Рішення № 98384189, 16.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5808/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Глуханчука О.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 12 серпня 2015 року № 534-15 та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

03 липня 2020 року до суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 12 серпня 2015 року № 534-15, яким позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем зазначено про те, що у 2012 році він звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року № 534-15 позивачеві було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області № 381 від 03.09.2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач отримав 25 червня 2020 року, що засвідчено його підписом про дату отримання.

Позивач зазначає, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки, де з 2011 року триває внутрішній збройний конфлікт. Позивач не може повернутися до країни своєї громадянської належності з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії. Жертвами військового конфлікту в Сирії, як правило, стає цивільне населення країни, а позивач не бажає приймати участь у бойових діях проти власного народу.

Однак, позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З огляду на зазначене, позивач, посилаючись на те, що його заява про надання захисту в Україні відповідає критеріям для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та на протиправність рішення ДМС України від 12 серпня 2015 року № 534-15, яким йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою суду від 08 липня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі.

Ухвалою від 08 липня 2020 року судом витребувано від Державної міграційної служби України належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 ( Сирія) , а також усіх інших матеріалів, що були або мали бути взяті до уваги до уваги при прийнятті рішення, вчиненні дії, допущенні бездіяльності, з приводу яких подано даний позов.

14 серпня 2020 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, а також на виконання ухвали суду про витребування доказів копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 ( Сирія) № ODS 12/20 (а.с. 55-234, том 1).

У підготовчому засіданні 02 вересня 2020 року ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 02 вересня 2020 року, продовжено шістдесятидений строк проведення підготовчого провадження у справі №420/5808/20 на тридцять днів.

За наслідками підготовчого провадження, ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 29 вересня 2020 року, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 19 жовтня 2020 року, учасники справи не з`явились, судом повідомлені належним чином про дату, час та місце судового засідання.

19 жовтня 2020 року до суду від представника позивача надійшла заява, у якій представник позивача, у зв`язку з бажанням позивача особисто приймати участь у судовому засіданні, надавати пояснення по суті справі за участі перекладача, а також запровадженням карантину, просив зупинити провадження у справі.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2020 року задоволено клопотання представника позивача та зупинено провадження у справі № 420/5808/20 - до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.

09 червня 2021 року від представника позивача через канцелярію суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі.

Ухвалою від 30 червня 2021 року, занесеною до протоколу судового засідання від 30 червня 2021 року, поновлено провадження у справі №420/5808/20. Розгляд справи продовжено зі стадії, на якій його було зупинено (розгляд справи по суті).

У судове засідання, призначене на 30 червня 2021 року, учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином та своєчасно.

Від позивача 30 червня 2021 року через канцелярію суду надійшло клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження без участі сторони позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач причини неявки не повідомив.

Відповідно до відзиву, який надійшов до суду 14 серпня 2020 року, відповідач з позовними вимогами не погоджується, вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.

Так, відповідач зазначив, що за результатами аналізу та перевірки відповідності підстав, викладених в заяві, анкеті та протоколах співбесід, вимогам п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювать стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Перевіркою також підтверджено відсутність умов, передбачених п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", в контексті надання позивачу додаткового захисту, через недоведеність фактів побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідач зазначає, що співробітниками міграційної служби за матеріалами особової справи позивача встановлено, що причиною не можливості повернутись до країни громадянського походження - до Сирії позивач вважає складне становище в сфері безпеки, викрадення та не вибіркове насильство в умовах військового конфлікту.

Однак, відповідач вказує, що позивач не зміг належним чином обґрунтувати заяву про набуття міжнародного захисту в контексті наявності в нього ознак, передбачених пунктами 1, 13 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Так, твердження позивача носять загальний характер, не містять належної аргументації та деталізації, суперечливі та непослідовні. Також, позивач не зміг повідомити обставини, які б вказували, що причини його виїзду за межі країни громадянської належності пов`язані з ймовірними переслідуваннями за ознаками визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Додатково, позивач не надав належного обґрунтування ймовірним побоюванням стосовно існування загрози для його життя та безпеки у випадку повернення на Батьківщину.

Відповідач повідомив стосовно виїзду з країни постійного проживання - позивач вперше прибув легально 09.11.2004 авіарейсом Дамаск (Сирія) - Одеса (Україна) за національним паспортом та оформленою учбовою візою. Під час навчання повертався до Сирії у 2005 та 2006 роках. Останній раз прибув до України у 2006 році напередодні учбового року. З 2006 року до країни громадянського походження позивач не повертався.

Відповідач звертає увагу, що позивач з 09.11.2004 до 30.01.2012 (більше 7 років) не звертався за міжнародним захистом до органів ДМС України, що, на переконання відповідача, свідчить про те, що звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Одеській області не обумовлене потребою у міжнародному захисті, а пов`язане лише з бажанням легалізації власного перебування в Україні та подальшого документування.

Також відповідач стверджує, що позивач не зміг чітко обґрунтувати, яка саме небезпека може очікувати на нього у випадку повернення на Батьківщину. Ситуація в Сирії є загальновідомим фактом, але військові дії заполонили не всі міста Сирії, залишились і ті які живуть та функціонують у звичайному ритмі. Під час протоколу співбесіди особа зазначила, що його родина переїхала з м. Дейр-Ез-Зор до м. Ракка. Зазначене підтверджується перебуванням в Сирії близьких родичів позивача, які протягом тривалого часу проживають у досить безпечному місці, яке не зашкоджує їх життю, здоров`ю, свободі тощо.

Як зазначає відповідач, перше звернення за наданням міжнародного захисту відбулося 30.01.2012, за результатами розгляду якого ДМС України 01.07.2013 прийнято рішення № 24-13 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Постановою Одеського окружному адміністративного суду від 23.05.2013 по справі № 815/1645/13-а було частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ДМС України. Визнано протиправним та скасовано рішення ДМС України № 24-13 від 01.02.2013. Зобов`язано ДМС України вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 додаткової форми захисту.

На виконання постанови Одеського окружному адміністративного суду від 23.05.2013, ДМС України було прийнято рішення від 21.07.2013 № 55-14 про повторний розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, 19.05.2015 із ОСОБА_1 було проведений протокол співбесіди.

ДМС України під час повторного розгляду заяви було проведено аналіз недоліків, які були виявлені колегією суддів та стали причиною прийняття рішення про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 .

Однак, як вказує відповідач, під час повторного розгляду співробітниками міграційної служби матеріалів особової справи та проведення співбесіди з позивачем, вони дійшли висновку, що метою звернення позивача захистом є лише узаконення власного перебування на території України та влаштування побуту.

Відповідач зазначає, що спроба легалізації на території України шляхом подання заяви про визнання біженцем при інших існуючих підставах для законного перебування іноземця в Україні вважається зловживанням процедурою.

Відповідач також зазначив, що історія позивача не виглядає правдопобідною, а саме: у разі повернення до країни громадянської належності він побоюється бути заарештованим ОСОБА_3 через діяльність свого батька та його участь в мітингах проти діючою влади. За інформацією з особової справи, у 2006 році батько позивача висловлював свою думку в мережі Інтернет проти діючої влади, його хотіли заарештувати, але вів втік до України. У 2007 році батько позивача повернувся до Сирії, де його було заарештовано в березні 2011 року. Ані позивач, ані члени його родини не входили до складу жодної політичної партії на території Сирії, тому переслідуванню не підвергалися, через що досі проживають в країні.

Як вказує відповідач, позивач виїхав з території Сирії до початку військових дій, незважаючи на це, слід розглянути можливість альтернативного внутрішнього переміщення, яке можливе на теперішній час в межах країни громадянського походження позивача та приймаючи до уваги, що близькі родичі позивача, а саме: батько, матір та брат проживають в Сирії. Один із рідних братів мешкає в Саудівській Аравії, м. Ер - Ріяд , ще два рідних брата мешкають в Україні, ОСОБА_4 проживає в м. Хмельницьк і має посвідку на постійне проживання.

ДМС України вважає, що ситуація в Сирії кардинально змінилась, а саме в країні походження позивача відбулося поліпшення політичного та соціального становища, відтак відповідач стверджує, що Управлінням у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області складено обґрунтований висновок від 01 липня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, який підтримано Рішенням Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №534-15 щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку із чим, на думку відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За приписами ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З урахуванням вищенаведеного, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи і докази на їх обґрунтування, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлені наступні обставини та факти.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Сирії, місце народження: м. Деір-Аз-Зор. За національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин-суніт, рідна мова - арабська, володіє російською.

З матеріалів особової справи судом встановлено, що позивач має вищу освіту, з 1992 до 2001 роки навчався в школі «Рашід» м. Ракка, Сирія; з 2001 до 2003 року навчався заочно, перебуваючи в м. Раюса, Сирія; з 2004 року до 2005 року навчався на підготовчому факультеті Одеського національного медичного університету м. Одеса, Україна; з 2005 до 2006 роки навчався на факультеті комп`ютерних систем Одеського державного екологічного університету м. Одеса, Україна; з 2006 до 2010 роки навчався на факультеті комп`ютерних систем Одеської національної академії холоду м. Одеса, Україна. Сімейний стан - неодружений, проживає у цивільному шлюбі із гр. України на установчі дані ОСОБА_5 , разом із якою має спільну дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 175-185, том 1).

На територію України ОСОБА_1 прибув легально - 09.11.2004 року, авіарейсом Дамаск (Сирія) - «Одеса» (Україна), за національним паспортом № НОМЕР_1 та оформленою учбовою візою. Під час навчання повертався до Сирії у 2005 та 2006 роках, під час літніх канікул. Останній раз прибув до України у 2006 році, напередодні учбового року. З 2006 року до країни громадянського походження іноземець не повертався.

30 січня 2012 року громадянин Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Деір-Аз-Зор (Сирія), звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначив, що його батько в лютому 2011 році надрукував низку негативних статей про діяльність діючої влади в Сирії, а в березні 2011 він прийняв участь в двох мітингах, після чого його заарештували. Протягом 2011 року щомісяця до будинку його батьків приходили співробітники ОСОБА_3 , які цікавилися про місце перебування позивача та його брата ОСОБА_7 . В серпні 2011 року були заарештовані двоє дядьків позивача по лінії матері, які також приймали участь у мітингах. У вересні 2011 року на мітингу був вбитий троюрідний брат позивача - ОСОБА_8 . У листопаді 2011 року в м. Деір-Аз-Зор відбувся мітинг у підтримку президента Сирії, на якому брат позивача висловлював антипрезидентські лозунги, що провокувало співробітників ОСОБА_3 на розгін мітингуючих, в ході якого брат позивача був вбитий.

Рішенням № 24-13 від 01.02.2013 року позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1 та п.13 ч.1 ст.1 цього Закону, - відсутні.

Позивач оскаржив рішення № 24-13 від 01.02.2013 року у судовому порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року у справі №815/1645/13-а, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд постановив: Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 24-13 від 01.02.2013 року. Зобов`язати Державну міграційну службу України вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 додаткової форми захисту (а.с. 134-143, том 1).

21 липня 2017 року на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2014 року у справі № 815/1645/13-а, ДМС України прийнято рішення №55-14, яким зобов`язано Головне управління ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 133, том 1).

За результатами розгляду заяви та особової справи №ODS12/20 громадянина Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відділом по роботі з біженцями управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області складено Висновок від 01 липня 2015 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №534-15 підтримано висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та відмовлено громадянину Сирії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п. 1 та п. 13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні (а.с. 79, том 1).

Повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 03 вересня 2015 року №38, позивач отримав 25 червня 2020 року, що засвідчив особистим підписом (а.с. 11, том 1).

Відповідачем не заперечується факт отримання позивачем Повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 03 вересня 2015 року №38, 25 червня 2020 року.

Не погоджуючись з рішенням Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №534-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи питання щодо правомірності рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року №534-15 про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд виходить з наступного.

Як вбачається з особової справи ОСОБА_1 , в основу спірного рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, покладено Висновок Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області від 01 липня 2015 року щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зі змісту зазначеного висновку вбачається, що посадові особи міграційної служби дійшли висновку про те, що зазначені заявником у матеріалах справи факти не дають підстав вважати, що він переслідувався в Сирії, як конвенційний біженець, оскільки ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи за межами країни свого громадянського походження заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками. Ситуація в Сирії є загальновідомим фактом, але військові дії заполонили не всі міста Сирії, залишились і ті які живуть та функціонують у звичайному ритмі. Під час протоколу співбесіди особа зазначила, що його родина переїхала з м. Дейр-Ез-Зор до м. Ракка. Зазначене підтверджується перебуванням в Сирії близьких родичів заявника.

Також співробітники міграційної служби дійшли висновку про можливість підтвердження відсутності умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення на Батьківщину.

На момент виїзду заявника з країни громадського походження у 2004 році, за наданою інформацією, ситуація була спокійною. В разі повернення на Батьківщину заявник побоюється бути заарештованим ОСОБА_3 через діяльність свого батька та його участь в мітингах проти діючої влади. За інформацією з особової справи, в 2006 році батько заявника висловлював свою думку в мережі Інтернет проти діючої влади, його хотіли заарештувати, але він втік до України. У 2007 році батько заявника повернувся до Сирії, де його було заарештовано в березні 2011 року. Ані заявник, ані члени його родини не входили до складу жодної політичної партії на території Сирії, тому переслідуванню не підвергалися, через що досі проживають в країні.

У Висновку зазначено, що історія заявника не виглядає правдоподібною у зв`язку з тим, що з 2007 по 2011 роки пройшло чотири роки. Це свідчить про те, що батька заявника в зазначений період часу не переслідували, у зв`язку з чим не можливо прийняти історію заявника про переслідування його батька за політичними або іншими переконаннями. Основною причиною свого виїзду з Сирії до України заявник називає бажання отримати вищу освіту в Україні. Інформація стосовно переслідувань на території Сирії та України в особовій справі відсутня. Також в особовій справі заявника відсутні матеріальні докази переслідування його батька на території Сирії. Тому даний матеріальний елемент не підлягає перевірці.

У Висновку також зазначено, що заявник виїхав з території Сирії до початку військових дій, незважаючи на це, слід розглянути можливість альтернативи внутрішнього переміщення, яке можливе на теперішній час в межах країни громадянського походження заявника та приймаючи до уваги, що близькі родичі заявника, а саме: батько, матір та брат проживають в Сирії. На даний момент центральні райони м. Дамаск та міста Тартус і Латакія залишаються безпечними для проживання, відкритий автомобільний шлях з м. Дамаск (Сирія) до м. Бейрут (Ліван).

З цих підстав у Висновку зазначено, що заявник має можливість скористатись внутрішнім переміщенням, окремі регіони Сирії залишаються спокійними та підконтрольні державному уряду, близькі родичі заявника проживають у м. Ракка, інформація стосовно їхнього переслідування в матеріалах особової справи заявника відсутня.

Аналізом питання щодо перебування в третій безпечній країні у висновку встановлено, що заявник не був визнаний біженцем в іншій країні, та не перебував у третій безпечній країні. На основі вищезазначеного, в матеріалах особової справи заявника немає підстав застосовувати абзац 7 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для відмови на підставі перебування в третій безпечній країні.

У зв`язку із наведеним, на підставі абз. 4 ч. 1 ст.6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" посадовими особами Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області складено Висновок від 01 липня 2015 року про доцільність відмови ОСОБА_1 в наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Державна міграційна служба України вказаний Висновок підтримала та рішенням від 12 серпня 2015 року №534-15 відмовила громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Однак, суд не погоджується із таким висновком та рішенням міграційної служби, з огляду на наступне.

Вирішуючи спірні правовідносини в межах заявлених позовних вимог, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08.07.2011 року №3671-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 вказаного Закону, біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

У свою чергу, особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону).

Положеннями статті 6 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

У відповідності зі статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.

Відповідно до пунктів 45 та 66 Керівництва для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Відповідно до пункту 195 Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Відповідно до частини першої статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю виїзду на Батьківщину через громадянську війну, а також побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії.

Також з матеріалів справи судом встановлено, що позивач Державний кордон України перетинав легально (09.11.2004 року, авіарейсом Дамаск (Сирія) - «Одеса» (Україна), за національним паспортом № НОМЕР_1 та оформленою учбовою візою.

З 2006 року до країни громадянського походження не повертався.

У липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у Сирії. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.

Станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН державам-членам ООН рекомендовано у зв`язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року, які продовжуються і до тепер, ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення (http://unhcr.org.ua/).

За інформацією Департаменту імміграційних питань Великобританії (Методичні рекомендації з розгляду справ шукачів притулку із Сирії. Січень 2013 року. United Kingdom: Home Office, Operational Guidance Note: Syria , 15 January 2013, Syria OGN v 8 , доступно за адресою: http://www.refworld.org/docid/50f55c8d2.html [accessed 21 May 2013] ), враховуючи ситуацію в Сирії та рішучість влади утримувати контроль над усією країною, альтернатива внутрішнього переміщення в основному не вважається реальним способом уникнути переслідувань, які підтримуються владою чи які дозволяються владою. Переміщення також не буде раціональною опцією в тих регіонах, де вираження народного незадоволення вирішується із застосуванням сили із смертельним результатом. Також все частіше з`являються дані про порушення прав людини з боку озброєних опозиційних груп, включаючи тортури та страти, в Алеппо, Ідлібі та інших містах. Також є повідомлення про використання опозиційними групами смертоносної сили, в тому числі й в житлових районах.

В Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що покинули Сирійську Арабську Республіку (редакція ІV від 15.11.2015 року) зазначено, що численні антиурядові озброєні групи - з різними ідеологічними та політичними поглядами і що примикають до постійно мінливих альянсів - діють переважно в південних провінціях Дераа і Ель-Кунейтра, провінції Риф Дамаск, на півночі провінції Хомс, в сільській місцевості провінції Латакія, а також в провінціях Ідліб і Алеппо. Як повідомляється, антиурядові озброєні групи досягли помітних тактичних успіхів в діях проти урядових сил в провінціях Дераа, Алеппо і Ідліб, зокрема, в кінці березня 2015 року вони повністю взяли під свій контроль центр провінції Ідліб. Крім того, антиурядові озброєні групи продовжують періодично вступати в сутички з ИГИШ в сільській місцевості провінції Алеппо і в південному регіоні провінції Дамаск. Фронт "Ан-Нусра" (ФАН), за повідомленнями, грає домінуючу роль серед антиурядових збройних груп і прагне нав`язати свою екстремістську ідеологію общинам.

Відповідно до актуальної інформації про країну походження в допомогу при використанні рекомендацій УВКБ ООН по Сирії за лютий 2017 року, вбачається, що у відповідності з "Рекомендаціями з питання міжнародного захисту" УВКБ ООН (Редакція IV), виданими в листопаді 2015 року, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців вважає, що "більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, найімовірніше, відповідають критеріям визначення "біженець", наведеного в ст. 1А (2) Конвенції 1951 р, оскільки у них будуть цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією з ознак, зазначених у Конвенції ". УВКБ ООН також зазначає, що по відношенню до багатьох цивільних осіб, які залишили країну, "зв`язок з підставами, описаними в Конвенції 1951 року полягатиме в прямій або непрямій, реальної або приписується підтримок однієї зі сторін конфлікту". УВКБ ООН вважає, що тільки у виняткових випадках шукачі притулку з Сирії можуть не відповідати критеріям визначення біженця Конвенції 1951 року і в таких випадках слід розглядати можливість надання інших видів міжнародного захисту, в тому числі - в державах, пов`язаних зобов`язаннями щодо дотримання кваліфікаційної Директиви, - додаткового захисту.

При цьому, відповідач погодився з тим, що ситуація в країні походження позивача суттєво змінилася відтоді, як він прибув в Україну, але достатніх підстав вважати, що він потребує захисту в розумінні пункту 13 частини першої статті 13 Закону № 3671-VI, на переконання відповідача, немає.

З цих підстав суд вважає, що відповідач формально здійснив перевірку усіх обставин, викладених позивачем. Зокрема, не надано належної уваги та оцінки поясненням позивача про ситуацію, яка склалася після його виїзду у зв`язку з розгортанням збройного конфлікту в країні його походження.

Так, твердження про те, що в Сирії існує тривалий збройний конфлікт, який супроводжується обстрілами і бомбардуванням населених пунктів та об`єктів соціальної інфраструктури, і що ситуація в цій країні є вкрай небезпечною і складною є загальновідомим фактом. Збройні зіткнення між військами офіційної влади Сирії та опозиційно налаштованими воєнізованими збройними угрупуваннями охопили значну територію цієї країни і її населення, відтак ситуація там є дуже напруженою і небезпечною для життя і безпеки людей, які там перебувають. Про події в Сирії інформують численні засоби масової інформації і ситуацію в цій країні обговорюють міжнародні організації, отже, ці обставини доказуванню у цій справі не потребують.

Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, надаючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа, яка потребує додаткового захисту.

Отже, станом на час прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 12 серпня 2015 року щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач не надав належної оцінки ситуації, яка склалася в країні походження позивача, а саме триваючому військовому конфлікту, який охоплює всю територію країни.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3.

Правовий висновок також змісту щодо шукачів притулку з Сирії наданий Верховним Судом у поставах від 26 травня 2020 року у справі № 815/7109/16, від 23 лютого 2021 року у справі № 815/3558/17.

Враховуючи викладене, суд критично оцінює позицію відповідача у висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно того, що внутрішній конфлікт в країні походження позивача не розглядається в якості основної причини звернення за захистом.

Відповідно до пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини 3 статті 78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

Отже відповідачем не взято до уваги інформацію по країні походження позивача. Зокрема, того факту, що на час звернення позивача за захистом в Україні у Сирії тривав збройний конфлікт, систематично порушуються права людини та основні свободи, відтак беззмістовним є висновок відповідача про те, що позивач не пов`язує свої особисті проблеми з загальними проблемами в аспекті критичного стану в Сирії, оскільки позивач мотивував своє звернення до влади України за захистом саме побоюваннями повертатися у країну громадянської належності через бойові дії.

У своїх рекомендаціях УВКБ ООН також зазначило, що в тих випадках, коли особи не відповідають конвенційним критеріями, належить застосовувати критерії для надавання додаткових форм захисту, у т.ч. тих, що розроблені в обов`язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.

Однак, формальне ставлення відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем порушило принцип рівності перед законом, що призвело до прийняття противоправного рішення в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту.

При цьому, вирішуючи цей спір суд зауважує, що відповідач прийняв рішення від 12 серпня 2015 року №534-15 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами повторного розгляду заяви громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2014 року у справі № 815/1645/13-а.

Так, Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 травня 2013 року у справі №815/1645/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2013 року, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд постановив: Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 24-13 від 01.02.2013 року. Зобов`язати Державну міграційну службу України вирішити питання щодо надання ОСОБА_1 додаткової форми захисту (а.с. 134-143, том 1).

Тобто відповідач в межах спірних правовідносин проявив поведінку, яка свідчить про відсутність наміру прийняти обґрунтоване та законне рішення щодо розгляду заяви громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За таких обставин, суд вважає, що зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно не захистить порушені права ефективно.

Вирішуючи спір, судом встановлено, що відповідач при прийнятті спірного рішення не діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи, чим порушив вимоги ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Повноваження відповідача щодо прийняття відповідних рішень, в тому числі щодо надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, за своєю правовою природою є дискреційними.

Водночас, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Аналізуючи встановлені фактичні обставини справи, враховуючи неодноразовий розгляд Державною міграційною службою України звернень позивача про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у тому числі і на виконання рішень суду, та той факт, що за результатами розгляду цих звернень відповідач відмовляв позивачу у наданні статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту, суд вважає, що ефективним засобом юридичного захисту прав позивача у спірних правовідносинах є саме зобов`язання Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначена правова позиція знаходить своє відображення у постановах Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 815/7109/16, від 23 лютого 2021 року у справі №815/3558/17.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на зазначене, оцінивши докази, які є у справі, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та необхідність їх задоволення.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-78, 90, 194, 205, 243-246, 250, 255, 257, 258, 262, 295, 297 КАС України,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 12 серпня 2015 року № 534-15 та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12 серпня 2015 року № 534-15 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов`язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 АДРЕСА_1

Відповідач - Державна міграційна служба України (код ЄДРПОУ 37508470; 01001, м.Київ, вул. Володимирська, 9).

Суддя О.В. Глуханчук