Рішення № 98377462, 14.07.2021, Носівський районний суд Чернігівської області

Єдиний унікальний номер 759/5556/16

Провадження № 2/741/14/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Носівка 14 липня 2021 року

Носівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого – судді Киреєва О.В.,

з участю секретаря судового засідання Герасимчук Н.Ю.,

позивача за первісним позовом ОСОБА_1 , його представника – адвоката Кожеми В.П.,

представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 – адвоката Кайло І.Ю.,

третьої особи за первісним позовом ОСОБА_3 та її представника – адвоката Семенова А.Д.,

відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_4 та її представника - адвоката Подалюки В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання добросовісним набувачем, визнання права власності на автомобіль, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з первісним позовом, мотивуючи його тим, що з 10 липня 2007 року він перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 . У період шлюбу в офіційного дистриб`ютора ТОВ «Корея Моторс» вони придбали автомобіль марки «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , який був зареєстрований на ОСОБА_3 5 квітня 2013 року автомобіль було поставлено на облік ВРЕР-12 УДАІ в м. Києві та отримано номерний знак НОМЕР_3 . 27 грудня 2014 року ОСОБА_2 переоформила автомобіль на своє ім`я на підставі довідки-рахунку серії ААЕ № 006494, яка видана ТОВ «Іннавто». Перереєстрація автомобіля була проведена в приміщенні Центру ДАІ № 4. Він ( ОСОБА_1 ) вважає, що продаж та перереєстрація автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя, є незаконним, необґрунтованим та таким, що повністю суперечить нормам чинного законодавства України. ОСОБА_3 не видавала довіреності на вчинення продажу та перереєстрацію автомобіля, не надавала будь-якої іншої усної, письмової та нотаріально посвідченої згоди, а також не підписувала жодного договору купівлі-продажу автомобіля. ОСОБА_2 перереєструвала на себе автомобіль, що є спільною сумісною власністю подружжя, без згоди ОСОБА_3 , чим грубо порушила положення ЦК України та СК України. Під час подачі до Центру ДАІ № 4 заяви про реєстрацію автомобіля від 27 грудня 2014 року ОСОБА_2 до заяви додала дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу. Він ( ОСОБА_1 ), а також ОСОБА_3 , не зверталися за отриманням дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та не підписували жодних документів з цього питання. Йому ( ОСОБА_1 ), а також ОСОБА_3 , не відомо яким чином до ОСОБА_2 потрапив дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

ОСОБА_1 просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який оформлений довідкою-рахунком серії ААЕ № 006494 від 27 грудня 2014 року, що видана ТОВ «Іннавто»;

- стягнути з ОСОБА_2 на його користь судові витрати по сплаті судового збору.

ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом, мотивуючи його тим, що 27 грудня 2014 року вона придбала у ОСОБА_1 , який діяв у своїх інтересах та на підставі довіреності в інтересах своєї дружини ОСОБА_3 , автомобіль марки «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 . Договір-купівлі продажу цього автомобіля між нею та ОСОБА_3 в особі ОСОБА_1 був оформлений довідкою-рахунком серії ААЕ № 006494, що була видана ТОВ «Іннавто» після сплати (передачі) нею ОСОБА_1 коштів в сумі, еквівалентній 20 000 тисяч доларів США. Перереєстрація автомобіля була проведена в приміщенні Центру ДАІ № 4, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 52. Сплативши повну вартість автомобіля і отримавши свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 вона стала добросовісним набувачем. Позовні вимоги ОСОБА_1 ставлять під сумнів її право власності на автомобіль, чим порушують її законні права володіти і розпоряджатися своїм майном.

ОСОБА_2 просила суд:

- визнати її добросовісним набувачем автомобіля марки «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , зареєстрованого 27 грудня 2014 року Центром ДАІ 8004 (свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 ), та визнати за нею право власності на цей автомобіль;

- стягнути з ОСОБА_1 судові витрати.

ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, підстави якого у подальшому змінила, мотивувала його тим, що з 10 липня 2007 року вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 . У період шлюбу в офіційного дистриб`ютора ТОВ «Корея Моторс» за кошти в розмірі 283 720 грн. вони придбали автомобіль марки «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 . 5 квітня 2013 року автомобіль було поставлено на облік ВРЕР-12 УДАІ в м. Києві та отримано номерний знак НОМЕР_3 . 27 грудня 2014 року цей автомобіль без відповідної правової підстави був переоформлений ОСОБА_2 на своє ім`я за довідкою рахунком серії ААЕ № 006494, яка була видана ТОВ «Іннавто». Перереєстрація автомобіля була проведена в приміщенні Центру ДАІ № 4 (ВРЕР-4 УДАІ в м. Києві). ОСОБА_2 без відповідної правової підстави заволоділа її ( ОСОБА_3 ) автомобілем. 1 лютого 2018 року ОСОБА_2 зняла автомобіль з обліку для реалізації та 10 лютого 2018 року через довірених осіб продала автомобіль ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2018/821091. У п. 1.2 цього договору вказано, що продавець гарантує, що майно, яке є предметом продажу, належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває, не являється предметом спору у суді, що не відповідало дійсності.

ОСОБА_3 просила суд:

- витребувати у ОСОБА_4 належний їй автомобіль марки «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , та передати цей автомобіль їй ( ОСОБА_3 ).

У судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та його представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, які зазначені у позовній заяві, та просили його задовольнити. Також просили задовольнити зустрічний позов ОСОБА_3 , а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 – відмовити.

У судове засідання відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 не з`явилася, її представник позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не визнав, просив відмовити у їх задоволенні. Зустрічний позов ОСОБА_2 підтримав у повному обсязі з підстав, які зазначені у відповідній позовній заяві, та просив задовольнити.

У судовому засіданні третя особа за первісним позовом ОСОБА_3 та її представник підтримали первісний позов ОСОБА_1 та свій зустрічний позов з підстав, які зазначені у відповідних позовних заявах, та просили їх задовольнити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 просили відмовити.

У судовому засіданні відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 та її представник не визнали позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , просили відмовити у їх задоволенні з тих підстав, що ними не доведено, що ОСОБА_2 незаконно заволоділа автомобілем марки «KIA Sportage», 2012 року випуску. Жодних документів про те, що ОСОБА_2 вчинила будь-які протизаконні дії та привласнила автомобіль суду не надано. ОСОБА_2 не вручена підозра по кримінальному провадженню, до відповідальності також не притягнуті працівники сервісного центру, які оформлювали автомобіль на ОСОБА_2 . Ні ОСОБА_2 , ні працівники сервісного центру чи ТОВ «Іннавто», не визнані судом особами, які вчинили злочин. Витребування майна у добросовісного набувача за позовом того з подружжя, хто не надав письмової згоди на відчуження, є неможливим. У такому разі співвласник має право на відповідну компенсацію.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися, про причини неявки до суду не повідомили, не просили розгляд справи відкласти.

Суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 , представників третіх осіб ТОВ «Іннавто» та Центру ДАІ м. Києва № 4 за наявними у справі доказами, оскільки в даному випадку відсутні підстави, передбачені ст. 223 ЦПК України, для відкладення розгляду справи.

Вислухавши пояснення учасників справи, вивчивши та дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Частиною 3 ст. 65 СК України встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

У судовому засіданні встановлено, що з 10 липня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (том 1 а.с. 6).

3 квітня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу № М0403-5 подружжя ОСОБА_5 придбало у офіційного дистриб`ютора ТОВ «Корея Моторс» за грошові кошти в розмірі 283 720 грн. легковий автомобіль марки «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 . 5 квітня 2013 року автомобіль було поставлено на облік ВРЕР-12 УДАІ в м. Києві на ім`я ОСОБА_3 та отримано номерний знак НОМЕР_3 , що підтверджується матеріалами справи (том 1 а.с. 7-11).

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 та 2 ст. 60 СК України встановлено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Ураховуючи те, що автомобіль марки «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , був придбаний подружжям ОСОБА_5 у період шлюбу, зазначений автомобіль є об`єктом права їх спільної сумісної власності.

27 грудня 2014 року зазначений автомобіль на підставі дубліката свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу був переоформлений ОСОБА_2 на своє ім`я за довідкою-рахунком серії ААЕ № 006494, що видана ТОВ «Іннавто». Перереєстрація автомобіля була проведена в приміщенні Центру ДАІ № 4, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, буд. 52 (ВРЕР-4 УДАІ в м. Києві), що підтверджується матеріалами справи (том 1 а.с. 12-15).

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 не видавала довіреності на вчинення продажу та перереєстрацію спірного автомобіля, а також не надавала будь-якої іншої згоди на відчуження цього автомобіля. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не мали наміру відчужувати належний їм автомобіль, не вчиняли продажу автомобіля, особисто не підписували жодного договору купівлі-продажу, не зверталися про видачу дубліката свідоцтва про реєстрацію ТЗ та не підписували ніяких документів з цього питання.

Суд вважає встановленим, що спірний автомобіль, який є спільною сумісною власністю подружжя, вибув з їх володіння поза їх волею.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_2 та її представник не довели, що відповідач за первісним позовом у законний спосіб та на законних підставах придбала спірний автомобіль, а тому договір купівлі-продажу автомобіля марки «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який оформлений довідкою-рахунком серії ААЕ № 006494 від 27 грудня 2014 року, що видана ТОВ «Іннавто», підлягає визнанню недійсним.

У судовому засіданні встановлено, що на підставі постанови старшого слідчого Солом`янського УП ГУ НП у м. Києві Чередніченка Б.Ю. від 4 січня 2018 року про зміну місця зберігання речового доказу з 5 січня 2018 року спірний автомобіль фактично знаходився у ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами справи (том 1 а.с. 227-232).

1 лютого 2018 року ОСОБА_2 зняла автомобіль з обліку для реалізації, отримала знак для разових поїздок НОМЕР_5 , уповноважила громадян ОСОБА_6 та ОСОБА_7 бути представником у Сервісних центрах МВС з усіх питань, пов`язаних з експлуатацією та відчуженням спірного автомобіля, для чого надала їм право продати ТЗ, підписати договір купівлі-продажу. 4 лютого 2018 року ОСОБА_7 , який діяв від імені ОСОБА_2 , уповноважив громадян ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 бути представниками з усіх питань щодо володіння, продажу, користування та розпорядження спірним автомобілем. 10 лютого 2018 року між ОСОБА_2 , в особі ОСОБА_9 , та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2018/821091, що підтверджується матеріалами справи (том 2 а.с. 87-90; 196-202).

Відповідно до п. 1.2 договіру купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2018/821091 від 10 лютого 2018 року продавець гарантував, зокрема, що майно, яке є предметом продажу за цим договором, не являється предметом спору у суді.

Пунктом 3.1 цього ж договору визначено, що за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 49 000 грн.

20 березня 2018 року спірний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_4 , про що на її ім`я було видано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 , що підтверджується матеріалами справи (том 2 а.с. 204).

ОСОБА_1 звернувся за захистом свого порушеного права до суду 19 квітня 2016 року.

12 липня 2016 року ОСОБА_2 особисто звернулася до суду із зустрічною позовною заявою про визнання її добросовісним набувачем та визнання права власності на спірний автомобіль.

17 січня 2017 року між ОСОБА_2 та адвокатом Яворським В.І. було укладено договір про надання правової допомоги у цій справі.

Станом на день укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу № 8046/2018/821091 від 10 лютого 2018 року в провадженні Носівського районного суду Чернігівської області вже перебувала ця цивільна справа, тобто ОСОБА_2 знала, що спірний автомобіль є предметом спору в суді.

Таким чином, суд вважає, що автомобіль «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , вибув з володіння ОСОБА_3 поза її волею, а ОСОБА_2 без відповідної правової підстави заволоділа цим автомобілем.

ОСОБА_2 та її представник не надали суду доказів про те, що відповідач за первісним позовом заволоділа спірним автомобілем на відповідній правовій підставі, що підстави набуття права власності на цей автомобіль були законними.

Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_2 не може вважатися добросовісним набувачем.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Разом з тим відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі ст. 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у ст. 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені ст.ст. 387, 388 ЦК України, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 17 грудня 2014 року № 6-140цс14.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження 14-144цс18).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного від 3 липня 2019 року у справі № 128/2526/16-ц, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387,388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 є обґрунтованими, відповідають речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводять до ефективного захисту її прав, як власника спірного автомобіля.

Проаналізувавши докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку, що первісний позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 підлягають задоволенню у повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 необхідно відмовити.

Доводи відповідача за первісним позовом, її представника, відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 – ОСОБА_4 та її представника про те, що спірний автомобіль був придбаний ОСОБА_2 на законних підставах, є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

У судовому засіданні встановлено, що у зв`язку із розглядом судом первісного позову ОСОБА_1 поніс судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 256,01 грн., що підтверджується матеріалами справи (том 1 а.с. 5; 172; том 2 а.с. 3).

Зазначені судові витрати ОСОБА_1 підлягають стягненню на його користь з відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 .

Зі змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 (том 1 а.с. 40-41) вбачається, що при зверненні до суду з цим позовом остання судовий збір не сплачувала, зазначила, що у зв`язку із відсутністю працевлаштування і тяжким матеріальним становищем, не має можливості сплатити суму судового збору, яку зобов`язувалася внести на рахунок суду до моменту закінчення розгляду справи по суті.

У судовому засіданні встановлено, що станом на 14 липня 2021 року ОСОБА_2 не внесла на рахунок суду судовий збір, який підлягав сплаті при подачі нею зустрічного позову.

Визначаючи розмір судового збору, який підлягав сплаті ОСОБА_2 при подачі зустрічного позову, суд виходить із мінімальних ставок судового збору для позовних вимог майнового характеру та немайнового характеру, які були передбачені Законом України «Про судовий збір» станом на дату подачі нею зустрічного позову, тобто 12 липня 2016 року, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про вартість спірного автомобіля.

Ураховуючи те, що у зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 містяться дві позовні вимоги, одна з яких немайнового характеру, а інша – майнового, у задоволенні яких судом відмовлено, суд приходить до висновку, що з ОСОБА_2 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 102,40 грн.

У судовому засіданні встановлено, що при зверненні до суду із зустрічним позовом ОСОБА_3 понесла судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 837,20 грн., що підтверджується матеріалами справи (том 1 а.с. 218).

Зазначені судові витрати ОСОБА_3 підлягають стягненню на її користь з відповідача за цим зустрічним позовом ОСОБА_4 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Керуючись ст.ст. 76-81, 141, 259, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Первісний позов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 , - задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , який оформлений довідкою-рахунком серії ААЕ № 006494 від 27 грудня 2014 року, що видана ТОВ «Іннавто».

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , місце проживання: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 256 (одна тисяча двісті п`ятдесят шість) грн. 01 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , місце проживання: АДРЕСА_2 , до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 , про визнання добросовісним набувачем та визнання права власності на автомобіль – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_8 , в дохід держави судовий збір у розмірі 1 102 (одна тисяча сто дві) грн. 40 коп.

Зустрічний позов ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_9 , місце проживання: АДРЕСА_3 , - задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_10 , місце проживання: АДРЕСА_4 , належний їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 автомобіль марки «KIA Sportage», 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , номер двигуна НОМЕР_2 , державний реєстраційний номер НОМЕР_11 , та передати цей автомобіль ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_9 , місце проживання: АДРЕСА_3 .

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_10 , на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2837 (дві тисячі вісімсот тридцять сім) грн. 20 коп.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В.Киреєв