Ухвала суду № 98379090, 16.07.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

16 липня 2021 року м. Житомир справа № 240/11804/19

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні заяву про встановлення судового контролю в справній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1262 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

В провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №240/11804/19 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1262 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням суду від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2020, позов ОСОБА_1 до військової частини А1262 було задоволено: визнано протиправною бездіяльність військової частини А1262 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, а також зобов`язано військову частину А1262 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з встановленням для обчислення індексації в зазначений період базового місяця - листопада 2015 року. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Зазначене рішення набрало законної сили 09 вересня 2020 року.

До суду в порядку статті 382 КАС надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19, в якій позивач просила зобов`язати військову частину А1262 подати звіт про виконання рішення суду від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19 в повному обсязі, а саме виплатити їй щомісячну фіксовану суму індексації грошового забезпечення в розмірі 1538,06 гривень за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, протягом десяти днів з моменту винесення ухвали про встановлення судового контролю.

В обґрунтування поданої заяви та необхідності встановлення судового контролю за виконанням рішення суду ОСОБА_1 зазначила, що одночасно із поточною індексацією грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 військова частина А1262 на виконання рішення суду від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19 повинна була виплатити їй ще й щомісячну фіксовану суму індексації в розмірі 1538,06 гривень, однак не здійснила цього. Відтак, за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 військова частина А1262 не виплатила їй фіксовану суму індексації в загальному розмірі 45107,90 гривень. На переконання ОСОБА_1 вказані обставини свідчать про явне, невиконання відповідачем рішення суду, а тому вона звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю його за виконанням рішення.

Розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю та додані до неї документи, суд встановив наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 КАС України, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

За приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).

В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).

У справі "Сорінг проти Об`єднаного Королівства" від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Відтак, відповідач зобов`язаний виконати судове рішення, яке набрало законної сили, в межах покладених на нього цим рішенням зобов`язань.

Таким чином право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Процесуальні питання пов`язані з судовим контролем за виконанням судових рішень в адміністративних справах врегульовані статтями 382 та 383 КАС України.

Зокрема, приписами статей 382-383 КАС України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах:

1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як можливий варіант накладення штрафу (в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ст.382 КАС України);

2) визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України).

Встановлення судового контролю шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (ст. 382 КАС України) та шляхом визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду (ст. 383 КАС України) є окремими (самостійними) видами процесуальних заходів, які може вживати суд, задля забезпечення виконання судового рішення. Вжиття кожного із зазначених заходів породжує різні процесуальні наслідки як для позивача так і для відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України (ч. 2, 3 ст. 382 КАС України).

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках, які встановлюються судом на підставі доказів, які свідчать про те, що відповідач ухиляється від виконання рішення суду.

Відтак, підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є бездіяльність відповідача, його ухиляння від виконання рішення суду.

З резолютивної частини рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19 вбачається, що зазначеним рішенням військову частину А1262 було зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, з встановленням для обчислення індексації в зазначений період базового місяця - листопада 2015 року.

В поданій до суду заяві про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19 ОСОБА_1 зазначає, що на виконання вказаного рішення військова частина А1262 нарахувала та виплатила їй індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, застосувавши для обчислення індексації базовий місяць - листопада 2015 року. Таким чином, сама позивач не заперечує, що військовою частиною А1262 були вчиненні дії щодо виконання рішення суду. З огляду на зазначене, суд вважає, що бездіяльність військової частини А1262 щодо ухиляння від виконання рішення від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19, як могла б бути підставою для зобов`язання військову частину А1262 подати звіт про виконання судового рішення, в даному випадку відсутня.

Звертаючись до суду із заявою в порядку статті 382 КАС України, ОСОБА_1 зазначає, що свідченням невиконання військовою частиною А1262 рішення від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19 є невиплата їй, на виконання вказаного рішення, щомісячної фіксованої суми індексації грошового забезпечення в розмірі 1538,06 гривень.

З даного приводу суд зазначає, що предметом спірних правовідносин у справі №240/11804/19 була загалом наявність у ОСОБА_1 права на отримання індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, а не спір щодо розміру та складових індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, в тому числі й фіксованої суми, на які ОСОБА_1 має право.

При розгляді адміністративної справи №240/11804/19 питання наявності у ОСОБА_1 права на отримання фіксованої суми індексації грошового забезпечення судом не досліджувалось. Визначення розміру належної позивачу 01.01.2016 по 01.03.2018 індексації грошового забезпечення, в тому числі й розміру фіксованої суми індексації, віднесено до виключної компетенції відповідача. В свою чергу суд не має повноважень визначати складові елементи нарахування індексації та здійснювати її розрахунок до моменту його проведення відповідачем. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. Разом з тим, на момент розгляду адміністративної справи №240/11804/19 нарахування військовою частиною А1262 індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснено ще не було, а спір, який був предметом спірних правовідносин стосувався заперечення військовою частиною А1262 наявності у позивача взагалі права на отримання нею індексації у спірний період, а не того чи має вона право на фіксовану суму індексації в зазначений період.

Таким чином, на момент прийняття рішення від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19, спір з приводу фіксованої суми індексації грошового забезпечення між сторонами був відсутній.

Відтак, жодних зобов`язань щодо виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 фіксованої суми індексації грошового забезпечення в розмірі 1538,06 гривень резолютивною частиною рішення від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19 на військову частину А1262 не покладалось.

У зв`язку з цим, суд вважає безпідставними доводи позивача, що свідченням невиконання військовою частиною А1262 рішення у справі №240/11804/19 є невиплата їй відповідачем, на виконання вказаного рішення, щомісячної фіксованої суми індексації грошового забезпечення в розмірі 1538,06 гривень.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що заява ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19 не підлягає задоволенню.

Водночас, суд вважає за необхідне вказати, що правовідносини щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної фіксованої суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, які виникли вже після виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19, по суті є новим спором, який повинен розглядатися в порядку позовного провадження.

Керуючись статтями 243, 248, 256, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ухвалив:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 січня 2020 року у справі №240/11804/19 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення за правилами, встановленими статтями 293-297 кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.Е.Черняхович