Ухвала суду № 9841035, 08.06.2010, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого Сташківа Б.І.

Суддів Шевчук Г.М., Дикун С.І.

при секретарі - Любчик Л.В.

з участю -ОСОБА_1, представника публічно -

го аціонерного товариства комерційного банку

“ПриватБанк”-Остафійчука І.Б.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шумського районного суду від 24 грудня 2009 року по справі за позовом закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно та зустрічним позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” про визнання недійсним кредитного договору №10/07/46 МШ від 26 жовтня 2007 року та договору іпотеки від 26 жовтня 2007 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Шумського районного суду від 24 грудня 2009 року позов публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” (далі банк) до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про звернення стягнення на майно задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 в користь публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк”, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № 2909882900, МФО №305299 заборгованість за кредитним договором №10/07/46 МШ від 26 жовтня 2007 року, що склалася станом на 08 грудня 2009 року в сумі 196737 гривень 96 коп., що складає 24 653,88 доларів США, з яких: 168170,36 гривень, що складає 21073,98 доларів США заборгованість за основним тілом кредиту, 25063,19 гривень, що складає 3140,75 доларів США заборгованість по відсотках, 3504,42 гривень, що складає 439,15 доларів США заборгованість по пені шляхом звернення стягнення на житловий будинок із надвірними будівлями, що в АДРЕСА_1, належний гр.ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Шумською державною нотаріальною конторою 13 грудня 2005 року по реєстру №2101, зареєстрованого в Шумському БТІ 14 лютого 2006 року за №0354, реєстраційний номер 10458644.

Звернення стягнення на будинковолодіння, що в м.Шумськ вул.Народицька, 5 провести шляхом його продажу ПАТ КБ з укладенням від імені гр.ОСОБА_1 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу із Державного реєстру прав нерухомості та надання ПАТ КБ “Приватбанк” усіх повноважень, необхідних для здійснення продажу з початковою ціною продажу 260 000 гривень.

Стягнуто із ОСОБА_1.в користь ПАТ КБ “Приватбанк” штраф в сумі 8665 07 коп.

Стягнуто із ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ “Приватбанк” судові витрати в сумі 1958,50 гривень.

Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати в сумі 345 грн. 53 коп. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким висновком суду ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про визнання недійсними договорів кредиту та застави. В обгрунтування вимог посилається на порушення судом норм закону, зокрема, вказує, що відповідно до вимог діючого законодавства зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Однак, банк в порушення вимог закону уклав договір кредиту в іноземній валюті. Крім того, із наданих банком суду ліцензії, дозволу та додатку до дозволу, вбачається, що серед дозволених валютних операцій відсутні операції пов'язані із валютним кредитуванням. Вважає, що кредитний договір №10/07/46МШ є недійсним, оскільки суперечить вимогам діючого цивільного законодавства. Як наслідок, відповідно до вимог ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсним є і договір застави, оскільки недійсність основного зобов'язання спричиняє недійсність правочину щодо забезпечення його виконання.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав, зіславшись на доводи викладені у ній.

Представник банку апеляційну скаргу заперечив, рішення суду вважає законним та обгрунтованим.

ОСОБА_3 надіслала суду заяву про слухання справи у її відсутності.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного розгляду справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає .

Задовольняючи позов банку про стягнення заборгованості за кредитним договором та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції вірно виходив з того, що боржник не виконує зобовязань по договору кредиту, а тому права позивача порушені і вони підлягають захисту шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

З таким висновком колегія суддів погоджується, оскільки він відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до вимог ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та банком було укладено кредитний договір 10/07/46МШ, згідно положень п.п.1.1-1.5 якого, банк у рамках програми мікрокредитування, надав відповідачу ОСОБА_1 кредит в сумі 25 000 доларів США, з терміном повернення кредиту, відсотків і винагороди відповідно до графіку погашення кредиту, відсотків і винагороди / додаток № 1 до договору/, але не пізніше 16 жовтня 2012 року. Кредит наданий на особисті цілі за рахунок ресурсів банку.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, 26 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та банком було укладено договір іпотеки, згідно умов п.7 якого ОСОБА_1 надав в іпотеку житловий будинок із господарсько-побутовими будівлями, який належить йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Шумською державною нотаріальною конторою 13 грудня 2005 року по реєстру №2101, зареєстрованого в Шумському БТІ 14 лютого 2006 року за №0354, реєстраційний номер 10458644, яке знаходиться в АДРЕСА_1

Відповідачка ОСОБА_3, яка є дружиною ОСОБА_1 дала письмову згоду на передачу будинковолодіння в іпотеку при посвідченні договору іпотеки в Шумській державній нотаріальній конторі, про що свідчить заява, зареєстрована в реєстрі за №1536.

Умовами договору іпотеки, зокрема п. 11, визначено, що ринкова вартість предмету іпотеки складає 260 000 гривень.

Відповідно до положень п.п. 4.1, 4.2, 4.3 кредитного договору передбачалось, що за користування кредитом позичальник ОСОБА_1 зобов'язався сплачувати відсотки в розмірі 16% річних відповідно до додатку № 1 /графіку/. При несплаті відсотків у зазначений в графіку термін, відсотки вважаються простроченими. При порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, він сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 32 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Як вбачається із розрахунку заборгованості по кредитному договору, за період 26.10.2007- 28.04.2009 р. та розширеного розрахунку № 135 від 08.12.2009 р. за період 26.10.2007 р.- 08.12.2009 р., відповідачем ОСОБА_1 в період із 16.11.2007 року по 16.03.2008 року проплати здійснювались згідно графіку, а починаючи із 20 березня 2008 року і до 16 грудня 2008 року проплати здійснювались не в повному обсязі, як це передбачалось графіком, в результаті чого нараховувалась пеня, однак цю заборгованість в цей період він погашав. Починаючи із 16 грудня 2008 року і по 28 квітня 2009 року відповідач ОСОБА_1 заборгував банку 1684.69 доларів США по основній сумі кредиту та 751.23 долара США- по відсотках, із яких - 103.56 дол. США- заборгованість по поточних відсотках, а 647.67 дол. США- по прострочених відсотках, а основна сума, яка залишилась до погашення склала - 19 389.29 дол. США. Станом на 28 квітня 2009 року залишилось не погашеними 32.12 дол. США, як заборгованість по пені.

В період із 28 квітня 2009 року і по 08 грудня 2009 року ОСОБА_1 не проводились оплати по договору кредиту жодним чином. Станом на 08.12.2009 року заборгованість по тілу кредиту складає 16869,85 дол. США, по простроченому тілу кредиту 4204,13 дол. США, 539,24 дол. США по відсотках, 2601,51 дол. США по прострочених відсотках, 439,15 дол. США по пені.

Таким чином, ОСОБА_1 як позичальник порушив зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту.

В силу вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України та ч. 2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення позичальником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитодавця достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Положенням п.6.6. кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником будь-якого з грошових зобовязань, передбачених договором більше ніж на 120 днів, у звязку із чим банк буде змушений звернутися до суду із позовом, позичальник зобовязується сплатити банку штраф в розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.

Право банку нарахування пені в розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, передбачено п.6.1 кредитного договору, яким і скористався банк. Нарахування пені здійснюється в доларах США, а сплата в гривнях по курсу НБУ на дату нарахування.

За вказаних обставин, суд першої інстанції вірно визначив, що із відповідача ОСОБА_1 слід стягнути в користь позивача ПАТ КБ “Приватбанк” заборгованість за кредитним договором від 26.10.2007 року, яка склалася станом на 08.12.2009 року по курсу Національного Банку гривні до долара США 7.98 грн за 1 дол. США: по основній сумі кредиту: 168170,36 гривень, що складає 21073,98 доларів США, по відсотках 25 063,19 гривень, що складає 3140,75 доларів США, по пені 3504,42 гривень, що складає 439,15 доларів США, а всього 196737,96 гривень, що складає 24653,88 доларів США.

Крім того, з відповідача ОСОБА_1 суд підставно стягнув в користь позивача штраф, передбачений п.6.6. договору в розмірі 250 гривень + 5% від суми позову 21857,33 долара США, що складає 168301,44 гривень по курсу 7.70 гривень за 1 долар США станом на 27 квітня 2009 року, як це просив позивач ПАТ КБ “Приватбанк”, що буде складати 8415 грн. 07 коп., а разом 8665 грн. 07 коп. та судові витрати.

В договорі іпотеки від 26.10.2007 року сторони передбачали застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до ст.36 ЗУ “Про іпотеку” /позасудове врегулювання/, згідно якого звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку. Однак, таким правом банк не скористався, а звернувся до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У відповідності до вимог ст.33 Закону України “Про іпотеку”, у разі не виконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

У відповідності до вимог ст.ст. 33, 38, 39 Закону України “Про іпотеку”, суд першої інстанції підставно звернув стягнення на предмет іпотеки- на будинковолодіння, що в м.Шумськ по вул.Народицька, 5 , оскільки відповідач неналежно виконував основне зобов'язання, а тому іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим, колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції в частині відмови банку у зверненні стягнення на рухоме майно, визначене в договорі застави №10/07/46МШ від 26.10.2007 року укладеного між сторонами, оскільки ринкова вартість будинковолодіння, визначена як початкова ціна продажу, є достатньою для задоволення вимог кредитора.

Суд першої інстанції підставно відмовив у позовних вимогах ОСОБА_1 щодо визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки, оскільки вони відповідають закону і підстав для визнання їх недійсними не має. Договори відповідають вимогам ЦК України.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 про недійсність договору кредиту в силу того, що банк не мав права укладати договір кредиту в іноземній валюті та видавати йому ОСОБА_1, фізичній особі резиденту валютний кредит, оскільки вони не грунтуються на законі та спростовуються матеріалами справи.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 2 ст. 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність” банки мають право здійснювати операції із валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.

На здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини 2 статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, зокрема і на здійснення операцій з валютними цінностями, необхідне отримання дозволу від Національного банку України.

Як вбачається із додатку до дозволу №22-1 від 04 грудня 2001 року, ЗАТ КБ “Приватбанк” отримав дозвіл на проведення операцій із валютними цінностями.

Таким чином, рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ч. 1 п. 1 ст. 308, 313; 314, 315, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шумського районного суду від 24 грудня 2009 року відхилити.

Рішення Шумського районного суду від 24 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду

Тернопільської області Г.М. Шевчук