Вирок № 98383759, 15.07.2021, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер 448/1268/18

Провадження № 1-кп/448/14/21

В И Р О К

Іменем України

15.07.2021 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарях судового засідання Тхір О.Т., Крив`як О.В., Мриц Н.І, Керницькій Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мостиська матеріали кримінального провадження №12018140230000327 від 06.06.2018р., про обвинувачення:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Стара Прилука Липовецького району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, фізичної особи-підприємця, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України,

за участю: прокурорів Демчук Г.В., Шуста Я.Р.,

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника - адвоката Когутницького В.М.,

В С Т А Н О В И В :

Згідно обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140230000327 від 06.06.2018р. органом досудового розслідування ОСОБА_1 пред`явлено обвинувачення у тому, що він 06.06.2018р. о 12.25 год., слідуючи з України в Республіку Польща на автомобілі марки «Фольксваген», р.н. НОМЕР_1 , знаючи правила перетину кордону, оскільки неодноразово здійснював такий перетин кордону, перебуваючи за кермом вказаного автомобіля на території міжнародного автомобільного пункту пропуску «Шегині», що у с.Шегині Мостиського району Львівської області, усвідомлюючи, що в речовому ящику навпроти переднього сидіння пасажира, знаходиться мисливський ніж, покладений ним же туди раніше, який відноситься до категорії короткоклинкової холодної зброї колюче-ріжучої дії, не маючи відповідного дозволу, перевозив його.

Органом досудового розслідування кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч.2 ст.263 КК України, як носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

На вказаній кваліфікації дій ОСОБА_1 наполягав прокурор Мостиського відділу Яворівської окружної прокуратури Львівської області Шуст Я.Р., котрий підтримав державне обвинувачення під час розгляду кримінального провадження.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 своєї вини в пред`явленому йому обвинуваченні не визнав та надав суду наступні пояснення: в травні 2018р. він спланував поїздку до Республіки Польщі разом з сином і про це стало відомо його знайомому ОСОБА_2 , який також виявив бажання поїхати з ними. Вказав, що мав їхати на власному мікроавтобусі «Мерседес-Бенц», д.н.з. НОМЕР_2 , який використовує для роботи, а автомобіль марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , зареєстрований на дружину ОСОБА_3 , але ним фактично користується її батько, тобто тесть ОСОБА_4 . Зазначив, що перед поїздкою він (обвинувачений ОСОБА_1 ) виявив несправність свого автомобіля, яку не встиг усунути, тому звернувся до тестя, який погодився надати для поїздки автомобіль марки «Фольксваген». Так, він домовився з ОСОБА_2 , що той мав очікувати його на заправці ОККО в смт.Турбів, до якого примикає с.Стара Прилука і яке знаходиться на шляху до м.Вінниці, а в подальшому всі мали пересісти в автомобіль марки «Фольксваген», який знаходився по вул.Ватутіна, 46 в м.Вінниці.

Покликався на те, що зранку 06.06.2018р. він (обвинувачений ОСОБА_1 ) викликав автомобіль-таксі, сів з сином в нього, а згодом на заправці до них підсів ОСОБА_2 . При під`їзді до будинку, де проживає тесть, він зателефонував йому, а останній виніс ключі від автомобіля і документи. Ствердив, що із речей у них була лише невелика сумка, яку відразу переклали в салон автомобіля. Він (обвинувачений ОСОБА_1 ) сів за кермо, ОСОБА_2 на переднє сидіння, а син - на заднє і вирушили до Польщі. Ні багажник, ні речовий ящик дорогою не відкривали, тому ніхто не знав, що там знаходиться.

Прибувши до пункту пропуску «Шегині» біля 12.00 год. 06.06.2018 року, вони стали проходити паспортний контроль, який проводив інспектор прикордонної служби ОСОБА_5 та на вимогу якого ним, обвинуваченим, був відкрити речовий ящик навпроти сидіння пасажира спереду, де всіма присутніми виявлено мисливський ніж в чохлі та 5 набоїв до пістолета «Форт 17Р». ОСОБА_5 оглянув ніж і набої та викликав старшого зміни - ОСОБА_6 , котра також оглянула ніж, зробила фотознімки і попросила ОСОБА_1 покласти його в те місце, де його було виявлено, а пізніше направила автомобіль на додатковий огляд і викликала поліцію. Після огляду вони повернулись на попереднє місце перебування авто. Вказав, що працівники поліції прибули в пункт пропуску за дві - дві з половиною години та почали оглядати автомобіль, яким він керував. Присутніми були два працівники прикордонної служби ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і слідчий ОСОБА_7 , який вилучив з бардачка автомобіля ніж і набої до пістолета. Понятих запросили лише тоді, коли слідчий дістав ніж слідчий із вказаного речового ящика (бардачка) і такий разом з патронами лежав на передньому сидінні пасажира. В присутності понятих ніж і патрони було упаковано, а в приміщенні митниці складено протокол огляду місця події.

Ствердив, що під час спілкування з працівниками прикордонної служби повідомляв їх про те, що не знає звідки взявся ніж, а слідчому повідомив, що ніж придбав на ринку, і що він належить йому. Саме так сказав слідчому тому, щоб його дружина та тесть не несли відповідальності. Однак, в судовому засіданні він, обвинувачений, ствердив, що ніж в бардачок не клав і йому невідомо, кому такий належить. Зазначив, що він неодноразово перетинав кордон і добре знає, що зброю, інші заборонені предмети перевозити через державний кордон заборонено. Вказав, що дозволу на проникнення в автомобіль та вилучення ножа і набоїв слідчий не запитував і він (обвинувачений) його не надавав, протокол огляду місця події йому було прочитано і він поставив про це свій підпис.

Обвинувачений ОСОБА_1 також пояснив, що має зареєстрований травматичний пістолет «Форт 17Р». Приблизно за місяць до поїздки в Польщу він разом з тестем їздив на автомобілі марки «Фольксваген» на рибалку і взяв з собою пістолет та набої, щоб постріляти в лісі, оскільки має мисливського собаку і привчає такого до звуку пострілу. Набої до даного пістолета належать йому, такі залишились ще з вказаного випадку бо він забув їх забрати з тестя автомобіля. Після оформлення документів в пункті пропуску, їм трьом було дозволено продовжити поїздку до Республіки Польщі. В дорозі він обурювався до ОСОБА_2 з приводу того, що тесть створив йому проблеми з ножем. Зазначив, що жодного умислу на перевезення зброї (ножа) він не мав, про наявність такого в бардачку йому відомо не було та вказаний ніж не належить жодним з трьох осіб, що перебували в салоні автомобіля. Просить суд його виправдати.

Для підтвердження обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, прокурором в ході судового провадження було заявлено клопотання про допит свідків сторони обвинувачення, які були безпосередньо допитані в судовому засіданні.

Допитаний судом свідок обвинувачення ОСОБА_5 надав показання, що він працює молодшим інспектором ВПС «Шегині» ДПС. У вищевказаний день, 06.06.2018 року в ході огляду транспортного засобу - автомобіля марки «Фольксваген» д.н.з. НОМЕР_1 , який прибув у ПП «Шегині», з метою перетину державного кордону України з Республікою Польща, у бардачку такого було виявлено ніж та патрони, про що він доповів старшій зміни ОСОБА_6 , котра викликала працівників поліції, а автомобіль відправили на поглиблений огляд, інших заборонених речей та предметів в автомобілі виявлено не було. Вказав, що в автомобілі перебували: обвинувачений ОСОБА_1 , його син та ще одна особа. Ствердив, що обвинувачений ОСОБА_1 пояснював, що даний ніж придбав особисто в якості сувеніру і що патрони також належать йому, так як він є мисливцем та має мисливського собаку. Зазначив, що не пригадує чи вилучався даний ніж із бардачка до приїзду працівників поліції і чи такий тримала у руках старша зміни ОСОБА_6 . Після приїзду наряду поліції він, свідок, знаходився поруч з автомобілем. Хто з осіб діставав ніж і набої з бардачку він не пригадує. Обвинувачений ОСОБА_1 також пояснював, що вказаним автомобілем керує його дружина, він їздить власним мікроавтобусом, а також стверджував, що він не знав, що там знаходиться ніж. Поліцейський в присутності двох понятих вилучив з автомобіля ніж і набої. Що саме слідчий оформляв, йому не відомо. Після оформлення слідчим документів, обвинуваченому ОСОБА_1 та пасажирам було дозволено проїхати державний кордон в напрямку Республіки Польщі.

Допитана в судовому засіданні свідок обвинувачення ОСОБА_6 показала, що вона працює на посаді начальника групи інспекторів прикордонного контролю ВПС «Шегині» ДПС, а 06.06.2018р. виконувала обов`язки старшої зміни. Близько обіду отримала доповідь, що на смузі руху на виїзд з України виявлено у бардачку (речовому ящику навпроти переднього сидіння пасажира) автомобіля мисливський ніж та набої до пневматичної зброї. Вказала, що прибувши до автомобіля, вона спочатку має перевірити обставини наведені у доповіді, а тому, оглянувши автомобіль, у бардачку такого виявила ніж та набої. Після цього закрила такий і очікувала працівників поліції. Після приїзду поліції, вона та інспектор ОСОБА_5 знаходились біля автомобіля і спостерігали за ним, як це визначено посадовими інструкціями. Вказала, що прикордонники не вилучали вказані предмети, оскільки це повноваження працівників поліції. Що пояснював слідчому обвинувачений ОСОБА_1 стосовно виявленого ножа та набоїв, які вилучались, вона не пригадує. Можливо обвинувачений ОСОБА_1 і говорив, що речі не його. Чи знаходились у зазначеному автомобілі пасажири вона (свідок) не пригадує.

Допитаний судом свідок сторони обвинувачення ОСОБА_8 в судовому засіданні надав показання, що в червні 2018 року він та ОСОБА_9 дійсно були запрошені працівниками прикордонної служби бути понятими під час огляду транспортного засобу, в ході якого виявили патрони і ніж (точно сказати не може), характеризуючих ознак ножа не пригадує; не пам`ятає чи роз`яснені були обвинуваченому ОСОБА_1 права та обов`язки та чи давав останній дозвіл на огляд автомобіля. Вказав, що коли він прийшов, то виявлені речі (патрони і ніж) були на передньому пасажирському сидінні, звідки саме було вилучено вказані речі він не знає. Згодом він підписав протокол, а де в подальшому ділись дані предмети та чи упаковувались такі він не пригадує.

Свідок сторони обвинувачення ОСОБА_9 в судовому засіданні показав, що він та ОСОБА_8 були запрошені працівниками прикордонної служби в червні 2018 року бути понятими під час огляду автомобіля, в ході якого вилучили патрони. Вказав, що коли він прийшов, то виявлені патрони були на передньому пасажирському сидінні; йому відомо, що дані речі знайшов прикордонник в бардачку; чи був вилучений ніж не пам`ятає; обвинувачений стверджував, що патрони належать йому; оглянули патрони, підписали протокол і пішли; чи упаковувались патрони не пам`ятає; хто складав протокол також не пам`ятає, однак підписувати такий йому (свідку) надавав поліцейський.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні надав показання, що перебуваючи на посаді слідчого Мостиського ВП ГУНП у Львівській області (точної дати пригадати не може), отримав повідомлення від Мостиського прикордонного загону про виявлення в пункті пропуску «Шегині» у бардачку транспортного засобу предметів, схожих на холодну зброю і набої. В подальшому приїхав на місце події, де під час огляду місця події (транспортного засобу), який було проведено за словесною згодою обвинуваченого ОСОБА_1 , письмової згоди обвинувачений не надав, тому в протоколі він (свідок) не вказав, що останній дав згоду, та за участі двох понятих було вилучено, упаковано та опечатано ніж та набої, після чого внесено відомості в ЄРДР. Обвинувачений ОСОБА_1 пояснював, що вказаним автомобілем марки «Фольксваген» керує не тільки він, але і його дружина та він не знав, що вказаний ніж знаходиться у автомобілі.

Викликані в судове засідання за клопотанням сторони обвинувачення свідки ОСОБА_3 (дружина обвинуваченого ОСОБА_1 ) та ОСОБА_4 (тесть обвинуваченого ОСОБА_1 ) відмовилися давати показання стосовно обставин справи, посилаючись на норми ст.63 Конституції України.

Крім того, з метою підтвердження висунутого обвинувачення сторона обвинувачення покликалась на наступні письмові докази, які були безпосередньо досліджені та оцінка яких була надана судом, зокрема:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого 06.06.2018р. о 20:50:16 год. за №12018140230000327 внесено відомості за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України;

- рапорт помічника чергового Мостиського ВП Яворівського ВП ГУНП у Львівській області Карвацького С.Б. від 06.06.2018р. про отримання 06.06.2018р. о 13:04 год. повідомлення зі служби «102» від громадянина Чип, - у МПП «Шегині» в автомобілі ОСОБА_10 , в речовому ящику навпроти переднього сидіння пасажира було виявлено мисливський ніж із гравіюванням та набої до травматичного пістолета форт. 17р. калібр 9мм в кількості 5 штук;

- повідомлення про виявлення ознак кримінального правопорушення, складене першим заступником начальника Мостиського прикордонного загону В.М.Чапля від 06.06.2018р. №П/182-3598, по факту виявлення 06.06.2018р. о 12:25год. в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Шегині», у автомобілі марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням обвинуваченого ОСОБА_1 у речовому ящику навпроти переднього сидіння пасажира мисливського ножа з гравіюванням та набоїв до травматичного пістолета «Форд-17Р», калібру 9мм в кількості 5шт.; просять письмово підтвердити факт прийняття та реєстрації даного повідомлення в ЄРДР;

- рапорт старшого прикордонних нарядів в пункті пропуску «Шегині» Митрополит О.Г. від 06.06.2018р. по факту виявлення в ході огляду в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Шегині», - автомобіля марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням обвинуваченого ОСОБА_1 , у речовому ящику навпроти переднього сидіння пасажира виявлено мисливський ніж з гравіюванням та набої до травматичного пістолета «Форд-17Р», калібру 9мм в кількості 5шт.;

- рапорт інспектора прикордонної служби ВПС «Шегині» Д.Б. Бльок від 06.06.2018р., згідно якого останній, перебуваючи у прикордонному наряді «Огляд транспортних засобів» в ПП «Шегині», в ході огляду автомобіля марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням обвинуваченого ОСОБА_1 , який прибув на виїзд з України в Республіку Польща у речовому ящику навпроти переднього сидіння пасажира виявив мисливський ніж з гравіюванням та набої до травматичного пістолета «Форд-17Р», калібру 9мм в кількості 5шт.;

- протокол огляду місця події (території ПП «Шегині», що у с.Шегині Мостиського району) від 06.06.2018р. і фототаблицю до такого, згідно якого на «зеленому коридорі» в напрямку до Респубілки Польща знаходився автомобіль марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , в бардачку якого виявлено набої до травматичного пістолета «Форд-17Р», калібру 9мм в кількості 5шт. та ніж, який складається із металевого руків`я з дерев`яними частинами та які були вилучені в ході огляду;

- протокол огляду предметів від 07.06.2018р., відповідно до якого предметом огляду є ніж в піхвах та п`ять однотипних патронів з маркуванням «Форт 9 мм Р.А.»;

- постанову про визнання речовими доказами від 07.06.2018р., згідно якої вилучені в ході огляду транспортного засобу марки «Фольксваген пасат», д.н.з. НОМЕР_1 , який належить обвинуваченому ОСОБА_1 , предмети (речі) визнано речовими доказами;

- висновок експерта №5/262 від 30.07.2018р., згідно якого ніж, вилучений 06.06.2018р. у обвинуваченого ОСОБА_1 , відноситься до категорії короткоклинкової холодної зброї колюче-ріжучої дії. Наданий ніж являється мисливським ножем загального призначення і такий виготовлений промисловим (кустарним) способом.

В судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокат Когутницький В.М. стосовно свого підзахисного пояснив, що висунуте обвинувачення є безпідставним та недоведеним. Просить суд звернути увагу на те, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися лише на припущеннях і може бути ухваленим лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. На підтвердження невинуватості свого підзахисного покликається на наступні докази.

Показання свідка сторони захисту ОСОБА_2 , котрий був безпосередньо допитаний в судовому засіданні та пояснив, що в кінці травня 2018р. він придбав в Республіці Польща автомобіль, однак змушений був залишити такий у м.Познань Республіки Польща через його поломку, а сам повернувся в Україну. Вказав, що йому стало відомо, що обвинувачений ОСОБА_1 має намір поїхати до Польщі і попросив його взяти з собою. Вони домовились, що 06.06.2018р. десь біля 6-ї години ранку він мав чекати ОСОБА_1 на заправці в смт. Турбів. Ствердив, що обвинувачений повідомив, що його транспортний засіб поламався, а тому вони поїдуть автомобілем тестя. Зазначив, що в м.Вінниця ОСОБА_1 зателефонував тестю, який виніс ключі і документи на автомобіль. Вони переклали речі у вказаний автомобіль та вирушили в напрямку пункту пропуску «Шегині». В дорозі вони не зупинялись, бардачок ніхто не відкривав та біля 12 год., прибувши в пункт пропуску «Шегині», працівники прикордонної служби під час огляду транспортного засобу виявили у бардачку ніж та коробку із патронами, через що направили автомобіль в бокс (поглиблений огляд транспортного засобу). ОСОБА_1 був здивований наявністю у автомобілі вказаних речей. Вказує, що через дві години після проведеного поглибленого огляду приїхали працівники поліції, які усе фотографували, шукали понятих, підписували якісь документи. Відкривав двері автомобіля або слідчий, або ОСОБА_1 . Біля автомобіля ОСОБА_1 крім поліцейських перебували також і працівники прикордонної служби. Згодом їх трьох відпустили до Республіки Польщі, де він сів у м.Кракові на поїзд та поїхав у м.Познань. Ствердив, що перед поїздкою автомобіль на предмет посторонніх речей не перевіряли. Також йому (свідку) не відомо, чи просили дозвіл у обвинуваченого ОСОБА_1 на вилучення із транспортного засобу даних предметів - ножа і патронів. Працівники прикордонної служби кілька разів витягували із бардачка ніж та ставили такий назад. Крім того, свідок зазначив, що йому не відомо про що розмовляв обвинувачений ОСОБА_1 з поліцейськими та прикордонниками. В дорозі ОСОБА_1 був схвильований, обурений на тестя, говорив, що він його «підставив». Виявлений ніж, йому (свідку) не належить та він його туди не клав.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , автомобіль марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , 2012 р.в. належить ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , у власності ОСОБА_10 перебуває автомобіль марки «Мерседес Спрінтер», фургон малотонажний-В д.н.з. НОМЕР_2 , 2003 р.в.

За таких обставин, виходячи з загальних засад кримінального судочинства - верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, створивши необхідні умови для реалізації сторонами кримінального провадження їхніх процесуальних прав та обов`язків, заслухавши пояснення сторін кримінального провадження, допитавши свідків сторони обвинувачення та сторони захисту, оцінивши всі докази в сукупності, суд вважає, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не доведена належними, допустимими та достатніми доказами вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України.

Згідно ст.9 Конституції України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод) та практику Суду (Європейського суду з прав людини) як джерело права.

За змістом статті 62 Конституції України, під час розгляду кримінальних проваджень має суворо дотримуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

За змістом рішення Конституційного Суду від 20.10.2011 №12-рп/2011 обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина у кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Згідно зі ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доводе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Згідно п.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України, доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора.

Відповідно до ст.121 Конституції України та ст.36 КПК України, підтримання державного обвинувачення покладається на прокурора.

Статтею 7 КПК України закріплені найважливіші засади кримінального провадження, серед яких є верховенство права, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини.

Статтею 8 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципів верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно ч.2 ст.9 КПК України, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Вказані обставини встановлюються зібраними доказами.

Згідно з ч.1 ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 цієї статті встановлено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

При цьому, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків;

Відповідно до ст.26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Статтею 23 КПК України закріплено принцип безпосередності дослідження показань, речей і документів. Зокрема, частиною 1 цієї статті передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо.

Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Відповідно до ч.2 цієї статті не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом;

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч.1 ст.84 КПК України).

При цьому, докази подані тією чи іншою стороною повинні бути належними та допустимими.

Згідно з ч.1 ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Частиною 1 ст.86 КПК України встановлено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому, відповідно до ч.2 цієї статті недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення;

Європейський суд з прав людини при вирішенні питання справедливості судового розгляду в цілому враховує, у тому числі, й спосіб отримання доказів.

Так, в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Барбера, Мессегуе і Джабардо проти Іспанії» в розумінні Суду принцип презумпції невинуватості полягає в наступному. Тягар доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачення, а всі сумніви повинні тлумачитися на його користь. Обвинувач повинен повідомити обвинуваченому про докази, що маються проти нього, для того, щоб він міг підготувати та надати доводи в свій захист, і, врешті-решт, обвинувачення повинно надати докази, достатні для визнання його винуватим. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).

Згідно вимог ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, покладається на слідчого, прокурора.

Як зазначено у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі № 4291498 «Капо проти Бельгії» від 13.01.2005 року, тягар доказування винуватості лежить на стороні обвинувачення.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинуваченого, свідків, понятих, огляду речових доказів, оголошення документів, тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, на переконання суду, беззаперечним є те, що саме сторона обвинувачення зобов`язана доводити винуватість особи в межах висунутого обвинувачення поза розумним сумнівом.

Згідно з ч.1 ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. При цьому, частиною 3 цієї статті визначено, що з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Перелік питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку (такі питання вирішуються окремо щодо кожного обвинувачення щодо конкретного злочину та окремо щодо кожного з обвинувачених) закріплені статтею 368 КПК України.

Під час судового розгляду захисником обвинуваченого ОСОБА_1 - адвокатом Когутницьким В.М. заявлено клопотання про недопустимість доказів, які надані прокурором на підтвердження вчинення обвинуваченим даного кримінального правопорушення, зокрема: протоколу огляду місця події від 06.06.2018р., протоколу огляду предмету та визнання мислисвського ножа речовим доказом, висновку експерта №5/262 від 30.07.2018 року.

Судом досліджено протокол огляду місця події від 06.06.2018 року, згідно якого огляд місця події проводився з 14.00 год. до 14.20 год. в присутності понятих - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , за участю власника (користувача) приміщення чи іншого володіння особи - ОСОБА_1 . Оглядом встановлено, що проводився огляд автомобіля марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , в бардачку якого виявлено коробку, в середині котрої знаходились набої до травматичного пістолета «Форд-17Р», калібру 9мм в кількості 5шт. з гумовими наконечниками, а також виявлено ніж, який складається із металевого руків`я з дерев`яним частинами та які були вилучені в ході огляду. Слідчим прочитано протокол в голос.

Так, в описовій частині протоколу зазначено, що «у бардачку автомобіля було виявлено ніж, який складається з металевого руків`я з дерев`яними частинами та коробку з набоями до травматичного пістолета «Форд-17Р», калібру 9мм в кількості 5шт.

Огляд місця події - це слідча дія, яка має на меті безпосереднє сприйняття, дослідження обстановки на місці події, виявлення, фіксацію та вилучення різних речових доказів, з`ясування характеру події, що відбулася, встановлення особи злочинця та мотивів скоєння злочину. Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчо-оперативних дій, а також джерелом отримання доказів.

За змістом статей 214, 223, 237 КПК України огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. Перед проведенням слідчої (розшукової) дії особам, які беруть у ній участь, роз`яснюються їх права і обов`язки, передбачені КПК, а також відповідальність, встановлена законом. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після огляду.

Отже, «огляд місця події» відрізняється від «огляду житла чи іншого володіння особи», а тому проведення огляду місця події не вимагає дотримання вимог статей 233, 234 та 237 КПК. Відмінність цих слідчих дій випливає, зокрема, з частини третьої статті 214 КПК, відповідно до якої огляд місця події може проводитися до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) і вимагає лише негайного внесення відомостей до ЄРДР після його завершення, а для огляду житла чи іншого володіння особи необхідно дотримуватися певних умов, передбачених статтями 233, 234, 237 КПК, що неможливо до внесення відомостей до ЄРДР.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018140230000327 від 06.06.2018р., відомості про факт вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.263 КК України, внесено до ЄДРС лише о 20:50:16 год.

Проведений органом досудового розслідування 06.06.2018 року огляд місця події розпочато о 14.00 год.

Статтею 13 КПК України передбачено заборону проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті.

Частиною другою цієї статті передбачено, що під іншим володінням особи розуміються транспортний засіб, земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

Враховуючи, що предметом огляду був автомобіль марки «Фольксваген», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який перебував у користуванні обвинуваченого ОСОБА_1 та власником якого являється ОСОБА_3 та відповідно має правовий режим володіння особи у розумінні ч.2 ст.233 КПК України, такий огляд повинен був проводитисязгідно приписів ч.2 ст.234 КПКза правилами, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи - лише на підставі ухвали слідчого судді та після внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ч.3 ст.214 КПК).

За приписами ч.3 ст.233 КПК України слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов`язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді. Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

Стаття 30 Конституції України (далі - Конституція), зміст якої відтворено й у статті 13 КПК, передбачає: «Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов`язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку».

Порядок проникнення у невідкладних випадках, до якого відсилає частина третя статті 30 Конституції, передбачено, зокрема, положеннями статей 233, 234 та 237 КПК.

У відповідності до ч.2 ст.237 КПК України огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Пояснення сторони обвинувачення зводиться до того, що огляд місця події може відбуватися в порядку, який не тільки не потребує попереднього судового рішення, а й звернення до суду постфактум. Однак, таке тлумачення очевидно суперечитиме статті 30 Конституції та статті 13 КПК, які, навіть дозволяючи невідкладне проникнення у певних випадках, не звільняють від послідуючого судового контролю для перевірки виправданості проникнення без попереднього судового рішення.

Крім того, огляд місця є елементом розслідування у більшості випадків, коли в правоохоронного органу з`являється інформація про вчинений злочин. І якщо пристати на позицію, висловлену стороною обвинувачення, це означало б, що потреба в розслідуванні завжди виправдовує проникнення до житла чи іншого володіння особи без будь-якого судового контролю. Однак стаття 30 Конституції України спрямована на запобігання ситуації, коли будь-яка правомірна мета діяльності держави може виправдати втручання в право особи на житло. Виходячи з мети цього конституційного положення, жодне законодавство не може тлумачитися таким чином, щоб взагалі звільнити державний орган від судового контролю за правомірністю проникнення до житла чи іншого володіння особи.

Верховний Суд вже визнавав неприпустимість проведення обшуку під виглядом огляду місця події, зокрема у постановах від 07 червня 2018 року (справа № 740/5066/15-к), від 26 лютого 2019 року (справа № 266/4000/14-к), від 19 березня 2019 року (справа № 380/157/14-к), від 18.11.2020р. (справа №711/6059/19), оскільки таким чином нівелюються вимоги судового контролю, передбачені ст.233, ч.2 ст.234 КПК.

Така ж позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 640/2449/16-к.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що, якщо подія, з приводу якої проводиться огляд автомобіля, відбулась у іншому володінні особи, на проведення такого огляду місця події поширюються вимоги, передбачені статтею 30 Конституції України та відповідними положеннями статей 13, 233, 234 та 237 КПК.

Посилання прокурора на той факт, що огляд місця події може відбуватися у невідкладних випадках до внесення відомостей в ЄРДР, а звернення до суду можливо лише після такого внесення не змінює цього висновку. Суд не вбачає жодних логічних суперечностей в цих нормах або практичних труднощів у виконанні вимог негайно після огляду місця події внести відомості у ЄРДР та невідкладно звернутися до слідчого судді, якщо такий огляд було проведено у житлі та іншому володінні особи без попереднього дозволу суду.

Під час судового розгляду сторона обвинувачення не довела наявності невідкладного випадку для проникнення у транспортний засіб, який був би пов`язаний з врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. Таких фактичних обставин під час судового розгляду не встановлено, через що, на переконання суду, у слідчого не було законних підстав для проведення огляду автомобіля, яким користався обвинувачений.

Втручання держави у право на житло є порушенням статті 8 Конвенції якщо воно «не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у п. 2 ст. 8 Конвенції, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (п. 47 рішення Євросуду у справі «Савіни проти України» (2008).

У рішенні ЄСПЛ від 08.02.2005 року у справі «Л. М. проти Італії» (L M v Italy), заява № 60033/00, зазначено: «Суд … відзначає, що коли в національному праві окремо передбачено затвердження протоколу обшуку, то тим самим встановлюється контроль з боку прокуратури за законністю дій поліції. Цілковита та невиправдана нестача такого затвердження вказує, що уповноважені на те органи не слідкували за тим, щоб оскаржуваний обшук узгоджувався з передбаченими в законодавстві процедурами. З цього випливає, що після завершення обшуку законні процедури не були дотримані, а отже, наявне порушення статті 8 Конвенції» (пункти 32, 33).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 листопада 2013 року у справі «Бєлоусов проти України» зазначив, що будь-яке втручання згідно з п. 1 ст. 8 Конвенції повинно бути виправданим у розумінні п. 2 як таке, що здійснюється «згідно із законом» і є «необхідним у демократичному суспільстві» задля досягнення однієї або більше законних цілей, що в ньому наводяться. Формулювання «згідно із законом» вимагає від оскаржуваного заходу як підґрунтя в національному законодавстві, так і його відповідності принципові верховенства права. Головною метою ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є захист особи від свавільного втручання державних органів. У цьому рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що огляд працівниками міліції житла заявника не проводився згідно із законом, оскільки дозвіл на огляд отримано за обставин, в яких були відсутні процесуальні гарантії, що захищають його здатність висловлювати свою справжню думку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що під час проведення огляду транспортного засобу, який перебував у користуванні обвинуваченого ОСОБА_1 , у даному кримінальному провадженні, законні процедури дотримані не були, а отже, наявне порушення статті 8 Конвенції та ч.3 ст.233 КПК України.

З цього приводу суд також враховує позицію ЄСПЛ у справі Імакаєва проти Росії» (Imakayeva v Russia), заява № 7615/02, рішення від 9 листопада 2006 року, де зазначено, що «Суд уважає, що обшук і вилучення в цій справі були проведені без санкції або належних гарантій. За таких обставин, Суд дійшов висновку про те, що розглянуте втручання не було «передбачене законом» і тому порушено Статтю 8 Конвенції».

Також сторона захисту у поданому клопотанні про недопустимість доказів зазначає, що ні обвинувачений ОСОБА_1 , ні власник автомобіля ОСОБА_3 не надавали згоди на огляд (обшук) автомобіля, ухвала слідчого судді про розгляд клопотання слідчого про обшук - в матеріалах провадження відсутня.

Щодо вказаної обставини, то суд вважає зазначити наступне.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 автомобіль марки «Фольксваген», д.н.з. НОМЕР_1 , 2012 р.в. належить ОСОБА_3 , а отже обвинувачений ОСОБА_1 є володільцем вказаного транспортного засобу.

Суд визнає, що встановлення наявності й добровільності згоди особи на проведення в її житлі або іншому володінні огляду є важливим для визначення допустимості доказів, отриманих у результаті такого огляду, оскільки за такої згоди немає потреби звертатися до слідчого судді в порядку частини третьої статті 233 КПК. Тому сторона, яка надає такі докази, має переконати суд у наявності такої згоди та її добровільності, однак прокурором при судовому розгляді цього не було зроблено.

Суд не може прийняти до уваги покликання сторони обвинувачення, що обвинуваченим ОСОБА_1 надавалась згода на огляд такого (добровільність згоди на огляд транспортного засобу обвинуваченим ОСОБА_1 - у користуванні якого такий перебував), оскільки така у жодному процесуальному документі не зафіксована, не доведена за допомогою будь-яких засобів доказування, окрім цього також і не підтверджена в судовому засіданні допитаними в якості свідків понятими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Щодо покликання сторони обвинувачення, як на підтвердження добровільності згоди на проведення огляду обвинуваченим ОСОБА_1 , на показання свідка ОСОБА_6 , яка показала, що огляд транспортного засобу проведено у відповідності до відомчого наказу №260, то суд вважає зазначити наступне.

Наказом Голови ДПС України №260 від 22.04.2011 року передбачено організацію та здійснення огляду транспортних засобів і вантажів, які переміщуються через державний кордон України.

Відповідно до п.17 згаданого Наказу, у разі виявлення у пунктах пропуску транспортних засобів і вантажів, які переміщуються з порушенням законодавства, підрозділам охорони державного кордону слід діяти відповідно до КПК України.

Допитана в судовому засіданні свідок обвинувачення ОСОБА_6 показала, що після того, як отримала доповідь, що на смузі руху на виїзд з України виявлено у бардачку (речовому ящику навпроти переднього сидіння пасажира) автомобіля мисливський ніж та набої до пневматичної зброї, вона, прибувши до автомобіля, оглянула автомобіль, у бардачку такого виявила ніж та набої, закрила такий, було здійснено відповідне повідомлення працівників поліції на лінію «102» і разом з обвинуваченим очікувала працівників поліції. Після приїзду поліції вона та інспектор ОСОБА_5 знаходились біля автомобіля і спостерігали за таким, як це визначено посадовими інструкціями. Вказала, що прикордонники не вилучали вказані предмети, бо це повноваження працівників поліції.

А отже, вказані дії як працівників прикордонної служби, так і працівників поліції повинні були вчинятись із чітким дотриманням вимог КПК України.

Оцінюючи протокол огляду місця події від 06.06.2018 року, судом враховується, що зазначений протокол складено працівником поліції після виклику слідчо-оперативної групи, якими було виявлено в бардачку автомобіля ніж.

Відповідно до ст.209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Таким чином, з огляду на вимоги ст.209 КПК України обвинувачений ОСОБА_1 являвся особою, яка фактично була затримана уповноваженою службовою особою.

При цьому, судом встановлено, що увесь час під час очікування працівників поліції у міжнародному автомобільному пункті пропуску «Шегині», а це більше години часу (телефонне повідомлення в поліцію на лінію «102» згідно відповідного Рапорту поступило 06.06.2018 року о 13.03.33 год., а огляд місця події згідно протоколу від 06.06.2018 року розпочато о 14.00 год.) обвинувачений ОСОБА_1 перебував поруч з працівниками прикордонної служби. При цьому, затримання ОСОБА_1 в порядку ст.208 КПК України чи в порядку ст.263 КУпАП не проводилося, протокол його затримання не складався, стороною обвинувачення відповідних доказів на спростування вказаних обставин суду надано не було та судом не здубуто.

Таким чином, матеріали кримінального провадження свідчать про те, що на момент проведення огляду обвинувачений ОСОБА_1 був затриманий та за таких обставин не можна стверджувати, що він надав добровільну та інформовану згоду на огляд його автомобіля, оскільки стороною обвинувачення не доведено, що даючи таку згоду, - навіть якщо припустити, що її було надано усно, - володілець автомобіля був здатен усвідомлювати правові наслідки такої згоди.

Крім того, суд наголошує, що огляд цього автомобіля не можна вважати оглядом місця події.

Тому навіть за умов, що огляд цього автомобіля підпадав під визначення «невідкладного випадку» у значенні частини третьої статті 233 КПК, звернення до слідчого судді постфактум відповідно до вимог цього положення було обов`язковим. За відсутності ухвали слідчого судді, отриманої в порядку, передбаченому цим же положенням, результати такого огляду не можуть бути визнані допустимими доказами.

Згідно із вимогами ст.89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Згідно із ч.2, 3 даної статті, у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Крім того, ч.1 ст.87 КПК України закріплює, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до положень п.1 ч.2 ст.87 КПК України суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння як здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.

Категорія «очевидна недопустимість доказів» є оціночною. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначає, що застосоване законодавцем при наданні визначення поняття "докази" формулювання "фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку" та положення ч.3 ст.17 КПК про те, що обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, свідчать, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2 ст.89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п.8).

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006, «Шабельник проти України» від 19.02.2009, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла тощо.

З рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011, слідує, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі (абз.4 п.3.2).

За таких обставин, з точки зору належності, допустимості та достовірності, суд дійшов висновку, що протокол огляду місця події від 06.06.2018р. є недопустимим доказом у даному кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 .

Стосовно клопотання сторони захисту щодо недопустимості інших доказів, а саме протоколу огляду предметів від 07.06.2018р., постанови про визнання ножа речовим доказом від 07.06.2018р. та висновку експерта №5/262 від 30.07.2018 року, то суд зазначає наступне.

Відповідно до сформованої практикою ЄСПЛ доктрини «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree), якщо джерело доказів є недопустимим, всі інші дані, одержані з його допомогою, будуть такими ж (рішення у справах «Гефген проти Німеччини», пункти 50-52 рішення у справі «Шабельник проти України (№ 2)», пункт 66 рішення у справі «Яременко проти України (№ 2)»). Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них. Критерієм віднесення доказів до «плодів отруєного дерева» є наявність достатніх підстав вважати, що відповідні відомості не були б отримані за відсутності інформації, одержаної незаконним шляхом.

Підозра, обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

За змістом ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Згідно зі ст.87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до ч. 5 ст.101 КПК України висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими.

Згідно висновку експерта №5/262 від 30.07.2018р. її безпосереднім об`єктом був ніж, який був вилучений під час огляду за вказаних вище обставин.

Враховуючи визнання судом недопустимим доказом протоколу огляду місця події від 06.06.2018р., то результати цієї слідчої дії - протокол огляду предмету від 07.06.2018р., постанова про визнання ножа речовим доказом від 07.06.2018р. та висновок експерта №5/262 від 30.07.2018 року також визнаються судом недопустимим доказами у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 , оскільки є похідними.

Суд враховує, що показання свідка ОСОБА_7 , який на цей час був працівником поліції (слідчим), не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки він безпосередньо здійснював оформлення протоколу огляду місця події, який визнаний судом не допустимим. Крім того, останнім було порушено норми процесуального закону, під час проведення огляду місця події.

Показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які були залучені в якості понятих під час проведення огляду місця події, також судом не беруться до уваги, оскільки дані свідки були учасниками процесуальної дії, яка була проведена з порушенням процесуального закону та прав обвинуваченого ОСОБА_1 .

Дослідивши всі вище перелічені докази, оцінивши кожен з них з точки зору належності, допустимості та достовірності, а їх сукупність з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає за необхідне вказати наступне.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що ОСОБА_1 було висунуто обвинувачення у носінні холодної зброї без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України.

Згідно з вимогами ст.91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, - на потерпілого.

За змістом ст. 291 КПК України обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зазначаються в обвинувальному акті у формі викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Об`єктивна сторона злочину викладається з посиланням на конкретні дії (бездіяльність) обвинуваченого, що ставляться йому в провину, які б відповідали диспозиції норми закону України про кримінальну відповідальність та вказували б на наявність у діянні складу злочину. Дотримання стороною обвинувачення зазначених вимог процесуального закону щодо змісту обвинувального акта створює необхідні умови для реалізації права особи на справедливий суд та ефективний захист від висунутого обвинувачення.

Як було встановлено під час судового розгляду, а саме з показань обвинуваченого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_2 , їм невідомо обставини, за яких в автомобілі опинився мисливський ніж, оскільки перед початком поїздки за кордон вони не перевіряли вміст речового ящика транспортного засобу марки «Фольксваген», д.н.з НОМЕР_1 , а отримавши ключі від тестя обвинуваченого - ОСОБА_4 вони сіли у такий та без зупинок доїхали до пункту пропуску.

Крім того, як було встановлено в судовому засіданні, обвинувачений ОСОБА_1 не являється власником даного транспортного засобу, а такий перебуває у постійному користуванні його тестя ОСОБА_4 , а він (обвинувачений) у вищевказаний день взяв такий у тимчасове користування, оскільки його транспортний засіб перебував у несправному стані.

З урахуванням викладеного, незрозумілим становиться висновок органів досудового слідства, що винуватим у вчиненні даного кримінального правопорушення є саме обвинувачений ОСОБА_1 , а не інша особа, лише з тих підстав, що саме він керував вищезазначеним транспортним засобом.

Суд не може погодитись з твердженням прокурора, що обвинувачення пред`явлене ОСОБА_1 з тих підстав, що саме він керував транспортним засобом, адже це не узгоджується з критерієм доведення вини «поза розумним сумнівом».

Склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України, передбачає наявність об`єктивної сторони у формі здійснення альтернативних суспільно-небезпечних діянь: 1) носіння; 2) виготовлення; 3) ремонт; 4) збут, які характеризуються незаконністю, тобто здійснюються без відповідного дозволу. Під носінням зброї, слід розуміти дії по їх переміщенню, транспортуванню винною особою безпосередньо при собі (в руках, в одежі, сумках, спеціальних футлярах, в транспортному засобі тощо) за умови можливості їх швидкого використання нанесення удару. Суб`єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого умислу.

Так, при встановленні винуватості особи, поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Між тим, жодним доказом, що надані прокурором, не доведено того, що обвинувачений ОСОБА_1 здійснював носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу. Прокурор не скористався своїм правом, не забезпечив у відповідності до ч.3 ст.23 КПК України допит інших свідків обвинувачення, які б підтвердили факт вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, а лише обмежився наданням протоколу огляду місця події, протоколу огляду предмету, постанови про визнання речовими доказами та висновку експерта.

Оцінюючи показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , суд приходить до висновку, що вказані особи не стверджують та не можуть стверджувати наявність у ОСОБА_1 умислу, направленого на незаконне носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу. Крім того, стороною обвинувачення не було спростовано докази, надані стороною захисту на підтвердження версії цієї сторони про відсутність у обвинуваченого ОСОБА_1 умислу на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, як і не подано будь-яких інших доказів, окрім тих, що були досліджені в ході судового розгляду, які б могли прямо чи опосередковано свідчити про наявність у відповідного умислу, направленого на вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення. Усі сумніви щодо доведеності вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення тлумачаться судом на користь обвинуваченого ОСОБА_1 .

Суд стверджує, що в межах розгляду в суді кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України, стороною обвинувачення не доведено, а судом вичерпані можливості отримання доказів, відомості з яких підтверджували б співіснування сукупності ознак чи неспростованих презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

При цьому, суд наголошує, що незважаючи на те, що суд, відповідно до вимог ч.6 ст.22 КПК України, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створював усі необхідні умови для реалізації сторонами процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, стороною обвинувачення інших доказів, які б підтверджували вину обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України, не надано та відповідні клопотання про їх витребування та дослідження не заявлялися.

Ухвалюючи цей вирок, суд вказує, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи/осіб доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та, виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст.92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Така позиція суду в повній мірі кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові цього суду від 12.06.2018 року у справі №712/13361/15.

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалась і ЄСПЛ у своїх рішеннях. Зокрема, у справі Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства від 28.10.1994 року (Series A no. 300-A) Суд вказав - ухвалюючи обвинувальний вирок, суд має бути переконаний поза межами розумного сумніву, що кожен із суттєвих елементів інкримінованого особі кримінального правопорушення є доведеним.

Відтак, стороною обвинувачення залишилась недоведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. А тому, викладені обставини в обвинувальному акті не ґрунтуються на належних та допустимих доказах та є припущенням сторони обвинувачення.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України,- не доведена, сторона обвинувачення не довела його винуватість поза розумним сумнівом, а усі сумніви щодо його винуватості повинні бути витлумачені на користь такого.

В пунктах 17, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і Постанов Пленуму ВСУ з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» роз`яснено, що в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні. При постановленні вироку суд, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинуваченого. Коли зібрані у справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості зібрання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження.

Відповідно до ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Основною із правових підстав ухвалення виправдувального вироку є недоведеність вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа, тобто, не доказано сам факт кримінального правопорушення.

З урахуванням викладеного, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч.1 ст.337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме: діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, суд дійшов висновку, що не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати, а тому, ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України, необхідно виправдати.

Винесення виправдувального вироку забезпечить дієву реалізацію одного із завдань кримінального провадження, передбаченого ст.2 КПК України: охорону прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, щоб жоден невинуватий не був засуджений.

Цивільний позов не заявлено.

Долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Згідно ч.2 ст.124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Ч.1 ст.126 КПК України визначено, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

Отже, суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті.

З урахуванням наведених норм, процесуальні витрати за проведення судових експертиз, що були призначені за ініціативою органу досудового розслідування - не підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1 , оскільки як відомо із вимог ч.2 ст.124 КПК України,- лише у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта, а тому такі слід віднести на рахунок держави.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

Керуючись ст.ст. 368, 369, 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.263 КК України та виправдати його на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України, - у зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Речові докази: - ніж, який знаходиться в камері зберігання Відділення поліції №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській області,- знищити; - 5 (п`ять) патронів, які знаходяться в камері зберігання Відділення поліції №1 Яворівського РВП ГУНП у Львівській, - повернути законному володільцю, тобто ОСОБА_1 .

Процесуальні витрати по справі за проведення судових експертиз слід віднести на рахунок держави.

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Мостиський районний суд Львівської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя Ю.В. Кічак