Рішення № 98395197, 07.06.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2021 року Справа № 160/4871/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Першотравенської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, індексації втрати частини грошового доходу у зв`язку із порушенням строків його виплати, 3 % річних та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

31 березня 2021 року (направлено засобами поштового зв`язку 29.03.2021 року) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 до виконавчого комітету Першотравенської міської ради, в якій позивач просить суд:

- визнати бездіяльність виконавчого комітету Першотравенської міської ради протиправною щодо несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 ;

- зобов`язати виплатити та стягнути з виконавчого комітету Першотравенської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 497 199,34 грн. за період з 30 листопада 2015 року по 29 грудня 2020 року за рахунок бюджетних асигнувань;

- зобов`язати виплатити та стягнути з виконавчого комітету Першотравенської міської ради на користь ОСОБА_1 індексацію втрати частини грошового доходу у зв`язку із порушенням строків його виплати у розмірі 26 583,08 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.

- зобов`язати виплатити та стягнути з виконавчого комітету Першотравенської міської ради на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 7 592, 56 грн. за рахунок бюджетних асигнувань;

- зобов`язати виплатити та стягнути з виконавчого комітету Першотравенської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань.

Означені позовні вимоги вмотивовані бездіяльністю виконавчого комітету Першотравенської міської ради через несвоєчасність виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки у виплаті вихідної допомоги 49799,70 грн., у зв`язку із цим, позивач вважає також за необхідне стягнути з виконавчого комітету Першотравенської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 497 199,34 грн. за період з 30 листопада 2015 року по 29 грудня 2020 року; індексацію втрати частини грошового доходу у зв`язку із порушенням строків його виплати у розмірі 26 583,08 грн., 3 % річних у розмірі 7 592, 56 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

13.04.2021 року від виконавчого комітету Першотравенської міської ради до суду надійшов відзив на позову заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що ОСОБА_1 не було обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями виконавчого комітету, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, він мав довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя. Проте, ним не було надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім`ї душевних страждань протиправною бездіяльністю виконкому у справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що стали наслідком незаконних дій або бездіяльності. Крім того, ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтував розмір моральної шкоди. На думку відповідача, між сторонами існував спір про належні до виплати позивачу суми при звільненні, на час розгляду справ в судах всіх інстанцій, відповідач не визнавав ці позовні вимоги позивача, оскаржував їх і лише 06 серпня 2020 року ці вимоги за судовим рішенням Верховного Суду, який є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, визнані такими, що є обґрунтованими і підлягають виплаті. Відповідач вважає, що підлягають стягненню на користь позивача грошові суми в якості середнього заробітку за період з 06 серпня 2020 року по 30 грудня 2020 року. Правові підстави для стягнення середньої заробітної плати передбачені ст.117 КЗпП України. Так, кількість робочих днів за період з 06 серпня 2020 року по 29 грудня 2020 року становить 100 днів. Середньоденна заробітна плата позивача, визначена виходячи з виплат за останні фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні складає 395,23 гривень. Отже, слід стягувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 серпня 2020 року по 30 грудня 2020 року в розмірі 39 523 гривні (100 днів х 395,23 грн. середньоденного заробітку). 05 січня 2016 року позивач звернувся з позовом про стягнення вихідної допомоги, з невиплатою якої він пов`язує право на стягнення середнього заробітку у цій справі. З березня 2016 року по 06 серпня 2020 року між сторонами існував спір з приводу права позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні, лише 06 серпня 2020 року суд касаційної інстанції ухвалив своє рішення в даній справі, встановивши, що позивач має право на таку виплату тобто, право позивача на цей вид вихідної допомоги оспорювався. Сума вихідної допомоги, присудженої позивачу - 49 799,70 гривень, менша в десять разів, ніж визначена ним у позові сума середнього заробітку за час затримки виплати при звільненні тієї ж допомоги (497 199,34 гривень). Отже, заявлена до стягнення сума середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги є очевидно неспівмірною зі встановленим судами попередніх інстанцій розміром заборгованості з виплати вихідної допомоги.

Відповідач стверджує, що позивач жодним чином в позовній заяві не навів правового обґрунтування 3% річних в сумі 7 592,56 гривень, не надав відповідного розрахунку, зазначивши цю позовну вимогу лише в прохальній частині позову. Крім того, стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання та поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. При цьому важливим виявляється питання, які зобов`язання є грошовими. Відповідно до ч. 1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст. 625 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини. Таким чином, до роботодавця не може бути застосована відповідальність у вигляді нарахування 3% річних та інфляції, а відтак у задоволенні позову в цій частині на суму: 26 583,08 гривень + 7 592,56 гривень - позивачу потрібно відмовити.

Також відповідач зазначає, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ у всіх судових інстанціях. Тобто, посилання позивача на п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" є такими, що не відповідають вимогам закону. Щодо посилань на п.4 ч. 1 ст.5 Закону України - позивачем не доведено, що він є особою, яку реабілітовано відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", а тому його звільнено від сплати судового збору у справах щодо спорів, пов`язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов`язаних з відшкодуванням його вартості зазначеним громадянам. Щодо посилань на п.13 ч. 1 ст.5 Закону України, то позивачем додано до позову копію посвідчення НОМЕР_1 від 03 грудня 1996 року учасника бойових дій, однак ним не доведено, що позовні вимоги, заявлені ним в позовній заяві, пов`язані саме з порушенням його прав, як учасника бойових дій, а не такі, що виникають з трудових правовідносин між працівником та роботодавцем. Між тим, суд ухвалою відкрив провадження в справі, яка не підлягає оскарженню, тому на дані обставини, відповідач буде посилатися при розгляді адміністративної справи у суді та ухваленні рішення суду.

21.04.2021 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якій позивачем зазначено наступне. З відзиву на позовну заяву убачається, що відповідач частково визнає позов, просить, в разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 зменшити їх розмір, посилаючись на не співмірність суми, яка не виплачена при звільненні, сумі, яка може бути стягнута судом. Позивач вважає, що з 2015 р сума у розмірі 49 799, 70 грн. є суттєвою для нього, оскільки останній має на утриманні неповнолітнього сина, дружину-інваліда 2 групи, з часу звільнення не працює, позивач сам є інвалідом війни 3 групи, що також не дає підстав для зменшення суми позову в частині стягнення середнього заробітку. При цьому, відповідач, заявляючи клопотання про зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, вказує, що виплата заявленої останнім суми призведе до значної витрати затвердженого фонду заробітної плати виконавчого комітету та перевищує місячний обсяг за обов`язковими складовими нарахувань оплати праці службовців міськвиконкому в сумі 393 309 грн. та в якості доказу надає штатний розпис виконавчого комітету Першотравенської міської ради, з якого вбачається, що посадовий оклад міського голови складає 15 000 грн., заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів - 12 000 грн. та керуючого справами виконавчого комітету - 12 000 грн. Однак, такі доводи відповідача є безпідставним, так як у відповідності до інформації із сайту НАЗК, згідно декларацій за 2020 рік заробітна плата у міського голови ОСОБА_2 643,5 тис. грн, що складає на місяць 53,6 тис грн., у заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ОСОБА_3 - 526,5 тис. грн., а в місяць 43,9 тис. грн. та керуючого справами виконавчого комітету ОСОБА_4 - 502,6 тис. грн., а за місяць 41,9 тис. грн., а тому вказане у відзиві відповідача не відображає дійсності щодо фонду оплати праці, а в такому випадку не може бути підставою для зниження позовних вимог.

Якщо ж таке «скрутне» становище у відповідача, так чому ж в такому разі останній допустив накладення штрафів державним виконавцем за моїм ВП 59594908 у розмірі 5 100 грн. та 10200 грн. за не виконання рішення суду. Тому позивач вважає, що відповідач повинен понести відповідальність за несвоєчасність виплати сум при звільненні, встановлені законами у повному розмірі заявлених його позовних вимог. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні урегульовано нормами трудового права: як у КЗпП України, так і в Законі України «Про оплату праці», правова природа такого відшкодування здійснює функцію гарантування прав найманих працівників, а не санкційну функцію за невиконання стороною своїх зобов`язань. Через неправомірні дії відповідача, останній спричиняв позивачу протязі 2016-2020 років моральні страждання, ОСОБА_1 довелось звертатися в різні інстанції, консультуватися, витрачати кошти за надані останньому юридичні послуги, позивач витрачав час, через що відчував душевні переживання з приводу неправомірних дій щодо нього. Тобто, відповідач умисно ухилявся від виконання рішення суду, та позивач був вимушений звертатися до поліції з заявою про порушення кримінальної справи. До того ж, позивач є інвалідом - війни 3 групи, має контузію, тому внаслідок протиправних дії відповідача відчував головні болі та постійну тривогу за справедливість винесеного рішення по моїй справі. І навіть, після винесеного рішення касаційної інстанцією, в якій чітко встановлено, позивач має право на виплату вихідної допомоги. Відповідач не зробив спробу вирішення даного спору мирним шляхом. Отже, навіть винесене рішення Верховним Судом України для відповідача не послугувало підставою в серпні 2020 року задля вирішення його неправомірних дій добровільним шляхом, що стало причиною перебування позивача у лікарняних закладах, про що маються виписні епікризи із медичної карти. Отже позивач вважає, що відповідач повинен відшкодувати моральну шкоду у розмірі 20 000 грн. Відтак, позивач заперечення відповідача, викладені у відзиві на адміністративний позов.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2021 року зазначена вище справа розподілена та 01.04.2021 року передана судді ОСОБА_5 .

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.04.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як убачається із матеріалів справи, та як встановлено за реплікацією Діловодство спеціалізованого суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області, у якому просив:

- визнати протиправними дії Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області щодо невиплати позивачу грошової допомоги в розмірі 49799,70 грн., а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8299,95 грн.;

- зобов`язати Виконавчий комітет Першотравенської міської ради Дніпропетровської області призначити та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі 49799,70 грн.;

- зобов`язати Виконавчий комітет Першотравенської міської ради Дніпропетровської області виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 8299,95 грн.;

- стягнути з Виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області на користь позивача моральний збиток у розмірі 2000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням міського голови від 26 листопада 2015 року № 283-ВК відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування» повноваження позивача, як першого заступника міського голови виконавчого комітету Першотравенської міської ради припинені з 30 листопада 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 11 грудня 2015 року позивач звернувся із заявою до відповідача, у якій просив виплатити належну йому суму вихідної допомоги. Листом від 15 грудня 2015 року № 2907/05.17 відповідачем відмовлено позивачу у виплаті вихідної допомоги. Позивач із вказаним листом не згоден, вважає протиправно відмову у виплаті вихідної допомоги при звільнені, у зв`язку з чим просить задовольнити позовну заяву.

Постановою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 травня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року постанову Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 травня 2016 року змінено в частині розподілу судових витрат, в іншій частині постанову залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 31 травня 2018 року постанову Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 11 травня 2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 27 липня 2018 року справу №186/294/16-а передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду за підсудністю.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року у справі №186/294/16-а, позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 49799,70 грн.

Зобов`язано виконавчий комітет Першотравенської міської ради Дніпропетровської області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 49799,70 грн.

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суддів першої та апеляційної інстанцій у справі №186/294/16-а, 15 квітня 2019 року відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

За наслідками даної касаційної скарги, постановою Верховного Суду від 06.08.2020 року у справі №186/294/16-а касаційну скаргу виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 186/294/16-а залишені без змін.

29.12.2020 року на банківський рахунок ОСОБА_1 надійшла грошова допомога в розмірі 40 088,76 грн., що підтверджено копією виписки АТ КБ «ПриватБанк».

Так, відповідно до довідки виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області, на виконання розпорядження міського голови від 16.12.2020 року № 288-р «Про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2018 № 186/294/16-а» виконавчим комітетом було проведено розрахунок з ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , шляхом перерахування суми 49799,70 грн, про що свідчить виписка ДКСУ від 24.12.2020 року у тому числі: платіжне доручення від 23.12.2020 № 577 на суму 8963,95 грн. податок на доходи; платіжне доручення від 23.12.2020 № 579 на суму 746,99 грн. військовий збір; платіжне доручення від 23.12.2020 № 578 на суму 40088,76 грн грошова виплата.

Отже, позивач вважає, що відповідач повинен останньому сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку грошової допомоги при звільненні, Тим паче, відповідач, як боржник прострочив виконання грошового зобов`язання, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, як вже зазначалось вище, розпорядженням міського голови від 26 листопада 2015 року № 283-ВК відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування» повноваження позивача, як першого заступника міського голови виконавчого комітету Першотравенської міської ради припинені з 30 листопада 2015 року на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

29.12.2020 року на банківський рахунок ОСОБА_1 надійшла грошова допомога в розмірі 40 088,76 грн., що підтверджено копією виписки АТ КБ «ПриватБанк».

Так, відповідно до довідки виконавчого комітету Першотравенської міської ради, на виконання розпорядження міського голови від 16.12.2020 року № 288-р «Про виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2018 № 186/294/16-а» виконавчим комітетом було проведено розрахунок з ОСОБА_1 , код НОМЕР_2 , шляхом перерахування суми 49 799,70 грн., про що свідчить виписка ДКСУ від 24.12.2020 року у тому числі: платіжне доручення від 23.12.2020 № 577 на суму 8963,95 грн. податок на доходи; платіжне доручення від 23.12.2020 № 579 на суму 746,99 грн. військовий збір; платіжне доручення від 23.12.2020 № 578 на суму 40088,76 грн грошова виплата.

Визначаючись із сумою середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку, суд вважає за необхідне виходити із суми 49 799,70 грн., оскільки саме такий розмір грошової допомоги відповідач повинен був виплати позивачу, що підтверджено судовими рішеннями у справі №182/294/16-а.

Слід зазначити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосуються норми ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:

" … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини";

"… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України";

"…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань".

Відтак, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КАС України є безпідставними.

Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому, ч. 1 та ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, роботодавець зобов`язаний виплатити йому у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Суд зазначає, що у даному випадку спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку (грошової допомоги) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, виникло у позивача у зв`язку не проведенням фактичного розрахунку при звільненні.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено вчасно грошова допомога, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

При цьому, що стосується періоду затримки розрахунку з позивачем, то такий період розпочинається з 01.12.2015 року (наступний перший день після звільнення, оскільки позивача було звільнено 30.11.2015 року, тобто 30.11.2015 року є останнім робочим днем) і закінчується 28.12.2020 року включно (день, що передує дню, коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок). Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить 1855 календарних днів.

Розмір середнього заробітку обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Першотравенської міської ради від 26.04.2021 року №82/24, сума заробітної плати позивача за два місяці перед звільненням становила 16 599,99 грн., а саме у вересні 2015 року - 8299,95 грн., у жовтні 2015 року - 8299,95 грн.

Розмір одноденного заробітку склав 272,13 грн. (16 599,99 грн. / 2 місяці (61 календарний день) = 272,13 грн.).

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату сум грошової допомоги у розмірі 49 799,70 грн. з 01.12.2015 року по 28.12.2020 року (до дня фактичного розрахунку) - 1855.

Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 504 801,15 грн. (272,13 грн. - одноденний заробіток х 1855 календарних дня затримки розрахунку = 504 801,15 грн.).

Суд зазначає, що частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Тобто, якщо працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум, момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постановах від 20.05.2020 по справі № 816/1640/17, від 25.09.2020 по справі № 400/3365/19 зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Судом під час вирішення даної справи врахована правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18.

У вказаному рішенні вказано, що коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.

Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * (помножити) коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.

Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином:

коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується наступним чином:

- середньоденне грошове забезпечення позивача складає 272,13 грн. 16 599,99 грн. / 2 місяці (61 календарний день) = 272,13 грн.), розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 01.12.2015 року (наступного для після звільнення) по 28.12.2020 року (до дня повного розрахунку) становить 504 801,15 грн.

- за період з 01.12.2015 року по 28.12.2020 року - 49 799,70 грн. (невиплачена грошова допомога у день звільнення) / 504 801,15 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 9,86 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 9,86 % становить: 272,13 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 9,86% = 26,83 грн.; 26,83 грн. х 1855 (днів затримки розрахунку) = 49 769,65 грн.

З врахуванням принципу співмірності та істотності частки недоплаченої суми коштів порівняно із середнім заробітком, за час затримки розрахунку позивачеві слід виплатити 49 769,65 грн., а тому позов в цій частині підлягає до часткового задоволення.

Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки грошової допомоги при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі: 504 801,15 грн. за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 49 799,70 грн. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.

Можливість зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача викладена також у постанові Верховного суду від 04.09.2020 року у справі №260/348/19.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Враховуючи наведені приписи чинного законодавства та встановлені обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність визнати бездіяльність виконавчого комітету Першотравенської міської ради протиправною щодо несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 та зобов`язати виплатити та стягнути з виконавчого комітету Першотравенської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 49 769,65 грн. за період з 01 грудня 2020 року по 28 грудня 2020 року.

При цьому, вимога позивача щодо стягнення з виконавчого комітету Першотравенської міської ради на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача не підлягає до задоволення, оскільки виходячи із приписів Закону України «Про виконавче провадження» та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 2013 року №45) саме виконання виконавчих документів щодо стягнення судових витрат а не середнього заробітку, зарахованих до державного бюджету, здійснюється органами Казначейства за рахунок бюджетних асигнувань відповідної бюджетної установі. Тим паче, ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено порядок розподілу судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань будь-якої відповідної державної установи, яка є суб`єктом владних повноважень, тоді як у даній справі йдеться мова про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Також, не підлягають до задоволення позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань індексації втрати частини грошового доходу у зв`язку із порушенням строків його виплати у розмірі 26 583,08 грн. та 3 % річних у розмірі 7 592, 56 грн. з огляду на наступне.

Слід зазначити, що у постанові від 08.02.2018 у справі №826/22867/15 Верховий Суд зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Між тим спірні правовідносини врегульовані трудовим законодавством, зокрема, статтею 116 КЗпП України, яка гарантує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Позивач не є кредитором по відношенню до відповідача.

Оскільки в цій справі між позивачем та відповідачем не виникли грошові правовідносини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3 % річних за несплату коштів при звільнені є безпідставними.

Також суд зазначає, що трудовим законодавством передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП України) і здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Але позивачем не було заявлено відповідних позовних вимог у цій справі.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 року у справі № 826/22865/15.

Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань індексації втрати частини грошового доходу у зв`язку із порушенням строків його виплати у розмірі 26 583,08 грн.; 3 % річних у розмірі 7 592, 56 грн. не підлягають до задоволення.

Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди на користь позивача у розмірі 20000 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Ст. 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивачем не зазначено будь-яких підстав.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і приниження ділової репутації.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому будь-яких негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

При цьому, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 20000 грн.

Позивачем має бути доведено, а судом оцінено наявність та розмір такої шкоди в кожному окремому випадку.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 20000 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, з`ясувавши всі обставини справи, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до виконавчого комітету Першотравенської міської ради про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, індексації втрати частини грошового доходу у зв`язку із порушенням строків його виплати, 3 % річних та моральної шкоди - задовольнити повністю.

Визнати бездіяльність виконавчого комітету Першотравенської міської ради протиправною щодо несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 .

Зобов`язати виплатити та стягнути з виконавчого комітету Першотравенської міської ради (код ЄДРПОУ 04052666) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 49 769,65 грн. (сорок дев`ять тисяч сімсот шістдесят дев`ять гривень шістдесят п`ять копійок) за період з 01 грудня 2020 року по 28 грудня 2020 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник