 грн. на підставі абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Позивач з правомірністю вказаного рішення не погоджується, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду.

Оцінюючи спірні правовідносини та встановлені обставини справи, суд керується такими мотивами.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).

За п. 4 цього Положення основними завданнями Укртрансбезпеки є, серед іншого, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному, міському, електричному, залізничному, морському та річковому транспорті.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень, регулює Закон України Про автомобільний транспорт від 05.04.2001 № 2344-ІІІ (далі - Закон від 05.04.2001 № 2344-ІІІ), Закон України Про дорожній рух від 30.06.1993 № 3353-XII (далі - Закон 30.06.1993 № 3353-XII), Закон України, Про автомобільні дороги від 08.09.2005 № 2862-IV (далі - Закон від 08.09.2005 № 2862-IV), Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 671 від 27.06.2007 № 879 (далі - Порядок № 879), Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 30 (далі - Правила № 30), Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР України № 1306), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 р. № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з ст. 5 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Відповідно до ст. 6 Закону від 05.04.2001 № 2344-ІІІ державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб`єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком № 1567.

Згідно з пунктом 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків.

Відповідно до ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Тобто, як зазначено в абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів застосовується саме до автомобільних перевізників.

Таким чином, визначальним в межах розгляду цієї справи суд вважає встановлення факту того, чи є позивач перевізником в розумінні положень Закону № 2344-III, адже основні доводи позивача полягають саме в тому, що відповідач протиправно застосував адміністративно-господарський штраф до неналежного суб`єкта правопорушення.

За визначеннями, наведеними у ст. 1 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Згідно зі ст. 33 Закону від 05.04.2001 № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах.

Отже, суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у тому числі за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 Закону від 05.04.2001 № 2344-III, є автомобільний перевізник, який здійснює перевезення вантажів.

В той же час, судом встановлено, що згідно товарно-транспортної накладної № 18 від 17.01.2020, на підставі якої і перевозився вантаж автомобільним транспортом марки "DAF", моделі "ХF 95.430", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , автомобільним перевізником вантажу (на момент зупинки транспортного засобу - 18.01.2021) була інша особа (юридична особа) - ТОВ "ЕКО ЛІС+", водієм даного транспортного засобу був - ОСОБА_2 .

В межах даного адміністративного позову суд звертає увагу, що наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за №128/2568) затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363). Згідно з розділом 1 Правил № 363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Додатком 7 до Правил № 363 затверджена форма товарно-транспортної накладної, в якій обов`язковою до заповнення графою визначено автомобільного перевізника. У даному випадку у товарно-транспортній накладній визначено перевізника - ТОВ "ЕКО ЛІС+".

Оцінюючи доводи позивача про те, що саме ТОВ "ЕКО ЛІС+" володіє відповідними транспортними засобами на законних підставах та, відповідно, вважається автомобільним перевізником, суд звертає увагу на наступне.

Дійсно, за позивачем - ОСОБА_1 був зареєстрований транспортний засіб: DAF, моделі "ХF 95.430", реєстраційний номер: НОМЕР_2 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 21.02.2015), що, власне, сторонами не заперечується.

Разом із тим, матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 починаючи з травня 2018 року є засновником ТОВ "ЕКО ЛІС+", що прослідковується, зокрема з копії протоколу № 1 Загальних зборів засновників про створення ТОВ "ЕКО ЛІС +" від 24.05.2018.

При цьому, згідно п. 2 протоколу № 1 Загальних зборів засновників від 24.05.2018 вбачається, що для забезпечення діяльності ТОВ "ЕКО ЛІС+" за рахунок вкладу учасника створений та затверджений статутний капітал товариства в розмірі 910312,00 грн. - 100% статутного капіталу товариства. Джерелом формування статутного капіталу є майно, до складу якого входить, зокрема транспортний засіб - автомобіль марки "DAF", моделі "ХF 95.430", ідентифікаційний номер (VIN) - НОМЕР_5 , реєстраційний номер: НОМЕР_2 , власником якого є ОСОБА_1 згідно свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 21.02.2015.

Відповідно до акту приймання-передачі майна від 24.05.2018, що вноситься до Статутного капіталу ТОВ "ЕКО ЛІС+", здійснено передачу майна - транспортних засобів, зокрема і транспортного засобу марки "DAF", моделі "ХF 95.430", від засновника - ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ "ЕКО ЛІС+".

Про те, що вказаний транспортний засіб перебуває на балансі ТОВ "ЕКО ЛІС+" підтверджується витребуваними судом доказами, а саме інвентарною карткою, відомістю про нарахування амортизації та оборотно-сальдовою відомістю товариства по рахунку 105 за січень 2018 - травень 2021 років.

Так, в межах даної адміністративної справи суд звертає вагу, що господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески. Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства (ч. 1 ст. 85, ч. 1 ст. 87 ГК України). Відповідно до ст. 12 Закону України "Про господарські товариства" товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Вказані положення кореспондуються з приписами п. 1 ч. 1 ст. 115 Цивільного кодексу України, якими також визначено, що господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Тобто, виходячи із положень діючого господарського та цивільного законодавства, після внесення вантажного автомобіля у статутний капітал засновник (фізична особа) більше ніякого відношення до такого майна не має. Відповідно, власником такого майна стає господарське товариство, якому передано таке майно. А оскільки дані бухгалтерського обліку ТОВ "ЕКО ЛІС+" підтверджують перебування на балансі товариства згаданого транспортного засобу, тому доводи відповідача про те, що за відсутності відповідного договору оренди транспортного засобу не можливо встановити факт його використання в даному випадку є безпідставними, позаяк такий договір в цьому випадку не вимагається.

За таких обставин суд вважає, що після передачі ОСОБА_1 транспортного засобу "DAF", моделі "ХF 95.430", реєстраційний номер: НОМЕР_2 , до Статутного капіталу ТОВ "ЕКО ЛІС+", з травня 2018 року таке майно, є власністю не ОСОБА_1 , а власністю юридичної особи ТОВ "ЕКО ЛІС+". Відповідно, у межах спірних правовідносин саме ТОВ "ЕКО ЛІС+" слід вважати автомобільним перевізником при перевезенні вантажу, що мало місце на момент здійснення заходів габаритно-вагового контролю 18.01.2021.

Отже, виходячи з проаналізованих норм права та встановлених обставин справи, суд погоджується з доводами позивача про протиправність оскаржуваної постанови, оскільки, фізична особа ОСОБА_1 у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, а отже не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт згідно ст. 48 Закону № 2344, у зв`язку з чим правових підстав для застосування до нього адміністративно - господарського штрафу згідно абз. 1 ч. 1 ст. 60 цього ж Закону також не має.

За таких обставин суд доходить висновку, що оскаржувана постанова відповідача за № 227331 від 16.03.2021 є протиправною та підлягає скасуванню. При цьому суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам позивача на підтримку заявлених позовних вимог, позаяк вони не впливають на викладений вище висновок суду та наявність достатніх підстав для задоволення адміністративного позову та скасування винесеної відповідачем постанови за № 227331 від 16.03.2021.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін, суд приходить до переконання про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує наступне.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких відносяться в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Щодо витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Так, судом встановлено, що позивачем згідно квитанції № 0.0.2085354626.1 від 13.04.2021 АТ КБ «Приватбанк» при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 908,00 грн., який, у зв`язку з задоволенням позовних вимог, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн., то суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).

Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та ряді постанов Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 817/1629/15, від 26.02.2021 у справі № 2а-1670/7079/11 та інші.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 (далі - Довіритель) та адвокатом Діденко Н.П. (далі - Адвокат) укладено Договір про надання правничої допомоги № 95 від 15.03.2021 (далі - Договір). Доказом, який підтверджує повноваження адвоката на представництво інтересів позивача в суді є ордер серії АВ №1011855 від 15.03.2021, наявний у матеріалах справи.

Згідно з п. 1 Договору, його предметом є представництво інтересів Довірителя Адвокатом в справі про порушення законодавства про автомобільний транспорт в Подільському міжрегіональному управлінні Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті, судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та складає 2000,00 грн., які Довіритель зобов`язаний сплатити адвокату за надання послуг, що стосується предмету Договору.

Детальним описом робіт із розрахунком витрат на правничу допомогу (а.с. 17) передбачено, надання Адвокатом своєму Довірителю таких юридичних послуг:

- підготовка адміністративного позову, документів процесуального характеру у ході розгляду справи (пояснень, заперечень, заяв) - (2 год.);

- участь адвоката в судовому засіданні по даній справі у Вінницькому окружному адміністративному суді - (2 год.).

В підсумку Адвокатом витрачено 4,00 год. на надання професійної правничої допомоги Довірителю. Гонорар адвоката становить 2000,00 грн. (500,00 грн. х 4 год.).

Згідно з копією квитанції до прибуткового касового ордера № 95 від 15.03.2021 позивач ОСОБА_1 оплатив гонорар адвоката в сумі 2000,00 грн. за надання правничої допомоги на підставі Договору № 95 від 15.03.2021.

Таким чином, витрати позивача в розмірі 2000,00 грн. на професійну правничу допомогу адвоката дійсно мали місце.

Разом з тим, з вказаної суми підлягають виключенню витрати розмірі 1000,00 грн., що зазначені в детальному описі робіт із розрахунком витрат на правничу допомогу в частині участі адвоката в судовому засіданні по даній справі у Вінницькому окружному адміністративному суді - (2 год.).

Так, розгляд цієї справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтею 262 КАС України. Про це було безпосередньо зазначено в ухвалі суду від 11.05.2021 про відкриття провадження в адміністративній справі.

Тобто, доводи представника позивача про участь у судовому засіданні в межах даної адміністративної справи є надуманими. Таким чином, відсутні підстави для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу в цій частині.

При цьому суд зауважує, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Однак суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19) та від 30.09.2020 у справі № 201/14495/16-ц.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, як зазначено у пунктах 268-269 рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), пункт 55 з подальшими посиланнями).

Крім того, згідно з рішенням ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia), відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і які були дійсно необхідними.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи, оскільки надані стороною докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 та від 31.07.2020 у справі № 301/2534/16-ц.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що на користь позивача ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить присудити витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 291, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу за № 227331 від 16 березня 2021 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок), а також витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Подільського міжрегіонального Управління Укртрансбезпеки.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 19.07.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_6 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Подільське міжрегіональне управління Укртрансбезпеки (місцезнаходження: вул. Хмельницьке шосе, 23, м. Вінниця, 21036) як територіальний орган Державної служби України з безпеки на транспорті (місцезнаходження юридичної особи: пр. Перемоги, 14, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 39816845).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович